3. ДОРОГА ДО НЕВІДОМОГО
Дорога була вузька, змокла після дощу і звивиста, мов сумніви в голові Андрія. Автобус, старенький "ЛАЗ", глухо гуркотів, здавалося, відлунюючи його думки. За вікнами пропливали безкраї поля, туманні пагорби, осінні ліси — усе, що колись здавалось буденним, тепер вражало своєю тишею і значущістю.
В салоні було лише кілька пасажирів. Стара бабуся з кошиком, юнак у навушниках, молода мати з дитиною. Ніхто не звертав уваги на чоловіка в темному пальті, що сидів у самому кінці і мовчки стискав у руках футляр зі скрипкою. Андрій не грав давно, але не зміг лишити інструмент. Він був мов кістка в горлі — болів, дратував, але був частиною нього.
Назва села — Зелені Поля — прозвучала серед пунктів маршруту, ніби випадково. Водій вимовив її знехотя, і жоден пасажир не зреагував. Але серце Андрія раптом вдарило сильніше. Він підвівся, похиливши голову, ніби просив вибачення в самого себе, і попрямував до виходу.
Зупинка була простою: дерев’яна лавка, ржава табличка, дорога, що губилася в лісі. Не було ані вказівників, ані людей. Лише запах вогкої землі, шурхіт вітру і невідомість.
Він зробив кілька кроків вперед. Взуття захлюпувало в калюжах. Чорна пташка з криком пролетіла над головою. Все виглядало так, ніби природа сама не знала, що з ним робити — прийняти чи відштовхнути.
За кількасот метрів з’явився силует будинку — дерев’яного, похиленого, з облупленими віконницями. Поруч — стара колодязна будка і лавка, на якій сиділа жінка. Вона курила, тримаючи цигарку між пальцями, як скрипаль смичок. Її очі з-під хустки уважно спостерігали за незнайомцем.
— Ви до нас? — запитала вона, не зводячи погляду.
— Можливо. Я... шукаю філармонію, — відповів Андрій, відчуваючи, як абсурдно це звучить.
Жінка усміхнулася.
— То ви — той музикант із міста? Вже чекали вас. Пані Стефа скаже, де оселитись.
Андрій кивнув, не розуміючи, звідки ця жінка знала про нього. Вона лише махнула в бік вузької стежки, що вела в глибину села.
Йшов мовчки, кожен крок був мов виклик. Кожен дотик до землі — перехід у нове, ще не звідане життя. Дорога вела його не лише до села, а й у глибину себе. Дорога, на яку він нарешті зважився вийти.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!