Зразки мешапів від організатора.

Анотація

Яков Михайлюк, на прізвисько Кирпатий Мефістофель наразі успішний київський адвокат, в минулому затятий революціонер та повстанець проти інопланетного панування. Але він давно змирився зі своєю долею і тепер живе життям столичного зальотника, крутить голови жінкам, пиячить, грає в карти та філософствує. Чи зможе зустріч з таємничою марсіанкою Еан-ні змінити його погляди на життя?

сторінка 1…

Колокола Святої Софії дзвонять до посту. Я пам’ятаю, ще десяток років тому скликали вони до збройного спротиву марсіанським поневолювачам.

Тепер не те, тепер мені начхати і на піст, і на спротив.

Ось він я, збавляю цей паскудний, розхристаний,безглуздий весняний вечір за грою в карти. І за столом тільки двоє з чотирьох землян У грі всякого бачиш, який він є, хоч людину, хоч одного з цих… Всі однаково. Трохи хижаки, трохи боягузи, а головне, хоч вкрита голова шкірою та волоссям, хоч хітиновою лускою а все одно нудьга, нудьга. Космічна зелена . Може з нудьги вони нас і завоювали.

Поруч зі столом ніби пообіч сидить оцей обсмиканий Нечипоренко. Весь вигляд його жалюгідний, від чобіт старосвітських до пошарпаної сорочки та худенького піджачка. Очі голодні.

А колись же саме ім’я його змушувало марсіан в жаху тікати, а руки, що він їх зараз запобігливо крутить та не знає куди і діти, твердо стискали зброю.

Не те зараз. Бач, прийшов після каторги просити старого товариша (себто мене) про місце. Ну, голубе, буде ж тобі таке місце…

сторінка 42

Засидівся знову у Сосницьких. Переважно звісно через Андрійка, хоча либонь Соня думає через те що вона мені пускала бісиків. Сам Сосницький не помічав ні чорта лисого і все торочив з газет про другу хвилю вторгнення. Що ніби перші марсіани, які нашу земну кульку підкорили, то були їхні лише марсіанські революціонери, що сюди бігли від репресій тамтешнього їхнього царату. А ці нові, що оце прилетіли то вже справжні природжені деспоти і ось тепер все і почнеться.

Додому доводиться йти пішки, з цією комендантською годиною візників не докличешся.

Прямую вулицями і раптом бачу її, Пані в білому каптурі. Риси її в напів темряві такі нелюдські і все ж якимось чином нестерпно привабливі, не так, як у інших марсіанок. Ніби уві сні вона повертається до мене і далі все пливе перед очима…

сторінка 145

Тепер здається набагато більше є в нас спільного з Клавдією Петрівною ніж було колись, коли ще були коханцями. Тепер хоч як мене б дратувала її простуватість, звірячі її поривання, а є все ж надійний у нас зв'язок. Бо і у мене тепер і у неї є живіт. Великий, рожевий, опуклий, такий що в собі містить зародок майбутнього життя. Так дивно думати, що їй цей живіт зробив я, а мені зробила живіт Еан-ні. Воно все видається таким спершу незбагненним, чи міг я колись подумати, що я, поважний чоловік буду ходити вагітним. І народжуватиму сам собі дитинку. Що про це тільки подумає Соня? Чи Нечипоренко? Чи Александра Павлівна? А втім до біса. Може тому і сиджу тепер цілими днями я у Клавдії Петрівни, що за рахунок схожого стану, ладна вона мене зрозуміти?

сторінка 257

Тремтячими руками розгортаю пелюшки і дістаю це маленьке тремтяче тільце. Попри те, що воно вкрито лускою, воно неочікувано тепле та приємне і так солодко пахне.

Але до біса!

Маю вирішити тут і зараз, покласти край. Бо вона, ця маленька напівземна плоть і є тим, що сковує мене, тим, я маю знищити, маю вбити.

Як землянин, як чоловік чорт забирай. Так, я сам його і породив, цього маленького прекрасного монстра і все звіряче, тваринне в мені наказує безумовно любити.

Але маю знищити і край!

Тоді тільки буду вільний, для нового, для гідного життя.

Воно раптом відкриває очі і дивиться на мене нажаханим поглядом. Ні, не воно. Він.

Мій син.

До біса, не можу!

сторінка 270

Мої справи ідуть добре. Маю двох помічників, гувернантку, велику квартиру та успіх у картах.

Клава — хороша женщина і я радий, що вона моя жінка. З Еан-ні бачусь я тепер рідко, вона повернулась на Марс, робить там політичну кар’єру.

Вечорами я рідко буваю вдома, але коли буваю, то сиджу з Мікою в кабінеті і розповідаю йому казки…

Відгуки

пан Опанасій Лямент, літературний критик:

Цей текст є втіленням всього найгіршого, що є в сучасній літературі. Невиправдана скандальність тематики, екзальтована перверсивна чуттєвість, повний крах моральних орієнтирів. Нікому не раджу!

Зизанія Гендеровська, громадянська активістка: роман користується метафорою марсіан та підіймає гостросоціальні теми прихованого репродуктивного насильства, а також важкого постколоніального спадку. Просто блискуче!

Мальва Кринж, букблогерка:

Це просто топчик, найгостріше скло, якщо ви таке любите, я особисто праридалась. Не подумайте, гарячі сцени з Доміною з Марса там теж є!