Майже індійське кіно

— У вас товар, у нас — купець… — я запнувся, впиваючись поглядом в рудоволосу жінку, що відчинила двері. Її губи розтулились, ніби не вистачало повітря. Та вже за мить Яна опанувала себе і запросила гостей до хати.

Кого-кого, а її я точно не очікував зустріти на сватанні сина.

По-скромному, тільки наречені і їхні батьки. Правда, з боку невістки тільки мама, батька свого, як розповідав син, вона ніколи не знала.

Рая, моя дружина, поправивши своє лискуче чорне волосся за вухо, сіла за стіл біля мене. Яна нервово зминала мереживну серветку в долонях.

— Маємо поговорити про весілля, розділити витрати, — Рая, здалося, не впізнала Яну. А може й справді не пам’ятала — бачила її лиш раз, двадцять років тому.

— Ой, — вигукнула Яна, — вина не купила. Діти, сходіть-но до магазину.

Вона швидко вирядила дітей з хати. А я згадав нашу останню розмову. Колись давно я обіцяв берегти їй вірність.

— Я не хочу жити з батьками, — наполягала Яна, — Треба своя хата, щоб побратися. Може на заробітки до Чехії, га?

— Я не можу поїхати, тре батькам помагати, — висмикнув застрягле сіно з рудих кучерів Яни.

— Тоді я поїду, — вона була рішучою, — Обіцяєш бути вірним і чекати мене?

Пообіцяв. Тільки-от обіцянки не дотримав, молода кров, гормони і все таке. Вже за місяць на тому ж сіннику виймав сіно з чорного волосся Раї. Вона б нізащо не дізналася. Та сталось так, що Рая завагітніла.

— Ти мусиш одружитися на Раї, — наполягав батько, коли зібралися на сімейну раду.

— Але я її не люблю. Я Яну кохаю, — я заперечував, та не було чого протиставити двом червоним смужкам.

— Люблю, не люблю,— буркотів батько собі у вуса, — Раніше тре було думати. Йди збирайся. Завтра сватів засилаємо.

Одружилися ми з Раєю швидко, а Яну після того бачили лиш раз. Коли повернулася з Чехії одразу до мене примчала. Одним словом, зустріла її Рая, тримаючись рукою за великого вже живота. Так відкрилась правда про мою невірність.

Та й Яниного живота, з яким з заробітків приїхала, важко було не помітити. Відтоді наші шляхи розійшлися, двадцять років не бачилися, аж тут сюрприз. Хто б міг подумати, що мій син обере собі за дружину її дочку.

— Я знаю, що не дотримав слова тоді, — я першим почав, щойно діти вийшли з хати, — Але ж і ти з Чехії живота привезла. Отже, ми квити.

— Але й туди я не з пустим животом їхала, — нервово посміхнулась Яна, — Ви розумієте? Вони брат і сестра! Їм не можна одружуватися!

Ніби кувалдою по голові стукнули, у вухах загуділо і в грудях похолонуло. Ледь втримавшись на ногах, схопився за край столу руками, аж пальці побіліли. Таке мені й на думку не спадало. Почуття провини менше тиснуло на мене, якщо і вона не свята.

— Чому не сказала? — настільки шокований, що ледве вичавлював з себе слова.

— Не бачила сенсу, — знизала плечами, — Та зараз головне не це. Треба якось дітям розказати.

Рая ж сполотніла, винувато зиркнула на мене і мовила:

— Не родичі вони. Хай одружуються, — новий удар, мов громовиця блиснула, аж повітря заіскрило, — Вибач, Мире.