Твоя новорічна мрія

Уранці, відправивши малого Сашка разом зі Світланою до дитячого садка й зателефонувавши в офіс із попередженням, що затримається, Мія сіла чекати на Наталю. Подруга, повернувшись із важкого нічного чергування й дізнавшись шокуючу новину, довго не могла заспокоїтися.

— Ти що, взагалі здуріла?! Як ти примудрилася? Тільки-но все в житті почало налагоджуватися! Оце так ви, значить, просто поговорили?! — ходячи туди-сюди по кухні, обурювалася вона.

— А ще... мене Артем сьогодні на побачення запросив, — тихо пробурмотіла Мія. — Я погодилася, бо тоді ще нічого не знала. А тепер... що мені робити?

Вона лише безпорадно стенула плечима й продовжила сидіти на стільці, міцно сплівши пальці на колінах, наче кошеня, яке сильно нашкодило. Наталя нарешті припинила міряти кроками кімнату й сіла навпроти неї.

— Тобі треба вже сьогодні переспати з Артемом. А за якийсь час скажеш, що дитина від нього, — випалила вона.

Мія приголомшено витріщила на неї очі.

— Наталю, ти при своєму розумі?! За моїми підрахунками, вагітності вже третій місяць пішов! Як я це поясню Артемові, коли за місяць-два у мене вже живіт почне округлятися?

— Ну, я не знаю... Будеш носити одяг вільного крою. Чоловіки в цьому все одно геть нічого не тямлять! А потім скажеш, що народила семимісячну, недоношену дитину. А що? Таке в медицині суціль і поруч буває, — гаряче запевняла майбутня лікарка.

— Ні, у жодному разі, я так не вчиню! — Мія заперечливо й перелякано замахала руками. — А раптом знову хлопчик народиться? І буде схожий на свого батька так само сильно, як і наш Сашко? Як я тоді викручуватимуся?!

— Ну, твій син і на тебе трохи схожий, — Наталя гучно видихнула й безсило підперла голову рукою. Помовчавши, вона серйозно додала: — Якщо ти категорично проти, я можу домовитися у нас у лікарні про операцію. Швидко все зробимо, і нічого вигадувати взагалі не доведеться.

— Ні, — рішуче відрізала Мія. — Я вже про це думала. Ти ж сама чудово знаєш, що в мене... як ви там тоді з лікарем казали? Психологічний бар’єр. І завагітніти від іншого чоловіка, окрім свого першого, для мене практично неможливо. А що як я більше взагалі ніколи не зможу мати дітей? Можливо, ми із Сашком зустрілися цього разу востаннє. Він зі своєю коханою, мабуть, уже й думати про мене забув. То що, через це у Сашка-молодшого більше ніколи не буде братика чи сестрички? Раз уже так судилося, то нехай буде, що буде.

— Роби що хочеш, — зверхньо махнула рукою Наталя. — Я пішла відпочивати. У мене видалося жахливо важке чергування, а тут ще ти зі своїми любовними драмами.

Вона втомлено попленталася до ванної кімнати, а потім зачинилася у своїй спальні.

Мія неспішно перевдяглася й вийшла на вулицю. Вона трохи прогулялася набережною, а потім присіла на вільну лаву, ретельно обдумуючи своє теперішнє становище. Нарешті дівчина прийняла для себе остаточне й єдино правильне рішення. Вона рішуче набрала номер Артема.

— Так, — миттєво відгукнувся динамік. — Міє, щось сталося? Тебе досі немає в офісі, а це на тебе геть не схоже.

— Я просто влаштувала собі незапланований вихідний, — тихо відповіла вона. — Артеме, нам потрібно терміново поговорити.

— І це не може зачекати до нашої вечірньої зустрічі? Щось дійсно серйозне? — голос колеги звучав надзвичайно стурбовано.

— Ні, нічого страшного. Але я чекаю на тебе просто зараз. Тут, на набережній біля мого будинку. Ти зможеш приїхати?

— Так, звісно. За кілька хвилин буду.

Мія продовжувала сидіти на лавці, чекаючи на Артема. Вона підставляла обличчя ласкавим променям весняного сонця, і їй було неймовірно приємно відчувати їхнє лагідне, майже літнє тепло. Минуло всього кілька хвилин, як неподалік пролунав схвильований голос колеги:

— Міє, що сталося?

Він швидко обійшов лавку й зупинився поруч, занепокоєно заглядаючи дівчині в очі. Вона подивилася на нього з німим почуттям провини й жестом запропонувала сісти поруч. Чоловік слухняно присів, не зводячи з неї погляду.

— То що все-таки трапилося? — помітно нервував він.

— Розумієш... — дівчина завагалася, намагаючись якомога ретельніше добирати слова.

— Розумію, — похмуро перебив її Артем, опустивши голову. — Ти просто не хочеш іти зі мною на побачення.

Він перевів тужливий погляд на мерехтливе плесо річки, де яскравими іскрами спалахували сотні сонячних зайчиків.

— Ні! — гаряче запротестувала Мія, торкнувшись його передпліччя. — Я хочу. Тільки от не впевнена, чи захочеш тепер ти вести мене на цю вечерю. Спершу я мушу тобі дещо зізнатися.

Артем розгублено поглянув на неї й замовк, приготувавшись слухати.

— Я лише сьогодні вранці дізналася про це... І тепер навіть не уявляю, як тобі все пояснити, — Мія безсило обхопила голову руками.

Він продовжував мовчки чекати, хоча всередині в нього все напружилося.

— Розумієш... Я сьогодні дізналася, що вагітна, — нарешті вимовила вона.

Мія з острахом скосила очі, вичікуючи на його реакцію. Обличчя Артема повільно витягувалося від невимовного, шокувального подиву.

— Як? — приголомшено вичавив він із себе, кліпаючи очима. — Коли б ти встигла завагітніти? Адже всі ці останні місяці ми буквально щодня були разом!

— Так, — похиливши голову, тихо мовила дівчина. — Я розумію твій шок, але це правда. Тоді, на Новий рік, я знову зустріла Сашкового батька... А тепер маю те, що маю. Я просто категорично не хотіла починати наші стосунки з брехні, тому й вирішила сказати все одразу.

Вона безсило махнула рукою і, закусивши нижню губу, швидко заблимала очима, намагаючись стримати сльози й дивлячись прямо перед собою.

Артем різко підвівся. Потім знову сів. Нервово потер долоні об коліна й знову схопився на ноги. Він застиг на місці, не дивлячись на дівчину, і щось зосереджено обмірковував — між його бровами навіть залягла глибока похмура складка. Мія продовжувала сидіти на лавці, затамувавши подих і спостерігаючи за кожним рухом чоловіка.

«Ось і побачення, судячи з усього, скасовується, — подумала вона. — Тепер принаймні не доведеться сушити голову, яку сукню вдягнути». Дівчина підвела голову, аби подивитися чоловікові в обличчя, коли той нарешті підійшов до неї впритул.

— Тоді я... — він на мить зам’явся, підбираючи слова. — Я просто замовлю нам безалкогольні коктейлі замість ігристого шампанського, — нарешті впевнено промовив він. — Машина чекатиме на тебе біля під’їзду рівно о сьомій вечора.

Мія слухала його, буквально роззявивши рота від подиву.

— Зачекай, — вона підняла долоню, благаючи його зупинитися. — Давай зробимо так. Ти зараз, мабуть, ще не до кінця усвідомив усе, що я тобі щойно сказала. Обміркуй усе ще раз, зваж кожен крок. До вечора в нас є купа часу.

Артем слухав її дуже уважно, не перебиваючи.

— І якщо машини ввечері не буде, я в жодному разі не ображуся. Ми за будь-яких обставин залишимося надійними друзями та партнерами, — м’яко вела далі дівчина, дивлячись на нього широко розплющеними очима. — Тож ми домовилися?

Чоловік мовчав, повільно ковзаючи закоханим поглядом по її обличчю.

— Я вже все для себе вирішив, — нарешті твердо сказав він. — Ми детально все обговоримо за вечерею. А зараз мені час бігти, потрібно підігнати всі хвости в офісі за сьогодні. Тобі ж краще піти додому й відпочити. Я скажу нашим дівчатам, що в тебе офіційний вихідний.

Він рішуче розвернувся і широкими кроками попрямував до своєї автівки. Мія так і залишилася сидіти на лавці, спантеличено кліпаючи очима й дивлячись йому вслід. Що ж, схоже, їй таки доведеться ретельно перебрати свій гардероб для сьогоднішнього вечора.