Обіцянка. Min YoonGi

Ранок того особливого четверга був дощовим. Але Сона так благала небеса, що ті зглянулися і подарували їй теплу весняну сонячну погоду. Вдягнена в коротку рожеву сукню та джинсову курточку, вона чекала на Юнґі біля річки Хан. Ноги боліли від високих підборів її туфельок, але вона терпіла, бо хотіла, щоб він побачив її вродливою, а не в робочій формі, яка вже так набридла їй.

Слухаючи музику в навушниках, Сона час від часу поглядала на годинник, виглядала знайому постать вдалині. Минуло двадцять хвилин від призначеного часу зустрічі, а Юнгі все ще не прийшов. Їй уже набридло стояти самій і спостерігати за закоханими парами, які проходили повз, тримаючись за руки. Почала нервувати...

Юнгі стояв далеко. Спостерігав за Соною, роздивлявся її рожеве платтячко та стрункі ноги. Милувався нею. Серце підстрибувало, коли вона усміхалася сонцю, а вітер розвівав її довге каштанове волосся. Повірити не міг, що красуня, яка стоїть перед ним - його дівчина, і вона чекає на нього, нервово поглядаючи на годинник. Він забув про час, залишившись наодинці зі своїми думками та почуттями. А коли отримав повідомлення від коханої, нарешті отямився.

Сона

«Я сподіваюся, ти не забув про наше побачення?» - додала сумні смайлики.

Юнгі усміхнувся. Сховав телефон у кишеню і покрокував Соні на зустріч. Вона чекала відповіді на повідомлення, кусала губу, коли несподівано, ззаду хтось долонями закрив їй очі. Відчувши знайомі теплі руки, що пахнуть медом, дівчина заспокоїлася. Ні, не забув про побачення. Усе ж таки прийшов. Зраділа. Юнгі притиснув її до себе, обійняв і вдихнув запах її волосся.

Сона танула в його обіймах, але ось так провести весь день вона не хотіла. Їй хотілося, щоб перше побачення стало незабутнім. Обернулася, щоб нарешті побачити біле обличчя хлопця, але в один момент радість зникла з її обличчя. Хлопець стояв перед нею, одягнений у чорну куртку, чорну кепку, з чорною маскою на обличчі, та ще й у чорних окулярах:

- Ой ... налякав. - відскочила від нього дівчина. - Юнгі? - перепитала вона хлопця, що стояв перед нею, шукаючи хоч якісь знайомі риси.

- Ай ... - загудів він, згадавши, що Сона вперше бачить його в такому образі. Зняв окуляри, приспустив маску, так, щоб дівчина впізнала його. - Я. Це я. - запевнив красуню, яка трохи розчаровано дивилася на нього. - Гей, ти чого? - Поморщився хлопець.

- Нічого ... - загуділа Сона. - Просто, я думала, що ... ми з тобою будемо гуляти, як звичайні люди ... - надула губки, роблячи щенячий погляд.

- На жаль, ми з тобою не звичайні люди. - важко видихнув він - Я змушений носити маску, щоб оточуючі мене не впізнали. Ти ж не хочеш провести перше наше побачення в оточенні фанатів і спалахів фотокамер?

- Ні ... - похитала головою у відповідь. Помітила, що Юнгі й сам не в захваті від усього цього, і радісний блиск у його очах повільно згасає. - Юнгі ... - його ім'я мелодійно злетіло з її вуст. Він, ховаючи смуток у своєму погляді, подивився на неї. У горлі стояв болісний клубок, який не давав і слова вимовити. Сона стала на крок ближче, натягнула на його обличчя маску, усміхнулася. - Ходімо. - простягнула йому руку. Юнгі тільки хмикнув у відповідь. Вдягнув окуляри й міцно вхопився за руку Сони. - Де буде наша перша зупинка? - поцікавилася дівчина, щасливо усміхаючись.

- Скажи, ти боїшся висоти?

- Що? - здивувалася дівчина, але було пізно щось говорити. Юнгі тягнув її за руку, і опиратися не було сенсу, бо він усе одно зробить те, що запланував. Так і почалися пригоди їхнього першого побачення...

Парк розваг сьогодні, як на зло, був переповнений. Звідусіль чулися сміх, дитячий плач, і крики молоді, які не стримували свої емоції на екстремальних атракціонах. Юнгі купив два квитки і карту, щоб не заблукати у величезному парку, вирішив почати з найпростіших, дитячих атракціонів. Спочатку покаталися на каруселі, потім на паровозику, що з веселою музикою та десятками дітей подорожував нескінченним містом. Сона теж поводилася, як дитина. Раділа будь-яким дрібницям, сміялася, ні, це більше було схоже на регіт, який важко було зупинити.

Але хлопцеві подобався її щирий сміх. Він зігрівав його серце. Від чого він весь час усміхався. Шкода його усмішки не було видно під маскою. Але Соні варто було лише поглянути на Юнгі, як вона розуміла, що в цей момент він усміхається. Продовжили мандрівку вже біля кіосків із шапками, цікавими речами для дітей та молоді. Сона настільки зраділа, коли побачила обруч-вушка котика, що Юнгі був змушений їх придбати.

Знайшовши тихе й майже безлюдне містечко, щоб насолодитися солодкою ватою, Сона раптом витягла щось із сумки. Зняла кепку Юнгі та вдягла шапку-кумамона, яку щойно придбала, коли хлопець відлучився по смаколики. Той мовчав і не чинив опору, лише спостерігав, з яким захопленням вона дивиться на нього і свій подарунок, зроблений від чистого серця. Посміхалася, закушувала губу, а потім зловила його погляд на собі. Схоже, Юнгі дедалі більше закохувався в цю яскраву дівчину, і це був незворотній процес у його серці. Ще ніколи він не був настільки щасливим.

Наступними в списку були екстремальні атракціони, від яких Сона була не в захваті. А от Юнгі навпаки, хотів полоскотати собі нерви, але сам цього не хотів робити, тому тягнув дівчину на кожен з атракціонів. Удвох відчули справжній адреналін, катаючись на гірках, на «кораблі вікінгів», і на кожному з них, міцно трималися за руки, боячись відпустити. За розвагами день пролетів непомітно, залишивши сотні приємних емоцій і спогадів.

Гуляючи вздовж річки, при світлі ліхтарів, Юнгі вже міг спокійно ходити без маски. Людей навколо майже не було, тільки самотні перехожі час від часу проходилися дорогою. Вони вдвох мовчки блукали вечірнім містом, просто тримаючись за руки. Їм цього було б достатньо, але не сьогодні і не в цей момент.

На іншому березі річки Хан раптом засяяли феєрверки, освітлюючи місто зверху. Чулися глухі вибухи, свист, але все це вщухло, коли Юнгі зупинився, обняв Сону за талію, притягнувши до себе ближче, провів рукою по її волоссю і ніжно торкнувся її губ. Сьогоднішній поцілунок був ще більш особливим, ніж перший. Він був переповнений коханням. У грудях обох розгулялася буря, яка вже, здається, ніколи не вщухне. На цій солодкій ноті й закінчилося їхнє перше побачення...

Вдома обидва були пізно. Сона спокійно пройшла до своєї кімнати і з усмішкою заснула в теплому ліжку, в обіймах Міни. А от Юнгі довелося пробиратися до свого ліжка навшпиньки, щоб не розбудити мемберів. Бо якщо хоч один прокинеться, то за ним і всі, і одразу ж стануть чіплятися із запитаннями, а йому цього зараз зовсім не хочеться. Він мріяв заснути з тими почуттями, які вирували в його серці. Заснув, бачачи перед собою образ Сони.

Новий день для Сони почався зовсім не так, як їй того хотілося. Відкривши пошту, прочитала лист, який уже два дні чекав прочитання. Його зміст викликав у Сони тільки сльози. Вона й сама не знала, хороша чи погана це новина для неї. Захлинаючись сльозами, пішла на роботу, прокручуючи в голові текст повідомлення:

«Шановна, Хван Сона!

Детально ознайомившись із вашим резюме, ми прийняли рішення запросити вас пройти стажування в одній із провідних фінансових компаній США. Головний офіс нашої компанії розташований у Нью-Йорку. Ми завжди раді бачити нових і впевнених фахівців у нашому колективі. Прохання не затягувати і якомога швидше дати відповідь на наше запрошення ... »