Письменниця

Жила собі Письменниця. Вірніше, вона вважала себе нею, хоча окрім кількох коротеньких оповідань в інтернеті нічого і не написала. Проте у мріях вона була світовою зіркою, книжки якої розкуповують краще за гарячі пиріжки.

Але одного ранку Письменниця прокинулась і зрозуміла, що в неї більше немає сюжетів. В голові було порожньо! Наче приїхала фура, завантажила всі її ідеї і сцени, а потім поїхала у невідомому напрямку. Звісно, у неї залишились нотатки, проте вона вже не знала, куди їх розвивати.

Письменниця занепокоїлась, а от її мозок навпаки святкував, що можна більше не напружуватись і зосередитись на перегляді мемів і відосиків. Занепокоєння перейшло у роздратування, коли Письменниця побачила бестселер, сюжет якого був близнюком її власного, а потім ще й фільм, сценарій якого теж був копією її задуму.

– Як же так?! – обурювалась Письменниця. – Це ж все мої ідеї!

– Ми – вільні ідеї, і нікому не належимо! – почулося в її голові. – Ми приходимо до тих, хто реалізує нас найкращим способом. Ти маєш відмінні здібності, але тільки мрієш про письменництво і нічого не пишеш.

Це було чистісінькою правдою. І тоді Письменниця вирішила змінити своє життя. Мозок, звісно, вмовляв відкласти до початку нового тижня, нового місяця, нового року… Але хіба існує той самий ідеальний момент для початку?!

Письменниця просто взяла і почала писати. Спочатку щодня ставила таймер на півгодини, щоб виробити в себе звичку, а згодом призвичаїлась писати будь-якої вільної хвилини. Ідеї-втікачки одна за одною повернулись, ще й друзів привели. За три місяці з’явилась перша чернетка, за півроку – рукопис, а за рік вийшла друком справжня книга.

Реальність виявилась суворішою за мрію. Читачі добре оцінили першу книгу, але також знайшли сюжетні дірки. Письменниця спочатку образилась, проте з часом зрозуміла, що читачі мали рацію. Прийнявши до уваги всі недоліки, вона стала писати старанніше, і це принесло омріяну славу. От тільки Письменниці до визнання стало байдуже, вона просто отримувала задоволення від написання чудових книг.

За кілька років Письменниця видала більше десятка книг, але ідей ставало все більше і більше. Вона не встигала все записувати, хоч і намагалася, забуваючи про їжу і сон. От так одного дня і померла від перевтоми.

На Страшному Суді розглянули її долю. Окрім незначних порушень, Письменниця прожила доволі праведне життя, а її книги навіть допомогли декільком людям пережити важкі часи.

Письменниця потрапила до Раю. Але радість її була недовгою. В Раю не було ні комп’ютерів, ні інтернету, а тільки величезний ботанічний сад з купою людей у довгих сорочках.

– Мені потрібен ноутбук, – звернулась Письменниця до одного з янголів, – чи хоча би папір з ручкою. Треба все-все записати.

– Тобі більше не треба працювати, – відповів янгол. – Насолоджуйся натуральною їжею і живим спілкуванням.

– Ви знущаєтесь?!

Останні роки Письменниця їла лише щось швидкого приготування, щоб не витрачати дорогоцінний час на кулінарію, а все спілкування з людьми звелося лиш до листування з редактором. Звісно, в своїх книгах вона писала діалоги, але там вона знала характеристики персонажів і напрям, в якому треба повести розмову. А підійти і заговорити з незнайомцем – це було вище її можливостей. Тим паче, це все одно не вирішувало її потреби щось написати.

В Письменниці визрів план дій. Вона зібрала і розтовкла чорниці, щоб зробити бодай якесь чорнило, вкрала у янгола перо, зняла свою сорочку і почала писати прямо на ній. Це спричинило небачений досі хаос! Бо виявилось, що навіть однісіньке янгольське перо вкупі з письменницьким талантом створює події світового масштабу.

За порушення райської гармонії Письменницю депортували до Пекла. Але й там на неї чекало суцільне розчарування. Ні дерев, ні гарних краєвидів, лише величезна кухня з котлами і пательнями, а навколо мертва і гнітюча пустеля. І так само жодних комп’ютерів і інтернету.

Чорниць для виготовлення чорнила тут не було, зате вистачало сажі. Бо нестримне творче надхнення не в силах зупинити якась нестача матеріалів. На крайній випадок Письменниця була готова опанувати висікання на камінні. Але тільки вона спробувала вивести перші літери, як її схопили місцеві робітники і відвели до свого володаря.

Щойно Князь Пекла побачив душу Письменниці, то лиш важко зітхнув, зрозумівши, що йому знов підкинули проблем. Він жестом дав слово підлеглому.

– Ваша Темносте, так неможливо працювати! Ця душа постійно відволікає службовців своїми питаннями! Якщо це продовжиться, ми не зможемо виконати план по катуванням!

Письменниця тільки-но відкрила рота, щоб видати підготовлену промову, як Князь Пекла ворухнув вказівним пальцем, що слова так і застрягли у горлі. Він вже знав все, що вона збиралася сказати. Таких вигнанців тут вже багато побувало, і щоразу виникали проблеми. Катувати їх не було за що, але коли в них виникали творчі труднощі, вони самі себе мучили так, що вся система підрахунку давала збій.

Князь Пекла сказав Письменниці, що вона зможе переродитися в новому житті людиною, якщо пообіцяє не писати в Пеклі жодного символу. При цьому важко зітхнув, розуміючи, що знову доведеться домовлятися з пернатими про просування її в черзі на реінкарнацію. Проте Письменниця була неймовірно щаслива, що матиме змогу знову писати. Бо для справжнього письменника смерть – не виправдання!