Дві катани одна коса

Сутички продовжувалися. Команди вже ходили стінка на стінку. Йоне постійно виходив зі свого тіла, збирав ворогів до купи, бив їх катанами, а союзники допомагали.

Три вбивства! Чотири! Противники не були слабаками, тож і частина союзної команди виявилася мертвою.

Йоне озирнувся. Одна з головних ліній перетворилася на побоїще. А мертвим тілам треба було дати час, аби відродитися і мати змогу знову рушити у бій. Власного здоров’я залишалася лиш половина. Десь по лісу ходив Каїн, що міг добити. Тож Йоне вирішив повертатися. Зайшов у кущ, аби не стояти посеред дороги, ставлячи себе в уразливе становище, та почав телепортуватися на базу.

- А хто в нас тут стоїть…? – заінтриговано прошепотіла чорна тінь з червоним оком, яка визирнула зі стіни.

Йоне миттю вийшов з тіла, вдарив катаною у його напрямку, та через те, що Каїн перебував у елементі ландшафту – не влучив.

Парубок зловісно посміявся, переходячи воїну за спину.

- Такий безстрашний… - опинився він за спиною тіла Йоне, що непорушно стояло, склавши катани до тіла. – Такий ласий шматочок, аби забрати його на той світ… - провів долонею по плечах.

Йоне кинувся до хлопця, але той відскочив.

- Мечник із азаканою всередині, дух якого він повністю підкорив, - вишкірився Каїн.

- Азакана, що став цією маскою, відчув мій жаль, коли я потрапив у світ духів. Та його це не врятувало, - розсік лезом повітря, попавши по Каїну і створивши тим самим магічний щит навколо себе.

- Який він рішучий… А померти не боїшся? – стрімко стрибнув до нього та приставив лезо коси до шиї.

- Смерть відкидає мене, - твердо дивився Йоне в обличчя. – Я прикутий до світу живих.

- Хм. Наполовину людина, наполовину азакана, якого ти сам і вбив. Як це мати злого демона всередині себе? – заскочив йому за спину, не зводячи погляду з очей, що світилися.

Йоне навіть насупився від такого запитання.

- Чи не заважають жити його постійні балачки? – продовжував Каїн.

- Ні. Хоч азакана і став частиною мене, він не владний над моїми діями, або думками, - повернувся у тіло, розуміючи, що зараз бійка не планується.

Прибрав червону катану, давши їй розсіятися у повітрі, склав металеву у піхви на правому боці.

- Ніколи не бачив, аби в мене перед обличчям хтось ховав свою зброю, - здивувався Каїн. - Зазвичай роблять навпаки.

- Ти більше волієш балакати зі мною, а не битися, - підсумував Йоне. – А я не лізу у бійки без нагальної потреби.

- Ти не бачиш у мені гідного супротивника? – насупився хлопець.

- Бачу. Але чи б’єшся ти зі мною зараз?

- Я можу напасти у будь-який момент.

- Коли той момент наступить – тоді я дістану клинки.

- Ти недостатньо обачний на самоті зі мною, - вороже нахилив Каїн голову вперед.

- За весь матч ти ані разу не вбив мене, хоча мав так багато можливостей. Чому, Каїне?

Той метушливо опустив погляд, щойно почув власне ім’я.

- Ти мене також не вбивав, - буркнув хлопець, подивившись у сторону.

- Ми не несемо небезпеки один для одного, якщо це стосується вбивства. Немає сенсу стояти із двома мечами у руках, якщо мені нічого не загрожує. Навіть якщо ти мене вб’єш – я знову відроджуся. Смерть відкидає мене, Каїне.

- А хто тебе не відкидає?

- Не знаю. Мене плутають із кошмарами на які я полюю. Колись я гнався за непокірним вітром, а зараз я полюю на бурхливу темряву… - зітхнув.

- «На бурхливу темряву»? Схоже на мій опис, - хвалькувато вирівнявся хлопець.

В Йоне навіть смикнувся куточок губ догори:

- Я кажу про демонів, Каїне, - подивився на нього. – Ти носиш із собою демона та сам ним не є. Зокрема, поки він не захопив твої тіло і розум.

- Тільки я вирішую, хто може захопити мене, - зарозуміло скинув він чубчиком і повільним поглядом пройшовся по Йоне від маківки до стоп.

Той розширив очі від такого. Стрімко став боком, подивившись на траву біля ніг.

- Твої мечі розрізають повітря, - почав Каїн, не зводячи погляду з нього. – Кидають у ворогів подуви вітру, що підкидають їх над землею. А удари такі швидкі, що за ними неможливо вслідкувати. Тільки червоний дух із сяючими очима миготить перед смертю.

- Твоя тінь також наводить страх, - завів він довге пасмо за вухо. – Ніколи не знаєш, з якої скелі може вистрибнути вбивця, від якого не сховаєшся, коли він вселиться у тіло.

- Ти сильний, Йоне, - підійшов він до мечника. – Неймовірно. Мої союзники бояться тебе. Та і я сам… - заховав погляд. – Не завжди наважуюся вступити з тобою у бій. Бо деколи ти у передсмертному стані здатен викосити декількох ворогів. Ти небезпечний своєю силою та швидкістю, - стиснув руків’я коси. – Маючи такого союзника, команда приречена на перемогу.

Йоне повільно протягнув долоню до нього. Нерішуче торкнувся пальцем зап’ястка. Та поклав свою руку поверх, разом узявшись за зброю. У Каїна очі ширше розкрилися від такого жесту. Він випростався, глянув на Йоне, який уникав зустрічі поглядів, рішуче наблизився та притулився до губ.

Йоне закляк, зовсім не очікуючи зараз такого. Завмерла його душа, тіло, сам час. А Каїн стояв, заплющивши очі та пригорнувши губи до губ.

Збоку почувся брязкіт металу, що наближався. Кроки союзників та опонентів, готових до бою. А Йоне стояв. Навіть не кліпав.

- Бій скоро завершиться, - відсторонився він, все ж наважуючись завершити поцілунок.

Язик його неспокійно облизав середину губ одним рухом. Каїн хвалькувато посміхнувся такому.

- Зустрінемося ще, мечнику? – хитро подивився він в очі, які світилися.

- Так, - заховав Йоне погляд. – Якщо буде на то воля нам не підвладна. Сподіваюся, у ролі союзників.

- Я буду чекати, - задоволено примружився хлопець та побіг до своїх.

Йоне повернувся йому вслід.

--------

Тг канал авторки (де є свіжі новини про написання творів):

Немченко_письменниця - https://t.me/nemchenko_writter