Укус

Заражений рухався повільно, ривками, підтягуючи неприродньо вивернуту ліву ногу. Мабуть, підвернув чи вивихнув, переслідуючи жертву - інстинкт самозбереження в зомбі був відсутній начисто, в гонитві за іжею вони запросто могли чкурнути з урвища або засунути голову під лопаті вентилятора.

Джейк зручніше впер приклад у плече, неспішно прицілився. Набоїв до “ремінгтона” ще вистачало, але марно їх витрачати було не варто - хтозна, коли ще випаде можливість поповнити боєзапас.

І все ж постріл пропав дарма: в ту саму мить, коли Джейк натиснув на гачок, десь взявся комар, якому заманулося скуштувати на смак його шию. Ствол смикнувся, куля пішла в “молоко”.

- Лайно! - Джейк прибив кровопивцю, пересмикнув затвор і стрельнув ще раз, вже майже не цілячись - зомбі, почувши перший постріл, прискорив крок і швидко наближався.

Голова мерця луснула, прикрасивши асфальт живописним видом розбризканих мізків. Джейк прибрав зброю в заспинний чохол і попрямував до машини, тягнучи за собою навантажений здобиччю візок.

Йому добряче пощастило, коли все лише починалося. Першим фактом везіння було те, що він жив у малонаселеному кварталі і одночасно - навпроти збройової крамниці. Звісно, сигналізація спрацювала, але приїзду поліції можна було вже не боятися. Нікому було приїжджати.

Виходячи з дому, Джейк накинув косуху - І це було наступним проявом удачі: сусідський пес, що нажерся зараженого м’яса, стрибнув на нього і тяпнув за руку, але куртку прокусити не зміг (а інакше за пару годин Джейк долучився б до лав свіженьких зомбі). Другого шансу собацюрі не дали - удар кухонного ножа позбавив бідну тварину від після-життя. Ножі тітонька Енн, царство їй небесне, завжди гострила на славу…

Спочатку було важко, особливо з іжею. Зомбі окупували продуктові магазини - ті, кому не пощастило насититись плоттю собі подібних, прагнули бодай чимось втамувати вічний нестерпний голод. І навіть якщо заражених вдавалось перебити, більшість продуктів виявлялись безнадійно зіпсованими.

І все ж він зумів не лише вижити, ай  забезпечити себе всім необхідним. Багажник після сьогоднішнього рейду до місцевого супермаркета вщент забитий їжею з великим строком придатності, аптечка повна (мерці мерцями, а звичайні хвороби нікуди не поділись), в сумці на задньому сидінні стільки зброї, що вистачить, мабуть, завоювати невелику африканську країну, не те що відбитись від натовпу зомбі. Броньований передок його “Хамера” знесе з дороги будь-яку почвару, а грати на вікнах не дозволять зараженим проникнути всередину, розбивши скло. Пального теж вдосталь - на даху авто були закріплені п’ять великих каністр.

Тривожні симптоми проявились ближче до вечора: жар (аспірин з аптечки допоміг, але ненадовго), запаморочення, кола під очима… І, нарешті, голод - він посилювався та постійно нагадував про себе.

Це було дивно хоча б тому, що в обід він добре поїв. Коли два великих гамбургери анітрохи не притупили почуття голоду, Джейк занепокоївся. І остаточно впевнився в своїх підозрах, відчувши свербіж в області шиї.

Матюкнувшись, він притиснувся до узбіччя (звичка з минулого життя), пригальмував і поглянув на себе в дзеркало заднього виду. Ранка від укусу запалилась, набрякла та посиніла - явна ознака зараження.

Людину-зомбі можна застрелити або знести голову; собаці можна розтрощити череп прикладом; щура, що скуштував м’яса з вірусом, можна просто розтоптати. Але куди подітися від комах?

Випивши чиєїсь зараженої крові, комар сам перетворився на зомбі і став носієм інфекції.

Хвилин п’ять Джейк розмірковував про мінливі шляхи долі. Потім влаштувався зручніше на сидінні, приставив до підборіддя дуло “ремінгтона” і натиснув на гачок.