Фізрук під прикриттям

У вас була колись поведінка “я у мами дурочка”? Ну коли посмішка до вух, хода, ніби політ в невагомості, вся така щаслива і розпирає від бажання творити добро? Точно була, що я питаю! Ну, як мінімум, коли їси щось мега смачненьке, то стан подібний. Так от сьогодні вчителька Уляна Олегівна влетіла в клас, мов пташечка, і навіть не поставила жодної поганої оцінки, не зробила жодного зауваження. Просто доки йшла до школи, по-іншому поглянула на деяких дітей, на їхню поведінку та на методи навчання. Здається, я просто не вмію зацікавлювати і підтримувати учнів, більше переживаю за свою репутацію, ніж за їхні відчуття. І ці приємні метаморфози відбулися незважаючи на те, що прокинулася я о п’ятій, щоб дійти додому, переодягнутися та взяти матеріал для уроків. Павла не будила. Він так солодко спав, що стало шкода. Виявляється чоловік стежить за декількома хлопцями і навколо школи та території поряд робить променади. І все це 24/7. А я не принцеса, не розтану від того, що мене не проведуть, не поцілують в лобика із сопливими признаннями в коханні. Та й давайте відверто, яка любов? Один раз поцілувалися і переспали, це не кохання, а чисто фізіологічне бажання, яке ми вирішили не ховати.

Так, з мого боку негарний вчинок. Спати з кожним, що сподобався - не цінувати себе. От тільки… Щось є в Павлові таке, що змушує думати про нього, вірити йому, зацікавлювати, доводити, що я теж сильна і чогось варта. Мені хочеться бути кращою поруч з ним. А може це воно? Чоловік не пристає, не обмежує мій простір, не закидає стандартними компліментами і не намагається сподобатись. Він просто залишається собою. Ніби показують вам будинок у занедбаному стані, але за мізерну ціну і відверто кажуть: “споруда міцна, проте бруднюща і з мотлохом. Якщо маєте сили розгрібати, вимивати, то він ваш. Якщо думаєте, що заслабкі для такої важкої праці, то навіть не заглядайте в середину та не витрачайте час”. Ось так і з Павлом: відразу бачиш складний характер і прямолінійність. Переживаєш за свою тендітну душу? Тоді цей чоловік не для тебе. А ось, до речі, і він. Ой, здається, не в гуморі.

-Улясику, що це було зранку? - вийшли ми на перерві за школу посмалити цигарки. Вірніше хтось тягне до рота цю гидоту, а хтось вдихає.

-Не називай мене так, скільки можна! - от вже ж, знає як мене розізлити. - Просто не хотіла будити. Ти так міцно спав, що навіть не ворухнувся, коли я збиралася.

-Так… - замислився чоловік, - вперше за останній час нормально спав, але більше так не роби. Прокинувся, а дівчини немає. Вже думав, що наснилося все те, що було.

Від цих слів і вогнику в чоловічих очах я вмить стала червоніти, та мене врятував дзвінок на урок. Павло запропонував сьогодні прогулятися після роботи, а поки - контрольні та здача нормативів чекають.

*

Хоча ні, в мене є ще одне завдання - поговорити з Макаром. Ну по-перше вибачитися за те, що вдарила, хоч вчинила правильно, та все одно зробила боляче. А по-друге, спробувати вияснити стосунки. Розмови розмовами, але поцілунки і обійми - це вже занадто. Дідько, так і не запитала у Павла про ту агресивну поведінку хлопця, що як він теж став жертвою заманухи? Нічого, спробую дізнатися і це. От тільки як? А що як забрати хлопця з уроку? Скажу потрібна допомога з… Божечко, чим мені може допомогти одинадцятикласник? О, він з комп’ютерами на “ти”! Так, де наш розклад? Ага, урок на третьому поверсі у Ніни Василівни. Ця відпустить, вона мене любить, їй можна розповісти будь-які казочки. Все, біжу, аби тільки погодився.

Я поспіла якраз перед дзвінком, коли учні неохоче заповзали до класу. Макар стояв із хлопцями біля вікна, те що треба.

-Макаре, доброго дня. Кажуть ти в техніці розбираєшся. Не міг би мені допомогти? Це не займе багато часу, - підійшла я до хлопців, щоб якомога більше чули нашу розмову.

-Доброго, у мене урок зараз, не можу пропустити, - відвернувся парубок і рушив до класу.

Дідько, як це відмовив? Ображений? А нічого, що це я маю дутися за таку поведінку і, до речі, синці на колінах? Ну нічого, зробимо по-іншому.

-Ой, Ніно Василівно, зачекайте, будь ласка. Мені на кілька хвилин потрібен Макар, відпустите? - зайшли ми з вчителькою до класу.

-Ну забирай. Щось термінове?

-Так, не можу з проектором розібратися, хотіла своїм показати презентацію. А вчителі зараз, ну ви розумієте, самі затуркані бігають.

-Макаре, йди допоможеш Уляні Олегівні.

-Я не можу, ваш урок дуже важливий для мене, - продовжував кидати на мене злий погляд парубок.

-Так, що це за цирк? Відкіль ти полюбив українську мову? Ану підведись!

-Нічого, Ніно Василівно, я пошукаю для допомоги дорослішого учня, на вмовляння і сюсюкання немає часу.

Клас загудів, хлопці почали сміятися і тільки одна особа подумки повискубувала мені волосся, повісила на люстрі і розшматувала моє тіло. Наталя знову не правильно все зрозуміла. Як же складно з цими підлітками. Я вийшла з класу, а через мить мене наздогнав насуплений Макар. Так і знала, що таких слів не стерпить жоден хлопець.

-То що там у вас із проектором?

-Нічого, стоїть. А от у нас втеча зі школи і розмова.

Доки парубок переварював інформацію я підштовхнула його до виходу та за межі закладу вирішила не йти - заховалися під пожежними сходами. Хлопець сперся на стіну і заклав руки навхрест. Закрився від мене.

-Макаре, я хочу вибачитися за те, що вдарила. Слів моїх, на жаль, ти не сприймав тоді. І маю дещо прояснити. - Чортівня якась! Граюся в любов з хлопчиськом. - Ти цікава особистість, симпатичний, визнаю, та між нами не може бути стосунків. Не тільки через те, що ти учень, через декілька тижнів будеш вільним птахом. Просто… просто ні фіга це не просто.

Я підійшла до хлопця і взяла його за передпліччя. Парубок напружився і з викликом поглянув мені в очі.

-Макаре, що ти робиш? Тільки не відповідай відразу, а подумай. Ти бачив мене декілька разів і кажеш, що маєш якісь почуття. Це дурниці. Я могла сподобатися як жінка, обличчям, фігурою. Весна, гормони, вихваляння перед однокласниками… Такі причини я розумію і навіть дозволила тісніше спілкуватися. Та останні твої вчинки дуже мене злякали, чесно.

-Пробач, - нарешті відмер парубок, - дійсно вів себе так паскудно? Мені здавалося, що я виглядав таким собі поганим крутим хлопцем.

-Ти залишив синці і подряпини на моїх колінах. Добре, що Павло бачив, де я їх отримала, бо мала б, що слухати від нього.

-Не зрозумів?

-Еем, Макаре, хай йому грець, ти постійно змушуєш мене червоніти. Павло міг подумати, що я зраджувала стоячи навколішки десь на підлозі чужої квартири.

-Ааа, догі-стайл, - протягнув задоволено парубок, а я від сорому почала пар з вух випускати.

-Послухай, між нами нічого не буде, я не хочу заважати вам із Наталею. Вона так тебе кохає, а ти бігаєш за мною. Не займайся дурницями, краще помирися з дівчиною. А зі мною, якщо хочеш, будемо продовжувати спілкуватися, тільки бажано без таких двояких зустрічей.

-То ти не ображаєшся за поцілунок?

-Звісно ні. Мене обурила твоя занадто агресивна поведінка. Скажи чесно, ти щось вживаєш? Нюхаєш, палиш, ковтаєш?

-То ти мене в наркомани записала? Ну дякую.

-Та ні, ну що ти! Просто я переживаю за тебе, адже наркотики, це страшна річ. Пообіцяй, що не будеш таким займатися. Мир? - я заглянула хлопцеві у вічі і посміхнулася.

-Мир, - не втримався Макар і обійняв мене.

Та ці обійми зовсім не були палкими чи натякали на близкість. Ні, здавалося, що серйозний поганий хлопець, гроза всіх дівчат, враз став маленьким і беззахисним хлопчиком, що шукає підтримку. Хоча не виключено, що він просто захотів лишній раз помацати мене.

Такими задоволеними ми й повернулися до школи, тільки окремо звісно. А от на перерві мене чекав сюрприз у вигляді подружки Наталі. Вона сказала, що Павло чекає мене біля роздягальні. Дивно, зазвичай він сам мене знаходить, а не дівчаток відправляє, та може, щось трапилося. Ех, чекає, так чекає.

-Павло Сергійович? - я постукала в чоловічу роздягальню і завмерла. - Що тут в біса коїться?

-Уля? А ти що тут робиш?

-Павле Сергійовичу у вас від викиду гормонів пам’ять відбило? - якомога рівнішим тоном викарбовувала я кожне слово, - що ви хотіли мені показати? Чи я запізно і ви тут голяка бігали? Нічого, що учні, вчителі повз ходять?

-Ой, Уляна, а ти… ви що тут робите? - почула за спиною голос Макара і зрозуміла, що запахло смаленим. - Помиритись з нею, кажете? Ну-ну.

-Макаре, стій, не дуркуй, - кинулась я вслід хлопцю.