Приворожити не можна покинути

На вулиці було ще прохолодно. Рожевий світанок того березневого вівторка віщував вітряну погоду. Дівчина, вийшовши з тролейбуса, швидко пішла вулицею уздовж дороги та згодом перейшла на біг. Маленькі ніжки, взуті у спортивні кросівки, легко перестрибували весняні калюжі на шляху до кав’ярні, де їхня власниця працювала баристою.

Цей невеличкий заклад був розташований за паркінгом одного з престижних житлових комплексів майже в центрі Києва. Інна тут готувала каву для відвідувачів уже декілька місяців. Дівчина планувала набути досвід у сфері громадського харчування та відкрити власний бізнес.

Забігши до кав’ярні, бариста увімкнула кавомашину та гриль, щоб прилади встигли нагрітися до приходу відвідувачів, а сама взялася швидко маскувати консилером темні кола під очима і фарбувати вії. Потім зняла спортивні кросівки й сховала в шухляду, звідки дістала та взула туфлі на високих підборах.

О восьмій ранку Інні зателефонувала менеджерка фірми, що постачала закладу улюблені відвідувачами сендвічі для приготування на грилі.

— Доброго ранку. Ви готові зробити замовлення?

— Вітаю. Зараз, на жаль, не можу говорити. Наберіть мене, будь ласка, за пів години, — швидко пробурмотіла у слухавку дівчина.

Бариста не бажала відривати увагу на узгодження замовлення допоки не поспілкується з улюбленим відвідувачем — молодим адвокатом Максимом, який щоранку заходив поснідати.

Інну дуже приваблював Максим. Грайлива усмішка мимоволі з’являлася на її обличчі, коли бачила його — міцного, трохи схожого на ведмедика, блондина з блакитними очима. Та найбільше приваблювала сильна життєва енергія адвоката, його впевненість, що непоправною в цьому житті є тільки смерть, а будь-яку проблему можна розв'язати. Після їхнього спілкування, вона завжди почувалась енергійною та окриленою.

«Дивно, що Максим досі не зайшов. Де ж він?», — нервово міркувала бариста, визираючи об’єкт симпатії крізь віконце.

— Вітаю, Іннусю! Зроби, будь ласка, свій фірмовий цілющий чай від застуди з лимоном, імбиром та спецією з цікавою назвою, яку ти туди додаєш, — попросив Максим, завітавши до кав’ярні пізніше, ніж зазвичай.

— Зараз усе буде, Максику. Ти що, прихворів? — стривожилася бариста.

— Та не я, а моя Даринка щось зовсім розклеїлася зранку. Ходив до аптеки за ліками проти болю в горлі. Зараз ще принесу твій чарівний чайок, а тоді вже на роботу, — спокійно пояснив адвокат.

Інна знала, що в Максима є дівчина, та їй було неприємно слухати, як той дбає про кохану і ладен запізнитися на роботу, аби принести їй ліки та імбирний чай. Та бариста намагалася не виказувати своїх емоцій та продовжила посміхатись улюбленому відвідувачу.

Отримавши замовлення, Максим швидко покрокував додому, щоб чай для Даринки не встиг охолонути.

Після того, як вранішні відвідувачі попили кави, Інна залишилася наодинці зі своїми думками. Підмальовуючи губи, вона зауважила, що має гарний вигляд: з люстерка на неї дивилася симпатична брюнетка з карими очима та модною короткою стрижкою, яка надавала образу зухвалості.

«Максим мені потрібен, тож він буде зі мною. Усе буде так, як я захочу», — подумки запевнила себе Інна і, відклавши люстерко, повернулася до справ.

Робочий день минав у клопотах та невимушеному спілкуванні з відвідувачами.

Ввечері до кав’ярні зайшла Марина зі своїм чоловіком Святославом. Молоде подружжя мешкало неподалік та залюбки заходило на каву до Інни, з якою встигло заприятелювати. Марину знайомі називали відьмою, адже ще в підлітковому віці вона не з власної волі одержала надприродні здібності від чаклунки, що була при смерті. Відтоді молода провидиця, хоч періодично і втомлювалася від свого дару, однак успішно допомагала друзям та знайомим. Примітно, що Марині було нецікаво заробляти на своїх здібностях, тож, якщо бралася допомогти, робила це безоплатно.

— А теоретично можеш зробити сильний приворот, Маринко? — з надією дивлячись на молоду відьму, запитала бариста.

— Ха-ха! Якби таке практикувала, то пила б зараз каву трошки в іншому закладі в компанії якогось заможного красеня, — лукаво подивившись на свого збентеженого чоловіка, Марина штурхнула його ліктем у бік і захихотіла. — А якщо серйозно, то робити привороти для мене неприйнятно не тільки тому, що це грубе втручання в енергетику привороженого, а й тому, що ефект від таких обрядів непередбачуваний.

— Що саме ти маєш на увазі, кажучи про непередбачуваність? — схвильовано перепитала Інна.

— Буває, що цей обряд просто не діє, і викликаний приворотом енергетичний сплеск поступово затихає, а замість кохання з’являється відраза, — простими словами розтлумачила наслідки приворотів чаклунка.

— То що ж мені робити? Я просто мушу забрати Максика від Даринки. Вона його зовсім не заслуговує, — нервово відкриваючи нову коробку з тістечками, бубоніла Інна.

— Так, дівчатка, ви тут спілкуйтесь, а я пішов. Мені вже шкода того чолов’ягу. Чекатиму на тебе вдома, Маринко, — зніяковіло посміхаючись, Святослав вийшов, щоб не заважати жіночій розмові.

— Він — не річ, щоб його забирати, зрозумій це, Іннусю, — щиро намагалася відмовити приятельку від ідеї привороту подруга.

Інна з Мариною того вечора ще довго гомоніли за кавою, однак переконати приятельку в недоцільності привороту відьмі так і не вдалося. Закохана дівчина була ладна будь-що зробити, щоб спільне майбутнє з Максимом стало реальністю.

Раптом розмова перервалася новим відвідувачем. До кав’ярні забіг Максим і зробив замовлення:

— Іннусю, зроби, будь ласка, на грилі два найбільших сендвічі навинос.

— Ну, і як він тобі? — тільки-но адвокат забрав замовлення і вийшов, Інна поставила питання провидиці.

— Дуже приємний хлопчина. Я б сама звернула на нього увагу, якби на мене вдома не чекав Святослав, — посміхаючись, відповіла молода відьма.

— Я ж тобі казала, що за нього варто поборотися, — очі Інни замріяно спалахнули.

— Тобі не потрібно боротися, ви й так будете разом. Я це чітко бачу, — неочікувано запевнила приятельку Марина.

— Невже?.. Ти серйозно? Але ж він з Дариною… — почуте вселило надію та водночас спантеличило.

— Я кажу тобі те, що бачу. А ти дивись, не грайся з приворотами. Це зайве і може тільки зашкодити, — доброзичливо застерігши подругу, відьма пішла додому.

Інна дуже хотіла вірити в почуте передбачення про можливі стосунки, та це було непросто. Особливо після того, як одного дня адвокат зайшов до кав’ярні в компанії своєї коханої. Тоді, оцінивши ефектну світловолосу суперницю, бариста остаточно вирішила діяти: знайшовши чаклуна поважного віку, чий сайт вражав великою кількістю захоплених відгуків від вдячних клієнтів, Інна поїхала до нього в село неподалік Києва. Провівши обряд з шарфом Максима, який бариста напередодні потай поцупила, Василь Петрович дав дівчині заговорені прянощі (корицю, гвоздику та мускатний горіх) і порекомендував щодня додавати обранцеві у каву.

Наступного ранку Інна повернула Максиму шарф, сказавши, що знайшла його на столику. Молодий чоловік радісно пов’язав заговорений предмет одягу навколо шиї та посмакував кавою з приворотними прянощами від діда Василя.

Невдовзі, на радість баристи, адвокат став проводити більше часу в улюбленій кав’ярні. Спілкування з Інною настільки захопило хлопця, що він декілька разів спізнювався на роботу. Та найбільше дівчину вразила Максимова турбота про неї.

— Маринко, уяви собі: мій ведмедик дочекався, коли приїде машина від постачальника газованки, та, сказавши, що я занадто тендітна для підіймання такої ваги, сам переніс всі ящики у підсобку! — задоволено посміхаючись, розповідала подрузі Інна.

— Я ж тобі казала, Іннусю, що ваші взаємини мають непогану перспективу. А ти мене не послухалась і зробила непотрібний приворот, еге ж? — пронизливо подивилася на неї провидиця.

— Звідки ти знаєш?.. — перелякано прошепотіла бариста.

— Сон мені наснився.

— Після привороту наші стосунки значно покращилися, — щиро зізналась Інна.

— Повір мені, ви зблизилися і безвідносно привороту. Цей обряд тільки виснажив і без того вражену енергетику Максима. Тепер пильнуй здоров’я свого ведмедика.

— Вражену енергетику? Та Максим просто заряджає енергією всіх навколо, тому і звернула на нього увагу, — щиро дивувалася дівчина.

— Він тримається, але відчуваю, що зараз йому кепсько. Приворот сильно пошкодив його енергетичне поле, — впевнено зазначила відьма.

Ще деякий час Максим поводився, як завжди, жваво. Та невдовзі Маринине передбачення почало справджуватись: хлопця здолала страшенна втома та байдужість до всього. Він міг годинами сидіти у закладі, розповідати Інні, як його все втомило і, посилаючись на біль у животі, відмовлятись від їжі.

Стрімке зниження інтересу Максима до юридичних справ спочатку призвело до проблем на роботі, а потім і до звільнення. Позаяк знана юридична фірма не могла дозволити собі репутаційні втрати.

Того ж місяця його дівчина, Дарина, повідомила, що помилялась у своїх очікуваннях щодо Максима і рішуче ініціювала припинення їхніх стосунків.

«Що ж, радій, твій Максик тепер вільний», — подумки звернулась до себе Інна.

Та їй було важко від усвідомлення, що зустрічі з хлопцем тепер не радували, а скоріше дратували.

— Я його не впізнаю, Маринко. Сидить тут годинами, транслюючи настільки паскудний настрій, що молоко для кави скисає, — жалілась Інна подрузі.

— А що ти хотіла? Я ж попереджала тебе про непередбачувані наслідки привороту, — буденно відповіла провидиця.

— Усе б нічого, та він майже не їсть і став худющий, як безпритульний пес. Мені такі зовсім не подобаються, — сумно зітхнула бариста.

— Тепер ти його не покинеш. Сумління не дозволить, — спокійно запевнила приятельку Марина.

— Про вовка промовка! От він і припхався, — дивлячись у вікно кав’ярні, з прикрістю пробурмотіла Інна.

Зайшовши, Максим чемно привітався з Інною і Мариною та сів пити міцну каву в кутку закладу.

Те, що відбувалось далі, шокувало навіть відьму. Схопившись за ліву частину живота, хлопець закричав від нестерпного болю. До приїзду лікарів Максим вже не міг ані сидіти, ані нормально пересуватися. Бідолага повзав підлогою та завивав. Інна боялась чіпати хлопця, щоб не зашкодити. Провидиця весь час тримала страждальця за руку, ділячись з ним своєю енергією, поки чекали на лікарів.

— Стан важкий — панкреонекроз. Підшлункова залоза перетравлює сама себе. Потрібна термінова операція, — хірург швидко проінформував Інну в сльозах та схвильовану Марину і зник за дверима відділення.

— Зроби щось, Маринко, щоб він вижив, — слізно попросила подругу Інна.

— Відколи почула крик від болю, то роблю все, що можу для його зміцнення, — зосереджено дивлячись на фото Максима в телефоні, спокійно відповіла Марина.

— Тому Максик і скаржився на біль у животі та майже нічого не їв. Це все через ті кляті спеції до кави від відьмака… Це я винна в тому, що сталося! — у відчаї заридала дівчина.

— Ця хвороба виникла в Максима точно не через спеції та аж ніяк не пов’язана з приворотом! — категорично запевнила подругу провидиця.

Та Інна була настільки шокована і засмучена, що не чула подругу. Тривога за Максима й почуття провини повністю захопили її свідомість.

«Я не покину Макса. Навіть попри те, що він сильно змінився і не приваблює мене, як раніше. Це ж той самий хлопець, через симпатію до якого я зважилась на чортівню. А в тому, що він став таким, сама винна. Тепер головне, щоб він вижив», — в розпачі розміркувала Інна.

У результаті операції було видалено відмерлі тканини підшлункової залози, і на Максима чекало тривале відновлення. Довелося звикати до нового способу життя та харчування. Весь непростий шлях одужання хлопець пройшов разом з Інною.

Одного дня бариста зізналася обранцеві, що робила у відьмака приворот, який міг призвести до страшної хвороби.

— Ха-ха! Мені дуже лестить, що ти зважилася на таке, щоб бути зі мною. Та в мене дід помер від панкреонекрозу. Тому не хвилюйся, ти тут точно ні до чого, — посміхався Максим.

Минуло пів року.

Марина з чоловіком Святославом ходили торговим центром в пошуку подарунка на весілля Інни та Максима. Через сувору дієту Макс залишився струнким і більше не нагадував того ведмедика, який колись сподобався Інні. Та головне, що до нього повернулася життєва енергія і впевненість, що будь-які питання завжди можна вирішити. Тепер вони разом з Інною успішно розвивали бізнес з продажу органічних продуктів.