Мовні проблеми сьогодення.

Ніщо не шкодить процесу виконання завдання так, як імітація наполегливої роботи в цьому напрямку. Саме це відбувається останні роки з процесом, який в народі отримав гучну назву українізація та впровадження мови в побут.

В лютому 2022 роки почався новий виток протистояння України зі своїм північно-східним сусідом. Це негайно викликало в українського населення бурхливу реакцію. Хоч ЗМІ висвічували виключно сміливість, патріотизм і готовність людей до озброєної боротьби, значна частина людей відчула страх і бажання убезпечити себе будь-якою ціною: волонтерством, втечею, народною журналістикою, відмежуванням від культури та впливу супостата тощо. Останній спосіб апріорі передбачав відмову від окупаційної мови й перехід на державну. Відтак у української мови з’явився шанс стати справді загально вживаною хоча б на не окупованій частині країни. І в першій рік все до цього йшло. Але починаючи з весни 2023 року, процес впровадження мови в побут потроху почав буксувати і протягом року майже повністю заглух. Це стало помітно, як то кажуть, неозброєним оком. Переселенці зі сходу України і місцеві "какая разніца" аж ніяк не перейшли на державну мову, а замість добровільної українізації навпаки почали розповсюджувати мову ворога на заході й в центрі країни. Все частіше і частіше почали вибухати мовні скандали у Львові, Луцьку, Рівному, а в Києві і поготів. І от що цікаво. Бунтівниками проти мови виявлялися не лише люди старшого віку, а й ті, котрі народилися задовго після розпаду срср. Зрозумівши, що перехід на українську мову виявився необов’язковим, а розгул демократії дозволив спілкування на «общепонятном язикє» переселенці загалом повернулися до старих звичок і підсвідомо почали впроваджувати звичну їм малоросію на нових освоєних землях. Одним з проявів відмови хохлів від українізації стало зменшення кількості груп з вивчення мови. Якщо в перший рік війни люди сотнями приходили на безкоштовні курси, то вже в 2024 зрідка набиралися декілька десятків. І як же проходив процес навчання українській мові? Однозначно бездарно. По-перше, майже весь час він тримався радше на ентузіазмі волонтерів, ніж на державній підтримці. По-друге, викладачі з якогось переляку чи будуна почали робити з відвідувачів філологів української мови, а не звичайних користувачів мови у побуті. По-третє, замість харизматичних гарних викладачів за мову знову взялися шароварники непривабливої зовнішності, які були або пристарілими безробітними мовознавцями, або дівчатами-волонтерками з сумнівними зовнішніми даними, або безробітними молодими спеціалістами, які кидали групи, щойно знаходили роботу, або самозванцями, які банально брехали про свою освіту і навички викладання. Почалося те, що в наші часи називається профанацією, яка призвела до плачевних результатів. Зрозумівши, що в їхній присутності викладачі зацікавлені більше ніж вони самі, прихожани почали крутити носом і симулювати навчання. Ні про яку дисципліну, домашні завдання чи перевірку вивчення забутих або незнайомих слів не було й мови, а про правильну фонетику залишалось лише мріяти. Такий бардак цілком логічно вплинув на моральний та розумовий стан суспільства. На дворі війна, гинуть люди, нас бомблять, блокують економічно, а хто згідно Гуглу є найпопулярнішими виконавцями в Україні? На якій вони мові співають?... Було б смішно, як би не було так сумно. І це на четвертому році повномасштаного кровопролиття. Не оминув процес певного відкату в минуле й Аркуш. Прискіпливо спостерігаючи за певними авторами Аркуша на інших сайтах, я відчув їхню ностальгію за минулими можливостями й заробітками на ворожих платформах. Дехто, не отримавши безплатну послугу на озвучування своїх творів, почав шантажувати поверненням до написання на «язикє». Декотрі з присутніх на Аркуші авторів в своїх відео на платформах «Мета» продовжив розмовляти ворожою балачкою. Почали підіймати голову відверті провокатори, які під ликом любові до ближнього збиралися пропагувати ворожу культуру, літературу і наративи. На щастя, у модераторів Аркушу і свідомих відвідувачів вистачило мудрості й рішучості протистояти кацапизації свого сайту. На інших же платформах все виглядає не так позитивно.

Чому так відбувається? Аби відповісти на це питання аргументовано, слід вдатися до допомоги старої доброї науки ─ біології. Серед аркушників є професійні біологи, тож я припускаю, що вони все зрозуміють і, в разі необхідності, допоможуть зрозуміти й іншим літераторам суть проблеми. Напевно, всі знають, що таке рудимент. Простою мовою це орган в якому немає потреби, а він присутній. Наприклад мізинець на ступні, гусяча шкіра, зуби мудрості. Та деякі науковці зазначають існування ще й рудиментів центральної нервової системи. В якості прикладу вони наводять стресову реакцію на подразники. Раніше, в епоху ранньої людини, стрес був потрібен для максимально швидкого реагування і мобілізації організму в моменти небезпеки. В теперішній же час, вони стверджують, така реакція втратила свій сенс і радше шкодить, ніж сприяє виживанню. До рудиментів такого типу науковці додають нелогічну схильність мозку до збереження енергії будь-якою ціною, інколи навіть ціною життя організму. Як це проявляється? Це проявляється так званою м’язовою пам’яттю, поведінковими штампами, діями не на упередження, а в наслідок тощо. Набір ваги теж являє собою приклад такого типу. Тут ЦНС йде ще далі. Вона не лише зберігає наявну енергію, а й намагається її накопичити в якості жиру як запас на випадок браку харчів. Пам’ятаєте сльози жирдяїв, котрі ридають, але так і не можуть скинути вагу? В значній мірі це відбувається через те, що ЦНС абсолютно нелогічно не погоджується на витрату запасів. Віз проблем докладає ще й виділення гормонів щастя, які рясно виділяються при поглинанні смакоти. Відтак і маємо те, що маємо.

Та людина, котра запропонувала підвищити зарплату чиновникам, аби ті не брали мзду, напевне не розуміється на особливостях свого виду. Можна безконечно підвищувати бариші бариг, але вони все одно будуть брати хабарі. Так влаштований мозок. Гроші, жир, розваги, їжу він буде накопичувати безконечно і максимально швидко, навіть поставивши під загрозу своє життя. Спочатку накопичення здійснюється через необхідність, потім – виключно заради кайфу. Хабар для хабарника – це задоволення, а не необхідність. Більше грошей – більше задоволення.

Те ж саме відбувається і в головах кацапомовних українців. Перехід на українську ─ це для їхньої ЦНС певні енергетичні затрати, на які мозок зголоситься виключно за необхідності. Нема необхідності в мові – не треба мова, а відтак і витрачатись на неї мозок не буде. Чи розуміють не україномовні українці, що поводяться неправильно? З їхніх слів – так. Але все менше і менше. Мозок не може себе картати постійно. Відтак і чіпляються такі індивіди за всяких арестовичей, хороших кацапів та світле минуле, аби позбутися ментальної болі. На показ ще можуть бовкнути пару фраз на мові, а тільки-но залишаються в компанії собі подібних, відразу кацапщина відроджується і квітне буйним цвітом. Чи можна якось змінити таку плачевну ситуацію? Можна. І в цьому нам також допоможе бабуся біологія, яка абсолютно слушно стверджує, що є таке поняття, як нейропластичність мозку. Саме її використання та тотальна зміна парадигми мислення насамперед української еліти щодо північного сусіда може перевернути ситуацію з голови на ноги. Як конкретно? Опис конкретики не є матеріалом цієї аналітичної записки і розглядається в інших статтях.

Княжич Олег.

2025р.