Причепом не пропонувати

План був простий, як інструкція до мікрохвильовки: кілька свайпів, пара кав, може, одне адекватне побачення — і жодного «ти б класно вписалася в роль мого психолога, але не мами моїх дітей». Але замість казки — туш під очима, келих вина, і доставщики, які з’являються частіше, ніж емпатійні чоловіки.

Вона — мама. Не з розділу «молода й наївна», а з категорії «бачила все — включно з пелюшками, розлученням і терапією». Вона не шукає принца. Вона шукає людину, з якою можна мовчати — і не відчувати провини. І ще, бажано, щоб той хтось не сприймав її як проєкт на стадії ремонту зі знижкою.

Це історія не про пошук ідеального чоловіка, а про надію, що після п’яти френдзон, трьох токсиків і одного «я не готовий до серйозного», можна знайти того, хто не буде рахувати бонуси за "мамські досягнення", а побачить: ось вона — ціла, жива, справжня. І, можливо, після найдивнішого побачення у твоєму житті — трапиться щось… трошки більше.

Бо любов — це не про відсутність багажу. Це про того, хто готовий нести твій чемодан... і ще й зробить вигляд, що він легенький.