Обійми холоду
Пам'ятаю я тільки ось що: Був зимовий ранок. Мама поралась в кухні , і мені приказала, щоб я не дуже відходив, щоб вона мене бачила. Кухня в нас була з виглядом на задній двір, тож я був у безпеці. За двором був невеликий потічок, то там частенько гусі хльопались. Зараз зима, тож на потічку був лід, який я з друзями, бувало, ховзався, як на санчатах, але не по дорозі, або з гірки. Гусі зимою по двору, здебільшого, ходили, поскільки потічок був їм нецікавий без води. Ну...то я і пішов провіряти його на міцність, щоб знати, гукати друзів на нього, або ні. Підійшов я, кинув камінець, для перевірки, а він відстрибнув. Знайшов більший - те ж саме - відстрибнув і покотився далі в середину. Ну, та тоді можна і уже перевіряти на міцність ступивши на нього! Підійшов до верби, що росла біля потічка, і взявся за гілку, перевіривши її на міцність перед тим, як робити необачливі рухи. Вона міцна. Взявся за гілку, і почав тупати по льоду. Скільки б я не тупав, все рівно йому, навіть не тріщить, як буває, коли лід не міцний. По тихенько просувався я в глиб до центру не робивши ніяких дій, хотів тільки забрати великий камінь з середини потічка, якщо лід міцний, щоб було легше ховзатись на ньому. Підійшов до нього, акуратно відштовхнув його до берега, а тут... І тріснув лід під моїми ногами...і заглибився я в крижану воду, стараючись визволитись від крижаної неволі.... Мама тільки побачила, що як мене в мить не стало на краєвидів... Вона бігла з усіх сил до мене, щоб спасти мене, але уже було пізно... Я загинув від перепаду температур занурившись в крижану воду і все це ще добавив страх... Мати моя старалась щось зробити, щоб привести мене в чуття, але уже було пізно... Втопився я...
Як я був заглибився, то не міг поворохнутись і з тим, що сонце було з іншого боку, а побачив на небі місяць. Знаючи, що я ймовірно загину в цій воді, я попросив богиню Лоуну, щоб я жив, і що не хочу лишати свою маму одну...
Я тільки згодом зрозумів, що вона моє прохання почула, але не так, як я цього хотів. Моє волосся з темно-русого поміняло колір на біле. Мені більше ніколи не було холод, хоч і в самий великий мороз. Я замісти, що навіть деколи я сам міг, немов, керувати цими холодними явищами. Згодом, я побачив і людей, хотів їх спитати, де моя мама, але...вони мене не чули. Я навіть проходив крізь них, а вони бувало, як відчуття холоду, як я засвітив, відчували. З рештою, я зрозумів, що я прокинувся був через декілька десятків років від моєї смерті. Знайшов я і свою могилу...мені тоді було тільки 15 років. А якщо я добре зрозумів по розмові людей, що коли були проходили повз моєї могили, то, моя мама дуже журбувала за мною. 2 роки нікому не довіряла, і в решті решт знайшла собі чоловіка, який вивіз її звідси. Я дуже радий, що в неї появилось нове життя, але я все рівно хотів побачити її...хоч трішки побачити її і сказати їй, що я тут! Але... Я не знав куди вони поїхали, і...мене ніхто не бачить...
З часом я зрозумів, що я і вреалі можу користуватися зимною погодою, наприклад, снігом, ледом і подібним, то...я старався зробити дітей щасливих, і щоб не повторились подібні ситуації з іншими.
Мою могилу декілька разів хотіли вандали осквернити, то я як міг проганяв їх від своєї могили. Що вони хочуть від неї? Навіщо їм моє тіло здалось? І від тих пір, люди почали називати явище, що відбувалось поблизу моєї могили, що "Джек-Холод лютує і оберігає свою могилу". Джек, то було моє ім'я. А Холод...ну, ви уже, надіюсь, зрозуміли чому, хоча в нас прізвищ не було ще тоді. Ми були маленьким селом, з кількістю людей до 200 і всі всіх знали як звали, і з якої частини села хто.
Надіюсь вам сподобалась моя гірка історія...
22.12.2024
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!