Троїсті Музики

Я знала, що в неділю грало весілля в Карпатах. Музика неслась нестримним потоком понад прилеглими вершинами зелених гір. Луна відносила звуки в кожний куточок величної природи, заповнюючи його веселістю по вінця.

Здавалося, що нічого особливого - звучать на весіллі народні танцювальні пісні, як завжди. Але ж ні! Та музика, яка звучала з боку весілля, лунала зовсім по-іншому, не так, як ми вже звикли.

Зазвичай, у звучанні весільної мелодії ми чуємо переливчасту мелодику клавішних, ритмічні звуки ударних інструментів – і все це зливається в пульсуючу мелодичну суміш, яку перенасичують відзвуки синтезатора. Ця електронна музика стає густою, тягучою і важкою. Вона заставляє рухатися, певно, кожну частиночку тіла, сконцентрувавши ведучу вісь у самих грудях, б’ючи невидимими ударами. Ця музика б’є пульсуючим гарячим гейзером, але мутним, перемішаним із чимось штучним, трішки космічним… Я приготувалася у власному упереджені слухати саме таку – сучасну весільну музику.

Сучасну? Ні, краще теперішню. Адже час такий протяжний, не стоїть на місці. Він все міняє щомиті на нове. Отакою й стала нова музична хвиля, яка заполонила звуками синтезатора весільний простір, починаючи з кінця 80-х минулого століття, і обплела його, наче павутиною, густим липким туманом.

Налаштувавши підсвідомо вухо на звучання звичайного весілля, тут я одразу відчула не відповідність забарвлення нот цій темі. Музика з цього весілля лунала ніжно, милозвучно, виокремлюючи кожен інструмент і, разом з тим, пов’язуючи звучання у єдине ціле. Вона лилася, наче чистий кришталевий струмочок, то відлунювала глибоким звуком гір, то заставляла серце завмирати від високого тремтіння струни, то відбивала бадьорий, виразний ритмічний такт звучання водограю. Музика спліталася в різно-звучний віночок, то варіювала поміж високих та низьких октав.

Здавалося, що вона – це жива гуцулка-музика, яка бере тебе за руку та веде до танцю. Ні, у грудях не пульсує від неї! Вона, наче живильний еліксир ллється лагідно та м’яко на спраглу душу й вмить оздоровлює її, омолоджує!

З усмішкою й легкими танцювальними рухами, які самі рвалися легкокрилим кроком у радісний світ, я зрозуміла – так звучати можуть тільки народні інструменти в руках обдарованих умільців. Звичайно, кожний скаже одразу, що це – троїсті музики!

Мого вуха торкався неймовірний світ звучання Карпат. Переді мною поставала у всій своїй величі правікова історія витонченої майстерності – скрипка, бубон і цимбали – це те живодайне ядро неповторної музики у власній автентичності, у високій віртуозності, у завершеній оригінальності й, одночасно, розквітаючому заново розвитку!

Троїсті музики – це не тільки ансамбль. На мою думку – це живий пульсуючий дивограєм організм. Недарма, коли я слухала одну з карпатських легенд про те, що дівчина не могла вибрати кращого леґіня серед виконавців троїстих музик, тому що кожен інструмент у руках музикантів звучав по-своєму гарно й неповторно. А разом вони творили цілісний шедевр музичного мистецтва. І дівчина вирішила, що їх не можна роз’єднувати й не вибрала жодного хлопця. Бо в єдності вони промовляють голосом недоторканних пралісів Карпат, зберігаючи в собі давнє оригінальне звучання самобутнього етносу.

Коли виграють троїсті музики, здається, що перед очима стелиться оксамитом звук сопілки, а по ньому розсипають дзвінкі діаманти цимбали, ну, а скрипка сягає висоти неба своїм наспівним щемливим тремтінням. А бубон кличе до прудкого танцю, наче гірська луна падаючого каміння у двінко-струнному потоці пісні. І ніхто не втримається від солодкого наспіву та зову до танцю. Це в нас, усередині, так оживляються гени величного народу - творчі в своєму польоті та вільні, як вітер!

Я всіма іпостасями внутрішнього єства раділа, насолоджуючись грою троїстих музик. Раділа всім серцем, що вона – ця народна музика, повертається! Із солодкими наспівами й бадьористим виграванням, у яскравій колоритності та такому рідному відчуттю, дуже близькому, аж надто близькому до спраглого нею серденька. Ця музика зрозуміла й без слів, бо вона сама, наче мелодичне обрамлення поезії.

Вона торкалася мого слуху, мов живильний еліксир. Кожна клітинка мого чуття приймала її, наче цілюще чар-зілля: краплю за краплею і аж до цілого дзюркотливого потоку живодайного звуку, який лікує споріднену душу…

Я зрозуміла, беззаперечно, що ця музика – вічна, це неперервний зв'язок поколінь. Ти наче живеш у минулому, теперішньому і відчуваєш протяжність у майбутнє одночасно, коли виграють троїсті музики.