Кокс

Була зима 1925 . Холод , голод і біднота зустрічали кожного хто заходив до міста . Вони наче охоронці міста , снували по брудних вулицях і лякали людей . І лише одне світло, такий собі вогник бігав по цьому звалищу трупів . " Ви чули ?.... Казали..... На тому перевулку....професор .... Хвороби ..

. Лікування.... Кокс! Кокс ... Кокс ...."

Кожен , на цій Богом забутій землі мріяв про те , щоб професор знайшов у нього болячку , яку потрібно лікувати кокаїном. Кожен йшов з якоюсь вавкою або видумкою . Їм марилося біле як сніг забуття . Та доза священного порошка , який допоміг на деякий час забути все . І деяким це вдавалося. Їх потім бачили недалеко від квартири лікаря. Вони одразу забували його слова про декілька курсів . Приймали одразу , забувши про смерть . Ті що виживали ходили по вулицях , і лякали дітлахів своїми безумними очами . Червоними , зіщулиними . З носа йшла кров, руки тряслися . Вони нічого не пам'ятали . Й ходили як наче ненароком сюди забрели . Взнавали хто вони , де , та що сталося , і знову йшли до лікаря. Але той вже не приймав , він бачив як вони лежали на дорозі . Вони йшли від нього одразу поглядом шукаючи мотузку