" Інші"

- Сьогодні особливий день, - Ру відчув це ще вранці, але гарний обід притлумив недобре передчуття.

Вночі левиці вполювали декілька антилоп. Він, як годиться, першим розпоров черево і з’їв серце, печінку та нирки. Після, до бенкету був допущений Інший. Кожен з них відшматував по стегну. Втамувавши голод, Ру дозволив приєднатися решті родини.

Левенята їли останніми. Ру завжди слідкував щоб їм залишили вдосталь їжі, за необхідності відганяючи молодих самців. Левиці теж під його охороною.

Ватажок з гордістю оглядає своїх дружин. Найважча робота покладена на них.

- ЛУна… Сильна, гнучка, широкогруда – найкращий загонич зграї.

Лев опускає повіки і поринає у напівсон. Перед очі - нічне полювання. Лунине хутро виблискує сріблом серед високих злаків. Тихо, плавно, мов місячне сяйво, вона підкрадається до жертви майже впритул і рвучко кидається на здобич, спрямовуючи обрану до засідки. Там її зустрічають левиці. Ватажок бере участь у полюванні, якщо потрібна груба сила й вага. Його грізне рикання здатне налякати слона, носорога, буйвола чи жирафу, але Ру не любить лови. Це викликає неприємні спогади.

- Хрусь, - він вміє слухати навіть у вісні.

Жовто - сірий кущ тріщить під маленькими лапками. Пухнасті м’ячі налітають на гілля, падають, скачуть, рикають і бавляться хвостами.

Ру закриває очі й пригадує свій кущ.

Він теж народився під жовто – сірим кущем. В період засухи уся савана стає жовто – сірою. Стада мігрують, голод обертається серйозною небезпекою. Він та його мама не виключення. Прайд хоч і веде споріднений спосіб життя, але вагітна самка мусить залишити родину і до певного часу піклуватися про новонароджених сама.

Ру з ніжністю оглядає своїх дружин. Жовта з темними смужками Бао нагадує його матір: такий же погляд розкосих очей, широкий ніс і біла маніжка на шиї.

Мама була схожа на королеву.

- Не бійтеся, діти, страхом не наїсися,- казала вона, лишаючи безпорадних дітей.

Щоб вижити, їм потрібне молоко. Королева, яка донедавна харчувалася виключно зебрами та антилопами, змушена полювати на мишей та іншу гидоту.

З трьох дітей: Ри, Ре і Ру, вижив лише він.

Через декілька місяців вони з мамою повернулися в родину.

- Ось воно! Моє безпечне життя, - Ру вперше спробував справжнє м’ясо і… побачив батька.

Батько нагадував велетенську гору. Він один умів так довго, так багато їсти та спати. А ще батько ричав. Його голос наводив страх на чужинців й примушував здригатися своїх. Дивлячись на ватажка, Ру та його брати мріяли про кудлату гриву, м’язисте, як у нього, тіло з широкими грудьми, про гострі зуби й міцні кігті.

Ру не помітив коли підріс. Часом ловив стривожений погляд матері, але не розумів причини.

- Мамо, дивись, - округлу голову вкрили острівці довгої шерсті, - і китиця на хвості – справжня рриираадість!

- Хто це сказав? – батько піднявся і грізно посунув в його бік. – Ану повтори…

- Сьогодні особливий день, - Інший влігся навпроти Ру і зазирнув у жовті очі товариша.

- Я теж це відчув, - відповідав той. - А пам’ятаєш нашу першу зустріч?

Вигнання болюча штука. Кров ніби й не сочиться, але біль пронизує кожну клітину. Дякуючи левицям, Ру звик їсти кожного дня. У важкі часи раз на два-три дні. Залишившись на одинці, він не їв кілька тижнів.

Пишався собою, коли вполював першу гну. А потім зустрів таких же як і сам вигнанців. Молоді леви змагалися, вправляючись у боротьбі, полювали здобич для їжі та забави. Словом, наводили безлад, як усякі підлітки.

Серед гурту вирізнявся Інший. Ру не міг ні розпізнати, ні пояснити його природу. Колись, мама показала синові великі, як глечики суцвіття.

- Дивися, це особливі рослини, - то був непентес, - мама назвала їх «іншими». - Вони вміють полювати здобич, - квіти зачинилися прямо на очах і проковтнули мишу.

Яскраві, малинового кольору пелюстки виявилися пастками.

Ті рослини були вищі над своїм царством. Інший був таким же серед левів. Він мало їв, часто усамітнювався і слухав. Якось Ру застав його за дивним заняттям. Той стояв під великим баобабом і стукав по стовбуру хвостом.

- Що ти робиш? – поцікавився ватажок.

- Слухаю...

Ру подобалося, що товариш не боровся за владу й припиняв усяке безчинство...

Весна хлюпнула у серце збудженням та ніжністю. Підлітки розбилися на групи, щоб збудувати власні родини. Ру обрав у партнери Іншого. А може Інший обрав його.

Лев розплющив очі, відганяючи спогади і відшукав очима Сонце.

- Скоро, - знову гайнув назад.

Весняні вечори у савані сповнені голосів. Ватажок прайду схожий на відомого артиста - цілий день розкошує, щоб увечері дати концерт.

Ось він іде, спльовуючи і порскаючи на кущі сечею. Оповіщає громовим ревінням:

- РИИ! Ця територія належить мені!

Панівний самець мусить вкласти у голос усю свою силу. Його слухає уся савана.

- Так- так- так. Ну ж бо послухаємо…

- РРИИИ!!!

- Ого, туди немає чого сунутись. А з цього боку?

- РИИ!

- А це якось не дуже переконливо. Схоже, мені туди.

Ру виповнилося три. Він за раз з’їдав до тридцяти кілограмів м’яса і важив близько двісті сорока кілограм.

Це був бій не на життя, а на смерть. Сам на сам з велетенським ватажком. Сили противників були майже рівними. Якоїсь миті Ру здалося, що старий піддається.

Хай там що, але він переміг. Переміг і заходився пожирати дітей попередника, вихлюпуючи надлишок люті. Інший зупинив його і відпустив левенят.

- Вечоріє. Час робити обхід, - погляд Іншого пронизує наскрізь.

- Так.., - Ру підводиться щоб провести ритуал домінування.

Ось він іде, спльовуючи і порскаючи на кущі сечею. Оповіщає громовим ревінням:

- РРИИ! Ця територія належить мені!!!

Його слухає уся савана. Він вкладає у голос всю свою силу, та відчуває подих у спину.

- Сьогодні особливий день, - гупає у скроні.

Він знає: противник вже перетнув межі володінь, йде по його землі, спльовуючи і порскаючи на кущі сечею… Буде бій.

Ру битиметься на смерть, але якщо противник виявиться достойним, старий лев уступить. Родині потрібен сильний ватажок.

Ру окидає оком савану.

- Навіщо усе це?- погляд чіпляє жовто- сірий кущ. Під ним двійко живих комочків. Лев зупиняється: – Ти став Іншим.