Остання доставка

- Катю, а ти надовго йдеш до Назара? - питаю я у подруги

- Так. Думаю, десь на три години. А що? - вона збирає рюкзак, кладучи до нього футболку, дуже довгі штани, шкарпетки із каченятами, дві пачки крабових сухариків, один пакет чипсів зі смаком “сметана-зелень” і, наостанок, ключі від їхньої квартири.

- Та я хочу замовити суші…А може, піци взяти? - Вадим задумався

- Ну, тоді на мене взагалі не розраховуй, - дівчина продовжує збирати велику сумку

- Гаразд. Тоді, мабуть, куплю “шахтарську” піцу… - він посміхається, бо знає, як його за це ненавидить Катя

Не минуло навіть секунди, як вона все ж таки подивилася на нього:

- Іди до біса! Ти знаєш, що до діабету я обожнювала саме її… - здається, ніби Катя зараз порве Вадима, як папір на декілька нерівних і зім’ятих частинок, що лежить біля принтера у всіх роздруківнях.

Хлопець сміється, хоча йому насправді дуже шкода подругу. Він підводиться з подушки, на якій сидів на підлозі, та йде обімати Катю.

Вона посміхається. Не ображається. Від дівчини віє теплом.

- Допоможіть! - жартує Катя, коли той не випускає її зі своїх обіймів

- Все. Можеш іти, - Вадим радий, що все добре. Лягає на холодну підлогу, щоби продовжити малювати комікс.

Через пів години він врешті вирішує замовити піцу, оскільки його шлунок такі каторги довго не витримує: газовані напої та хімічно-полуничне печиво на сніданок, а на обід - ніц . Хлопець йде до свого стола, на якому лежить ноутбук. Відкриває його кришку, і забиває у гугл-пошуку назву компанії, у якій працює його брат. Заходить на сайт. Декілька хвилин - і замовлення зроблено. “Приїде через 45 хвилин”, - прочитав повідомлення

Вадим кладе розмальовані аркуші-чернетки на дерев’яну поверхню стола і вирішує заварити собі чаю. Потім сідає за інші домашки з університету. Попиваючи смачний напій, він швидко дописує конспект зі скриншоту свого одногрупника.

Дзвінок у двері.

Вадим дивиться у вічко, а потім відчиняє.

- Добридень. Замовляли піцу? - питає його юнак

- … Так, замовляв.

- Ви оплатили у додатку, правильно?

Стомлений хлопець мугикає погоджуючись. Потім кур’єр віддає йому гарячу картонну коробку.

- Дякую, - каже Вадим, зачиняючи двері.

Він відносить піцу на кухню. Дивиться на неї і помічає: замість ковбаси там рожевий пластилін.

Хлопець не вірить своїм очам. Дзвонить братові на роботу:

- Алло, - каже йому тихо

- Алло, що таке? - біля нього щось гудить

- У мене в піці пластилін.

- Де пластилін?

- У піці.

Ден мовчить, а потім оговтується:

- У тебе буквально пластилін на тісті? - питає він

- Буквально так, - у Вадима починається паніка

- А хто тобі привіз?

- Якийсь Рома з вашої компанії.

- Так а… Його звільнили місяць тому… Як він прийшов до тебе?

- В сенсі звільнили? Як? За що його звільнили?

- Він погрожував одній клієнтці, що вб’є її, якщо та ще раз на нього “так подивиться”.

- Як? - Вадим не розуміє брата

- Я не знаю. Але тобі треба подивитися, де він зараз. Це точно.

- Типу, підійти до дверей?

- Так. Обережно. Давай. Я з тобою.

Тут до їхньої квартири хтось починає гучно стукати

- Може, це він? - все ще тихо питає хлопець у Дениса

- Може. Давай. А я зараз подивлюся, що там, на сайті.

Потім Вадим мовчить.

- У мене вічко заліплене. Думаю, це теж пластилін, тільки чорний... - відходячи від дверей, відповідає він

- Ну... Тут сайт пише, що "сталася якась помилка. Повторіть спробу"

- Він його зламав? - паніка била в голову Вадимові

- Можливо...