Карма

Він отямився і спочатку довгий час не міг зрозуміти, хто він, де він і що сталося. Потім, потроху, почала повертатися пам'ять, але не повністю, лиш кадрами. Він пам’ятав парк, як підстерігав свою чергову жертву, як все пішло не по плану, бо дівчина виявилася спортсменкою, як мінімум КМС з якихось бойових мистецтв, бо вона його, здорового мужика, почала бити як малу дитину. А потім він вихопив ніж, та вона швидко його вибила, але одразу ж підхопила з землі, і… В голові промайнула думка: «Я помер? Та ні, я ж відчуваю як свербить вухо!», і не відриваючись від думок, він пошкрябав вухо ногою. «Ногою?? Я пошкрябав вухо ногою??». Він нарешті здогадався відкрити очі і побачити... Побачити собачі лапи замість людських рук.

***

Вони двоє бігли по парку, і цей балакун, який також був колись людиною, але зараз так же реінкарнував в собаку, як і завжди, безупинно, говорив, причому - різні дурниці:

- От ти реально ше не в курсах, ти ще дуже мало тут, в собачому тілі, ти мало що знаєш. Короче, тут такі слухи ходять, що після смерті ми, люди, всі перероджуємося в собак, прикинь. Всі! Але, добрі люди народжуються маленькими собачатами в сім’ях хороших людей, поняв? А от душі поганих людей одразу вселяються в тіла вже великих, бродячих, нікому нахер непотрібних, собак. Прикинь!

- Прикинув.

- А ще кажуть що далі, ну, типу, після собачого, ну, типу оцього нашого, бродячого-собачого життя, ми перероджуємося в глистів, ті хто добре жив собакою - потрапляють в пузо любителів солодощів, і живуть там в своє глистяче задоволення, як в раю. Ну а погані, прикинь, потрапляють в шлунки любителів гострого.

- Та ну, чувак, це вже зовсім дурня повна.

***

- Вась, гля який пес.

- Може його покормимо? Він же точно бродячий, певно що голодний, диви який худющий.

- А якщо вкусить?

- А ти легенько кинь біля нього чимсь, якщо він злий - то загарчить, а якщо мирний - то злякається, то можна буде і покормити.

Він дивився на двох хлопчин, з виду років чотирнадцять-п'ятнадцять, і думав: «Бля, тупі ідіоти, вони вирішили зачепити бродячого пса, і навіть не здогадуються що в його тілі знаходиться моя душа! Моя! Ну нічого, при житті… бля… при людському житті, я лиш убивав, але тепер я ще й скуштую на смак людського м’яса!». І він, загарчавши, кинувся вперед, але один з хлопчин відреагував на диво швидко, і підхопив з землі хоч і суху, але все ж масивну гілляку.

Глухий удар.

***

Як добре! Гойдає на хвилях, в теплі, до тіла торкається щось ніжне! Реально як в материнському лоні, лиш набагато просторніше! Відчувається все своє тіло, довге, тонке, сповнене енергією. В голові пролітає думка: «Я ембріон? Я знову народжуся людиною?». А потім помічається збоку ще одне таке ж саме створіння, витончене, світле, ідентичне. Це що, близнюк якийсь, чи що? Треба спитати.

- Чуєш? Ти що, мій брат? Близнюк?

- Ти дебіл? Я тебе взагалі вперше бачу.

- Ну навіщо так грубо?

- Бо ти явно був виродком в попередніх життях, якщо потрапив сюди.

- Сюди? А де ми?

- В Китаї.

- В Китаї??

- Ага. В провінції Сичуань. Скажу навіть точніше, ми глисти в шлунку місцевого кухаря, який просто обожнює готувати Хо Гуо, а це, щоб ти розумів, найгостріше в світі фондю з овочами і м’ясом! І обожнює він його не лиш готувати, але і їсти! Щодня! І скоро в нього обід. І знаєш що я тобі скажу? Краще би ми з тобою потрапили в пекло!