Не дочекалася

— Даня, подивись яка вона сьогодні красуня! — Світлана стиснула його руку, витягуючи шию, щоб краще роздивитися наречену.

— Вона завжди красуня. Не лише сьогодні, — буркнув, демонстративно відвертаючись.

— Так, звісно. Але ж сьогодні, вона, як принцеса. І сукня і зачіска, як з картинки! Не дарма кажуть, що це найкращий день в житті жінки.

— Дурню кажуть. Чим він найкращий? – стояв насупившись, засунувши руки у костюмні штани.

— Ну як же? Це ж весілля. У неї тепер буде своя сім’я, чоловік. Нове життя.

— Ну, і нашо їй це?

— Данчику, ти що ревнуєш? – Світлана аж руками сплеснула.

— Ні, — знову буркнув Даня і відвернувся, показово колупаючи носком черевика камінці на доріжці.

Великий важкий букет в руках Світлани відтягував руки. Солодкий аромат півників лоскотав носа і переплітався з пахощами троянд, лаванди і інших квітів з букетів гостей. А з відкритих вікон ресторану уже долітали густі соковиті пахощі смаженого м’яса, приправленого димом.

— Данчику, а ти торт бачив?

— Так, — знову похмуро буркнув той.

— Правда ж красивий? — Світлана намагалася розговорити його, вказуючи на той самий торт, що красувався посеред столу і був добре видний у вікні ресторану. — Цілих три яруси! А квіти які! Певно і смачненький. Ти ж любиш смачненьке.

Даня лише плечима потиснув.

Черга гостей повільно тяглася до молодят. Але за кілька людей, коли Савітлана з Данею вже мали підійти, Даня вперся і просто відійшов убік. Жодні Світланині умовляння так і не переконали його підійти до Христини. Стояв насуплений, показово дивився в сторону і на всі запитання лише хитав головою.

Розстроєна Світлана пішла сама привітати сусідку. Щиро обійняла і Христину і нареченого, якого бачила вперше, віддала квіти, коробку з подарунком і уже хотіла було повернутися до Дані, як Хрестина сама її запитала:

— А Даня? Він не прийшов?

— Не хоче підходити, стісняється. Он він стоїть, — махнула рукою Світлана.

Христина ж кивнула нареченому, підібрала поділ і попрямувала прямо до хлопця. Червневе сонце гралося променями на каштановому волоссі, відблискувало червоним і фіолетовим, відбивалося у камінчиках діадеми. Біла сукня шурхотіла при кожному кроці.

— Данчику, — Христина присіла навпроти насупленої спини, так, щоб бути врівень з ним, — а чого ти не підходиш мене привітати? Знаєш, як я рада тебе сьогодні бачити, — вона простягнула руку легенько торкаючись пальцями його спини у білій сорочці.

Даня, лише плечем повів, насупившись ще більше.

— Даню, ну повернися ж. Не красиво так, — спробувала зробити йому зауваження розгублена Світлана.

— Зачекайте, — шепнула їй Христина і нахилилась ближче. — Даню, невже ти образився на мене через весілля? Але ж дівчатам треба створювати родину. От і мій час настав, — говорила повільно, тихо, як з дорослим.

— Ти ж обіцяла! — Даня різко повернувся до неї, в очах стояли сльози. — Обіцяла, що дочекаєшся мене!

— Так, — тихо погодилася Христина, — звісно дочекаюсь і прийду на твоє весілля, бо ти знайдеш собі найкращу наречену. Подумай сам, я старша за тебе, і коли ти виростеш, я вже буду старенька.

— Мені байдуже, — гарячкував Даня.

— А мені ні, — тихо заперечила Христина, — я знаю, що ти дуже класний, красивий розумний, сильний і виростеш таким самим чоловіком. Мені пощастило дружити з тобою і я буду рада дружити і надалі. Але я дуже хочу, щоб у мене була власна родина і син. Ти ж навчиш його стріляти з рогатки і лазити на шовковицю?

Даня невпевнено кивнув, уважно слухаючи. А потім зиркнув на нареченого, що непомітно підійшов, поки вони розмовляли:

— А він?

— А я, — хлопець присів поруч з Христиною і простягнув руку, — а я буду поруч і теж хочу подружитися з тобою. До речі, у мене є плейстейшн, хочеш якось пограємо?

Очі Дані загорілося, але кивнув він неохоче.

— Може.

— Ну, то домовилися, — усміхнувся наречений, все ще тримаючи руку, — між іншим, я - Макс. А ти Даня, правильно? Христя багато про тебе розповідала.

Даня, нарешті, простягнув руку і з усієї сили, по-чоловічому міцно потиснув її.

— Добре, домовились. Але як образиш Христю, матимеш справу зі мною. Зрозумів! — виглядав Даня грізно.

Присутні, хто як міг, ховали посмішки.

— Зрозумів, — серйозно кивнув Макс, — ми ж пацани. Розберемось. А тепер пішли святкувати. У нас там торт смачний є.

— А плейстейшн?

— А це вже після весілля. Як приїдеш в гості, — посміхнувся Макс.