Монолог.

Місяць у повній,

Вздумається у височинь,

А я лежу та споглядаю у вікно.

Бачивши тільки безжальну темну тінь,

Яка покрила все небо темрявою.

Але потім яскраві блиски, тихий гуркіт в далечині.

Засяє небо червоно-оранжевими точками,

А по ньому блукатимуть яскраво червоні.

І знову гуркіт, але ближче, та звук реактивних двигунів.

Сердце швидко б'ється,

Ковдра підтягується ближче до голови.

Ніби це моя надія на спасіння.

Ноги рвуться, щоб побігати, сховатися від усього,

Але так непорушно залишаюся лежати,

Ніби зачарувала сама Смерть.

І лунають вибухи,

Палає небо,

Крики людей,

Звук серен,

А я все лежу, закривши очі,

Чекаючи коли настане день.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.