Молот Чудовиськ: Темний Орден

Увага: ви читаєте анотацію до третьої книги циклу. Попередні можете знайти перейшовши до моєї сторінки.

Мисливці під'їжджали верхи на своїх конях до величного мисливського бастіону. Здалеку виднілися його міцні й високі стіни, на яких стояли десятки найкращих лучників мисливського ордену, готові відбити майбутню загрозу. Також на стінах були вартові, які визирали можливе наближення Темного ордену.

— Ось він, хлопці, той самий мисливський бастіон, — сказав Бетфорд.

— Бастіон виглядає приголомшливо, як і в останній раз, коли ми тут були! — захоплено вигукнув Фоллар.

— Не дрімай, Фоллар, — відповів Кліффорд. — Зберігай пильність і готуйся до бою, якщо не хочеш померти від меча темних лицарів.

— Так точно! — відповів Фоллар. — Вибач, Кліффорд. Просто хочеться трохи відволіктися від поганих думок про облогу.

Кліфорд промовчав.

— Не дошкуляй хлопцеві, Кліфорд, — сказав Бетфорд. — Нехай трохи відволічеться. Попереду у нас довга оборона, сам же казав.

— Я не дошкуляю хлопцеві, Бетфорд, — підвищив тон Кліфорд. — Але якщо ти не помітив, Реніфат зараз знаходиться на волосині від смерті через лицаря, який його мало не вбив. І якщо ми будемо ставитися до того, що відбувається, безтурботно, то всі загинемо.

— Знаєш, Кліфорд, я сам не в захваті від того, що сталося, — сказав Бетфорд. — І думаю про Реніфата кожну секунду. Але буде набагато гірше, якщо ми дозволимо собі розслабитися. Ми повинні налаштуватися і пережити цю чортову облогу, розумієш?

— Роби як знаєш, Бетфорд, — відповів Кліфорд. — Одне мене тільки дивує — як ми все ще живі.

— Це загадка, — сказав Бетфорд. — Втім, мені зараз не до цього. Зосередимося краще на майбутній облозі.

Мисливці почали під'їжджати до воріт бастіону. Біля них їх зустріли п'ятеро мисливців. Один з них, той, що був у шоломі, підійшов ближче до загону Бетфорда і промовив:

— Вітаю, колеги, — сказав захисник бастіону. — Я так розумію, ви до нас на підмогу?

— Саме так, — відповів Бетфорд. — Нам сказали йти в арсенал. Де його можна знайти?

— Увійдеш у внутрішню фортецю, пройдеш далі по коридору, і в кінці нього знайдеш арсенал, — сказав мисливець, а потім розвернувся. — Відкрити ворота!

Як тільки мисливець це сказав, пролунав гучний металевий звук, і через деякий час ворота піднялися. Мисливці, які затуляли прохід, відсунулися, дозволивши вершникам в'їхати на подвір'я бастіону. Там їх зустріла напружена підготовка до оборони: десятки озброєних до зубів мисливців — з мечами, луками, сокирами. Кожен з них був рішучий і зібраний перед початком облоги.

В одній частині двору стояв командир, який спостерігав за тренуванням мисливців. Вони виконували фізичну підготовку: віджимання, вправи на прес, присідання і планку. Командир уважно стежив, щоб кожен боєць виконував вправи з особливою ретельністю, не шкодуючи себе і своїх сил. В іншій частині двору захисники бастіону тренувалися на мечах, відпрацьовуючи удари і ведучи між собою тренувальні бої.

Через деякий час до загону, що прибув, підійшов капітан Белліан.

— Бетфорд, а ось і ти, друже! — вигукнув він, потім обійняв Бетфорда і поплескав його по спині. — Радий, що ти з нами.

— А я-то як радий, — саркастично відповів Бетфорд.

— Адже попереду стільки веселощів.

— Ну ж бо, залиш свій чортів сарказм, Бетфорд, — відповів Белліан. — Він тобі точно не допоможе в майбутньому бою. Попереду нас чекає довга і виснажлива битва, яка може коштувати нам багатьох солдатів. Тож зберися і будь готовий, хоча б з поваги до мене.

— Як скажеш, — сказав Бетфорд. — Допоможеш нам розташуватися?

— Звичайно, — кивнув Белліан. — А де решта хлопців? Джилліан і Реніфат, здається?

— Вони прибудуть сюди, як тільки Реніфат стане на ноги.

— Було б добре, — відповів Белліан. — Зайва пара рук, що вміло орудують мечем, нам зараз точно не завадить.

— Стіни виглядають міцними, — зауважив Кліффорд. — Але в фортеці явно є вразливі місця.

— Звичайно, Кліфорд, — сказав Белліан. — Як і в будь-якій іншій фортеці, у неї є свої недоліки. Але ми постаралися їх врахувати. Все-таки наші вороги не ідіоти і точно знають, що роблять. Втім, ми обговоримо це разом з верховним мисливцем. Ходімо.

Мисливці пройшли через двір фортеці і увійшли всередину через масивні дерев'яні двері, опинившись у великому просторому коридорі. Уздовж стін стояли десятки мисливців. Пройшовши його, загін опинився в арсеналі, де Бетфорд, Кліфорд і Фоллар одягнулися в укріплену сталевими пластинами клепану броню і наділи шоломи.

— Ха-ха, кумедно ви виглядаєте в цих шоломах, — засміявся Фоллар.

— Так, вигляд що треба, — посміхнувся Бетфорд, потім поглянув на похмуре обличчя Кліффорда, частково приховане шоломом. — А тобі пасує, Кліффорд! Відразу видно — справжній захисник бастіону!

— Та пішов ти, — відповів Кліфорд і поспішив вийти з арсеналу.

— Ну що за людина... Навіть пожартувати над ним не можна, — сказав Бетфорд. — Гаразд, Фоллар, ходімо, попереду у нас ще багато справ.

— Ага, ходімо! — послухався Фоллар, і вони з Бетфордом пішли за Белліаном, який уже прямував сходами на другий ярус фортеці, де розташовувалася переговорна кімната. Увійшовши на другий поверх, вони дійшли до центру коридору і увійшли в приміщення. Там їх уже чекав верховний мисливець.

— А, Бетфорд і його люди, — сказав Голлард, помітивши мисливців, що увійшли. — Заходьте, нам є що обговорити. — Він вказав рукою на стільці за столом у центрі кімнати.

Верховний мисливець сів, а решта мисливців наслідували його приклад.

— У будь-який момент Темний орден може напасти на нашу фортецю, — сказав Голлард. — І зараз вони активно готуються до облоги.

— У мене є підозри, пане, — сказав Бетфорд. — Думаю, Темний орден може знати про наші вразливі місця.

— Швидше за все, так і є, — сказав Голлард. — Як і у нас, у них є розвідники, які доповідають про становище в таборі ворога. Але у нас є один козир. На випадок, якщо все піде зовсім погано.

— Що ви маєте на увазі? — запитав Бетфорд.

— Я говорю про легендарного мисливця, — сказав Голлард. — Елланд Странник.

— Нічого собі! — вирвалося у Фоллара. — Той самий легендарний мисливець?

— Треба ж... — сказав Бетфорд. — Сам легендарний мисливець братиме участь в обороні бастіону?

— Так, саме він, — підтвердив Голлард. — Ми давно не виходили з ним на зв'язок, але, наскільки мені відомо, зараз він ховається в відокремленій хатині в лісі неподалік від Ван-Райса.

— І що ви плануєте робити? — втрутився Кліффорд.

— Перед початком облоги я пошлю когось із вас до нього, — сказав верховний мисливець. — Той, хто вирушить, повинен знайти його хатину і повідомити про небезпеку, що загрожує від Темного ордена. Передайте йому, що це наказ від мене.

— Можете покластися на мене і моїх людей у цій справі, пане, — впевнено сказав Бетфорд.

— Знаю, Бетфорд, — відповів Голлард. — Загалом, це все, що я хотів обговорити з вами. Решта вас не стосується. Ідіть у двір, тренуйтеся, відпрацьовуйте удари і відточуйте навички. Це вам знадобиться.

— Так точно! — відповіли мисливці і залишили переговорну кімнату. Белліан залишився з Голлардом, щоб обговорити план облоги.

Через кілька днів, мисливський штаб у Грейсбурзі, лазарет

Джиліан, як і раніше, сидів над ліжком Реніфата. Стан того поступово поліпшувався. Кращим Грейсбурзьким лікарям вдалося врятувати йому життя, хоч це і було дуже важко. Якби не вони і їх професіоналізм, Реніфат би вже давно випустив дух. Через деякий час, крекчучи зубами і ледь ворушачи тілом, Реніфат прийшов до тями. Першим, що він побачив, було обличчя Джиліана. Побачивши, як його соратник прокидається, Джиліан посміхнувся.

— Реніфат! — вигукнув Джиліан. — Ти живий, друже! — він обійняв Реніфата, проте той відчув сильний біль в області рани.

— Агрх... — прошипів він.

— Ой, вибач, — відповів Джиліан. — Я просто... Просто радий, що ти живий.

— Ох... — сказав Реніфат. — Чесно кажучи, я не розумію, як я досі живий... Останнє, що я пам'ятаю... Що мене пронизав сильний біль, такий нестерпний і різкий, ніби мене порізали на дрібні шматочки.

— Майже так... — сказав Джиліан. — Той Темний лицар завдав тобі удару своїм довгим мечем... Я бачив, як ти впав... Як корчився від болю на підлозі і втратив свідомість... Я думав, що ти загинеш.

— Ну... Будемо вважати, що мені пощастило, — посміхнувся Реніфат, як і раніше знесилений, лежачи на ліжку. — Зачекай... А що з Темним орденом?

— Я доповів про все, що ми з тобою дізналися, верховному мисливцеві, — сказав Джиліан. — Він скликав найкращих хлопців зі Штабу на захист мисливського бастіону... Включно з Бетфордом і хлопцями.

— Матір... — вилаявся Реніфат. — Виходить... Що Темний орден напав на бастіон?

— Ні... Ще ні... — сказав Джиліан. — Не знаю, чого чекають ці покидьки... Але, судячи з усього, ми з тобою зірвали їхні плани. Зараз вони напевно сидять у своїй затхлій фортеці і готуються до наступу на бастіон і місто.

— Ми повинні їм допомогти, негайно! — вигукнув Реніфат, намагаючись встати, проте від отриманих травм звалився на ліжко.

— Тихіше ти... — сказав Джиліан. — Ну що ти за людина така, га? П'ять хвилин як прокинувся, а вже рвешся в бій... Дай хоч собі прийти в порядок, чи що...

— Ми не можемо залишатися тут, поки є небезпека, що Темний орден нападе, — сказав Реніфат. — Бастіон потребує нас.

— У такому вигляді навряд чи зараз хтось потребує тебе, — сказав Джиліан. — Я тобі кажу! Поїж, попий, полеж хоча б трохи, а потім вирушимо в дорогу... Або тобі не терпиться знову пограти в ігри зі смертю?

— Ні... — засмучено сказав Реніфат. — До речі... Що чути про Евеліну?

— Наскільки я знаю, вона зараз на замовленні разом зі своїм загоном, — сказав Джиліан. — Вони поїхали кудись у Вайтвілль... Але не бійся, я впевнений, з нею все гаразд.

— Добре... — сказав Реніфат. — Не хотілося б, щоб вона наражала себе на небезпеку, захищаючи бастіон і місто... Тут поки що дуже небезпечно.

— Ти правий... — погодився Джиліан. — Гаразд, бійцю. Давай очухайся, приведи себе до ладу, і вирушимо з тобою на стіни бастіону... А і так, я радий, що ти живий, друже... Ти не уявляєш, яке почуття провини я відчув на собі...

— Це не твоя вина... — сказав Реніфат. — Все-таки, завдяки твоїй ініціативі, ми змогли більше дізнатися про справи Темного ордена... Ця інформація може врятувати життя багатьох людей... Тож, ти молодець.

— Дякую, — посміхнувся Джилліан. — Гаразд, я піду... Побачимося.

— Добре, — відповів Реніфат, а потім повернувся на інший бік. Він був повністю перебинтований свіжою лляною тканиною.

Минуло кілька днів з того моменту, як Реніфат прийшов до тями. Потроху він почав приходити до себе. Дивно, як швидко загоювалися його рани. І хоча він, як і раніше, був слабкий і знесилений, він з особливим завзяттям хотів приєднатися до членів свого загону в мисливському бастіоні. Нарешті, він встав з ліжка, в цей час в лазарет якраз зайшов Джилліан. Також в лазареті перебував лікар, який доглядав за самопочуттям мисливця.

— О... Тобі вистачило сил, щоб встати, — зрадів Джилліан, — значить, ти і справді йдеш на поправку.

— Можна й так сказати, — сказав Реніфат, — набридло мені тут сидіти, пора їхати в бастіон. Темний орден може ось-ось напасти.

— Ти впевнений? — занепокоївся Джилліан. — Все-таки у тебе досить серйозні рани... Це може погано закінчитися для тебе.

— Не хвилюйся... — сказав Реніфат, потроху випрямляючи спину, — і не таке ми переживали... Я впораюся.

— Я, звичайно, не маю права тобі вказувати, — сказав Джиліан, — але краще б ти залишився тут. З іншого боку, я бачу, що ти не відступиш. У такому разі, поїхали.

— Ви впевнені, пане мисливець? — втрутився лікар. — Вам потрібен суворий спокій, поки ви остаточно не одужаєте.

— Дякую, пане лікарю, — сказав Реніфат. — Але я вже все вирішив.

— Що ж, ваша воля, — сказав лікар і відійшов в інший кінець кімнати, щоб наповнити сумку лікувальними травами.

— Ходімо, — звернувся Реніфат до Джиліана. Вони покинули лазарет, спустилися на другий поверх сходами, до покоїв мисливців. Увійшовши туди, Реніфат підійшов до свого ліжка, надів бригантину, мисливський капелюх і повісив піхви на пояс. Він був готовий до від'їзду.

— Не хочеш перекусити перед від'їздом? — запитав Джиліан.

— Ні, я не голодний, — сказав Реніфат. — Лікар і так нагодував мене достатньо...

— Хах... — засміявся Джиліан. — Ти був прямо як безпорадне немовля.

— Щось на зразок того, — підтримав посмішкою Реніфат. — Ну добре... Ходімо.

Мисливці спустилися сходами вниз до гостьової зали. Вона була порожня. Вони вийшли через чорний вхід і опинилися на подвір'ї Штабу, в тому місці, де розташовувалася стайня. Вони сіли на перших-ліпших коней, міцно вмостилися в сідлі, а потім стукнули поводдям, і коні зрушили з місця. Вони покинули місто через північні ворота, де їх майже відразу пропустили, і рушили в бік мисливського бастіону. Приблизно через півгодини вони опинилися в околицях фортеці. Під'їжджаючи до воріт бастіону, вони проїхали через них і опинилися у внутрішньому дворі фортеці. Вони почали оглядатися. Через деякий час вони побачили Бетфорда, Кліффорда і Фоллара, які йшли їм назустріч. Бетфорд виступив вперед, підійшов до Реніфата і міцно обійняв його, поплескавши по спині.

— Я радий, що ти встав на ноги, хлопче, — посміхнувся Бетфорд.

— І я радий, — посміхнувся у відповідь Реніфат, — радий вас бачити, хлопці.

Потім підійшов Фоллар і міцно обійняв Реніфата, від чого той відчув біль у рані.

— Тихіше ти, здоровань! — сказав Реніфат, стримуючи болісний стогін. — Я тільки що встав на ноги, не хотілося б знову звалитися.

— Ха-ха! — розсміявся Фоллар. — Якщо жартуєш, значить, справді оговтався!

Після цього підійшов Кліффорд. Він серйозно поглянув на Реніфата, а той у відповідь подивився на нього. Мовчки вони обмінялися поглядами, і тільки через кілька секунд Кліффорд підійшов ближче. Він міцно потиснув руку Реніфату, злегка обійнявши його і поплескавши по плечу. Вони нічого не сказали, але в погляді Кліффорда було видно повагу і солідарність. Реніфат відповів йому тим же, мовчки кивнувши головою.

— О, Джилліан, — сказав Бетфорд, потім підійшов ближче і обійняв його. — Радий тебе бачити.

— Взаємно, Бетфорд! — вигукнув Джилліан. — Ну що, настукаємо по сусалах темному ордену?

— Настукаємо! — відповів Бетфорд. — Так, щоб ці тварюки більше в житті не подумали сунутися на мисливську фортецю, а на місто вже й поготів!

— Момент возз'єднання, звичайно, дуже зворушливий, — сказав Кліфорд. — Але нам потрібно готуватися до облоги. Темний легіон вже на підході.

— Так, ти правий, Кліфорд, — відповів Бетфорд. — Ходімо, хлопці, я допоможу вам освоїтися.

Перш ніж Бетфорд встиг повести своїх людей у цитадель фортеці, зі стінової двері вийшов Белліан і швидким кроком попрямував до мисливців.

— Бачу, всі вже в зборі, — сказав Белліан. — Ходімо, верховний мисливець саме хоче вас бачити.

— Що там з наступом темного ордена? — запитав Кліфорд.

— Наші розвідники зафіксували їхнє наближення за кілька миль звідси, — сказав Белліан. — Вони рухаються в бік бастіону. Скоро почнеться справжня бійня.

— У такому разі, ми зустрінемо їх належним чином, — сказав Бетфорд.

Мисливці увійшли в цитадель, піднялися по скрипучих дерев'яних сходах на другий ярус і, пройшовши коридор, зайшли в переговорну кімнату праворуч від центру коридору.

Голлард відразу оглянув мисливців і почав говорити.

— А, браві хлопці в зборі, — сказав Голлард. — Це добре... Я якраз збирався вибрати одного з вас, щоб він відправився до легендарного мисливця за підкріпленням.

— Легендарного мисливця? — здивувався Реніфат.

— Так, саме так, — сказав Голлард. — Я так розумію, хлопця ви не просвітили, після того як він прийшов до тями?

— Ні, ми не встигли, — відповів Бетфорд.

Голлард висунувся вперед, підійшов до Реніфата і поплескав його по плечу.

— Ти відмінно впорався в тій фортеці, синку, — віддав данину поваги Голлард. — Завдяки тобі і твоєму соратнику можуть бути врятовані життя багатьох людей... Цього разу я доручу тобі ще одне завдання, не таке небезпечне, як раніше, але не менш доленосне.

— Так, пане, — відповів Реніфат. — Про яке завдання ви говорите?

Джилліан стояв позаду Реніфата, склавши руки, і уважно слухав слова Голларда.

— Мені потрібна людина, яка вирушить прямо до легендарного мисливця — Елланда Мандрівника, — сказав Голлард.

— І особисто доповість йому про поточну ситуацію, і заручиться його допомогою за моїм наказом.

— Елланд Мандрівник? — здивовано промовив Реніфат. — Але ж це справжня жива легенда! Звичайно, я з задоволенням до нього вирушу...

— От і добре, — відповів Голлард. — У такому разі, бери коня і скачи в бік Ван-Райса. Я дам тобі карту, де розташований ліс, а в ньому — його хатина. За цією картою ти її знайдеш.

— Так точно! — відповів Реніфат.

— А можна я вирушу з ним, пане мисливець? — загорілася цікавістю Джилліан.

— Я розумію, що ви з хлопцем нерозлучні з моменту минулої операції, — сказав Голлард серйозним тоном. — Але з цим завданням цілком впорається і один досвідчений мисливець. Ти ж, синку, краще збережи сили для подальшого захисту.

— Що ж... — трохи засумував Джиліан. — Так точно, пане!

— Гаразд, — сказав Голлард. — Щодо решти — можете йти. Зовсім скоро тут буде військо темного ордена. Підготуйтеся як слід: нагостріть мечі, змастіть стріли протидією маслом, приготуйте бомби. Під час самої облоги слухайте капітана Белліана і мене. У годину облоги ми повинні діяти як злагоджений механізм, інакше всі загинемо.

Як тільки Голлард договорив, він підійшов до столу, на якому лежала карта з точним місцем розташування лісової хатини легендарного мисливця. Він взяв карту, згорнув її і передав Реніфату. Той взяв карту і поклав її в підсумок.

— Ідіть, — додав Голлард.

— Белліан, ти залишся.

— Так точно! — відповів Белліан.

Решта мисливців покинули переговорну кімнату і почали готуватися до облоги.

— Шкода, що ти не братимеш участі в обороні, — сказав Бетфорд, дивлячись на Реніфата. Мисливці йшли коридором, прямуючи до сходів.

— Так, мене це теж засмучує, — відповів Реніфат. — Втім, я сподіваюся, що зможу привести Елланда сюди якомога швидше, і разом ми поповнимо ряди захисників фортеці.

— Поспішай, — відповів Кліфорд. — Зараз кожна хвилина на рахунку.

— Це правда, — сказав Бетфорд. Мисливці спустилися сходами на перший ярус фортеці і вийшли в головний двір, де зупинилися в його центрі.

— Що ж, мій друже, — сказав Бетфорд, дивлячись на Реніфата, — бажаю тобі удачі в дорозі.

— Дякую, Бетфорд, — сказав Реніфат. — Я постараюся привести Елланда в фортецю якомога швидше.

— До зустрічі, Реніфат! — сказав Фоллар.

— До зустрічі, — відповів Реніфат.

— Повертайся швидше, будемо разом місити цих лицарів, — сказав Джилліан.

— Залиште мені парочку, — посміхнувся Реніфат.

— Обов'язково!

Реніфат сів на свого коня і виїхав через ворота, як тільки ті відчинилися. Він мчав на своєму скакуні щодуху, прямуючи до лісової хатини Елланда Мандрівника.