Той хто пахне життям
Вечір підібрався неочікувано. В якийсь момент просто стало темніти і я навіть не помітила, як рука потягнулася за кавою. Сонно позіхнувши я поставила чайник грітися та почула якесь дивне гуркотіння. Важкі кроки пролунали по підлозі і я поспішила висунути носа, щоб подивитись, хто ж до мене завітав.
На порозі стояв величезний троль, розміром з шафу. Але найдивнішим були не його розміри, а те, що він був весь розписаний оберегами усіх кольорів райдуги. Я навіть не встигла нічого сказати, як він кивнув і промовив:
— Христос воскрес, пані відьмо! Ви ще відкриті? — м'яко прогуркотів він.
— Відкриті, — ледь стримала сміх. — А ви за чим? Тут лишень парфуми, обереги та трішки базових зіль. Вам магічний розчинник треба?
— Ні, що ви! — буркнув він і засміявся. — Я за парфумами для дружини. Он, вирвався від дітлахів, поки вони мене усього не розфарбували як писанку.
— Вирішили на вас потренуватися в розписі? — веселилася, споглядаючи золотаві орнаменти з сердечками.
— Ага. Я якраз з важкої зміни повернувся, втомився жах! Ну й заснув! А тут кохана повернулася, побачила мене в такому вигляді та й розбудила сміхом.
— А чого ж не стерли? — поцікавилась.
— Та як же, пані відьмо? В мене ж дві до-о-онечки…! Вони ж образяться, якщо я зітру. Скажуть, що не гарно розмалювали. Плакати почнуть… — зауважив він, мрійливо споглядаючи на стелю. — Я й може і безсердечний троль, але навіть мої кам'яне серце не витримає їхніх сліз.
— Ви чудовий батько, — добріше промовила та підійшла до вітрини. — Вам який аромат?
— Ой… — зам’явся він.. — Хвилиночку… Вона там з мого акаунту коментар писала про нього! Зараз знайду!
Троль дістав з сумки телефона та почав шукати. Але великі кам'яні пальці ніяк не могли натиснути на потрібні кнопки, тому він перевів на мене погляд й попросив:
— Пані відьмо, а можете глянути? А то я так до ночі не натицяю…
— Звичайно, — посміхнулася йому та стала відкривати потрібний додаток.
Десь там, за десятками відгуків, ми знайшли той самий на улюблені парфуми його жінки:
“Полум’я тільки-но розгорається. Серед хаосу полум’я, дикий вепр, охоплений інстинктом виживання, проривається крізь ялівцеві кущі, що вже палають. Його шкуру обпікають вогняні язики, дим тисне в легені, але звір не зупиняється — його страх сильніший за біль. Попереду — крутий яр, але в пориві паніки він кидається вниз, і його тіло, розірване та зломлене, пролітає крізь повітря і падає на поле фіалок. Ці тендітні квіти ніжно приймають його в останні обійми. Неподалік — розколотий бурею кедр, мов мовчазний свідок того, як дика сила зустрічає свою межу. І ось, у тиші, що настала після трагедії, наближається він — той, хто пахне життям.
Цей аромат — не про шкіру в побутовому розумінні, не про задимлені бари чи поношені сумки. Це — гімн первісній дикості, справжньому, сирому інстинкту. Неочевидна краса, жорстка, але глибока. Він не для всіх. Але якщо в тобі живе щось дикe, первісне, здатне побачити красу навіть у мить падіння дикого звіра — “Первісна жага” може стати твоїм ароматом”
Мій погляд зачепився за засоромленого троля. Так ось, який вигляд мали ті клієнти, які писали такі коментарі. А так і не скажеш. Не подаючи вигляду, я швиденько принесла для цієї живої писанки подарунок для дружини, подумки відмічаючи для себе, що скоріш за все, вона писала відгук саме про нього. Тому я гарно впакувала флакон та в додачу дала на вибір кілька оберегів. І мене ні краплі не здивувало, коли він обрав для своїх дівчаток ті, які я розписувала на довге щасливе життя.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!