« Змінити минуле»

Того ранку узлісся було темним від круків. Пернаті готувалися до бою.

- Я хочу щоб серце кожного з вас налилося люттю! – Чорний генерал з особливим натиском, перечислив злочини ненависних сірих круків та найганебніші їх закиди у бік воронячого братства.

- Око за око, дзьоб за дзьоб! – гукав розколисаний натовп.

Його пернатість підняв крило:

- У війні з сірими круками ми теж зазнали втрат, - промовець картинно відвернувся, ховаючи очі, - але загартували дух.

Далі, як годиться, прозвучав чималий перелік втрат противника.

- Настав час показати сірим крукам хто господар лісу!

- Дуже переконливо, ваша пернатість, просто таки на біс, але заради традиції не завадило би дати слово комусь із колишніх старійшин, - зауважив перший радник, затято плескаючи разом з усіма.

- Хіба ми їх не той во.., хіба вони не загинули від крил підступного ворога?

- Таак, але не всі, - відказав радник, ніяковіючи під поглядом його пернатості, – Срібна голова досі тут…

- Хто? Срібна голова! Та він же несповна розуму, - генерал відшукав поглядом старого крука і презирливо скривилася.

- Так той так, нехай крячє.

- Воїнство, - радник ступив крок уперед, - є серед нас найстаріший крук. Дамо йому слово.

Сивоголовий крук виступив з натовпу і став повід даль генерала.

- Ти найстарший серед нас, - узяв слово радник, розкажи нам про… Промову.

- Дякую за честь, браття мої, - відповідав Срібна голова. – Я хочу почути від вас запитання. Якщо знаю, відповім.

Тиша. Усі завмерли. Навіть дерева.

- Одностайність добра прикмета, - підсумував його пернатість, потираючи крила. - В колону по двоє шикуйсь!

Вороння рушило на позиції.

А Срібна голова провів поглядом військо й зірвався на крило.

- Стій! Куди ж ти? У мене, у мене є запитання? – недійшле вороня мчало межи високих трав, намагаючись наздогнати старого крука.

Той описав декілька кіл і опустився на землю.

- Ти вмієш літати! – відсапавшись, гукнуло пташа. Воно чуло оповідки про літаючих предків, але.., чого ж не розкажуть у казці.

Срібна голова окинув малого: тіло дрібне, дзьоб слабкий, пір’я без блиску. Хіба очі: допитливі, вологі, живі.

- Чи маєш ім’я? - старий вмостився на траві, передчуваючи розмову.

Вороня заперечно крукнуло.

- Дозволь називати тебе Дитиною.

- О, так! Це велика честь для мене, - кульгаве, негодне для боїв крученя не тямило себе від щастя. Навіть дорослі воїни тисячами гинули без імен.., а він…

- Головне задати запитання, інакше старець розгнівається і полетить. Ет, його ж ніхто не учив. Він самотужки осилив читання, але грамоти так і не зрозумів. А ще потайки спостерігав за вишкілом інших. Більшість круків, та зрештою і він сам, скидалися йому на сорок: однаково чорних та білобоких. Малий шукав пояснень, намагаючись перемішати кольори: – « Бо навіть при утраті віри, триматись слід межі та міри », - часто наголошував генерал. Доля тих, хто перетинав межу була відомою, отож… – Поважний круче, ти багато повидав на своєму віку, то може.., - це було усе на що наважилося наше крученя.

- Видіти таки щось видів, але сірих круків не доводилося, - гірко, але якось дуже по доброму відказував старий. – Чи під силу зрозуміти тобі це, Дитино?

- Нііі

- Дякую за відвертість. Хочеш я розкажу тобі про Золотий Сад?

У відповідь Дитина сплеснув крильми.

- Далеко - далеко вгорі, вище Сонця, Місяця й усіх зірок росте Золотий Сад. На золотих деревах сяють золоті плоди і співають золоті птахи. Дивним садом опікується золотий Садівник - Творець. Спробуй це уявити.

Дитина широко посміхнувся і заплющив очі.

- Кожне творіння має схожість з Садівником і теж хоче стати творцем.

- Я не можу таке уявити, - зізнався малий.

- Каарр, - голос Срібної голови лунко прокотився долиною і втративши гучність, повернувся назад. – Схоже на бумеранг, еге ж? Твій голос це частина тебе.

- Так, це мені зрозуміло.

- Думки, бажання, страхи, чи мрії – можна назвати внутрішнім голосом, - вів далі старий. – І от що цікаво- кожне творіння хоче стати творцем.

Малий крук замислився, притих.

- Ти хочеш сказати що мій голос хоче стати мною?

Старий згідно кивнув.

- Як таке можливо?! Чому? – Срібна голова пригорнув пташа і весело скуйовдив чуба.

- Бо так задумав Садівник. Коли Золотий Сад поринає у сон, голоси його мешканців линуть у далекі світи щоб стати новим садом.

- Їх рухає уперед задум Садівника?

- Так, він - наша потреба творити. Чисте, палке, сяюче, мов сонячний промінь, бажання народжує першу копію Золотого Саду, - Срібна голова опустив повіки. - Як ти це уявляєш?- запитав перегодом.

- Я бачу сліпучий вихор. Пісня кожного дерева в’ється у темному просторі, закручується вихором і стає новим деревом. Пісня птаха, стає птахом, - голос малого звучав схвильовано і радісно. – Усе сяє, горить, крутиться золотою віхолою! - він скочив на ноги і .., осікся. Бажання сміятися, стрибати, кружляти у танці стало справжньою несподіванкою.

Срібна голова дзвінко засміявся:

- Ну ж бо, танцюй, кружляй, лети разом зі мною!

Там було усе: сльози, обійми, сміх і надривні ридання. Радіючи по справжньому можна відірватись від землі… Коли втомлене вороня прихилилося під крило старого, той продовжив:

- Втомився. Золота пісня теж стихає. Створивши новий сад, вона залишає своє творіння і повертається назад – до Творця.

Малий ловить погляд сивих очей.

- А далі?

- Перша копія Золотого Саду створює другу. Друга- третю. Згодом пісня слабшає і більше не може повернутися назад.

- Не може?

- Не одразу… Треба її підсилити, знову заспівати. У тобі, у мені, у кожному з нас є золота іскра.

- Так, я розумію! - випалив кракун. - Я буду вчитися краще співати і створю… Я неодмінно створю щось особливе.

- Ти вже створив, мій юний палкий друже. Пам’ятаєш ми говорили про внутрішній голос?

Срібна голова розповів Дитині про двійників. Сказав, що довкола нього існує невидиме яйце, зіткане з думок, бажань, мрій та страхів.

- Усе, що виходить із тебе, ділиться на світле і темне – дві твоїх копії: добра і зла.

Роззявивши дзьоба малий слухав про те, що створені ним безтілесні копії, хочуть стати живими.

- То це вони заважають мені літати?! – вигукнув крук і врешті збагнув, що задає питання.

- Цих двох називають стражами порогу. Вони діють як магніт. Темний тягне тебе донизу, світлий відриває від землі.

- Благаю тебе, - Дитина став на коліна і склав молитовно крила, - навчи мене літати.

- Щоб позбутися тіні, треба стати світлом, - мовив старий крук і кулею зірвався в небо.

- Але як, як позбутися темного двійника?! –між високих трав линув відчайдушний крик.

- Твоє теперішнє може змінити не тільки майбутнє, але й минуле…