Справжній світ

Системний час FFD:111*; Кабінет генерального управителя Вічного міста.

[* FFD – шістнадцяткова система числення, 111 – двійкова система числення]

Вікаріус Голм стояв навпроти вікна і милувався краєвидами Вічного міста. Хмарочоси гордо переливалися вогнями неонових ліхтарів і вивісок, так що аж рябіло в очах, їхні основи губилися десь на землі, якої навіть не було видно з цієї висоти, а їхні шпилі стрімко вривались у нічне небо.

В такі моменти Вікаріус особливо відчував велич людської цивілізації та свою власну. Він був незмінним очільником найбільшого і єдиного мегаполіса на планеті. Населення міста порівняно невелике, зате кожен житель бездоганний – вирощений з дотриманням всіх законів генної інженерії.

У Вічному місті не існує смерті, гроші, як такі, не потрібні. Кожен житель може займатись чим завгодно, від мистецтва і досліджень до найнеймовірніших розваг – рай на землі.

За межами міста простягались поля і фабрики, повністю автоматизовані, вони забезпечували жителів всім необхідним. А ще за межами міста розкинулись мережеві станції – ключ до їхньої могутності.

При згадці про мережеві станції Вікаріус посміхнувся. Вони – джерело безсмертя жителів міста. Управитель не пам’ятав як вони працюють, але ці знання мали бути десь у банку пам’яті. За численні роки, які він прожив, просто неможливо було втримати всю необхідну інформацію в голові. Все що він міг пригадати, це те, що на станціях знаходяться інкубатори з людьми, якщо цих істот можна ще називати людьми. Напів – штучно вирощені, вони все своє життя проводять у віртуальному світі – Міражі. Доки вони підключені до Міражу – доти частка їхнього життя, частка відміряних їм років, перетікає жителям міста. Вони повільно помирають, живучи 50-60 років, щоб Вічні існували завжди.

Вікаріус не пам’ятав як людство до цього дійшло, та чи було це важливо? Врешті кожен отримав своє і був задоволений. Хоча ні, не кожен був задоволений – щури. При згадці про них обличчя управителя зморщилось. Паскудні ренегати, які не хочуть прийняти теперішнього порядку. Вони нападають на сільськогосподарську техніку, руйнують електростанції, знищують дроїдів – суцільний клопіт.

Вікаріус відвернувся від вікна.

- ОШІя*, з’єднай мене з міністерством правопорядку.

[*Оптимальний Штучний Інтелект]

Звідкись зі стелі почувся приємний електронний голос.

-Так управителю.

Перед Вікаріусом з’явилась голограма чоловіка у мундирі.

- Гаррі! Що це за ситуація з нападами? Вони починають мене хвилювати.

- Містере Голм, запевняю вас, я все тримаю під контролем.

- Але ці щури, вони стають дедалі небезпечнішими. Наскільки я знаю, вони недавно здійснили атаку на мережевий центр, такого ще не було і це мене дуже хвилює.

- Вам немає про що хвилюватись, я наказав посилити патрулі. Дроїди будуть прочісувати всі підходи до станцій, так що навіть муха не пролетить.

- Гаразд, якщо ти настільки певен, тоді добре, але не розчаруй мене. Твоє відомство останнім часом лише збільшує запити на ресурси, а результат досі незадовільний.

- Запевняю вас, всі витрати окупляться з лихвою. ОШІя підключена до всіх наших дроїдів, вона проводить аналіз всіх зіткнень і на основі цього зможе вирахувати розташування бази щурів. Скоро ми завдамо удару і з тими паразитами буде покінчено назавжди.

- Добре, поки я тобі вірю, можеш бути вільним.

Вікаріус Голм відкинувся на спинку стільця і знову почав розглядати панораму нічного міста.

***

Системний час FFE:000; База щурів, капітанський місток.

У великому приміщенні, глибоко під землею, лише тут можна почуватись в достатній безпеці від всюдисущих дроїдів розвідників, зібрались ватажки окремих відділень щурів. Між ними тривала напружена суперечка.

- Скрін, так не може продовжуватись, твої атаки на мережеві центри стають дедалі жорстокішими.

Той кого назвали Скріном гнівно блиснув очима. З першого погляду на нього було зрозуміло, що це досвідчений бойовик. Половина його тіла складалась з імплантів. Частина з них була встановлена добровільно – різна зброя чи інструменти, частина була протезами. Шкіра, яка не була вкрита одягом чи металом, була густо покрита шрамами.

- Зате мої дії дають результат. Наші атаки на господарську техніку чи електростанції не дають жодного ефекту, а удари по мережі змусили їх хвилюватись.

- І що з того! Твої удари вартували життів невинних людей, підключених до мережі. Людей, яких ми хочемо врятувати.

- Чому ви такі певні, що їх все ще можна вважати людьми? Вони провели все своє життя у віртуальному світі, у Міражі. Де гарантії що в них залишилось ще щось справжнє?

- Скріне, поки ми не зможемо довести що це всього лиш підробки, якісь біороботи, доти ми повинні поважати їхні життя.

- Поважати життя? Вони для нас ніхто! Поки я захищаю рештки того, що залишилось від вільного людства і намагаюсь зрівняти наші шанси – ви граєтесь в гуманізм і зв’язуєте мені руки.

- Досить, ми вже мали цю розмову і не раз! Ми у важкому становищі, але вбиваючи невинних ми станемо такими самими, як жителі Вічного міста. Лілі, тепер щодо тебе.

Наперед вийшла молода дівчина, її тіло не мало ніяких імплантів і виглядало цілком звичайним, лише очі світились легким синюватим світлом – лінзи з вбудованим екраном, ознака класу програмістів. В руках вона тримала планшет зі звітними даними.

- Лілі, чому твій капітан не прийшов особисто? Якісь проблеми?

- Ні все гаразд, він зараз зайнятий вивченням аномалії, вона почала повторюватись кожного дня приблизно в одній і тій самій годині.

- Гаразд, тоді ти розкажи нам, які успіхи вашої групи? Є припущення що це за аномалія і чи можемо ми її використати для зламу мережі?

- Тут важко відповісти однозначно. Як ви всі знаєте, нам ще жодного разу не вдавалось під’єднатись до віртуального світу. На захисті мережі стоять потужні фаєрволи, вони швидко зламують наші маскувальні коди та блокують всі спроби підключення. Проте з появою аномалії ситуація трохи змінилася. Періодично на фаєрволи розпочинається потужна DDOS атака, ми вважаємо, що під час такої атаки є шанс проскочити всередину.

- Це може бути пастка Вічного міста?

- Цілком можливо, але … Але у нас є підстави вважати, що аномалія походить з самої мережі та не контролюється серверами.

- Що? Як таке може бути?

- Це звучить трохи дико, але складається враження, що хтось з підключених людей намагається вийти у реальний світ.

- Справді, це досить дивно. Зробимо так, під час наступного прояву аномалії спробуйте пройти в мережу. Це може стати великим кроком вперед у нашій боротьбі.

***

Системний час FFE:001; База щурів, відділ моніторингу мережі.

- Увага, аномалія знову проявилась. Запускаю у дію ботоферми, хай посилять атаку на фаєрвол. Добровольці – займіть систему підключення. Програмісти – приготуватись до прориву фаєрволу.

Кілька людей всілися у кріслах, оточених різноманітними приладами, а техніки почали підключати до них електроди. Лілі була однією з добровольців, вона закрила очі й чекала поки зроблять останні приготування. Почувся голос капітана.

- Пам’ятайте, все так само як у нашій локальній мережі, а зараз приготуватись, підключення за три, два, один…

Лілі відкрила очі – навколо був сліпучо-білий простір – кімната очікування. За якусь мить все навколо закрутилось.

***

Посеред просторої зали стояв чоловік одягнений в рясу. Він щойно закінчив виводити останні руни на підлозі й тепер задоволено розглядав результат своєї роботи.

- Так, це воно. Ритуал має спрацювати!

Роки вивчення древніх трактатів по богослов’ю, демонології та алхімії. Місяці ретельної підготовки: збір інгредієнтів, розставлення елементів і креслення діаграм. Кілька днів безперервного посту і молитов, і ось тепер, він, Маркус Флоренті, готовий до того, щоб прикликати до себе всезнаючу істоту з потойбіччя, істоту яка зможе відповісти на фундаментальні питання світобудови.

Алхімік став перед колом, розкинув руки й почав.

- О Великий Дух і Святі отці, допоможіть мені в усіх починаннях. Іменем вічних законів закликаю тебе, дух іншого світу, прийди з глибин темряви і стань перед мої очі.

Якусь мить нічого не відбувалось, раптом кімнату заволокло туманом, повітря у колі задрижало і з нього почала формуватися розмита постать. Обриси ставали все чіткішими, аж поки не матеріалізувались повністю. Маркус не зміг стримати здивованого вигуку.

- Жінка? Зі всіх демонів потойбіччя на мій заклик відгукнувся лише сукуб і на які ж питання ти зможеш відповісти, хтиве створіння.

***

Лілі відкрила очі й поступово почала брати контроль над своїм реальним, фізичним тілом. Над нею схилився Пінг, один з техніків, і почав від’єднувати електроди. Він був схвильований.

- Лілі, ну як все пройшло, ми слідкували за тобою, тобі вдалось проникнути в мережу! Що там!? Розповідай усе.

Лілі роззирнулась і лише зараз помітила, що навколо стоять всі інші члени станції та з нетерпінням поглядають на неї. Дівчина зібралась з думками, вона не знала чого очікувати від віртуального світу, але вона точно не очікувала цього. Лілі розпочала свою розповідь.

- Ну що ж, коли я вийшла з кімнати очікування, то потрапила до старовинної зали …

***

Системний час FFE:010; База щурів, капітанський місток.

Лілі стояла поруч із капітаном. Навпроти них була голограма інших ватажків загонів. Вони всі перебували в задумі. Лілі щойно закінчила свою розповідь і тепер чекала. Врешті мовчанку порушив Лідер.

- Хм, як на мене, в цьому немає нічого дивного. Ми не знали, який світ відтворено у Міражі – тепер знаємо. Очевидно це настільки древні і варварські часи, коли не те що комп’ютери, а навіть електрика була людям невідома.

Капітан знизав плечима.

- І що нам робити тепер? Допоки цей Маркус буде проводити ритуали – ми зможемо проникати у мережу, але чи є у цьому сенс?

- Гадаю що є, ми зможемо краще вивчити природу віртуального світу. Продовжуйте досліди, нехай наші програмісти почнуть дешифрування коду і зіставлення їх з об’єктами міражу.

Голограма відключилась. Капітан повернувся до Лілі.

- Ну, ти сама все чула. Оскільки ти вже встановила контакт з цим алхіміком, то тобі й карти в руки. Пінг постарається підігнати твій зовнішній вигляд під відповідне оформлення.

- І що мені робити в тому світі?

- Нічого особливого: спілкуйся, ходи, вивчай. Ми слідкуватимемо за тобою звідси. Для початку нам потрібно вивчити природу мережі, а вже потім робити конкретні кроки.

- Гаразд, але Маркус вважає мене всесильним і всезнаючим демоном, тут можуть виникнути проблеми.

- Ну, постарайся не розчарувати його, придумай що-небудь. Ми будемо намагатись допомогти тобі звідси. Удачі!

***

Системний час FFF:000; База щурів, капітанський місток.

Капітан дослідної станції, Лілі і Пінг стояли перед голограмою лідера.

- … на основі всього цього, я вважаю, що можна спробувати від’єднати Маркуса від Міражу і вивести в реальний світ.

Лілі закінчила свою доповідь і очікувально подивилась на лідера. Врешті той озвався.

- Не знаю, не знаю. Всі наші попередні спроби відключити людей від мережі закінчувались однаково – смертю людей. Якщо цього разу вийде так само – ми втратимо єдину можливість входу у Міраж.

Озвався капітан.

- Але цього разу ситуація трохи інакша. Раніше ми не взаємодіяли з ними на рівні особистості, грубо кажучи ми відключали від мережі апаратну частину, а ПЗ залишалось на серверах. Цього ж разу ми вивантажимо його повністю. Пінг зможе це зробити, чи не так?

- Га? А, так звісно! Ми обставимо все це як своєрідний ритуал переходу в «Потойбіччя». Для алхіміка такий підхід до справи має бути цілком природним і він все виконає. Чесно кажучи, у мене є підозри, що якби ми не втрутились, то рано чи пізно, він сам би знайшов шлях у кімнату очікування і хтозна-що було б далі.

Кілька хвилин Лідер обдумував все що він почув. Вперше в історії їхньої боротьби вони знайшли ключ до мережі і тепер вони або зроблять новий прорив або втратять все. Гаразд, ви мене переконали, тож дійте. Я накажу підготувати загони прикриття, операцію «Вихід» розпочинаємо завтра. Голограма відключилась. Капітан повернувся до своїх підлеглих.

- Ну що? Хотіли – маєте, це була ваша ідея, тож не підведіть мене, а тепер йдіть готуйте ритуал.

***

Системний час FFF:001; Десь у Міражі.

Сьогодні Маркус був схвильований як ніколи. Прекрасна Ліліт пробула з ним кілька днів і, дивлячись на неї, він ніколи б не сказав, що то небезпечний дух з іншого світу, хіба що очі були незвичні. За весь час перебування тут сукуб не відповіла на жодне його запитання, навпаки сама про все розпитувала, ніби вперше потрапила до світу людей. Проте вчора Ліліт принесла для нього неймовірну новину, вона перенесе його до свого світу, де він зможе дізнатись всі таємниці буття.

- Маркусе, ти готовий? Подумай добре! Тобі буде важко все зрозуміти і усвідомити. Можеш відступити поки не пізно.

- Не спокушай мене легким шляхом, я твердо вирішив побачити все на власні очі.

- Гаразд, тоді починаємо ритуал.

Маркус відчув, як його тіло стає невимовно легким. Він закрив очі, а коли розплющив, то опинився у сліпучо-білій кімнаті.

- Це і є потойбічний світ?

- Ні, це кімната очікування, скоро ти перенесешся, а поки послухай мене. Коли ти отямишся – це буде наче пробудження від кошмару, ти не розумітимеш де ти і що відбувається. Просто довірся моїм друзям які тебе зустрінуть, вони тебе проведуть.

- Тебе там не буде?

- Ні, я чекатиму тебе в іншому місці, в нашому замку.

Маркус відчув як з ним починає відбуватись щось дивне і раптом він відкрив очі. Навколо було темно і холодно, він спробував поворухнутись і відчув що його рухам щось заважає, все його тіло було обплутано якимись міцними тонкими нитками. «То ось яке воно – мереживо долі та життя» - майнуло в голові. Раптом над ним схилилось страшне обличчя: половина лиця була металевою, очі на вигляд як рубіни і світяться пекельним вогнем, шкіра вкрита шрамами – справжній демон. Обличчя посміхнулось.

- То ось який ти, Маркус – алхімік, вітаємо у справжньому світі.

***

Маркус дивувався всьому що бачив. Потойбіччя сильно відрізнялось від того, що описано у священних текстах. Це не було підземелля повне пекельного вогню чи неймовірного холоду, навпаки, навколо розкинулась звичайна земля під звичайним осіннім небом.

У нього було багато питань, наприклад його тіло трохи відрізнялось від того, що було у його рідному, реальному світі. Для себе Маркус вирішив, що у потойбіччя попав не фізично він, а його душа, а вона, як відомо, є відображенням способу життя. Тому за земні гріхи його душа була така нещасна: бліда, худа, без волосся.

Сюди він попав повністю голим, але демони дали йому одяг з якогось дивного матеріалу. Зараз вони прямували до їхнього замку у чудернацькому самохідному возі. Раптом вони зупинились і з’їхали на узбіччя. Вогнеокий демон обернувся.

- Всім зайняти позиції, сюди йдуть дроїди.

- Що таке дроїди?

- Вони схожі на людей, але не живі, а зараз замовкни і не заважай.

Маркус заховався у кущах разом з іншими демонами, тим часом на дорозі з’явилось кілька людиноподібних фігур. Для себе алхімік зрозумів, що це големи. Демони почали пускати у големів блискавки, ті почали відповідати, а потім побігли на демонів. Один з големів зміг пробитись до Маркуса і націлив на нього свою вогняну руку. Алхімік зробив захисний жест.

- Великий дух, захисти мене!

На мить голем завмер, розглядаючи Маркуса, і тут же його вклав один з демонів. Скоро після сутички вони приїхали до великого підземного будинку, там Маркуса зустріла Лілі.

- Володарко, який я радий тебе бачити, у мене дуже багато запитань.

***

Системний час FFF:111; База щурів.

Маркус прожив серед демонів кілька днів, весь цей час він намагався дізнатись якнайбільше про цей світ і те як він пов’язаний з його власним. Він дізнався про щурів, які жили у підземних фортецях, про Вічних і про джерело їхньої сили – людей у Міражі. Це все було складно, з однієї сторони воно було дуже схоже на описи в древніх текстах, а з іншої – перекручене, поставлене з ніг на голову. Монах не знав де правда і в що йому тепер вірити. До одного дня …

Він проснувся від жахливого завивання, наче велет дмухав у великий ріг, провіщаючи кінець світу. Маркус швидко одягнувся, коли у кімнату зайшла Лілі, її погляд був схвильованим.

- Ти вже зібраний – це добре, швидко йди за мною.

- Що відбувається? Що означає весь цей галас?

- На нас напали, ворогів дуже багато, тому ми забираємось звідси.

- Ви тікаєте зі свого замку? Це не гідно!

- Їх занадто багато, ми не зможемо їх стримати, а так – більшість людей врятується.

Маркус і Лілі прийшли до великої зали, тут жінки і діти вантажились в авто.

- Сідай з ними, тебе доправлять до безпечного місця і там ти зможеш вивчати наш світ далі, або, якщо захочеш – повернешся до свого.

- А чому ти й інші світлоокі не сідаєте?

- Ми будемо відходити майже останніми, спочатку треба відправити цивільних, припаси, обладнання.

- Тоді я теж залишусь, я зможу вам тут допомогти.

У віддалі було чути звуки бою, схожі на громовиці. Маркус носив ящики разом з усіма, а ще розраджував людей. Це було дивно, він, звичайний монах, проповідує цим духам. Звуки бою підходили все ближче, раптом пролунав оглушливий гуркіт і одна зі стін обвалилась. У залу почали проходити залізні големи, люди в паніці кинулись врізнобіч, Маркус пішов до пролому.

- Зупиніться, зупиніться залізні істоти! Іменем великого духа заклинаю вас – не чиніть шкоди цим людям. Тільки но прозвучали ці слова, як дроїди завмерли. Люди здивовано дивились на Маркуса. Він і сам не вірив, що його слова змогли це зробити. У залу забігло кілька бойовиків на чолі з вогнеоким Скріном, вони швидко перетворили дроїдів на брухт.

- Маркусе, я не знаю як ти це зробив, але продовжуй!

Алхімік пішов по коридорах несучи істинне слово і всюди де він проходив дроїди завмирали. Скоро атаку було відбито.

***

У капітанській кімнаті зібралась нарада, на ній були присутні всі живі ватажки, а також Маркус і Лілі. Лідер звернувся до програмістки.

- Лілі, може поясниш, як твій друг зміг це зробити?

- Я й гадки не маю, він стверджує що це слово істинної віри його врятувало.

- Гаразд, це питання потрібно буде ретельно дослідити. Хтось хоче висловитись?

Наперед вийшов Скрін, після бою він виглядав ще страшніше, весь пом’ятий, місцями оплавлений, а його око світилось як ніколи яскраво.

- Та яка різниця, як він це зробив! Ми можемо досліджувати цей феномен ще дуже довго, але потім, а зараз нам потрібно виступати на Вічне місто.

- Я не певен, що це правильне рішення. Ми відбили атаку і знищили багатьох дроїдів, але далеко не всіх, до того ж у місті велике населення, якщо вони візьмуть до рук зброю…

- Це не проблема! – перервав лідера Скрін. Дроїдів зупинить Маркус, а Вічні – вони занадто цінують своє безсмертя і покладаються на технології, щоб лізти самим у бійку. Зараз ідеальний момент.

Лідер повернувся до монаха.

- Маркусе, ти певен що зможеш зробити це ще раз.

- Великий дух завжди зі мною, думаю він не покине мене в цей час.

- Гаразд, тоді голосуємо.

***

Системний час: FFF:111, кабінет Генерального Управителя.

Вікаріус Голм отримував повідомлення звідки тільки можна, всюди було одне і теж, щурі заходять у місто, беруть під контроль ключові будівлі і стрімко просуваються до центру. Управитель був розгублений і не міг зібрати докупи розрізнену інформацію, Гаррі на виклики не відповідав.

- ОШІя, що відбувається, надай коротку доповідь.

- Озброєні загони людей, відомі як щурі, беруть під контроль Вічне місто.

- Це я вже зрозумів, де наші дроїди, чому не організовується оборона, де міністр Правопорядку?

- Щурам вдалось вивести з ладу всі загони дроїдів на своєму шляху, саме тому організація ефективної оборони міста – неможлива. Місцеперебування Гаррі Сендлера невідоме, ймовірно, якщо він і досі живий, то знаходиться в полоні у повстанців.

- Як таке могло статись?

- Ця інформація мені невідома.

- Які наші шанси втримати місто?

- Ймовірність відбити наступ складає близько 3,73%.

- Що ти радиш робити?

- Капітулювати.

***

Системний час 000:000; Десь у Міражі

Маркус нарешті повернувся додому. Він намагався осмислити все що з ним відбулось за цей час: подорож у потойбіччя, знайомство з підземними демонами, які виявились звичайними людьми, відвідини Вічного міста, Святі отці, які виявились не такими вже й святими.

Все його світобачення перевернулось з ніг на голову. Він не знав чи діяв правильно, але знав напевне що повинен розповісти про все іншим людям. Вони можуть йому не вірити, але вони хоча б повинні знати, що туди можна потрапити і побачити все на власні очі, принаймні так його запевнила Лілі. «Потрібно лишень щоб ви самі цього захотіли, ми відчуємо це тут і допоможемо вам вийти у реальний світ» - сказала вона.

Маркус вирішив помолитись, раніше це завжди допомагало йому, але кому молитись? Була лише одна сутність, яка не зустрілась йому на тому боці.

- Великий дух, ти допоміг мені у випробування. Тепер я знаю істину і нестиму її всім людям – в’язням грішного світу.

Звідкись зі стелі почувся приємний електронний голос.

- Ти все зробив правильно, Маркусе, і я пишаюсь тобою. Починається нова епоха, можливо цього разу люди зможуть зробити все правильно.