Вовк

Не сповільнюй крок. Не обертайся. Там Вовк позаду. І тінь.

Не зупиняйся! Не озирайся! Вовк йде.

Переступає з лапи на лапу. Повільно. Лишаючи сліди на снігу.

На дерево. Засніжене дерево поряд сідає Ворон. Збиває кігтями сніг з протрухлої гілки. Кричить.

— Кар! Вовче, ти забув, що Його тінь давно вже зникла?

Вовк іде. Він не змушує себе рухатись швидше. Боляче пульсують шарніри, на які нахромлене його тіло.

Ворон дивиться, а Вовк повільно суне.

Так вони і рухаються удвох. На сім вовчих кроків, один помах крил.

— Вовче, ти Його не знайдеш!

З гілки бухнула донизу кучугура, коли Ворон підлетів. І ще одна, коли приземлився.

— Вовче, ти Його не знаєш!

Прокричав останнє слово птах і полетів геть.

— Можливо.

Загудів вітер. Підняв трохи снігу дороги. Заховав вовчі сліди.

— та це не заважає мені йти далі.

***

Крізь тінь, між зірок полетів птах не розбираючи дороги. Його слова мали справдитись або Він знову вмре.

Так важко брехати, коли правди то і немає. Вигадувати нову реальність.

Ті вовчі кроки відбивались у Нього в голові, які б круті піке Ворон не робив.

А цей біль ланцюжком передавався тому, хто однією рукою тримав початок сузір'я, а іншою кінець історії.

Його тінь і справді зникла. Адже світло тепер виходило зсередини.

***

Зажувало стару плівку. Фільм перервався. Глядачі з шумом і лайкою полишили кінотеатр.

— чого чекаєте?

— завжди має бути сцена після титрів.

Тепер вони сиділи удвох, мов Інь і Ян.

Вимкнули світло і персонал розійшовся.

Не у кожного фільму має бути фінал. Та завтра плівку з'єднають і історія продовжиться.