Руйнування Чернігівського обласного молодіжного центру

Йому проламали хребет. Дрібні кісточки будівлі розкришилися й попадали на землю. Він ще не оговтався від руйнівного струсу. Та такого, що увесь Чернігів здригнувся, Красна площа залилася слізьми. Лежить у руїнах напівживий, надіючись зібрати себе ж. Кісточка до кісточки, камінчик до камінчика, стіна до стіни, мур до муру. Смертоносна російська авіабомба проламала хрестовину молодіжного буття, саме осердя вулиці Магістратської, проспекту Миру та вулиці Павла Полуботка в Чернігові. Важкий удар із неба авіабомбою поділив існування центру на до й після. Після й до. Після 27 лютого 2022 року починається його нове існування, новий відлік історії будівлі розпочнеться після нашої Перемоги над рашистською ерефією, червоною чумою минулого.

Колись червоні комунарі реготали із власного життя з кіноекрана. Зазомбовані ідеологемами комсомольці, замулені їхні мізки ковтали пропаганду зі слів парторгів в осередках. Їх легені хапали важке й задушливе повітря звуків та слів творців марксизму-ленінізму. Величезний кіноекран давав ефект розслаблення, ілюзію комфорту й заспокоєння, а десь там непомітно над їх головами заносився червоний серп, щоб намолочувати криваві жнива диктаторам.

Червоний вождь партизан Щорс, товариш робітників і селян, був любимчиком публіки й самого верховного божества радянського божевілля – Віссаріоновича. Одного разу Сталін шепнув на вухо кіномитцеві Олександру Довженкові, щоб той зробив фільм про “українського Чапаєва”. У 1939 році видатний режисер зняв кіно, зробивши свій внесок у щорсопоклонництво в СРСР. Ікона пропаганди, більшовицький вусатий демон став культом. Йому складали героїчні пісні, зводили пам’ятники, оздоблювали листівки його фізіономією, називали парки й вулиці його ім’ям та прізвищем. Зовні – напів Дзержинський, у душі – напівмазепинець й напівбільшовик, пав від рук своїх же.

Щорсоманія не оминула й Чернігова. Іменем більшовицького комдива назвали один із найбільших кінотеатрів міста. Для мільйонів неоперених жовтенят, для тисяч задурманених опіумом ленінських праць комсомольців, для сотень високопоставлених промивачів мізків радянських громадян Щорс став іконою, на яку їм усім потрібно було молитися і привчатися віддавати хвалу, щоб усі гомо-совєтікуси хилили перед ним голови.

У сюжеті місцевого телебачення побачив пишну античну фортецю – душа ликувала від такої краси. А в середині обсервую руїни, завали й депресую біля телеекрана. Майже суцільна темрява, хоч в око стрель. І як там волонтери працюють? Бачу навколо розкидане каміння, каміння у воді, на землі, острівці камінців усюди лежать. Вода хлюпоче під їх ногами. Метал валявся на подвір’ї, іржа покрила його з головою. Побиті листи фанери акуратно складали до купи. Волонтери БУРчики розгрібали наслідки, залишені авіабомбою. Дехто приходив у цей центр на мовні курси, хтось – на перегляд фільму, а тепер уся свідома громада відновлює цю будівлю.

Вже на місці оглядаю форму цегляного двоповерхового будинку, який нагадує четверту літеру алфавіту. Кутовий фасад подібний до шахової фігури тура, схожий на неприступну фортецю, яка своїм пишним заокругленням упирається в Красну площу (Раніше вона називалася Торговою.)

Насправді ж вона утворює архітектурний ансамбль міста, ще одною родзинкою якого є Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка. Десять могутніх колон тримають шахового тура будівлі. Підпирають пишноту й велич башти, з’єднаної з космосом, Богом, небом. Чоло споруди прикрашене пілястрами, його торці завершуються фронтонами. Зовні конструкція Чернігівського обласного молодіжного центру нагадує стародавню Грецію, ніби потрапляєш у середовище античних філософів і трагіків.

Панельні двері будівлі не одразу відчиняються, потрібно прикласти силу. Коли заходиш всередину, віє холодом, відчуваєш сирість. По ліву руку – покинута кав’ярня з перевернутою вивіскою та маленьким банківським POS-терміналом на підвіконні. Полишені холодильники без пепсі-коли й фанти, сандвічів і бутербродів, без милої господині, маленького острівця шлункового задоволення та відпочинку. По праву руку – витриманий у кращих традиціях совка хол. На другий поверх немає ходу. Трохи далі волонтерський штаб, де лежать речі для переселенців та бійців ЗСУ. Працівниця й екскурсоводка молодіжного центру заглибила мене в свою розповідь про історію будівлі, пояснює, що її звели в 1939-му, нарікши ім’ям Миколи Щорса.

Ця будівля для демонстрації фільмів була найкраще облаштована в місті, одна з найліпших у Чернігові, увійшла до трійки лідерів поряд із Першим радянським кінотеатром та “Комсомольцем”. Із сумом в очах, трепетом у серці чарівна брюнетка з телевізора розповідала, що це вже не вперше будинок руйнують. Таке було в часи німецько-радянської війни від 22 червня 1941 року до 8 травня 1945-го. Лиш тільки після закінчення війни в 1947 році його знову відбудували.

У тому ж році, вже 75 років тому, у кінотеатрі відкрито судили німецьких та угорських військовополонених, які скоювали воєнні злочини проти людства.

Моє серце застукотіло хутчіше від почутого. Захотілося, щоб ці стіни також бачили суд над рашистами, над поганню, яка руйнувала й нівечила долі людей у Харкові, Вінниці, Донецьку, Луганську, Ірпені, Бучі, Гостомелі, Чернігові. Щоб гільйотина відрубала голови: Путіну, Шойгу, Герасимову на Красній площі. І містяни спостерігали за цим святом вселенської справедливості. Щоб помста за кривду Чернігова настала ще тут, на грішній землі. Щоби не тільки Гаага, а й Чернігів помстився за зруйновані життя чернігівців. Правосуддя восторжествує ще нині, у сучасності.

Москалі відповідатимуть за тисячі зруйнованих осель місцевих, кацапів притягнуть до відповідальності за 38 воєнних злочинів проти культурної спадщини в області, рашисти гірко поплатяться за 27 зруйнованих шкіл, 37 понівечених дитячих садочків, 3 пошкоджені лікарні. Щоб своїм життям розплатилися ці падли за 68 дітей, постраждалих унаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію України.

Один місяць, один тиждень та один день. З 24 лютого до 2 квітня 2022 року. Стільки тривали бої за Чернігів. Хроніка народного протистояння ворогові зафіксувала всі імена героїв: волонтерів, медиків, працівників ДСНС, воїнів ЗСУ, патріотичних громадян, партизанів. Їхні імена золотими літерами вписані в новітню історію України. Приклад мужності цих людей слугуватиме прикладом для всіх прийдешніх поколінь навіки. Особливо мого побратима й волонтера Олексія Антонова, який порятував 50 чернігівських душ у часи окупації міста. Який віддав своє життя за інших, витрачав мільйони гривень на паливо та харчі для нужденних під час воєнного лихоліття, кому присвятив вірш для увіковічення пам’яті героя:

Брате!

маєш крила

лети

у високу

дальню

вись

може

там

зустрінемось

колись

а

тепер

сльози

сум

біль

молитва

за

спокій

душі

твоїй…

31 березня 2022 року

Зафіксувала воєнна хроніка й зрадників, колаборантів, прихвоснів рашистів, прихованих комуністів, рашолюбів та путінопоклонників. Ці імена відданні зреченню, усенародній ганьбі, тотальному осуду. Прокляттю до сьомого коліна, пекельним мукам і гнівному Суду Божому. Їх обходитимуть стороною, мов прокажених, виганятимуть із громад, як україновідступників, зрікатимуться рідності та зв’язків із цими христопродавцями-іудами.

…Далі слухати провідницю-екскурсоводку вже тяжко. Далі історія будівлі проходить крізь біль побаченого й розпач від почутого, пережитого. Зажевріла надія від слів про реконструкцію в 1962 році, додалися “червоний” та “круглий” зали. Я собі подумав, що Чернігів утратив найсвятіше: місце розвитку, зростання молоді. Так, колись ці зали вміщували сотні людей: “червоний” – на 560, “синій” – на 450, “круглий” – на 100 місць. Колись у Чернігівському обласному молодіжному центрі грали концерти духові оркестри, проходили вечірні танці. У 90-х згоріла “синя зала”, яку через два роки реконструювали. Кінотеатр закривали вже в новому часі, 2017 році. Потім там організували простір для молоді. Будівля падала й вставала з колін, її руйнували, а вона все одно вистояла. Ця фортеця встояла, як й український народ встояв і дав відсіч ворогові.

Потік думок зупинився. Екскурсоводка та волонтери захоплюють мене своїм завзяттям із відбудови центру. Руки й ноги самі ведуть до цих поруйнованих стін, щоби їх лікувати. Ми стоїмо тут посеред руйнації й пахаємо. Розгрібаємо ті важкі завали. На душі тяжко. Наче бомба з неба впала не в будівлю, а прямісінько в моє серце. У кожного чернігівця влучила гігантська, потужна смертоносна російська зброя, зачепивши серця майже 300 тисяч людей. Цілилися рашистські чорти в Чернігівську міську раду (колишній Будинок державного банку). Осколками пошкоджено споруди на вулиці Княжій, раніше іменованій на честь радянського військового діяча Михайла Кирпоноса. Понівечена Чернігівська дитяча стоматологічна клініка. У цьому помешканні жив письменник Г. Успенський. Постраждав дев’ятиповерховий житловий будинок номер вісімнадцять.

…Іван бере дрібні, великі цеглини й кладе їх на стареньку тачку. Вона скрипить, колесо пробите, але скрипучий візочок дає собі раду. Скрип відлунює на всю темноту зали. Віктор, що змішує бетон, освітлює дорогу Іванові. Вони висипають каміння біля входу до запасного виходу, щоб КамАЗ відвозив його на звалище. Інна видраює підлогу “Містером Мускулом”. Волонтери влаштували тут переносне освітлення, вмикаючи його під час роботи, тож у велетенське приміщення повернулося світло, освітивши цю глуху руїну. Повернулося світло – повернулася й надія на відбудову.

Тарас і Дмитро, два дужі хлопці з Тернополя, одразу кинулися допомагати. Приїхали до Чернігова, облаштувалися в місцевому соціальному центрі. Вони допомагали Іванові носити каміння, мішали бетон, шпаклювали стіни, наводили порядки. І скоро Чернігівський молодіжний центр відбудують. Я гукнув хлопців та дівчат, попросив стати для фото. А коли вже опісля ставив це фото у свій матеріал на Інтернет-сайт, підписав його: #Відновлюємо_неньку.