ВБИВСТВО, ЯКЕ ЩЕ НЕ СТАЛОСЯ

ВБИВСТВО, ЯКЕ ЩЕ НЕ

СТАЛОСЯ

Рому нудило. Він неймовірно погано почувався. Раптом все попливло перед очима і він сповз на землю з лавки, на яку щойно присів в темному сквері. Намагався дістати мобільний із внутрішньої кишені куртки. "Ще трішки. Потерплю!” подумав він. І це була чи не остання думка Роми, перед тим , як його поглинула безпроглядна темінь.

Слідчо-оперативна група, приїхала на виклик зранку. Якась собачатниця кричала в телефон, що її собака буцімто знайшла труп. Він точно мертвий, вона його перевернула, перевірила, пульсу не було.

– Зрозуміло вона і лишила пото-жирові на одязі жертви і звичайно свої відбитки пальців. Дуже сумлінний у нас народ! - Підсумував опер Борис, розглядаючи місце події.

– Чоловік років 35-40. Документів при ньому немає. Слідів насильницької смерті немає. Приблизний час смерті – тим часом озвучував перші заключення судмедексперт, монотонним голосом, вкотре обходячи холодне тіло Роми, – детальніше після розтину.

– Забираємо!

– Тепер потрібно ідентифікувати особу потерпілого. Телефону при ньому не знайшли. Гаманця і будь-яких особистих речей не виявлено, – продовжував оперативник. І врешті звернувся до свідка, пенсіонерки, повертаючись до неї всім корпусом і приготувавшись уважно слухати.

– Роман Михайловський маловідомий письменник. Створював книги онлайн. Все як в друкованому екземплярі. Обкладинка, дизайн, короткий зміст, тільки в інтернеті. В базі відбитки пальців є. П'яний сідав за кермо. Що він писав? Оповідання, містичні історії, жахи, кримінальні детективи. На спеціальному інтернет сайті "Сучасник book. net." Одружений. Жінку викликали на опізнання. Вже їде!

– Я ставлю на нещасний випадок! Або вісяк. Але швидше наркоту змішав із алкоголем – зітхав, оформляючи папери, головний слідчій їх групи Богдан Іванович Сирота. Чоловік років сорока дев'яти з першою сивиною у хвилястому каштановому волоссі і карими пронизливими, суворими очима.

На знак згоди закивали головами і оперативники – Поліна, жінка років 38-ми, з світлим волоссям і в окулярах з тонкою оправою і Борис що приніс звіт по розтину:

– Якихось явних отруйних речовин в крові жертви не виявлено. Лиш алкоголь. Одна ціла дві десятих проміле. Кілька келихів вина. Який він був цікаво? Відомий, успішний, багатий? І який може бути мотив убивства?

– Працюйте! Щоб взнати, подробиці, що в першу чергу перевіряємо? Правильно. Поліна допитай дружину. Боря шукай геолокацію телефону. Звернись до експертів. Не мені вас учити! Давайте, давайте. Годі сидіти! Звіт судмедексперта, долучаю до справи. І не забувайте писати протоколи допиту. Звітуємо, думаємо, ділимось підозрами.

– Йому аби по-більш писанини! – вийшов першим з кабінету Борис

– Ой, слухай а я згадала писаку цього. Щось не давало спокою. Знайоме обличчя. І ось, згадала! Він же приходив до нас! Десь може два роки тому. Шукав сюжети для своїх "шедеврів". Заплутані справи і розкриті і нерозкриті. Тицяв журналістським посвідченням. Точно. Роман Михайловський. Хотів доступ до архіву!

– А ключ від квартири він не хотів? Зовсім понагліли інтернет-засмічувачі! Що ж спробую почитати його історії.

– Так. Ми повинні попрацювати і в цьому напрямку, – погодилась Поліна, – щоб проаналізувати особу жертви.

Так розпочалось слідство. І так на сайті "Сучасник book.net" з'явилось кілька нових читачів.

І ось Поліна дома. Сьогодні Богдан Іванович відпустив трішки раніше. Допит дружини нічого не дав. Та заливалась слізьми, в'яло відповідаючи на запитання. Нічого вона знала. Але останнім часом її чоловік поводився дивно. Задумливий, пригнічений..Але він письменник. То це звичайна поведінка. Протокол допиту одразу Поліна здала Сироті.

Вона зручніше сіла коло комп'ютера, зробила ромашковий чай з лимоном, і не зчулась, як заглибилась у читання останньої кримінальної історії Романа Михайловського.

"Руйнація". Сюжет такий. Молодого журналіста знаходять мертвим у сквері одного ранку без слідів насильницької смерті. Ніяких підозр, ніяких свідків. Можливо сердечний напад? Дружині зателефонувати не встиг. Лише дістав телефон. І свідомість почала згасати, сили покинули чоловіка. І ось якійсь волоцюга, побачивши людину без свідомості забрав і його дорогий і крутий телефон і гаманець, що теж був далеко не порожній. Швидку він не викликав. А як? В нього ж власного телефону немає. А чужий розблокувати так і не зміг. Там був графічний код. Тож спокійно пішов з місця події. Тим часом журналіст засинав, біль у грудях змінився на холод і...

В Поліни майнула думка: " Все як про нашого Михайловського. Навіть ім'я головного героя Михайло Романов! Він ,що про себе писав? Передбачив свою смерть?"- майнула здогадка у Поліни, проганяючи сон...Далі події розвивалися так. Допитували дружину, але та лише плакала. На здоров'я у Михайла не було нарікань. Його вбила потойбічна сутність, про яку він писав, і яку він досліджував стверджувала дружина.

- Бідні оперативники- мимоволі зітхнула Поліна.

Допит друзів журналіста Романова теж нічого не дає. Слідство заходить у глухий кут.

Вона не дочитала. Лише перелистала текст на останні абзаци. Оперативники стикаються з незрозумілим. І тільки коли ховають у ящик речові докази, перестає задихатись начальник відділку, приходить до тями у лікарні головний слідчий, якого поранили на вулиці посеред біла дня. У речах має бути і монета, яку покійний журналіст Михайло Романов міцно стискав у лівій руці. Але автор знову повертається до цього моменту і наголошує, що майже всі речі віддали дружині журналіста, та монети серед них не було. І у ящику з речовими доказами монети теж не було. Вона загадково зникає. І отже цей талісман якимось дивом наче розчиняється.

" І закінчення якесь безглузде. Нічого не зрозуміло. Треба буде прочитати усе по-порядку завтра, а не п'яте через десяте!" подумала Поліна.

Це оповідання їй геть не сподобалась. Але мораль проста. Навіть якщо ти відомий і успішний журналіст, ніщо не врятує тебе від смерті і ніхто. І ніякі потойбічні сили, і ніякі талісмани, які допомогали за життя.

Поліна зняла і протерла окуляри. І почала читати наступну кримінальну історію – “Вбивство депутата". Автор детально описував нещодавнє вбивство. Ні, звичайно він це анонсував як художній нарис. Написавши, що всі збіги з реальними подіями випадкові. Та Поліна впізнала. Подекуди імена автор майже не змінив(Так наприклад Олег Горін, загиблий, був у цій кримінальній історії Роми – Олег Гурін. Його дружина Ольга в історії – Олена) Так справа гучна, набула розголосу. Була освітлена у ЗМІ, на офіційних, телевізійних каналах у новинах, а також незалежними блогерами, журналістами. Поліна не вела цю справу звичайно. Там були задіяні столичні слідчі і оперативники. Їх наїхало безліч. Цілий новий підрозділ.

А ось звідки Роману було відомо про взаємини у сім'ї Гуріна- Горіна? Адже молода вдова депутата, утримувалась і від інтерв'ю і від будь-яких коментарів. А одразу після суду над затриманим, де була зобов'язана бути присутньою як сторона обвинувачення, вона покинула країну. І раптом Поліну кинуло в жар. Він написав цей твір до того, як це сталося. Тобто за два місяці до вбивства. Вона ще раз ретельно перевірила дату написання і дату публікації і навіть дату внесення незначних змін. І так. Помилки не було! Ця історія написана за два місяці до реальних подій. І назва і опис дрібних деталей, того, що ще не сталося. Вона допила одним ковтком вже схололий чай.

Попереднє оповідання написане приблизно п'ять місяців назад. Назва говорила сама за себе " Нерозкрите вбивство". І він знову детально описав... Те що потім ( а саме через два місяці після написання) розслідували її колеги.

Тоді знайшли потоплеників, двох юних – 17-річну дівчину Емілію і її хлопця Дениса. І це було вбивство. Ці двоє за висновками слідства, бачили, те що вони бачить не повинні були. Тому їх прибрали як небажаних свідків.

У ту серпневу спекотну ніч, два бандюки, посварились з своїм головним. І в результаті розстріляли свого боса. І вирішили втопити тіло у найближчій водоймі. Взяли човна. Прив'язали важель. А тут ці закохані на прогулянці, ніяк не розлучаться, все шепочуться і цілуються. І мимоволі стають свідками.

Вбивці не одразу побачили цих двох. Бо ж ті вже давно дома мали бути..І човен покинули, на якому катались і навіть прив'язали його, але ще сиділи, сховані у лепесі. Знову подробиці. Переляк юнака, хруст гілки під ногою дівчини. Їх намагання втекти . Тваринний жах. Стоп!...Звідки? Як він міг передбачити все до найменших дрібниць? І знову ці моторошні подробиці. Тільки ті покидьки не наздогнали підлітків Амалію і Данила, як їх звали у творі у цього автора. Їх вбив зовсім інший персонаж. Вони потрапили у пастку ман'яка. Ці двоє заглибилась у ліс. Їм вдалося втекти. Але вони були далеко від селища, де проживали, і від траси, де могли би спіймати автівку. І звичайно дуже перелякані...

Тому зітхнули з полегшенням, коли постукали у двері маленького будинку лісника, у якому горіло світло. Та їх там зустрів не той привітний, самотній, літній чоловік, який часто з'являвся у їх селищі. То до ветеринара місцевого ходив з білкою, чи вовченям, або за продуктами в магазин.

А потім справжній убивця, кинув своїх непроханих ,нічних гостей зв'язаними у підвал. З дівчини познущався. Згодом втопив. Вода усунула і змила всі сліди..Знайшли їх тіла не одразу. Коли почали шукати кримінального авторитета з водолазами. Бо ж упіймали тих двох покидьків, його вбивць. Люди в селі чули постріли. Бачили і автівку, яку потім знайшли за специфічним малюнком на піску її потертих шин....

– Борь, ти спиш? – голос Поліни тремтів

– Так – Борис дуже довго не брав слухавку.

– Я думав, то будильник дзвонить? Котра година?

– Дві години ночі. Навіть вже з хвилинами. Боря ти читав?

– Ні я спав!...Що?

– Не що, а кого? Михайловського читав?

– Та, ні..Я почав, звичайно. Нудно чувак пише. Щось прочитав, кілька сторінок і заснув.

– Борь я не можу тобі все розповісти. Але автор знав про вбивства, які ще не стались. Ніби передбачав. Але прикро те, що його справжні убивці не мають нічого спільного з нашими затриманими і звинувачуванними. Справжні уникли покарання! Принаймні в одному випадку - точно! Розумієш?

– Ні, не розумію. Поліна що ти завтра на планьорці будеш робити, скажи мені? Давай потім все розповіси. Добраніч! Бувай.

Але вперта Поліна почала знов шукати розгадки у творах, жадібно вчитуючись у назви творів:" Той, хто ховається у натовпі", "Чорний туман", "Знахідка", "Потойбічна сила". Ні, ні. Це все не те! Більше ніяких підказок вона не знаходила. Навіть натяку. Це все його містичні роботи. Вона врешті вирішила лягти спати.

І на протязі цілого наступного дня Поліна ходила задумлива і похмура:

– Боря, а у письменника не було в руці нічого?

– Ні, Поліна. А що? До речі телефон відшукали, поїхали наші люди. Зараз привезуть експертам. У місцевого волоцюги..Хотів продати на ринку.

– Я вичитала у оповіданні про смерть журналіста, що в долоні він стискав старовинну монету. А що каже той безхадько?

– Так як завше, в таких випадках нічого не знає. Взяв вже у мертвого. Телефон був заблокований.!...А що там цікавого вичитала? Давай розповідай вже! Очі червоні, як у вампіра. Не страшно було на ніч жахастики читати?

– Та я більше детективи шукала.

– На роботі не набридли тобі детективи?

– Ні. Відповіді так і не знайшла! Він писав, про те, що потім ставалось насправді. І в мене зовсім немає цьому пояснення.

– Прикро. Я сьогодні ввечері теж спробую. Але я більше жахи полюбляю. Є в нього таке, що нерви лоскоче, про монстрів?

– Ага. Почитай заголовки. Все тільки про монстрів і ман'яків, вбивць і садистів.

– А ти ще глянь у речдоках по справі. Чи запитай у дружини.

– Так. Добре.

Дружина сказала, що бачила старовинну монету. Та зараз на місці її немає. І ніякої цінності навіть для колекціонерів вона точно не мала. Бо Рома носив монету в ломбард. Якийсь сплав срібла латуні, цинку і міді.

– Якщо так конче вона Вам потрібна, я пошукаю ще. Подзвоню, якщо раптом знайду.

–Дякую! До побачення.

Дома Поліна знову сіла за комп'ютер, зайшла на сайт письменників і почала читати. Вже по порядку і не поспішаючи:

– Не хочу вводити вас в оману! Ви так наполегливо шукаєте розгадку,– за спиною Поліни стояв Роман Михайловський, такий ,яким вона нещодавно бачила його на столі в останнього лікаря, патологоанатома. Загостренні риси обличчя, опущені долу очі.

Поліна відсахнулась і покліпала, натомість привид не зник:

– Ніякої обдарованості чи містифікації спочатку не було, – продовжував Рома хриплим голосом, чи то можливо його привид, сірувата чоловіча постать. – Не лякайтесь, будь-ласка! Просто вислухайте! Спочатку я просто придумував сюжети. І це мені так важко давалося. Заледве щось створював. Намагався. І абсолютно нічим жоден мій твір зацікавити людей не міг. Не той формат. Підписників майже не було, дрібка постійних читачів. Від сили 30 чоловік мене читали. А я так мріяв стати відомим письменником! Так наполегливо шукав сюжети. Навіть у відділок поліції ходив, як на полювання..З надією зачепити яку кримінальну справу, маловідому, заплутану, чи не розкриту. Щось таки знаходив. Розкручував. Та на кількість читачів це не впливало. Все марно. Тому час від часу взагалі не писалося, не було ні бажання, ні натхнення, ні стимулу. Займався фізичною працею. Заробляв таким чином для маленької сім'ї. Для себе і дружини. Дітей у нас не було. Вже й хотів остаточно покинути цю справу. Доходу не приносила і задоволення останнім часом – теж.

Я підробляв на ремонтах квартир. Клав плитку. В стіні старої хрущовки одного разу я знайшов монету. Ніякої цінності вона не мала. Хіба, що дуже старовинна. Я хотів віддати господині квартири, та вона скорочила гримасу і сказала приблизно: "Та навіщо мені той хлам! Забирайте собі, якщо знайшли, бо я ж викину". Тож ця знахідка залишилась у мене.

Саме тоді я і почав писати. Багато, цікаво і без перерви. Неначе хворий графоман. Починав і сам не усвідомлював звідки у мене береться натхнення. Я не міг спинитись, допоки не писав закінчення і не ставив крапку. Та це виходило, настільки вражаюче, наче і не моя робота. Дивний стиль, атмосфера, цікаві, живі персонажі, яскраві емоції. І головне, ніякої наполегливої і важкої роботи і безсонних ночей, важких думок, перенапруги, зосередженості, як це було раніше. Ніби саме приходило.. І сюжет і фабула. Тільки встигай записувати! А потім почали відбуватися дивні речі. Те що я описував...Усі вбивства траплялись насправді. Я не передбачав, а ніби створював і мотиви і оживляв убивць. Через два місяці убили депутата. Далі загинули підлітки і бандюган. Потім знайшли тіло вбитої жінки, на занедбаному будівництві з майже відрізаною головою ( моя містична історія "Ізгой"). Все точно за моїм сценарієм. Далі більше і жахливіше. І коли я це помітив, я припинив писати. На кілька місяців. Але я раптом зрозумів, що думаю над новими сюжетами. Навіть коли не хочу цього. Звичка письменника. Ось побачив молоду пару, наприклад, і починаю в голові про них створювати розповідь. Будувати здогадки. Які вони люди? Наскільки щасливі разом? Очі сяють. Значить – кохання торкнулось їх сердець! І так далі…

А десь через тиждень у новинах випадково почув, що розшукують молоду пару. Отих двох закоханих, якими я мимоволі замилувався, гуляючи осіннім сквером! Помилки не може бути! Вони нещодавно створили родину. Були щасливі. І раптом зникли безвісти.

– І що ви зробили, щоб перевірити свою здогадку? І ще одне запитання непокоїть. Скажіть до Вас врешті прийшов успіх?

– Так, читачів побільшало. Але навіщо зайвий раз було перевіряти? Я остаточно переконався у своїй силі, завдяки оцій своїй знахідці. І так прикро, що не одразу це помітив. Ось тому я спочатку намагався позбутися монети. Хоча я і не одразу зрозумів, що справа може бути у ній..Та про всяк випадок утопив її у місцевій річці. Тому у моїх речах її немає.

Одразу того дня наснилося, що я ніби встав посеред ночі і написав чергову історію. Немов потойбічна сила рухала моєю рукою. Наче графоманство вкорінилось у мою свідомість, у мій мозок. Але монети у мене вже не було. Та вона зробила свою справу. Я писав, я думав, я створював. Прокидаючись, я видаляв нові твори, написані вночі, щоб їх ніхто не бачив і не читав. Але це не допомагало. Все написане збувалося на протязі вже навіть не місяця, а тижня. Я прискорював події. Ставились ці події по всій країні. Містичні зникнення дітей в Київській області. У Полтавській області у лісах, і коло невеликих населених пунктів знаходили тіла убитих молодих жінок, в основному білявок.

І тоді я змінив стиль і навпаки почав писати про чудодійну силу віри..І почав зцілювати своїх важко хворих персонажей. Зцілювати немічних і калік і інвалідів прикутих до ліжка. Але це на жаль не працювало, від слова зовсім! А я вже надумав собі. Надіявся. Розписав на рік вперед, кого маю вилікувати, і кому допомогти позбавитися тяжкої недуги...Натомість старенька сусідка, яку я в своєму оповіданні вилікував. Вона померла. Хоча не було особливих у неї нарікань на здоров'я, тільки тиск підіймався. Ще пожила би, певно.

І лишень все перепробувавши, я написав оповідання "Руйнація". Йшлося про журналіста Михайла Романова. Ви не уявляєте, як складно було почати писати! Я не міг підібрати слів. Заледве зміг написати закінчення. Але я у своїй найважчій для мене і останній роботі детально описав дивне зникнення монети-талісману..А потім я зрозумів, монета не належить до нашого світу. Є принаймні ще один вимір, про який пишуть фантасти. І чомусь в мене відчуття, що завдяки монеті, фантасти і створили задзеркалля. Так, як я створював злочинців. Але це тільки моє припущення. Ще я на жаль не встиг дописати, що монета у світі, до якого вона належить, рятує життя. А там де їй не місце – вбиває і руйнує. Там вона відіграє роль талісману, оберегу. І тому я її повернув. Повернув додому. І тільки зробивши спершу таке закінчення, я зміг дописати і усю історію! Моя містична знахідка, немов погодилась з таким фіналом. Я зробив все що міг! Все що від мене залежало! А вам удачі у розкритті справ! Користуючись моїми підказками, небезпечного ман'яка ви затримаєте...Мені прикро, що це я був причетний до його появи. Я не хотів.. Уважно прочитайте оповідання “Ізгой” і зрозумієте де шукати вбивцю жінок. І головне як знайти докази. А у лісовій хатині знайдете ще одного небезпечного вбивцю.

Як ви уже зрозуміли, мене ніхто не вбивав! Мою справу розкрито.

– Ви свідомо пішли на самогубство! Було страшно?

– У світі ще стільки незвіданого. І повірте, на жаль, в мене не було вибору. Але у мене тверде переконання, що я зможу все виправити, завдяки Вам ! Ви зайдете у мій акаунт, на “Сучаснику” Я розкажу як це зробити, і допишете, що зникла монета, здатна рятувати життя. Здатна оберігати і навіть зцілювати, але там в тому світі, звідки вона потрапила випадково сюди. А письменник Романов її повернув у світ паралельний, саме туди де було на неї накладено закляття охоронного талісману. Хай навіть Михайло зробив це ціною свого життя… Потрібно написати всього кілька речень. В мене є функція редагувати текст, внести зміни. Я Вам допоможу. Не знаю, як це пояснити, але це зробити необхідно! – Рома підняв на Поліну свої, сяючі дивним, потойбічним світлом очі, – головне, що монета покинула світ, де провокує створення монстрів у людській подобі. Ми разом покинули! – І сіра постать чоловіка, розчинилася в темряві, коли були внесені зміни до останнього оповідання:

– Дякую, – почула Поліна легкий шелест, провалюючись у глибокий сон.

На кілька тижнів від завтра їх відділок чекала кропітка, нелегка робота. Потрібно було відпочити. Будуть розкриті самі загадкові справи. І головне, що винні більше не уникнуть покарання!