Звичайний дослід

Звичайний дослід

- Мамо, я вдома!

Ліа з гуркотом закрила двері і промайнула коридор.

- Ну що, взяли?

Мамина постать миттю з’явилась на порозі ванної. Очі тривожно бігають, сиве волосся вибилось з-під хустинки. На руках, немов сніг, тануть білі клапоті пральної піни.

Ліа закрила очі, щиро смакуючи цю мить, і нарешті видихнула:

- Взяли!

- Господи! Моя ти розумниця! – мамині обійми стиснули її аж до самого серця. – Це ж неймовірно! Це ж просто неймовірно! Зовсім без досвіду і одразу в Procter & Gamble!

- Я й досі не вірю, - Ліа повернулась у коридор, щоб роздягнутись, і стіни злегка віддалили її голос. – Жінка, що проводила співбесіду, була дуже суворою. Сподіваюсь, я не наговорила дурниць, коли вона сказала мені приходити завтра.

Ліа повернулась до ванної, помила руки і поцілувала мамину щоку, мокру від сліз.

- Піду повідомлю новину Бейбі.

Кімната дівчини тонула у квітах, сонячному сяєві та чарівних жіночих обличчях, що поглядали зі стін. У кутку, біля невеличкого ліжка, вкритого рожевою ковдрою, притулилась сталева клітка. Більшу її частину займала запашна купка сіна; у протилежному кінці стояли горнятка з їжею, водою та кілька гілок дерева.

- Бейбі, я вдома!

Як тільки голос дівчини сполохав тишу, з копиці сіна, що лежало у клітці, визирнули довгі білі вуха, і за мить Бейбі – білий ангорський кролик – вже мчав до своєї хазяйки.

- Ти ж мій маленький, - Ліа підхопила його на руки, міцно обійняла і поцілувала у вуха. – Знаєш, Бейбі, ти повинен мене привітати!

Кролик зацікавлено підняв вухо і заворушив носом.

- Твоя хазяйка більше не безробітна! Від завтра я – лаборант у компанії Procter & Gamble!

Ліа відпустила улюбленця і впала на ліжко, розкинувши руки так, ніби збиралась робити «сніжного янгола». Бейбі одразу ж скористався цим і влаштувався на її животі.

- Це так круто, ти навіть не уявляєш, малий! – Ліа щасливо зітхнула і погляд її ковзнув на жіночі обличчя, що спостерігали за нею з плакатів. – Тепер у мене є шанс здійснити свою давню мрію – стати творцем найпопулярнішої у світі косметики. Ти тільки уяви: косметика від Лії Беріл!

Надихнувшись уявним тріумфом, дівчина підхопилася з ліжка.

- Так, потрібно терміново вибрати сукню. Звісно, усі лаборанти працюють у халатах, але я все одно хочу виглядати бездоганно! Ти ж зі мною згоден, Бейбі, любий?

Ліа поцілувала кролика у рухливий ніс, і поквапилась до шафи обирати вбрання.

Наступного дня, дівчина з’явилась на стажування задовго до восьмої. Елегантне сіре пальто та берет зробили Лію дуже схожою на парижанку, але вона була задоволена. Зрештою, навіть стара лакована сумочка сьогодні виглядала пристойно.

- Доброго ранку, міс Тейлор.

- Доброго ранку, Ліа, - акуратна безлика жінка відкрила їй двері і впустила в будівлю. – Ви прийшли завчасно, це добре, але лаборанти ще не на місці. Тож, доведеться почекати у фойє. Професор вас покличе.

Дівчина слухняно кивнула, і попрямувала до кавового апарату, що височів поряд з маленьким кріслом. Зігрівшись гарячим какао, Ліа влаштувалась зручніше і з цікавістю оглянула те, що не ховалось від її погляду: стіни. Вони були білі, дуже рівні і чисті, і зовсім позбавлені індивідуальності, як в усіх лікарнях. Нічого цікавого…

Скоро почали приходити дівчата. Вони кидали на новеньку швидкі погляди, залишали свої речі на вішаку і зникала за дверима лабораторії. Нарешті, задовго після восьмої, Ліа побачила високого, дуже худого чоловіка, вбраного у темний костюм. Він пройшов повз неї навіть не помітивши, і також зник за дверима лабораторії. Ліа мимоволі здригнулася: їй зовсім не сподобалось його обличчя. Воно нагадало їй маску, бліду, байдужу маску мерця. Дівчина згадала обличчя міс Тейлор і пригадала, що вперше зустріла такий вираз саме на її обличчі. «Невже робота у лабораторії так на них впливає?» - подумала Ліа.

Доки вона розмірковувала, двері лабораторії прочинились і постать похмурого чоловіка знову з’явилась перед нею. Тепер чоловік був вдягнений в білий халат, і блідість тканини химерно пасувала до його блідого обличчя.

- Міс Беріл? – голос професора був ввічливим і холодним, мов крига. – Прошу, заходьте.

- Ви маєте честь бути присутніми на випробуванні нашого нового винаходу, - промовив професор, спостерігаючи, як Ліа одягає халат і взуває бахіли. – Прямуйте за мною.

Дівчина скоріше відчула, ніж побачила, як двері лабораторії м’яко зачинилися за нею. Ліа поквапилась за професором і опинилася у наступній кімнаті. Роззирнувшись, дівчина побачила великий стіл під яскравими лампами, а також безліч пробірок та склянок. А ще – кілька дивних пристроїв, що були їй не знайомі. Химерні залізні або дерев'яні лещата, оточені шкіряними ременями.

Погляд Лії ковзнув далі і побачив у кутку кімнати…

- Що це, клітки? – запитала дівчина, ковтнувши слину.

Її голос немов тріснув посередині, але все ж таки дістався до професора.

- Саме так, - відказав той. – У них ми тримаємо піддослідних тварин.

- Ви проводите досліди на тваринах? – очі Лії вражено розширились. – Але я проводила стажування на in vitro – це…

- Так-так, я знаю, - відмахнувся професор. – Штучно вирощені клітини. Але ми дотримуємось традиційних методів. Це простіше і набагато дешевше.

Доки вони говорили, дві лаборантки, що метушились по кімнаті, розділились. Одна встановила на столі химерний залізний пристрій, інша попрямувала до кліток і повернулася з великим білим кроликом. Передчуваючи загрозу, тваринка тривожно хапала носом повітря. Великі блискучі очі були наповнені жахом.

- Ви знаєте, напевно, я не зможу… - почала Ліа, але професор грубо урвав її.

- Дурниці! Кролі навіть не кричать. На відміну, від морських свинок. Зрештою, це звичайний дослід.

- Звичайний дослід, - тихо повторила Ліа.

Дівчина відчула, як тіло її холоне, вкриваючись жахом, але все одно не могла відвести погляд від кролика, слабкий протест якого вже стримували сталеві лещата.

Ліа раптом усвідомила, що на кролику не вистачає шматочка хутра. Маленького квадратного шматочка, що був методично і акуратно вирізаний з живого тіла.

Одна з лаборанток дістала піпетку і стала обережно наповнювати її рідиною.

- Що це? – тремтячим голосом запитала Ліа.

- Це – наш новий винахід, - гордо відказав професор. – Якщо реакція буде очікуваною, ми заробимо купу грошей. Як ви знаєте, ми вже давно є лідерами світового ринку.

- Ні, - раптом відказала дівчина.

- Прошу? – професор вражено повернувся до неї.

Навіть лаборантка, що вже занесла піпетку з їдкою рідиною над оком кролика, кинула на новеньку швидкий погляд.

- Я сказала: ні, - повторила Ліа.

Серце її немов вибухнуло. Увесь її спокій, ввічливість, самоконтроль спалахнули, як шматочок паперу, і миттю перетворились на купку попелу.

Дівчина кинулась до стола, відштовхнула лаборантку і схопила довгий ніж, що лежав біля ременів.

- Звільніть його, - Ліа вказала ножем на кролика.

- Ти що, мала? – одна з лаборанток оговталась, і з лихою усмішкою підступила до Лії. – Тобі що, тваринку шкода? Вперше чуєш, що косметику тестують на тваринах?

Ліа змахнула ножем, і клапоть білої шапки впав лаборантці до ніг.

- Божевільна! – скрикнула жінка. – Вона божевільна, професоре! Рятуйтесь!

І вибігла з кімнати, слідом за своєю колегою.

- Я сказала ЗВІЛЬНІТЬ, - погляд Лії вп’явся в професора.

- Тихо-тихо, я вас зрозумів, - професор поквапився до стола і звільнив кролика.

Нажахана тварина спробувала втекти, але лапи її роз’їжджалися на гладенькій поверхні стола.

- Виродки, - видихнула Ліа.

І перш ніж професор встиг отямитись, вона схопила кролика і вибігла з лабораторії.

Вона не пам’ятала, як опинилася вдома. Час залишив для Лії лише уривки спогадів: пів порожній автобус, її обличчя, мокре від сліз, врятована тварина, що тремтіла під светром, стривожені погляди людей.

Єдине, що Ліа пам’ятала добре, був голос. Її голос, що протирався крізь прокушені вуста і виповзав у світ. Він шепотів. Голосно шепотів ті страшні, нещодавно почуті слова:

- Звичайний дослід. Це був лише звичайний дослід. Звичайний дослід…

* Від Автора *

Зараз, у 21-му столітті, й досі існують компанії, що виробляють косметику та побутову хімію, випробовуючи її на тваринах. Внаслідок їх діяльності сліпнуть, вкриваються виразками, невимовно страждають і вмирають мільйони тварин. Це можна зупинити тільки одним шляхом – знизити попит на криваву продукцію.

Не будьте спонсорами жорстокості!

https://112.ua/statji/shapmun-cenoy-v-zhizn-pochemu-kosmetiku-do-sih-por-testiruyut-na-zhivotnyh-486437.html?fbclid=IwAR3ZjksT0lsT1u7gHLa001GF4z3wsr-fBxYMtAFvm-LeNyeJtogULDePQwU

Кидаю вам сайт нашої української компанії "Ельфа", яка виготовляє продукцію, що НЕ ТЕСТУЄТЬСЯ на тваринах.

http://www.elfa.ua/company/

Косметика, гігієна, хімія - купа всього! Дивіться "Наша продукція" та "Наші бренди" і обирайте собі до смаку. Все, що не продається у звичайних магазинах - легко знайти на Розетці та в інших інтернет-магазинах. Ціни - дуже доступні!

Тим, хто прочитав і зробив висновки - окрема вдячність! Від мене і від кожної тваринки, яким ВИ своїм вибором рятуєте життя