Зачароване місто

А тим часом старий ворон відчув щось нехороше: його кільце на лапці сильно завібрувало, а це означало лише одне: хтось хоче зняти чари. Птах зі швидкістю блискавки здійнявся в небо і полетів до старого годинника на головній площі. Опинившись біля ратуші , ворон озернувся— чи бува ніхто за ним не спостерігає. Впевнившись, що нікого немає, він відімкнув маленькі дверцята ратуші, і увійшовши всередину, узяв старий щоденник, який належав головному годиннику. Погортавши декілька пожухлих сторінок, ворон знайшов потрібне закляття.

„Ти стоятимеш тут, твої стрілки не будуть ворушитися, ти не зможеш озиратися і не будеш нічого помічати. Лише я матиму над тобою владу, жодні люди, жодні птахи, не розумітимуть тебе як я,– мовив ворон і дмухнув на сторінку. В повітря здійнялись маленькі- маленькі крупинки.

Птах заховав щоденник та вийшов з ратуші. Сонечко потроху забавлялося з листочками і деревами, на обличчя людей потроху повертались усмішки.

Ворон підійшов до ліхтаря і мовив:— Зрадник.

Та ліхтар ніяк не відреагував.

Щойно птах полетів до своєї хатки, як ліхтар звернувся до старого годинника.

—Друже, прокинься, будь ласка, почуй мене! Нам без тебе дуже погано, дуже!

Старий годинник тяжко зітхнув.

—Що я можу зробити? Мене зачарували і наше місто теж. А як зняти чари знає лише дівчинка на ім'я Олівія.

—А звідки вона про це знає: вона хіба мольфарка чи чаклунка?

Годинник готовий був розсміятися, і ліхтарю на мить здалося, що одна його стрілка, секундна, поворушилася.

—Ні, вона просто дівчинка, яка навчається у школі, в першому класі і дуже полюбляє з подружками вигадувати усілякі закляття. І ось одного дня вони взяли зошит чи то щоденник і почали вигадувати різні чари, вони мали стосуватися великих предметів: ліхтарів, пам'ятників, годинників, веж. Потім цей щоденник зі своїми закляттями вони заховали у моїй ратуші, і лише Олівія знає, як це все прибрати. А ворон... він сердиться на мене через те що, одного разу коли він поспішав на роботу, то забув одягнути свій годинник на лапку та й спізнився. Опісля цього він розсердився на усі годинники і вирішив зачарувати місто, ворон десь придбав пил, який розкидав по сторінках щоденника і зачарував таким чином ціле місто.

—А якби нам цей щоденник показати Марципану або годинникарю, можливо вони теж знають, як знімати закляття,–подумав ліхтар.

—Можливо, хто зна.. Але як це зробити?

— Давай попросимо птахів заспівати про це. Вчора так гарно вийшло, коли і голуби розмовляли і горобці співали. То може ,нехай голуби передадуть цю розмову пану Марципану, а він вже годинникарю?

—Спробуймо!

Ліхтар покликав до себе одного голуба і передав йому щоденник, який той повинен був віднести пану Марципану. Сірий голуб, неначе стріла, полетів у небо. Вікно у кондитерській , як завжди було відчинено, тож голуб одразу залетів та й сів на підвіконня. Кондитер якраз викладав охолонути булочки біля вікна, як помітив крилатого друга. Він витер руки і взяв із дзьоба птаха щоденник, пан Марципан неабияк здивувався, але вирішив миттєво зустрітися з годинникарем.

—Дивіться,дивіться, що в мене є!- вигукував він

Годинникар гортав щоденник і намагався розібрати, що ж там написано. Під яким каменем можна знайти мушлі?

Яку мелодію виводять птахи?

Чи вміє листя танцювати з вітром?

Інструкція: як завести годинник на головній площі.

—Марципане, друже мій, це класна знахідка, але окрім як завести годинник я нічого не знаю. Мабуть це писала дитина, скоріш за все вона навчається в школі, тому без Олівії нам ніяк не обійтися. Та якщо відповідати на оці питання, то першу відповідь ми знайшли, нам треба написати нову мелодію і дівчинка казала, що наступна наша підказка буде біля річки. Можливо це вона писала?

Годиникар вирішив поки що щоденник залишити у себе.