БЕТМЕН словами ЖАДАНА

Цей жартівливий текст народився з чийогось facebook-посту.

А що б, як би відомі автори писали супергероїку?

Мені теж стало цікаво.

Потім я згадав Бетмена. Потім, Жадана, і пазл склався.

Вітри харківського передмістя, мокрі колії .....

І нехай мене пробачить Сергій Жадан.

Це всього лише жарт.

Коли мені було чотирнадцять, я лежав на мокрому від поту матраці і дивився на пекуче сонце Готема. Лежав і навіть піднятися не міг, тому що тоді я вперше спробував алкоголь. Чи міг я подумати у свої чотирнадцять, що через десяток років, коли виросту, стану єдиним захисником цього міста.

Готемське передмістя. Сумно дзеленькають пошарпані трамваї, колії тягнуться у далину. Починає йти мілкий дощ. Я сиджу на холодній бруківці. Чорний плащ, брудний та подертий лежить поряд. Гострі вуха супегеройської маски одиноко мокнуть під мілким готемським дощем.

Хто я і куди я іду. Що я роблю тут у ці ще мокрі, але вже теплі, перші дні літа.

Робін йде від зупинки, притискаючи до грудей важкий пакунок. Мовчки сідає поруч. Я дивлюсь на його кросівки.

-Шнурівка де? - питаю я.

-Та, Джокер забрав!

-Який Джокер?

-Джокер Іванович, Плоскіх.

-Ясно. Кажу я.

Робін шарудить у своєму пакунку, дістає. Пляшка водяри наполовину порожня. П'ємо. Горілка та її кількість загалом, примирює нас з несправедливістю цього світу.

Ця історія почалася тоді, коли до дверей нашої кімнати постукали. Стрьомний чувак. Дурнуватий кейс у руках. Дурнуваті питання. Він мені відразу не сподобався.

- О каже, а що це ви, коньяк зранку пьєте?

- Та ні, це він, - вказує на мене Робін, - ви проходьте, може чаю?

Чай Робін пив востаннє роки два тому.

- Хлопці, - каже мудак з кейсом, - у нас біда, Харві Квін зникла. Знайдіть її хлопці.

Ми мовчки стоїмо у своїх дурнуватих супергеройських костюмах, а чувак дістає з кейсу дві пляшки горілки.

- Не треба, - каже Робін.

- Дійсно, не треба, - кажу я, але пляшки беру.

Літо починалось так добре, йшли дощі …