Легенди Ґотліну

–Найджеле?– Есме смикала хлопця за сорочку.

–Що з ним?– спитав Пітер.

–Здається, він непритомний. – зітхнула Ельга.

–Може забив голову…– Есме підняла голову Найджела, провівши долонею по потилиці.

–Дай-но мені.– запропонував Ельгорт, підклавши прохолодну долоню під потилицею Найджела.

Від холоду Найджел скривився, хоча біль уже сходив, він раптово сів, широко розплющивши очі.

–Все гаразд?–спитав Ельгорт.

Хлопець ще мить кліпав, не розуміючи, що з ним сталось.

–Найджеле?– шепнула Есме, провівши рукою по його щоці.

Хлопець перехопив руку подруги, швидко піднявшись із підлоги.

–Бабусю?– хрипко спитав він, визираючи з–за Ельги та Пітера, що згорбились над ліжком. Затамувавши подих, хлопець підійшов ближче. Однак на ліжку лежала та, кого він не міг більше називати бабусею. Це була молода прекрасна дівчина, її очі були щільно заплющені, а довгі пухнасті вії відкидали довгу тінь на високі вилиці. Гладенька смаглява шкіра була ідеальною, ніби з фарфору, без жодної зморшки.

–Калеріє!– смикала за плечі Ельга. Ельгорт підняв її манто й укутав сестрі плечі.

–Дякую, любий. Чому ж вона не прокидається?

–Її організм повністю перебудувався. Дай їй час. – сказав, встаючи, Пітер.

–А що як...

–Знаю, сестро, ти непокоїшся. Але повір, з нею все буде гаразд. – відповів Пітер.

Ельга перевела погляд на Ельгорта.

–Це ж Калерія.– сказав він, підтримуючи брата.

–Бабусю…– шепнув Найджел, сівши на підлозі біля ліжка.

–Справді?– хмикнула Ельга.– Їй на вид не надто більше, ніж тобі.

–Так, сестро. Але ми всі годимося Найджелу у пра–пра бабусі та дідусі, тож схоже його звернення цілком слушне.– захихотів Пітер.

Ельга готувалась щось сказати, коли Калерія голосно ковтнула ротом повітря і широко розплющила очі. Найджел відчув, як сльози бринять на очах. Він так боявся втратити бабусю, вона жива, навіть краще: молода і, схоже знову безсмертна. Однак все пережите хлопцем давалось взнаки, він піймав себе на тому, що слідкує за кожним рухом і жестом Калерії, ніби не вірив, що все це насправді. Дівчина повільно піднялась і сіла на ліжко, її руки метнулись до щік та очей, вона провела рукою по блискучому темно–каштановому волоссю. Схвильована посмішка торкнулась повних красивих губ. Ельга зробила впевнений крок і поклала руки їй на коліна.

–Калеріє?

Дівчина уважно глянула на сестру. Її очі сяяли, посмішка розквітнула на вродливому молодому обличчі.

–Ельго. – прошепотіла вона, стиснувши руку сестри.–Сестричко!

– А, як же я!– захихотів Пітер.

–Братики мої!– посміхнулась дівчина, міцно обійнявши Пітера та Ельгорта.

Повернувшись, Калерія схопила Ельгу за руку, міцно обіймаючи її та братів. Найджел відчув, як гаряча сльоза котилась щокою і швико стер її великим пальцем.

–Ти, що плачеш?– прошепотіла Есме.

–Ні…я…ні.– він зітхнув.–Гаразд, може трохи. Просто бабуся розповідала про свою родину. Говорила, що втратила їх, я думав, вони померли. Бабуся сумувала за ними, а тепер…Вони знову разом і це…

Есме поклала голову на його плече. Найджел помітив, що Ельга раптово втягла повітря крізь зуби, коли Пітер випадково торкнувся її. Навколо цього дотику утворилася пара, а Ельга, схопилася за ліву руку.

–Яка я рада вам.– Калерія подивилася на прийомного сина.– Найджеле, хлопчику мій.

–Навіть не знаю, як тебе тепер називати... – прошепотів Найджел, міцно обіймаючи її.

–Зви мене Калерія. – вона взяла його обличчя в свої долоні, вдивляючись у очі хлопця.–Але ти завжди будеш мені сином.

Найджел кивнув, Калерія погладила його по щоці й усміхнулася.

–Ви маєте просто шикарний вигляд... – видихнула Есме.

–О, дякую, люба. – вона обійняла Есме. – Рада нарешті побачити тебе. Я дуже рада, що в Найджела є така подруга.

–Ми тільки друзі.– вліз Найджел.

–Ти ж це так не залишиш? – підморгнула йому Калерія.

Найджел зніяковів.

–Тепер нам потрібно думати, як повернути тобі сили.– перебив їх Ельгорт.

–Нічого тут думати. Я сама їх сховала, думала нікому не знадобляться. Тепер, мабуть, варто повернути їх собі назад.

–Сховала?

–Так. – вона встала. – Дайте мені хвилинку. Боги, невже я в юні роки й справді могла встати так легко і без болю в спині? – здивувалася дівчина.

Есме і Найджел захихотіли, та рідні Калерії схоже жарт не оцінили.

–Боги! Я вже кілька хвилин, як молода, а й досі в старечій нічній сорочці! Дайте мені кілька хвилин і рухатимемось в путь.

Калерія побігла до спальні, щільно затуливши двері. Пітер пройшов трохи вперед, зазираючи у фото в рамках, що висіли на стінах вітальні. На одному з фото Калерія позувала із маленьким Найджелом, у день всиновлення, коли вперше привела його в цей будинок. Тоді фото зробила сусідка: на порозі їхнього будинку пожила Калерія тримає на руках малого Найджела, в його руках був зелений іграшковий паровозик – єдина іграшка, яку дозволили забрати з дитячого будинку, де він перебував до всиновлення. Наступні фото робились на бабусин чи Найджелів день народження. На кожному фото видно, як зростає хлопець і як старіє бабуся. Фото прикрашали кожну стіну і хлопець дуже їх любив. Ці фото вселяли йому тепло, він цінував їх, колекціонував ці моменти, щоб закарбувати на серці. Бо коли він бачив як нові і нові зморшки з'являються на обличчі бабусі, його голову відвідували страшні думки, що одного дня він лишиться сам в цьому будинку і єдиним спогадом про бабусю будуть ці фото.

–Який ти милий.– хихотів Пітер, тикнувши пальцем на одне з зображень.

–Так…– Найджел видавив з себе посмішку.

–Скільки тобі тут?

–Здається сім…

–Дев'ять.– відповіда Калерія, з'явившись на порозі.–Ходім.

Впевненим кроком дівчина пішла до дверей, Найджел провів поглядом молоду, струнку та підтягнуту дівчину, що крокувала сміливо і чітко. Хлопець не міг позбавитись думки, що старість змінює у нас все. Калерія пересувалась повільно і непевно, коли була в тілі старої. Вона несла себе, мов крихкий кришталь, який от–от розіб'ється, якщо бути з ним необережним. Зараз же Найджел не міг впізнати в цій дівчині ту, кого знав, як бабусю. І це викликало сум'яття, адже хлопець відчував одночасно радість, що бабуся жива і юна, але водночас страх, що це можливо і сум, що все так різко змінилось. «Хіба ж можливо почувати стільки водночас?»– думав хлопець.

–Куди ти сховала сили? – запитав Найджел, глянувши на Калерію, коли вони крокували містом.

–Я закопала їх у лісі.

–В якому? У нас їх п'ять. Похмурий, південний, фіолетовий, сніговий і вогняний. – сказав Пітер.

–Було п'ять. Зараз їх три. Похмурий, сніговий і вогняний. – сказала Ельга.

–Що трапилося з рештою? – запитала Калерія.

–Вони загинули, щойно ти зреклася дару. – сказав Ельгорт, стиснувши губи.

–О, боги... як же їх повернути?

–Твій син допоможе. – штовхнувши його в плече, реготнув Пітер.

Калерія уважно подивилася на Найджела.

–Ти – маг?

–Я керую рослинами. –стегнув плечима він.–Не знаю, як щодо лісу, але невеликі ділянки вже вдається відновити.

–Я знала! Знала, що ти особливий хлопчик. – вона міцно обійняла його і поцілувала в лоб.

–Наскільки він сильний? – запитав Пітер.

–Думаю, недостатньо.– сказала Есме. – Але ми вчилися.

– Щоб знайти мій дар, потрібен весь ліс, бо на ньому лежить закляття.– сказала Калерія.

–Яке ще закляття? – запитали вони з Есме.

–Невидимка.

Усі кивнули так, ніби це щось означає. Пітер глянув на Найджела й усміхнувся, поспішивши з поясненням:

–Це закляття маскує річ, на необмежений час, але воно дуже залежить від локації. Якщо ховаєш при густому лісі, при такому ж і відшукаєш. Якщо ж ліс згинув – річ загублена навіки.

– Дійшло. Тобто я маю оживити ліс, повернути йому первозданний вигляд, якщо помилюся, Калерія не поверне собі дар?

–Саме так.– кивнув Ельгорт.

–Хіба можливо дар умістити, як річ? – запитала Есме.

–Дар можна зосередити в предметі, але приховати потрібно ретельно, якщо інший маг відшукає його, може ввібрати в себе.– пояснила Калерія.

–Це небезпечно? – запитав Найджел.

–Цілком.– відповіла вона.– Якщо маг кровожерливий, цей дар стане зброєю, але стане небезпечним і для носія. Якщо маг користується чужим даром, спокійно може втратити свою справжню силу. Чужа здатність почне живитися силою самого мага, поки той не залишиться порожнім.

Він багатозначно кивнув, розмірковуючи над сказаним.

–Кумедно, Найджеле. Ти киваєш з таким розумінням. Вбираєш інформацію, але ти не поставив головного запитання.–сказала Ельга.

–Якого?

–Навіщо нам наші дари? І навіщо ми витрачаємо власний час і твою здатність на пошуки сили Калерії?

Але ж вона має рацію. Найджел сприймав це все, як особливість. Але не як зброю для найважливішої місії.

–Розкажеш мені? – поцікавився він.

–Ти впевнений, що тобі це потрібно?

–Ти як завжди, сестро. Заінтригуєш, а потім замовчуєш. –хихотнув Пітер.

Ельга сіла поруч із ним.

–Вірування людського народу сміховинні. Але ваша релігія має рацію в одному: у всіх світах є Світло і Темрява. Для вас вони Бог і Диявол. Для нас це біла і чорна магія. Кожен маг, у розквіті своєї сили, має пройти ініціацію, де світло і темрява мають вибрати, кому належить маг. Калерію обрало світло.

–А вас з Ельгортом?

–Ми не пройшли ініціацію. – сказав Ельгорт, опустивши очі. – Вони не змогли вирішити.

Калерія закрила рукою рот. Пітер насупився.

–Але це ж особливість... – почала Калерія.

–Так.–відрізала Ельга.–Можливо.

–І ти не сказала? Дуже в твоєму стилі, сестро.– розсерджено відповів Пітер.

–Я чую в твоєму голосі докір? То подумай двічі. – грубо відповіла Ельга.

–Ельго? –почав Найджел.

–Що?! – запитала вона, роздратовано, потім згадала, продовжуючи. – А, так. Тих, кого обирає Світло, чекає вчення і повна готовність оберігати смертних. Вони стають відважними лицарями, які вірою і правдою служать світлу і будуть захищені від будь–якої нечисті, здатні при цьому і захистити інших. Інші ж, маючи природний потяг до жорстокості, здатні лише служити темній магії, творити справжнє зло, бути по істині смертоносними істотами, не здатними на співчуття, прощення, другий шанс...

–Якщо і Світло, і Темрява створюють воїнів, значить, між ними йде війна? – не зрозумів Найджел.

–Добро і зло єдині два антиподи, які борються в усьому, що оточує тебе. І ти питаєш, чи борються дві сторони магії в людині? – хмикнула Ельга. – Конкретно зараз у них перемир'я, але хто знає, коли темрява надумає напасти знову.

–А які маги бувають? – запитала Есме.

–Найрізноманітнішими: маги сил природи, флори, фауни, зірок, неживих предметів, часу. Маги, що впливають на смертних, маги, що впливають на магів, їх не злічити, але на чолі їх усіх стоять могутні, так звані, елементалі. У нас їх четверо: Життя, Смерть, Містифікатор та Душечтець.

–І в чому їхня могутність? – не зрозумів Найджел.

– Вони – носії первородної сили, часто включають і світло, і темряву, здатні, крім власних здібностей, користуватися і протистояти дарам інших магів.

–Що трапляється з тими, хто не проходить ініціацію?– спитала Есме.

–Стають могутніми магами. Або виключаються.– відповів Пітер.

–Та, годі! Більше двох століть вищих тільки четверо. Ми всі розуміємо, що з рештою.– пирхнула Ельга.

–Що значить «виключаються»? – перепитав Найджел.

–У виключених відбирають дар, стирають пам'ять, розривають цикл, розділяють із половиною і відправляють у будь–яке місто доживати рештки старості... – вона говорила це холодно, без тіні емоцій, але Найджел бачив, що це її лякає.

–За, що? – не зрозуміла Есме.

–Ті, кого вони вважають негідними поповнити їхні ряди. Я думаю, вони просто бояться, що їх скинуть з влади. Тому позбавляються від конкурентів.– підсумувала Ельга.

–Це так несправедливо! –сказала Калерія, взявши сестру за руку.

–Як я зможу жити без тебе? –прошепотів Ельгорт.

–Так само, як і я без тебе.– відповіла вона, торкаючись його руки.

–Якщо ви не пройшли ініціацію, чому вас не виключили?– задумвся Найджел.

Очі Ельгорта загорілися.

–Та, як ти смієш...

Ельга спіймала брата за рукав куртки.

Вона глянула йому в очі:

–Нічого, хлопчик допитливий. Нехай знає. – Ельгорт, зціпивши зуби, сів, а Ельга повернулася до Найджела. – Рішення виноситься за мить, але щодо нас Світло і Темрява засумнівалися, розділяючи нас занадто довго. Нас відіслали на невизначений термін. Але вони спостерігають, перевіряють, наскільки ми сильні і в якій галузі. А коли вони зберуть достатньо аргументів, покличуть нас на повторну ініціацію.

–Коли вона зазвичай відбувається?

–У неї немає графіка, вона починається тоді, коли зручно їм. Ти – пішак. Тебе забирають із твого маленького світу, відривають від справ, і ти проходиш ініціацію.

Найджел озирнувся, коли вони спинились, підійшовши до сірої землі з рядами голих сухих дерев.

–Де ми? – запитала Калерія.

–Це Південний ліс. Усе, що від нього залишилося. – відповіла Ельга.

–Боги... Що з ним стало... – зітхнула Калерія.

–Зможеш оживити? – запитав Пітер, звертаючись до Найджела.

–Спробую.– зітхнув він.

Хлопець присів і торкнувся землі, під його рукою ґрунт почав тремтіти і незабаром, крізь товсту поверхню сіруватого ґрунту, почали показуватися салатові паростки трави. Через якийсь час, немов клонуючи саму себе, земля розмножила пагони, і травою вкрилася ділянка за ділянкою, галявина за галявиною. Калерія торкнулася плеча прийомного сина, підбадьорливо посміхнувшись. Його руки трохи втомилися, як завжди, коли Найджел намагався використовувати свій дар, він витрачав колосальну кількість власної енергії.

–Ти молодець, Найджеле.–сказала Калерія.

Він жодного разу не оживляв дерева, й гадки не мав, як із ними поводитися. Так, він може збільшити кількість плодів або листя, збагатити запас мінералів у ґрунті, або поліпшити якість уже наявної рослини, але оживити дерево з нуля... Навряд чи він здатен на таке. Загальна увага, прикута до Найджела, відволікала його від марних спроб сконцентруватися на силі, зосередженій у руках.

–Він у себе не вірить.–сказала Ельга.–Подумай, Найджеле, від тебе зараз залежимо всі ми. Ти просто зобов'язаний повірити в себе і зробити те, що тобі наказано.

Навіть грубе підбадьорення Ельги не допомогло хлопцеві, він присів біля дерева, зітхнувши. Найджел торкнувся хвилястого коріння, подумки уявляючи, як разом з його руками по стовбуру дерева тече енергія зцілення, він уявляв її, як зелений промінь, що починався глибоко під землею, піднімався до коріння, стовбура, гілок і листочків. Заходячи в кожен відступ, кожну виїмку, цей промінь зцілював усе дерево. Він уявляв, як на його очах з'являється листя, зеленіючи соковитими відтінками. Як широка розлога крона дерева поступово збільшується і хитається за найменшого подиху вітру, а оновлений стовбур, скинув стару кору, поставши не темно–сірим, а шоколадно–коричневим. Найджел уявляв, як листя вкриває його від сонця, що стоїть високо в небі й світить незвично для нашого містечка. Але розплющивши очі, він побачив те ж саме старе безплідне дерево. Він зітхнув, відійшовши вбік.

–Я ж казав вам.–сказав Найджел, розвертаючись.

–Ти нічого нам не говорив.–зауважив Пітер.

–Як по–чоловічому, Найджеле. –Ельга зробила крок на нього, у синіх очах, в яких виражався гнів, застиг лід. – Здатися на півдорозі. – очі її й решти зазирнули Найджелу за спину одразу після того, як послухався тріскучий звук зламаної гілки, який раптом злився із шумом вітру й шурхотом, начебто від наспіх розгорнутої парасольки.

Найджел розвернувся і розкрив рота від здивування: перед ним стояв розлогий кедр, широкі гілки із зеленим листям здригалися від пориву вітру, нова тепло–коричнева кора була здоровою, дерево виглядало саме так, як він його уявив. Відчувши радість і гордість за себе, хлопець з натхненням взявся за продовження, і варто було йому переконатися в тому, що він і справді здатний оживити ліс, як справи пішли куди швидше. За цей день Найджелу вдалося відновити кілька широких галявин і двадцять чотири дерева. Енергія йшла дуже швидко і за нею приходило виснаження: займаючись пожвавленням рослин, Найджел відчув, як дрімота накочує на нього і заснув прямо там, на галявині. Прокинутися він зумів за кілька годин у наметі, який взяла з собою Есме. Калерія та Есме спали поруч, спина до спини. Найджел не міг згадати, як опинився тут, схоже хтось переніс його до намету, зрозумівши це, хлопець почервонів. Визирнувши з–під шорсткої тканини намету, хлопець вдихнув аромат герані та нічних фіалок, що цвіли неподалік та усміхнувся. Ніч була теплою і неймовірно зоряною. Через постійні дощі, Найджел ніколи раніше не бачив зірок наживо. Тут було видно Чумацький шлях, розсип зірок на темно–синьому небосхилі був схожий на інкрустацію діамантів, розкиданих по синьому оксамиту. Це настільки захоплювало хлопця, що він затамував подих. Йому зовсім не хотілось вертатись до намету, схоже він непогано виспався, та набрався сил. Листя й уламки старої кори затріщали під черевиками хлопця, і він ступив до галявини та сухих дерев, у спробі знову застосувати свою магію. Загалом, за ніч вийшло оживити ще п'ять дерев. Світанок наступав повільно, Найджел сів на поваленому стовбурі старого дерева і вдивлявся в небо, що потроху рожевіло. Як не намагався він стійко триматися до появи перших променів сонця, світанок він усе ж проспав, опустивши голову на плече. Утім, його пробудження не можна назвати легким: дзвінкий регіт поруч змусив хлопця схопитися і різко сісти на місці. Ельгорт і Калерія дзвінко сміялися, смажачи м'ясо на руці Пітера. Найджел розім'явся, потираючи очі, сонце засліпило сонні повіки.

–Доброго ранку, Найджеле. – сказав Ельгорт посміхнувшись.

Вкотре хлопець помітив, що Ельгорт набагато доброзичливіший за свою сестрицю.

–Привіт.– прохрипів Найджел.

–Сідай, милий.–посміхнулася Калерія, запрошуючи Найджела сісти на колоду поруч із Пітером, який простягнув хлопцеві шматок м'яса дикого птаха.

Хлопець подякував вогняному принцу і відкусив великий шматок. В роті запекло і Найджел почав хапати повітря, намагаючись остудити гарячий харч.

–Студи, дураче!– захихотів Пітер.

Трохи зачекавши, Найджел прожував, солі, на правду, було замало, але просмажився птах добре, до хрусткої скоринки. Варто було хлопцю проковтнути перший шматок теплого м'яса, як він усвідомив наскільки ж був голодний.

Двері невеликої крижаної хижі відчинилися. З них вийшла Ельга, вдягнена в темно–сині шкіряні штани, блакитний жакет із корсетною вставкою, короткий спереду, ззаду тягнувся шлейфом, зверху була та сама снігова накидка. На поясі меч із чистого срібла, вкритого льодом, руків’я із білого золота з круглим сапфіром. Айларіан потрусив поруч, вмостившись біля Ельгорта. Той потріпав його по голові, не зводячи очей з Ельги, яка сіла навпроти, розправивши шлейф.

–Що–що, а ефектні появи сестрі завжди вдавалися... – підсумував Пітер.

Ельгорт весело глянув на брата, гордовито посміхаючись. Найджел замислився: «де вона посеред усієї цієї глушини бере своє вбрання?» Це питання не давало йому спокою. За останні сорок вісім годин їхньої подорожі, Ельга змінила більше п'яти вбрань, магам завжди необхідна видовищність? Посеред усіх них, одягнених у більш–менш підручний для походу одяг, Ельга продовжувала виглядати, як топ–модель з обкладинки. Навіть якось прикро.

–Доброго ранку, сімейству. – сказала Ельга, вирвавши Найджела з думок.

–Привіт, як спалося? – запитав Ельгорт, посміхнувшись.

–Чудово. А тобі як?

–Відмінно.– кивнув він.

Двійнята обмінялись посмішками.

–А як мені спалося тебе не хвилює? – запитав Пітер.

Ельга перевела на нього важкий погляд синіх крижаних очей.

–Гадаю, спекотно.– підсумувала вона.

Пітер підняв брову:

–А ви скоріше замерзли, як щенята.– обличчя Пітера зобразило награне здивування. – Накидочку?

Ельга повторила вираз його обличчя, і з тією ж інтонацією продовжила:

–Ти перегрівся? То можу остудити.– із зустрічною цинічною пропозицією виступила Ельга, перебираючи між пальцями вузьку гостру крижинку.

–Ризикни.– різко встав Пітер.

–Після тебе.– відповіла Ельга, підійшовши до нього впритул.

–Досить.– піднялася Калерія. – Ми тільки знайшли одне одного. Я не хочу втрачати вас через дурні сварки.

Усі замовкли. Ельга та Пітер обмінялись спопеляючими поглядами. Айларіан нахабно підійшов до Пітера і потягнув лапу курки, яку той усе ще тримав у руці.

– Ах ти нахабний! – крикнув Пітер, вхопившись за кістку, він почав боротьбу з барсом.

Айларіан загарчав, забираючи м'ясо.

– Ну ж бо, поверни!

Барс не вгамовувався.

– А як ти познайомилася з Айларіаном? – запитав Найджел, звернувшись до Ельги.

– Він сам знайшов мене. Мама казала, в ніч, коли ми народилися, Айларіан, будучи ще кошеням, рвався до палацу. А коли ми спали в наших колисках, він забрався у вікно і пробрався в мою. Ліг у ногах і спав там. Батьки перелякалися: дикий звір у покоях принца і принцеси! Але Айларіан теж був маленьким і нешкідливим. І захищав мене відтоді щодня.

–Доброго ранку.–сказала Есме, потягуючись.

Пітер простягнув їй крильце.

–Дякую, та я…вегетеріанка. – зніяковіло посміхнулася вона.

–Ну, так, магу тварин, запропонувати м'ясо, ти просто монстр, Пітере. – пирхнула Ельга.

–О, дивіться, найбільш поміркована заговорила! – закотив очі Пітер. – Ти взагалі її мало не вбила під час зустрічі. Давайте–но замислимось, хто воістину монстр серед нас.

Пітер підморгнув Ельзі, вона роздратовано зітхнула і швидко пішла в гущу лісу. Навколо неї все покривалося інеєм.

–Сестро? – покликав Ельгорт.

–Заради Богів, нехай чеше! Залиш її.– сказав Пітер, закотивши очі.

–Ти не розумієш...

Пітер роздратовано піднявся.

–Ні, це ти не розумієш, який вигляд маєш! Ніби ти її слуга, усюди за нею бігаєш! Май хоч дрібку гідності.

–Гідності?– спокійно спитав Ельгорт.–В ніч спалення палацу, коли Ельга просила лишитись, саме гідність змусила тебе збрехати і піти геть? Чи, можливо, коли ми врешті возз'єднались після двохсот років чвар, знову надокучати сестрі і сваритись без приводу – це прояв гідності? Ну ж бо, Пітере, навчи мене, дурня, що таке справжня гідність!

–Ти просто нестерпний! Ви з Ельгою одне одного варті. Але знаєш, що? Брат і сестра так себе не поводять! Це ненормально!

–Брат і сестра поважають і підтримують один одного, піклуються і вислуховують. Ненормально втрачати один одного раз по разу, через дурнувату пиху, не роблячи жодних висновків! –Ельгорт похитав головою.– Ти розчаровуєш мене, Пітере.

–О, то я тебе розчаровую?– гаркнув Пітер, награно піднявши руки до лоба.– Як прикро! Стань будь ласка в чергу. Будеш мільйонним серед тих, хто мав необережність розчаруватись в мені!

–І хто ж в цьому винен? Мільйон розчарованих, чи можливо той, хто мав намір розчарувати?–спокійно запитав Ельгорт.– Знаєш, неможливо здобути чи втратити повагу до людини, якщо вона нічого не зробила для цього.

–Ти просто нікчема! Ти розумієш, що не вартий нічого без Ельги? Хіба тебе це не бентежить?

–Знаєш, чим ми відрізняємось один від одного?–іронічно всміхнувся Ельгорт.– Мені не потрібно чути від когось, що я чогось вартий. Достатньо того, що знаю і бачу я сам. Ти ж зациклений на думці оточуючих і це робить тебе вразливим. Мене ж твоя думка, не чіпає анітрохи.

–А що ж тоді тебе чіпає? – запитав Пітер, додавши уїдливо: –Братику.

Ельгорт поправив рукава темно–синьої куртки.

–Чіпає мене, перш за все, доля моїх сестер. Калерію ми мало не втратили і наразі маємо зробити все, щоб гарантувати їй безпечне повернення дару. Мене турбуєш ти, а надто те, що за своє довге життя ти так і не подорослішав, не виховав в собі терпимості і мужності, приймати наслідки всіх своїх дій. Доля Ельги звичайно завжди турбує мене, бо вона як і ти, не завжди обачна, йдучи за своїми емоціями. Я відчуваю її і хвилююсь, бо ми двійнята, тому вона ближче мені за інших кровних родичів. Ми разом з самого початку нашого шляху, вона була поруч, коли не лишилось нікого. І ти, як брат і частина родини, мав би поділяти мою турботу і переживання за них з Калерією. Де всі ті високопарні промови, про цінність родини і сум відлюдника? Чи це лише слова? Схоже тобі невтямки, що моя сім'я дорога мені, як ніщо на світі, це мала б бути наша спільна риса, та бачу я схибив. Тож нам нема про що говорити з тобою. – він додав так само уїдливо, впившись у нього темними очима:–Братику.

Пітер підняв брови і скривився.

–По–людськи говорити можеш? Чи тільки книжковими слівцями?

Ельгорт усміхнувся:

–Чи не потішиш ти мене знанням, що являє собою книга?

Пітер плеснув у долоні:

–Ха–ха–ха. Як смішно, Ельгорте.

–Справді? – щиро здивувався Ельгорт. – Що ж, якщо так, я берегтиму твоє витончене почуття гумору.

–Може, досить уже базікати? – роздратовано запитав Пітер.

–Слушне зауваження, хлопці, враховуючи, що Ельга вже давно пішла...– сказала Есме.

–Дідько, ну й пес із нею! – вилаявся Пітер.

–Не висловлюйся при леді.– насупившись, сказав Ельгорт.

Есме посміхнулася, Калерія стримано кивнула.

–Ой–ой. Які ми виховані.– скривився Пітер.

–Не всім же бути настільки неосвіченими невігласами, як ти.– зауважив Ельгорт, підійшовши до брата впритул.

–Може, покажеш, наскільки ти красномовний у бою? Все ховаєшся за мереживними спідницями Ельги, тож і не знаю, чи здатний ти взагалі на щось.

–Який мені з того інтерес? – поцікавився Ельгорт.

–Доведеш, що не боягуз.

–Що ж, якщо для тебе вірним доказом стане дуель, нехай.

Ельгорт був упевненим, він ішов на брата, який задкував на середину галявини. Готовність Пітера, своєю чергою, проявлялася в дощі з колючих фраз.

–Що ж ти вмієш, братику?

–Я володію снігом.– нагадав Ельгорт.

–Яка користь зі снігу, якщо Ельга володіє льодом? Ти за природою своєю вже програв!

–Мушу непогодитись, брате. Користь все ж є. – сказав він, піднявши руки, над ними закружляли сніжинки. – Сніг здатний обмежити тобі огляд.

Пітер весь повністю сховався в снігопаді, вихор над його головою був до того густим, що обличчя хлопця не було видно.

–Непогано.– сказав Пітер, спалахнувши полум'ям від ніг до голови, сніг перетворився на дощ і просто стік із нього.– Але снігу, все ж таки, не змагатися з вогненною кулею. Що скажеш?

Пітер підняв брову і повернув руку, долонею догори, на якій перекочувала велика кулька полум'я, що потріскувала, видаючи жар. Пітер підняв руку, точно готовий кинути кулю в брата. Але стріла, що влетіла в дерево між ними, завадила. Брати повернулися в бік, звідки та прилетіла.

Калерія опустила лук, насупивши брови.

–Що за сутичку ви тут влаштували? –обурено запитала вона, порівнявшись із братами. – Вам по два століття, а поводитесь, як дві дитини, що іграшки поділити не можуть!

–Так, от тільки замість іграшки, схоже прихильність молодшої сестри.– хмикнула Есме.

Ельгорт стомлено всміхнувся, Пітер зціпив зуби, відвертаючись.

Поки вони з'ясовували стосунки, Найджел вирішив оживити ще кілька дерев. Його пальці горіли від сили, що виходила від них. Було трохи лоскотно, він усе ще не міг звикнути до цього відчуття. Однак відновлення дерев і рослин давалося Найджелу трохи легше, що не могло його не тішити, схоже, дар набирає сили. Хлопець радісно розглянув новенькі дерева, скоро можна буде всім влаштувати пікнік. Хоча він, ймовірно, закінчиться чиєюсь бійкою. Найджел не розумів цього суперництва, наче дорослі люди, а собачаться, як діти. Він не почув, як Ельга підійшла до нього, тому трохи підскочив, почувши її голос:

–Непогано для новачка. – підсумувала вона, розглядаючи дерева.

–Спасибі.– Найджел усміхнувся, йому лестило, що Ельга оцінила старання. Чомусь хлопцеві здавалося, що заслужити похвалу крижаної королеви було непросто, а від того вона була ціннішою за схвальні слова від більш доброзичливих магів.

–У тебе... –почав він і зам'явся. – У тебе все добре?

Вона знизала плечима.

–Напевно, так. Я все ще звикаю до компанії.

–Ти могла б не йти з нами, якщо не комфортно. – зауважив Найджел, відновлюючи траву на ділянці, де вони стояли.

–Могла б.– погодилась вона.– Але ваша поява навела мене на думку.

Він вирівнявся, перевівши погляд на неї.

–Яку? – поцікавився Найджел, аж надто задумливою була Ельга, він смів тільки припустити, що вона тривожилася.

Ельга почекала з відповіддю, а потім зітхнула.

–Маги приходять для певної мети. Хтось для захисту міста, його поліпшення, хтось заради смертних, чи захисту магічного світу. Магів природи дуже мало, ви рідкісні за своєю сутністю, такі, як ти й Есме. Якщо ви тут, щось...

–Наближається? – припустив Найджел, пригадавши, що вже чув цей вираз від неї раніше. – Що це означає?

Дівчина зітхнула, добираючи слова.

–У більшості магів є чуття, передчуття, якщо бажаєш. – хитнула головою Ельга. – Часом ми відчуваємо коливання в силі, ніби щось ось–ось має статися. І з моменту вашої появи, я відчуваю це щомиті. –вона звузила очі, втупившись в одну точку.– Це важко пояснити, але така магія, як у вас, коли ґотлінська природа гине вже багато років, з'явилася неспроста. Ви зовсім юні, і ти жив зі своєю силою все життя і не підозрював про неї, і ось вона прокинулася в тобі.

–Знаєш... –почав хлопець.– Іноді буває передчуття небезпеки, а часом просто тривожність, нічим не підкріплена. Не концентруйся на цьому, може... тобі просто здається.

–Сподіваюся, що так. – вона глянула на нього і підвела брову. – І, боги, зараз ти поставиш мені запитання, від якого я почну сміятися.

Найджел здивовано глянув на Ельгу. "Вона, що думки читає?" – припустив він.

–Це і є знамените чуття? – криво усміхнувся він.

–Ти робиш таке обличчя, коли методично обмірковуєш, як сформулювати чергову нісенітницю.

–Ти так добре мене вивчила за кілька днів? – розреготався він.

–Або ти систематично запитуєш дурниці... – усміхнулася Ельга. – Що за запитання?

–Гм...–прокашлявся Найджел.– Ну... я хотів запитати, чому з моменту, як ви повернули Калерії юність, дощ припинився? Ґотлін заливало грозами, скільки себе пам'ятаю.

–Дивно, не така вже і нісенітниця. – здивувалася Ельга, Найджел закотив очі, викликавши регіт у дівчини. – Коли її цикл відновився, дар прокинувся в пошуках господині. Тому, вони хоч і слабко, але взаємодіють. Що швидше ти відновиш ліс, то швидше закінчаться грози в Ґотліні.

Він кивнув і повернувся до пенька, обхопивши його руками.

–Не перестарайся. – порадила вона. – Не позбавляй себе перепочинку.

Найджел повернувся до неї, усміхаючись.

–Ельго?

–Так? – запитала вона.

–А ти не така холодна, як здалася спершу.

–Можу просто зараз приморозити твої руки до пенька.– віджартувалася вона.

–Зрозумів. Мовчу.

Вона посміхнулася, крокуючи до галявини. Найджел повернувся до пенька, обмірковуючи відповідь Ельги, що ж гаразд, спробує відновити ще одне дерево і годинку–другу відпочине. Йому сподобалося ось так говорити з Ельгою. Він сказав правду, у простому спілкуванні вона не страшна, не холодна, проста людина, як сам Найджел. Може, потрібно частіше говорити на буденні теми?

Ще за кілька днів Найджелу вдалося оживити кілька сотень дерев, нарешті пустка з висушеною землею і трухлявими деревами починала набувати подобу лісу. Такий прогрес Найджела більш ніж влаштовував, він знову працював усю ніч, радіючи, що дощ не псує його плани, а потім далеко по опівночі, знесилено забувся уві сні. Наступного ранку, Калерія принесла дикого кабана, усі дивно поглядали на шоколадні батончики, якими запихався Найджел, натомість Есме з радістю пригостилася. Звісно, сидячи по двісті років у своїх лісах і палацах, вони не розуміли, скільки цікавих людських нововведень проґавили, хлопцю було кумедно спостерігати здивування на їхніх обличчях.

Підкріпившись, хлопець знову взявся за роботу. Найджел думав про те, що для створення магії не завадило б скласти плейлист. У ньому б сто відсотків були пісні Imagine Dragons, Hozier і, звісно Queen. Розмірковуючи, хлопець мугикав собі під ніс одну із пісень і продовжив відновлювати галявину.

–Як справи?– спитала Есме, сівши на траву біля хлопця, що саме намагався оживити кущ чистотілу.

Найджел підняв очі на подругу.

–Схоже моя сила зростає.– посміхнувся він, помітивши, що Есме ледь стримує посмішку, хлопець нахмурився.– Що?

–Даруй…Я боялась говорити, думала знову почнеш прибіднятись.– розреготалась вона, штурхнувши друга в плече.– Ти за кілька годин оживляєш цілі ділянки лісу! Це великий прогрес!

Найджел усміхнувся.

–Треба працювати старанніше і довше. Щоб ба…Калерія знайшла свій дар.

– Це вже дзуськи! Тобі треба перепочити, ти вже дві години вправляєшся.

–Але я не стомився.– знизав плечима хлопець.

–Ну, то скоро стомишся. Ходім, у мене ще лишилось кілька «лайонів».

–Заманюєш мене шоколадом?– примружився Найджел.

–Не спрацьовує?– поцікавилась дівчина.

–Ні.

–А якщо я віддам тобі останній з солоною карамеллю?

–Справді? – хлопець піднявся.– Ходімо.

–Швидко ж ти здався.– хихотіла вона.

–Я просто знаю, що для тебе означає солона карамель.

Вони наближались до табору, штурхаючи один одного і голосно регочучи. Помітивши сумні обличчя Калерії та Пітера, друзі пришвидшились, насторожившись. Айларіан лежав на землі, сумно впустивши голову на лапи.

–Що трапилося? – запитав Найджел, насупившись. –Де Ельга й Ельгорт?

–Вони... їх... забрали.– спантеличено відповіла Калерія.

–Ініціація...– прошепотів він.

Саме зараз десь там, їхня доля докорінно змінюється і на це ніяк не вплинути. Найджел не міг припинити думати про те, що маги, яких наділено владою, мають більше заборон, ніж прості смертні люди, які не володіють жодними силами. Маги повинні дотримуватися однієї сторони магії, розділяти її з однією половиною, нав'язаною їм, зобов'язані проходити якісь перевірки... Хіба це справедливо?

–Я ж... навіть не попрощалася з ними.– заплакала Калерія.

–Я теж молодець... із сестрою посварився й проґавив, брата взагалі ледь не прикінчив.

–Паршивий з тебе брат, вогнику.– вимовив інший голос.

Друзі повернулися в бік, звідки лунав невідомий голос і побачили дівчину із золотистим волоссям, очима медового кольору, що дивилися на них із глузливим виразом, пухкі губки гості зігнулися в асиметричній усмішці.

–Пайпер? – підхопився Пітер, вигнувши брову. – Що ти тут робиш?

–Тобто, це Пайпер? –прошипів Найджел.– Сонячна діва, половина Пітера?

– Судячи з її загрозливого погляду, сонечком її назвати я не ризикнула б.– шепнула у відповідь Есме.

–Хтось тут ліс оживити планував. – сказала вона, озираючись навкруги.– Так от, без щедрих сонячних променів справа розтягнеться на тиждень. Я допоможу впоратися за цей день.

Тим часом: ініціація

Ельга й Ельгорт прокинулися, тримаючись за руки. Вони стояли на двох пласких колах, що висіли у повітрі над чорною прірвою, під сліпуче білим небом. Двійнята тривожно втупилися одне на одного, переплівши пальці рук.

–А ви один без одного не можете... – промовив гучний голос, що повторився луною.

Хвилювання переповнювало двійнят, здавалося, усюди розносився звук прискореного серцебиття. Дихання почастішало до такої міри, що повітря в легенях не вистачало, тож кожен новий подих, здавалося, п'янив двійнят, від чого їх почало похитувати. Тиша здавалась нестерпною, Ельгорт відчув, як волося на потилиці здійнялось від страху, сніг повільно опускався на їх плечі та руки. Ельга ж уявляла, як трощить цю місцину у спробі дібратись до недоумка, що намагається у вирішальний момент їхнього життя витримати театральну паузу. Раптом коло під Ельгортом засвітилося і хлопець здригнувся від неочікуваності.

–Світло.–повідомив голос.

Ельга видихнула:

–Значить для нас буде світло.– прошепотіла вона.

–Я не сумнівався, сестро.– схвильовано усміхнувся він.

Голос затих, нічого не відбувалося, задаючись питанням, чи закінчилася ініціація, вони озирнулися, знизуючи плечима. Ельга насторожилась, чуття не припиняло стискати її серце, у відповідь на її сумніви, що лунали подумки, Ельгорт підняв очі на сестру, страх застиг у темних зінницях. А потім раптово, вже коло під черевиками Ельги засяяло і голос промовив:

–Темрява.

–Як це можливо? – шипів Ельгорт.

–Ні... – зітхнула дівчина, відчувши, як сльози підкочують до очей.

Коло під ногами хлопця почало злітати вгору. Не втримавши рівновагу, Ельгорт впав, опустивши очі на сестру, що летіла прямісінько у прірву, що чорніла десь глибоко внизу. Ельгорт схвильовано дивився вниз, тягнучи руки до сестри.

–Ельго! – кричав він.

–Ельгорте.– прошепотіла вона, відчуваючи розпач, що заважає дихати.

–Я знайду тебе, чуєш? Знайду!

Саме так усе і закінчилося. Темний густий туман почав кружляти в повітрі, здіймаючи опале листя і маленькі грудки вогкої землі, щойно він розвіявся – явив собою Ельгу, що лежала на землі, ховаючи обличчя у руках. Її плечі здригались від ридань, а волосся незвичного кольору, розсипалось довкола її голови, зараз воно здавалось блакитно–сірим, відзеркалюючи ясне небо з пухкими сіруватими хмаринками. Айларіан зреагував першим і кинувся до дівчини, сунувши голову під її руку, щоб потертися великою плюшевою мордою об щоку господині.

–Ельго!– крикнула Калерія, побігши вперед.

Зупинившись біля сестри, вона впала на коліна, торкаючись плечей Ельги. Калерія міцно обійняла сестру, прибрала волосся з її обличчя, червоного від сліз. Воно виражало неймовірне горе і вперше вона постала перед знайомими маленькою і беззахисною.

–Що трапилося, Ельго? – запитала Калерія.

–Вони... забрали його... забрали в мене Ельгорта... – вона заплакала, притиснувши обличчя до шиї Айларіана.

Калерія і Пітер злякано переглянулися.

–Але це неможливо.– насупився він.

–Можливо.– відповів чоловічий голос.

Найджел повернувся на голос, за крок від них стояв чоловік і жінка середніх років, вони були схожими, зі злегка сивим волоссям і чіпкими темними очима.

–Нас свого часу розділили так само.– продовжував він.

–Йосип драний! Сьогодні що, день зустрічей? – роздратовано запитав Пітер.

–Вперше за десятки років на цій сухій землі з'явилися дерева. Нас це зацікавило, тож ми пішли на звук ваших голосів.– суворо відповів чоловік.– Якщо вас це турбує, ми підемо. Однак, юначе, я певен, що наша історія може допомогти вашій сестрі та брату. – чоловік зустрівся чіпким поглядом з Ельгою.

–Нехай говорить.– прошепотіла Ельга.

Калерія допомогла сестрі піднятися.

–Мене звати – Хельс, це – Хельґа, моя дружина. – представився чоловік.

Вони всі розмістилися на тій же колоді, де зазвичай снідали, цього разу Найджел сів біля Ельги. Її голова лежала на плечі Калерії, вона дивилася кудись перед собою. Піддавшись незрозумілому пориву, хлопець потягнувся і узяв її за руку. Ельга не здригнулась і не відштовхнула його, і так, тримаючись за руки, вони й просиділи якийсь час. Це вся підтримка, яку він міг надати, але хлопець не міг пояснити дивного бажання бути біля Ельги. Йому хотілось, щоб вона не почувалась так погано. Він перевів погляд на гостей. Хельґа здавалась знервованою і трохи полохливою, але не викликала у хлопця жодних емоцій. А от її чоловік – Хельс, Найджела чомусь лякав. Він не міг пояснити чому чоловік із колючими темними очима так його страшить. Однак щось у ньому хлопця дуже відштовхувало. Пітер запалив багаття, одним помахом руки і чоловік почав свою розповідь.

–Дві сотні років тому ми пройшли ініціацію. Нас так само, як і вас хотіли розлучити. Ми благали їх залишити нас разом і вони пощадили нас. Ціною наших дарів і первістка.

–Що? – здивувалася Ельга. – Боги... Мені дуже шкода.

– Ми встигли тільки дати йому ім'я.– відповіла Хельґа.– Ейдан.

–Хіба справжнє Світло може діяти так низько? – запитав Пітер.

–Світло? Дитя, хіба світла магія здатна вершити долі? – сказала Хельґа з помітним шведським акцентом.

–Звісно, ми говоримо про магів, які вважали себе богами. – відповів Хельс, склавши руки на грудях.

–Що? – запитав Найджел.

–Теж мені питання.– фиркнула Ельга, випрямивши ноги, вона сіла рівно, піднявши голову з плеча сестри. Айларіан притулився до її боку і впустив голову на її коліна. – Звісно, це не Світло і Темрява проводять ініціацію. Я переконана, що це справа рук вищих магів.

–Світло, темрява, армії. – почав Хельс, дивлячись на Пітера. – Це – легенда, дитино. Не більше. Вищі маги розуміють, що поодинці половини слабшають і гинуть, знаючи, що ви могутні й здатні повалити їх усіх, забравши в них дари, вони розділили вас, щоб позбутися.

– Ми зовсім не могутні.– хитала головою Ельга.

– Іншої відповіді немає.– повідомив Хельс.– Я міг впливати на розуми людей і проникати в глибини їхньої свідомості. Хельґа була здатна затьмарити й обілити будь–які наміри людини, наказати, поневолити, вселити надію або знищити її. І він забрав це в нас, залишивши при собі. Тепер він катує нашими силами інших. Ви маєте бути дуже особливими, якщо він має намір вчинити так само і з вами.

–Він? – запитав Найджел.– Він, це...

–Він іменує себе Містифікатором.– відповів Хельс.

–Але навіщо йому наші дари? Навіщо виключати нас? – не розуміла Ельга. – Жага влади? Так банально?

–Для когось влада є сенс самого існування. –знизав плечима Хельс.–Йому потрібно, щоб ви не стали вищими, щоб позбавити вас знання про те, що ваш дар здатний стати могутнім. Вищі не хочуть бачити вас у своїх лавах, вони жадають вами керувати.

–Та на біса нам бути вищими? Ми в цьому не зацікавлені.– зітхнула Ельга.

– Ви – нащадки Абрахама, найвеличнішого мага, який встановив новий порядок. Уся наявна магія стала такою завдяки йому, усі землі, королівства, що існують в Ґотліні. Завдяки йому маги взагалі зрозуміли, хто вони є. Звісно, Вищі усвідомлюють, що ви могутній клан. І це лякає їх. Вони хочуть поневолити джерело, а для цього потрібно знищити сімейну магію, позбавивши палац найсильніших представників.

–Чи означає це, що Пітер буде наступним?– спитала Ельга, стомлено глянувши на брата.

–Якщо вони помітили в ньому силу, яка загрожує їм – звісно. Вони відчувають, що верховний клан здатен розпочати війну, у якій їм не минути лиха. Ви для них загроза.

–Чому вони не виключили нас одразу, якщо боялися війни, яку ми могли б розв'язати? – не зрозуміла Ельга. – Не дуже–то схоже на помилування.

–Тут два варіанти. Або вони хочуть тримати вас на короткому повідку, готові закликати будь–якої миті заради якогось доручення чи завдання, в обмін на те, що ви лишитесь при магії та разом... – почав Хельс.

–Або ж усе простіше: ви занадто сильні, щоб вас можна було виключити.– додала Хельґа.

–Не вірю я в таку силу. У нас цього немає. Їхні дії більше схожі на затишшя... – хитала головою Ельга.– Ніби вони щось задумують, але поки що не готові розповісти що саме. Вони готуються.

–Це треба перевірити. – задумався Пітер.

–Нічого перевіряти. Вони не хотіли війни, але вони її отримають. – сказала Ельга.

–Ельга. Війна не вихід.– похитав головою Хельс.– Повір, ми намагалися.

–Нехай я не така сильна, як вони, але я не здамся їм на помилування. –Ельга стисла руки в кулаки.– Якщо мені судилося померти без дару, я позбудуся його на своїх умовах. І тільки.

–Ти навіть достеменно не знаєш, хто за всім цим стоїть і де вони перебувають. Тож щодо війни, краще подумай. – звернула увагу Калерія.– Це надто необачно, потрібно все зважити і розробити план.

–Подумаю.– роздратовано сказала вона.– Уже подумала. Я відшукала їх одного разу, спробую знову. Не дивись на мене так, Калерія. Вони забрали в мене брата, а я заберу в них життя. До того ж, одного ми вже знаємо. Цей ідіот зве себе Містифікатором.

–Як зрозуміти, де вони перебувають? – запитав Найджел. – Де місце ініціації?

–Ніхто не знає. Воно ніби не знаходиться в конкретному місці.– сказала Калерія.

–Місце скоріше зачароване.– відповів Хельс.

–Ми не знаємо навіть, як вони виглядають, Ельго.– зітхнула Калерія.– На ініціанії є тільки голос і все.

–Я вже зустрічала їх. – повторила Ельга.

–Що? – здивувалася Калерія.

–Після смерті Калеба, я нанесла їм візит.

–О, Ельго...

–Вони не знали, хто вбив його. – відповіла вона.

–Як ти туди потрапила? – запитав Хельс.

–Я прийшла в Ковен. Відьми відповідей не знали, але прилетів ворон, залишивши перо. Я торкнулася його і перенеслася.

–Так, справу зроблено! – крикнула задоволена Есме. – Я покличу тобі хоч зграю ворон!

–Боюся, все не так просто, люба.– посміхнулася Калерія.

–Думаю, це був їхній ворон.– припустила Ельга.– Вони хотіли, щоб я зустрілася з ними. Але не розумію навіщо. Та і місце, де ми зустрілися, вони поспішали покинути і видворити мене. Я думаю, це була прохідна. От, тільки до чого... не ясно. Але потрібно якось відшукати їх, придумати, як витягнути Ельгорта…

–Ми всі хвилюємося за нього, але запевняю тебе...– почала Калерія.

–Досить, Калеріє. Скільки разів ти закликала нас до розсудливості, і до чого це призвело? –насупилася Ельга. – Ні–ні. Тепер ми знайдемо твій дар не з примхи, а щоб спільними силами знайти мого брата.

–Твого брата? Боюся, у нас суміжні права на це слово.– зазначив Пітер.

–Не перекручуй. – зітхнула Калерія, а потім повернулася до Ельги. – Гаразд. Що ти пропонуєш? У тебе є план?

–Вирішуватимемо проблеми почергово. Для початку ми знайдемо твій дар.

–Геніально.– пирхнув Пітер.

–Є кращий план? – примружилася Калерія.

–Я вся увага.– підняла брову Ельга.

–Це взагалі не план! Ой, та облиште! Небезпечні маги, які вважали себе непереможними, кидають нам виклик, а ти збираєшся піти на них без плану і найменшої ідеї про те, де вони перебувають? Який це в біса план?!

–Моні здається, чи плану в нього немає? – саркастично запитала Калерія, глянувши на Ельгу.

–Радше в Пітера гостра потреба нарікати, сестро.– відповіла Ельга.

–А, власне, чого змовк, братику?– стукнувши Пітера в плече спиатла Калерія.

–Так–так, згарище, критикуєш – пропонуй.– посміхнулась Ельга.

–Обійдусь без настанов, крижинко.

Пітер закотив очі, повернувшись до Найджела й Есме.

–Коли їх двоє це ще гірше…

–Сумуєш за Ельгортом, як ніколи?– посміхнувся Найджел.

–Направду…в таких розмовах він завжди мовчазний. А от я отримував від батька наганяй, якщо сперечався із сестрами. Особливо з Ельгою.

–Справді?

–Так…Вона була татковою улюбленицею. В мене було враження, що в них є своя мова, якою вони спілкуються, свої пригоди, навіть таємний погляд. Я ніколи не бачив тата таким щасливим, яким він був з нею.

Найджел і Есме замовкли, очі Пітера набрались слізьми, та він швидко спинив їх, видушивши з себе смішок.

–Даруйте. Я просто сумуюза своїм старим. Він був хрошим батьком, а мама, хоч і була у дечому суворіша за нього, та все одно могла підтримати і обійняти так, як цього не робив ніхто. Я просто…Часом згадую їх, потім все, що сталось…і мені…ну…–він змовк, опустивши очі.

Есме обійняла Пітера і він посміхнувся, погладивши дівчину по спині. Пайпер закотила очі, просуваючись вперед, ніби випадково штовхнувши хлопця. Роз'єднавши обійми, Пітер і Есме глянули в бік дівчини, що широким кроком рухалась до табору.

–Вона, що…– почав Пітер і замовк.

–Схоже, ревнує.– вишкірилась Есме, густо почервонівши.

Пітер посміхнувся, здійнявши брову.

–Воно і недивно, ти просто красуня.

Есме захихотіла, Найджел піймав і себе на посмішці тож друзі поволі рушили до табору. Посидівши ще годинку біля вогнища, усі почвалали до своїх спальних місць, аби трохи перепочити перед новим днем. Насолодитись сном і набратись сил Найджелу не вдалось, адже з першими променями сонця, хлопець відчув, як його нахабно витягують із теплої дрімоти.

–Найджеле.– шипіла Пайпер, трясучи хлопця за плече.–Найджеле, вставай.

–Що? – пробурмотів він.

–Час за роботу.

Хлопець насупився, неохоче перекотившись на живіт і ривком піднявся, від чого його хитнуло вбік і запаморочилось у голові.

–Які ми невдоволені. – реготнула Пайпер.

–Ти б ще опівночі розбудила…– бурчав хлопець.

–Жайворонки успішніші сов, бо прокидаються разом із сонцем.– серйозно повідомила дівчина.

–Сказала та, що керує положенням та інтенсивністю цього самого сонця.– продовжував бурчати Найджел.

–Я не можу змусити сонце зійти вночі.–зізналась Пайпер.– Від сонця і місяця залежить занадто багато процесів на Землі. Я тільки допомагаю сонцю спрямовувати промені туди, куди мені потрібно.

–Круто.– резюмував Найджел, позіхнувши.

–Так. Але парадокс у тому, що я не здатна засмагнути. Абсолютно.

–Та, ну! Справді?– розреготався Найджел.

–Я взагалі не можу отримати опік, навіть якщо простою над сонцем увесь день.

–І сонце тебе не сліпить?– спитав Найджел, радіючи, що дівчина охоче продовжує розмову.

–Ні. Мої очі ніби звикли до яскравості світла.

–А…– почав був Найджел, та дівчина його перебила.

–Якби приємно не було теревеніти, хлопче, але нам справді час працювати. Тож не забивай мені баки новими питаннями, ходімо.

Найджел зітхнув, засмучуючись, що його план було безбожно викрито і повернувся до вже знайомої галявини, продовжуючи оживляти занепалі дерева. На біду Найджела, Пайпер не була надто говіркою, коли працювала, тож хлопець засмучено поринув у власні роздуми. Він продовжував думати про Пітера, як йому було прикро, що вони з Пайпер створені одне для одного, і зовсім не можуть бути разом. Його долоні неприємно кололо, Найджел відчув, як сльозяться очі, аж раптом у вухах засвистіло і він, втративши рівновагу, хитнувся назад і впав на траву, встигнувши лишень виставити руки за спиною. Хлопець повільно повернувся, сподіваючись, що Пайпер не помітила, як він гепнувся на сідниці посеред роботи, але зустрівши її спантеличене обличчя, зрозумів, що дівчина бачила кожну секунду його принизливого падіння. «Невдаха десь – невдаха по життю» – засмучено резюмував подумки Найджел.

–Ти це... – почала Пайпер. – Ти бачив, що зробив?

–А? – не зрозумів Найджел.

–Подивись.

Хлопець втупився у ряд дерев, що з'явились нізвідки за кроків п'ять від місця де сидів Найджел.

–Як це?– не зрозумів він.

–Ти начаклував дерева, не торкаючись ґрунту. Ну ж бо, спробуй ще.

Найджел поклав руки на траву, заплющивши очі.

–Прибери руки з землі.– сказала Пайпер, смикнувши його за рукав.

–Але, я так не зможу.– сперечався хлопець.

–Все ти зможеш, просто продовжуй думати про те саме.

Найджел нахмурився, намагаючись повернутись до своїх роздумів. Два дерева ледь помітно підросли і розпустили соковите зелене листя. Потім знову нічого не відбувалось, Найджел продовжував думати, але перед ним нічого н змінилось, ті самі напівожилі делева, та сама ледь зелена трава. Хлопець повернувся до Пайпер.

–Ти надто стараєшся, тому і не виходить.– відповіла вона.

–Господи, я втомився намагатись зрозуміти магів. То мені кажуть концентруйся і моє улюблене «очисть розум», то «не старайся», ви вже якось домовтесь між собою.– Найджел розвернувся, крокуючи назад до табору. Пайпер зупинила його, взявши за плечі.

–Не психуй!– дівчина повернула Найджела назад у бік галявини.– Ти думав про щось, що тебе тривожило і це якимось чином стимулювало твою силу. Маги нерідко досягають результату, коли не докладають зусиль, а віддаються своїм емоціям.

–Наче це добре, сліпо йти за емоціями.–буркотів він.– Має ж бути контроль, розуміння власної відповідальності…

–Ти дуже розумний, як для малечі.– помітила вона.

–Малечі?–пирхнув Найджел, сумнівна здогадка торкнулась його брів, змусивши їх зійтись на переніссі.– А…а скільки тобі років?

–Сто дванадцять.– хихотіла Пайпер.

–А, ого…Ясно.

«Та вона виглядає молодше за мене!»– обурився Найджел подумки.

–Тож, про що ти думав, коли чаклував?– повернулась до теми дівчина.

–Я не скажу.– похитав головою він.

Пайпер скорчила гримасу.

–Чого це? Соромишся? Я що тобі подобаюсь?

–Ще чого!– пирхнув Найджел.

–Ей!– Пайпер штурхнула його в плече.

–Ну, тобто…Ти кльова, просто…

–Замовкни.

–Гаразд.

Вони постояли мовчки, втупившись поглядом у галявину, що зеленіла під персиковим небом, на якому вже тягнулись довгі хвости ранкових променів.

–То про що думав?– знову спитала вона.

–Пайпер…

–Ну, скажи, я ж не розкажу нікому.

–Я думав про тебе…

–Ха! Я ж казала!– перебила його вона.

–Про тебе і Пітера.– закінчив він, почервонівши.

Пайпер зітхнула, що б вона не відчувала зараз, Найджел не міг прочитати цього в її очах. Дівчина знизала плечима.

–А що про нас думати? Все закінчилось і не почавшись.

–Так, але це несправедливо.

Пайпер усміхнулась.

–Ти такий милий, Найджеле. Такий юний і наївний, це просто чарівно.–вона поплескала хлопця по щоці і покрокувала назад.– Гаразд, ходім працювати.

–Навряд чи вийде…–сумнівався Найджел.

–Якщо вийшло раз, вийде і вдруге. Думай про що завгодно, але не про свою силу чи про те, над чим працюєш, просто дозволь думкам вести тебе. Сила мага здебільшого інстинкт, якщо спустити повіддя – вона понесе тебе.

Найджел кивнув і закрив очі, намагаючись повернутись до своїх думок. Він намагався вхопитись за свої відчуття, тримаючись за них, як за ліхтарик у темній кімнаті, що допоможе йому знайти вихід. Тепло, що ринуло із верхівки голови, опускалось до шиї та плечей, потім до ліктів, зап'ястків та долонь. Воно не кололо його, а гріло. Найджел боявся повертатись думками до свого дару і навіть обривав фантазії про те, що він може побачити, коли розплющить очі. Це давалось хлопцю достобіса складно, адже він мав яскраву уяву і міг відтворити в своїй голові можливі події покадрово, яскраво, як у фільмі. Коли тепло почало зникати, так само поступово, як і з'являлось, хлопець розплющив очі, глянувши спершу на Пайпер. Дівчина задоволено кивнула йому і Найджел перевів погляд на галявину. Трава нарешті всюди була густою і соковито–зеленою, з–під неї де–не–де проглядали маленькі квіточки різного кольору. Молоденькі дерева у вільному порядку протикнулись із землі, висотою з саджанець.

–Ти молодець. –рузюмувала дівчина.–А тепер уже моя черга.

Пайпер виставила руки, і сонце засяяло яскравіше, з–під землі, ніби за прискореного перемотування, молоді дерева зростали, бутони квітів розкривались, приваблюючи бджіл та різнокольорових метеликів. Найджел зазначав, що дівчина мала рацію: з її силою впоратися вдалося до кінця дня.

–Готово! Приймайте роботу. – вигукнула Пайпер, повертаючись до табору.– Найджел просто красунчик.– вона поплескала хлопця по плечу.

– Я знала, що ти впораєшся, синку.– повідомила Калерія, розцілувавши хлопця у обидві щоки.

Найджел усміхнувся. Вона плеснула в долоні, і вони всією чесною компанією рушили вглиб лісу.

–Він не схожий на Південний.– зауважила Калерія.

–Німфи повернуться і вдихнуть у це місце магію. Поки що це просто ліс.– пояснила Ельга.

–Це не вплине на пошуки дару, якщо на ньому «невидимка»? – запитав Найджел.

–Залежить від того, до чого прив'язувати закляття. –пояснила Калерія.– Я прив'язала дар до самого лісу, а не до його магії. Отже, важливою умовою буде наявність галявини і ряду древніх каменів.

Після такого складного відновлення лісу, Найджел був певний, що повернути силу Калерії, все одно, що книгу з полиці дістати. Насправді хлопець уявляв, що дар прийомної матері перетворений на камінь і захований у скриньку, а той заритий у землі під якимось кущем отруйної шипшини. Але ж ні, він вкотре переконався, що маги ніколи не шукають простих шляхів.

–Ось! Ось це місце!– плеснула в долоні Калерія, не приховуючи радощів.

Вони зупинилися на ідеальній квадратній галявині. Дерева ніби відступили, створюючи сцену, посеред якої лежав круглий гладенький відшліфований камінь. А по чотирьох кутах галявини розташовувалися середні за величиною не менш гладенькі камінчики. Варто було Калерії стрибнути на один із них, як від центрального каменю до всіх по черзі перейшов фіолетовий заряд, ніби ниткою єднаючи коло. Потім, з усіх чотирьох точок цей заряд заструменів у небо. Він створив фіолетову хмару, в якій вистрілювали заряди блискавок, у повітрі запахло озоном. Хмара попливла по небу, розростаючись, і зупинилась прямо над Калерією. Дівчина розкинула руки, заплющивши очі, вона прошепотіла заклинання. Пролився дощ, а за ним щодуху вдарила блискавка, повністю пронизавши тіло Калерії. Найджел оторопів.

–Господи! Врятуйте її! Вона ж загине!

Ельга втримала хлопця за лікоть.

–Чекай. Вона повертає собі дар. Блискавка її не ранить.

Найджел з сумнівом подивився на цілком спокійних Ельгу та Пітера. Калерія ледь помітно тремтіла, а потім новий заряд блискавки влучив у неї, дівчина втратила рівновагу, зігнувшись навпіл, ледь помітний дим вирував над її згорбленим тілом.

–Моя матір зараз загине від удару блискавки, а ви стоїте тут, як мішками прибиті!– обурився Найджел.– Я її відтягну.

Калерія випросталась, побчивши хлопця.

–Найджеле, стій! Не підходь до мене.–застерегла вона, виставивши руку вперед.–Ельга говорить правду, мені блискавки не страшні, а от ти цілком можеш загинути, якщо опинишся надто…

Раптом третій заряд пронизав тіло дівчини, не давши договорити. Волосся здійнялось над її головою, очі засяяли яскраво–пурпуровим світлом. Заряди продовжували бити Калерію ще декілька разів. Найджел скрикував так часто, що Ельга, поклавши руку на його губи, запечатала їх льодом. Вуста заніміли, хлопець відчував неприємне тремтіння в щелепі, ще й прикусив язика, аж очі засльозились. Глянувши на Пітера благально, Найджел склав долоні разом, як в молитві. Пітер захихотів і лише на мить торкнувся пальцем льоду, який одразу зашипівши, стік водою. Заряди блискавок припинились, на небі пролунав гучний грім, здавалось ніби небо зараз обвалиться на землю. Найдел уявляв небесне військо, що тупцяло над хварами своїми черевиками – багатотисячна армія, що от–от прийде вершити правосуддя на землі. Калерія тремтіла. Тонкі, мов ниточки блискавки, потріскуючи, з'являлись біля голови, грудей сяяли під шкірою на передпліччях і долонях, ніби замінивши собою вени та кровоносні судини. Повільно хмари розсіялись, явивши собою блакить ясного неба. Калерія виглядала спантеличеною, її волосся стояло над головою темно–каштановим ореолом, на щоці виднівся слід від сажі, блискучі очі здавались божевільними, вона пришвидшено дихала, потріскуючи зарядами блискавок.

–Ти володієш даром? – нетерпляче запитала Ельга.

–Зараз перевіримо.

Калерія підняла руки і за помахом її кистей, на небі знову утворились темні хмари, над лісом прокотився грім, а потім пустився сильний дощ. Есме поспішила дістати з ранця картату парасольку закриваючи нею себе, Пайпер та Найджела.

–Калеріє? – Найджел зробив крок до неї. Вона зупинила хлопця жестом.

–Не підходьте поки що.

Дівчина розім'яла плечі та шию, зігнула та розігнула по черзі пальці та зап'ястя.

–Ельго...– почала вона, ніби питаючи дозволу.

–Йди вже. – засміялася Ельга. – Розважся там. Я за ним нагляну.

Калерія посміхнулася, очі її блищали.

–А тепер, побігли.– сказала Ельга, звертаючись до Найджела.

–Куди?

–Нам треба сховатись. Пересидіти бурю. – вона усміхнулась.–Буквально.

–Хіба ж це не Калерія?

–Це вона.– кивнула Ельга.

–Вона не зробить мені нічого поганого.– похитав головою хлопець.

–Свідомо ні.– відповіла Ельга.

–Що це ще значить?

–Калерія дуже давно не володіла своїм даром, тому має приборкати його знову. А доки цього не сталось, вона цілком може ненароком комусь нашкодити.

–Цілковита дичина.– пирхнув він.

–Найджеле.– звернувся Пітер, хитаючи головою.–Ельга має рацію. Поки дар цілковито не у владі мага, він дуже непердбачуваний.

–І ви її боїтеся? – не повірив хлопець.– Їй потрібна допомога!

–А що ти зробиш? – розлютилася Ельга. – Скосиш траву під її ногами? Ходімо, кажу, я забезпечу вас дахом.– дівчина схопила його за плече.

Широкий стовп блискавки вдарив у новеньке деревце, яке Найджел оживив цього ранку. На верхівці спалахнуло полум'я, яке Пітер швидко втамував.

–Тепер точно, ходімо.– сказала Ельга, знову хапаючи хлопця за руку.

–Льодом від хмар не відгородишся. – роздратовано кинув він, висмикнувши руку.

–Запитую востаннє. – твердо сказала Ельга.– Йдеш?

–Ні.– відрізав хлопець, стоячи на місці.

–Найджеле.– благала вона.– Не поводься, як бовдур.

–Я не бовдур. Калерія мене не зачепить.

Найджел підняв очі, помітивши іскри, маленькі кульки, що сяяли посеред дощу, мов зірки. Придивившись пильніше, хлопець зрозумів, що це кульова блискавка.

–Найджеле. – Ельга простягнула йому руку. – Ходімо.

–Чому ти так хочеш, щоб я пішов із тобою?

–Тому що тут небезпечно. Я не піду сама.

–Але...

–Найджеле, прошу тебе.

–Йди без мене. Врятуй їх. Я Калерію не боюся.

Він не зводив очей із грози над ними, дощ опускався на обличчя й плечі важкими холодними краплями, блискавки спалахували, оперізуючи темно–фіолетове небо. Кульки енергії повільно пересувалися навколо Найджела, одна була трохи вище його обличчя: велика і кругла, як млинець, вона шкварчала, розпльовуючи заряди на всі боки. На правду, блискавка лякала хлопця, але він був певний, що Калерія не допустить, щоб із ним щось сталося. Найджел відчував, що Ельга була поруч, він почув, як вона сказала:

–Йдемо, зараз же!

Найджел не відповів, раптово почувся стук крижаних дверей. Він дивувався, як швидко Ельга здалася, але переконував себе, що ніякої загрози немає. Допоки не побачив над головою яскравий спалах одразу десятка блискавок, що подібно до шрамів, пронизували темне небо. Спалах ставав таким яскравим, що боліли очі.

–Найджеле, ні!

Він відчув поштовх, неприємний удар животом об землю, що змусив його задихнутися. На спину щось тиснуло, через секунду він зрозумів, що Ельга, штовхнувши хлопця, впала зверху, закривши собою. А в місце, де він щойно стояв, вдарив широкий стовп блискавки, залишивши чорний слід обгорілої землі. Дівчина швидко схопилася і допомогла Найджелу піднятися.

–Ти... ти врятувала мене, – оторопів він.

Ельга схопила його за передпліччя і потягла.

–Казала ж тобі: тут небезпечно!

Тепер Найджел уже без суперечок пішов за нею. Вона врятувала його, хоча могла давно залишити. Ще один момент, що змушує повірити, що Ельга не така жорстока, як здається. Вона пообіцяла Калерії подбати про нього і дотримала слова. Вони всі сховалися в будиночку Ельги, де було достатньо холодно, але Пітер загорівся з ніг до голови, і Найджел радісно вмостився поруч. Крижана підлога під ним перетворилася на озеро, тому всі воліли сидіти на дивані, переміщеному Ельгою з палацу, залізши на нього з ногами. Есме дістала пачку зефірок з рюкзака і, передавши Найджелу, нанизала два таких на гілочку. Вони з реготом протягнули їх до палаючого Пітера і чекали, коли зефір розплавиться. Пайпер і Ельга дивилися на друзів, ніби вони з'їли таргана. Хельс та Хельґа тримались осторонь, міцно стискаючи руки один одного. Вони були такими мовчазними, що часом Найджел забував, про їх присутність в таборі.

– Як ба... Калерія вийшла з циклу? – запитав Найджел, зішкрібаючи язиком зефір, що пристав до зубів.

– О, це ціла історія.– зловісно блиснула зубами Ельга.

– Чому? – запитав він, дивлячись на її вираз обличчя.

– Я влаштувала бійню.– знизала плечима вона.

– Тобто? – не зрозуміла Есме.

– Це було двадцять два роки тому. Після смерті Калеба.– почала Ельга, під ледаче чавкання снеків, які Есме, немов за помахом чарівної палички, раз по раз діставала із рюкзака.

1993 рік. Вихід із циклу

Після того, як палац було зруйновано, Ельга не впускала Калерію і Пітера до замку. Одного разу, спустившись у відбудовану льодову тронну залу, Ельга помітила старшу сестру, одягнену в чорну сукню, що сиділа на обвугленому троні Абрахама. Вона вже хотіла відчитати сестру за відвідування без запрошення, але помітивши, як Калерія дивиться у вікно і смикає подвійну стрічку на зап'ясті, символ зв'язку половин, усе зрозуміла, вважаючи за краще уникати порожніх запитань. Ця стрічка – все, що залишилося їй від Калеба. Дівчина пройшла до сріблястого столу з напоями і взяла до рук кришталевий графин, який від її дотику вкрився морозним візерунком.

–Як це сталося? – запитала Ельга, наливаючи сестрі крижане вино в кубок. Калерія змахнула рукою.

–Йому вирвали серце.– сказала вона, майже позбавлена емоцій. – Він передав мені свій дар з останньою секундою свого життя. Я відчула прилив сил і одразу ж їхній занепад, а коли знайшла його, він уже був мертвий. Кому знадобилася його смерть?! –вона схопилася і підійшла до вікна, смикаючи рукав сукні. –Це так несправедливо!

–Потрібно залучити вищих, нехай допоможуть відшукати винного. – холодним тоном заявила Ельга.

–Ти думаєш, вони допоможуть нам? – засумнівалася Калерія.

–Я думаю, вони мають щось знати. На те вони й вищі.– знизала плечима Ельга.

–Я не хочу перебувати в цьому циклі.– похитала головою Калерія.

–Ти збожеволіла? – запитала Ельга.– Калеріє...

–Я не хочу...– вона відвернулася, крокуючи залом.

–Припини! – кричала Ельга.

–Я не залишуся! – сказала вона, наближаючись до дверей.

–Зупинись! – Ельга схопила її за плечі й струснула. – Ти повинна бути сильною.

–Я нічого не повинна! – вириваючись заявила Калерія.– Я залишилася одна! Ти позбавлялася половини? Ах, так, це ж твій рідний брат! Усі розступіться перед великою Ельгою, вона знає все краще за всіх! – скривилася дівчина.

Ельга, відчувши спалах гніву, вдарила Калерію по обличчю. Дівчина розвернулася, тремтячою рукою, схопившись за вилицю. На нижній губі виднівся кривавий слід.

Ельга з силою штовхнула сестру на стілець.

–Охолонь.– розгнівано кинула вона і залишила тронну залу.

Ельга пішла туди, де могли знати, як зв'язатися з вищими магами – на Верхнесферу. Якщо хто й знає, як відшукати настільки могутніх створінь, то тільки ті, хто зневажає магів усім своїм єством – відьми. Ворон, що сидить на підвіконні палацу верховних відьом, видав пронизливий крик і полетів.

–Де їх шукати – не знаю. – заявила верховна відьма Гаала. – Знаю тільки, що якщо шукаєш зустрічі з ними, вони знайдуть тебе самі, на своїх правилах.– Гаала кивнула на перо, що залишилося від злетілого чорного птаха.

Ельга схопила перо і одразу опинилася в дивному місці, де не було нічого. Тільки сірий туман. Вона обернулася, але нічого в цьому тумані не виявила, лише порожній простір, в оточенні серпанку.

–Для чого шукала зустрічі з нами? – запитав Душечтець, високий молодий чоловік із великими чорними очима в довгому плащі, його голос звучав втомленим, якщо не сказати знудженим.

– Мені потрібні ви всі, де Містифікатор? – запитала Ельга.

–Схоже ти підкована.–на вродливому обличчі з'явилась тінь посмішки.– Як дізналася?

–Читаю багато.–огризнулася Ельга.– Тож, де він?

–Відлучився. Має справи деінде. З чим завітала?

–Мого зятя вбили. Вирвали серце, я впевнена, що вам щось відомо. Надасте якусь інформацію?

–Серце?! – скрикнула молода світловолоса дівчина в білій накидці, її іменем було саме Життя. – Знову...– вона взялась за своє обличчя, і губи її затремтіли.

Темноволоса, темноока дівчина в чорному плащі – Смерть, простягнуа руки до Життя і швидко зашепотіла щось їй на вухо.

–Вам щось відомо? – дивлячись на Життя, насупилася Ельга.

–Ні.– розгнівано відрізала Смерть.– І тобі вже час. Ступай геть, Ельго Ґотлінська, у нас немає потрібних тобі відповідей.

Душечтець кинув на Ельгу уважний і довгий погляд. Смерть взяла його за руку, розвертаючи, щоб всі вони рушили геть. Життя здавалась стурбованою і дивилась на Ельгу спантеличено, залишаючись на місці, незважаючи на спроби Смерті забрати її геть.

–Прошу. Моя сестра вбита горем, вона втратила половину. – Ельга глянула на Життя, вони дивилися одна на одну якийсь час.

–Хтось знищує половин, розділяє їх. Ми не розуміємо хто, убивці вдається сховатися. Містифікатор вирушив на місце останнього вбивства, ми дуже занепокоєні, Ельго. Але, на жаль, нічого не знаємо. Мені дуже шкода Калерію, передай їй наші співчуття. – з жаром проговорила Життя, торкнувшись руки Смерті. – Усіх нас, так?

Смерть перевела погляд з Життя на Ельгу і кивнула їй.

–Чи не так, Еймарку? – не вгамовувалася Життя.

–Так. Ми співчуваємо втраті половини.– повідомив Душечтець, повільно киваючи.

Ельга уважно роздивилася його обличчя, в його очах під маскою нудьги таївся інший вираз, який дівчині не вдалося розгадати. Хлопець і сам не зводив з Ельги очей, немов намагався щось прочитати. На цих словах вони всі випарувалися. Ельга повернулася до палацу. Айларіан умивався на килимі біля запаленого каміна.

–Скільки разів я просила не палити камін у вітальні?! – крикнула Ельга, знімаючи накидку.

–Це не тільки твій дім, сестро. – заявила Калерія, спускаючись із крижаних сходів. – Тут зовсім не затишно через цей холод.

–Саме тому ти переїхала в місто, забула? – запитала Ельга, Бастіан кивнув їй, засипаючи піском вогонь у каміні.

–Ти женеш старшу сестру з рідної домівки? – роздратовано зауважила Калерія.

–Старша сестра задерла носа, ніби їй усі зобов'язані. – пирхнула Ельга.

–Ким ти себе вважаєш? – запитала Калерія, підійшовши до сестри впритул. – Я старша донька Ґотліна, отже, я є першою претенденткою на престол.

–Зараз ти головна претендентка на копняк під зад.– хмикнула вона.– Забирай свій престол, і котись геть. – огризнулася Ельга.– Тобі ніким правити. Люди, розпещені вами з Калебом живуть, і не усвідомлюють, хто їхні покровителі.

–Чому ти відштовхуєш мене?

–Тому що про нашу спорідненість ви з Пітером згадуєте, тільки коли йдеться про розподіл влади. Ви кинули нас і влаштували свої життя. То чому б не продовжити?

Ельга рушила нагору, минаючи сестру. Калерія знову гірко заплакала. Вони не розмовляли цілий день. Вранці Ельга заглянула до її покоїв.

–Ти вже прокинулася?

–Так. Хоча краще б спала.– сіла на ліжку Калерія, подушки лежали навколо неї, як застінки, а сама вона потопала в пишній ковдрі з хутра.

–Снився Калеб? – Ельга сіла на краєчок ліжка.

–Постійно. – кивнула вона. – Він приходить до мене щоночі, розповідає про себе, що з ним усе гаразд. Я так хочу до нього.

Ельга обійняла її.

–Ти справді хочеш, щоб я пішла? – запитала Калерія, притулившись до сестри.

–Іноді я думаю про те, що мені боляче бачити вас. – зізналася вона. – Але перебувати порізно небезпечно. На магів ведеться полювання, хтось винищує половин.

– Але навіщо? – стрепенулася Калерія.

– Можливо заради сили, можливо заради влади над магом.

– Якщо половини добре розвинені, вони передають свою силу іншому з останнім подихом, як Калеб.

– Не всі так розвинені, як були ви, Калеріє. – зітхнула Ельга.

– Потрібно кудись перебиратися...

– Знову ти про "бігти"! Це наш дім, і наше місто, я не залишу його на поталу якимось варварам. – роздратовано заявила Ельга.

– Але, це всього лише палац.

– Наш палац – осередок сили, Калеріє, не дарма я перенесла його сюди, в оточенні наших лісів, тут він прихований від цікавих смертних. Знайти наш замок можуть тільки маги. Джерело живить усю магію, якщо його зруйнувати, всі маги Ґотліну, і всіх прилеглих до кордону королівств, втратять свої сили. Ось чому палац вистояв у вогні, ось чому він тримається в холоді. У його фундаменті осередок чистої сили, і ми, як клан Ґотлінів, є найсильнішими представниками, оскільки виросли на цьому джерелі, вбирали силу палацу з самого народження.

–Вищі...

–Про це тільки здогадуються. Але якщо дізнаються, зрозуміло стануть боротися з нами за право володіння палацом. Але він наш за народженням, і джерело не підкориться їм, якщо ми залишимося живі.

Так і сталося трохи пізніше. Армія воїнів у темних обладунках кинулася на палац, намагаючись загарбати з нього хоча б цеглинку. Пітер прибув на місце, беручись відбиватися. Оборона Ельги слабшала і вона раз у раз відстрілювалася крижаними списами. Ельгорт обсипав прийшлих хуртовинами, але щільні шоломи захищали воїнів. Калерія, бачачи це, не піднялася з ліжка, вона дивилася у стелю, вималювану фресками з історією Ґотлінів, і випивши зілля, заплющила очі. Сльоза потекла по її обличчю, і вона вимовила заклинання. Ельга проткнула наскрізь трьох воїнів крижаними піками, що виривалися з–під землі. Ельгорт заколов двох ножем. Пітер насилав на всіх високе полум'я.

– Де ж Калерія?! – крикнув Ельгорт. – Ми не вистоїмо.

– Ще, як вистоїмо!

Ельга зітхнула і з її рук посипалися уламки льоду, вони дрібнішали і проникали в панцир воїнів, впивалися в шкіру і очі, вони тут же падали ниць і вже не піднімались.

– Щось новеньке.– заявив Ельгорт.

Пітер втупився на те, з якою насолодою сестра знищувала ворога, і в його голові промайнула думка, яку він гнав від себе ще багато років. Ельга змахнула рукою викликавши свого кастодіана, Айларіан в ту ж секунду приніс Калерію: вона зісковзнула з його спини та впустила пляшечку зі зіллям, упавши на сніг непритомною.

– Що з нею? – запитав Ельгорт.

– А, дідько! – крикнула Ельга. Вона тупнула ногою і вибудувала крижану стіну між воїнами і палацом.

– Калеріє! – трясла вона сестру за плечі.

Дівчина повільно прийшла до тями, ошелешено кліпаючи.

– Що ти зробила? – запитала Ельга.

– Вибач. Я не можу.– промямлила Калерія.

– Ти випила зілля? – запитав Пітер, взявши з її рук пляшечку.– Йосип драний! Та ти знущаєшся?!

– Як ти посміла?! – розлючено крикнула Ельга.– На наш дім напали, нас збираються вбити, а ти...

– Я не можу без Калеба. Я слабка, я...

Очі Ельги почорніли.

– Бастіане!

Хладний народець у обладунках налетів на ворогів із піками.

– Ми подбаємо про них, пані.

– Пітере, спали гостей. – озлоблено гаркнула Ельга. – Ельгорте, простеж, щоб попіл не розвіявся до мого приходу.

– Але... – почали було обидва.

– Виконувати! – обернувшись до братів, крикнула вона.

Ельга зняла плащ.

– Піднімайся.– наказала вона Калерії.

– Ельго, прошу…– благала сестра.

– Встань! – крикнула Ельга.

Вона поманила пальцями, лід під ногами Калерії заблищав, послизаючись, вона піднялася, оступившись. Її сукня була в снігу, очі й ніс червоними від плачу.

– Ти знала, що потрібна нам... – говорила Ельга, кинувши крижинку в Калерію, вона розірвала поділ її сукні.

– Так... Але...

– Ти розуміла, що ми можемо не вистояти.– продовжувала вона.

Ельга поманила дерево за спиною Калерії, і воно звалилося з корінням, обсипавши снігом Калерію, вона затремтіла, закриваючи обличчя руками.

– Ти знала, що ми можемо втратити дім.– сказала Ельга, схопивши сестру за шию.– Знову.

– Так..–прокряхтіла вона.– Але...

– Але?!– крикнула Ельга.– У тебе ще є якісь виправдання?!

Вона жбурнула Калерію на лід і схопила її за волосся.

– Зілля діє протягом одного дня й однієї ночі. Отже, якісь сили в тебе залишилися. – Ельга протягнула Калерію за волосся по снігу і кинула її на землю. Вона встала в бойову стійку, піднявши руки вгору. – Бийся!

– Ні, я... – шепотіла Калерія.

– Бийся! – наказала Ельга. – Ти віддала перевагу власному горю замість наших життів, то бийся ж зі мною, щоб довести, що маєш рацію!

– Я не вважаю, що маю рацію.– хитала головою Калерія, сидячи на землі.

Ельга поманила пальцями і в її руці опинився гострий крижаний уламок.

– Треба ж, хоч у чомусь ми одностайні! – вона метнула уламок у сестру.

Задихаючись, Калерія злетіла і, піднявши руки, викликала хмару з дощем і блискавками. Блискавка закрутилася навколо її пальців, і вона метнула її в Ельгу. Ельга виставила крижаний щит і блискавка, відбившись, полетіла в Калерію, збивши її з ніг, потім зрикошетила і кинулася в армію за стіною.

– Лягай! – крикнула Ельга братам і холодному народцю.

Ельга запустила в Калерію вітер із крижинками й подряпала її обличчя. Калерія заревіла і напустила на Ельгу дощ, вона заморозила дощинки і ті гострими списами посипалися на Калерію, залишаючись у шкірі. Ельга підняла гострі, мов голки крижини і знову запустила їх у військо позаду. Калерія важко опустилася на сніг.

– Зілля, бачу, діє. – зловтішно зауважила Ельга.– Уже й раунду не вистоїш.

–Ельго, прошу...– благала вона, встаючи на ноги.

–Адже це все, що ти можеш? – з насмішкою кинула вона, підходячи ближче. – Здаватися і просити. Пхикати і вередувати. На тебе ніколи не можна було покластися! – вдаривши сестру по обличчю, заявила вона. – Тебе ніколи не було поруч! – штовхнувши її так, що та знову впала на сніг.–Чудова королева. Трон твій, Ґотлін буде проданий за дріб'язок першому–ліпшому магу!

Ельга зірвала з себе діадему й кинула в сестру, залишивши її на снігу, зробила крок до братів, завершувати розправу. Дорогою вона кивнула Бастіану та іншим слугам холодного народця, які негайно ж підбігли до Калерії, допомагаючи піднятися. Ельга змахнула рукою і з силою вдарила мерзлу землю. Одразу ж з–під снігу, гострими піками вирвалися крижані кілки діаметром із колону, розбивши залишок війська. Кривавий сніг ще довго слугував нагадуванням усякому, хто випадково забрів, що ґотлінський палац ніколи не взяти. Коли вони повернулися, Калерія вже покинула замок, повернувшись до свого будинку в Ґотліні, де за п'ять років життя перетворилася на стареньку жінку. Вона завжди хотіла дітей, але вони з Калебом ніяк не могли їх народити, тому вона всиновила Найджела і ростила з тих пір, як сина.

– Вищі полювали на палац? – запитав Найджел, дослухавши розповідь.

– Ми не знаємо, хто це був, чия це армія, нам не зрозуміти досі, більше вони не нападали. Але, я гадаю... То ще буде... – фиркнула Ельга.

– А що було з палацом на самому початку? – не вгамовувався хлопець.

– Як я дізналася багато пізніше від Хранителя, його побудував Абрахам на джерелі стародавньої сили, яке було закладено у фундамент. Він заточив усю свою силу в джерело, щоб воно стало централізованим і не випромінювалося на смертних, як було до його появи тут.

–Чому невідомий полював на половини?

–Думаю задля того, щоб ослабити мага і забрати силу його половини.–Ельга зустрілась очима з Хельсом.

–Напади не припинились.– повідомив чоловік.–Половини досі зникають.

–І досі невідомо, хто це коїть?

Хельс похитав головою.

– А як зрозуміти, що Есме – моя половина?– раптом спитав Найджел.

Есме ледь не вдавилася яблуком, яке щойно почала гризти.

–Вона не твоя половина.– тут же відрізала Ельга.

–Правда? – зніяковів Найджел.

–Ти б відчув. Ви обоє б це відчули. Ваші дари були б схожі й доповнювали один одного. Половини – частина одного цілого, колись розбитого надвоє.

–Ми схожі.– почухав потилицю він, Есме штовхнула його в плече.– А, що? – запитав Найджел.– Скажеш, ні?

–Те, що у вас схожі інтереси, не означає, що ви схожі. – відповіла Ельга, втупившись на хлопця. – Ось, хоча б ваші сили. Ти відновлюєш природу, вона ж приручає звірів. Ви можете стати хорошими друзями, але ви не половини одне одного.

Найджел не розумів, що відчуває від цих слів. Йому подобалася Есме, але якщо вона не його половина, це ж теж нічого?

–Холод собачий. Ненавиджу.– сказав Пітер.

–Або замовкни, або йди геть.– сказала Ельга.

Айларіан упав поруч із Пітером і розклав пишний м'ясистий хвіст на його колінах.

–Не підлизуйся. Я все ще злий за крадіжку сніданку!–застеріг Пітер, та все ж посміхнувся барсові.

– Розумний котик.– усміхнувся Найджел.

– Можеш погладити. Він не вкусить.– повідомила Ельга.

– Якщо ти йому не накажеш.– фиркнув Пітер.

– Звісно.– кивнула Ельга.

Ніч була неспокійною і холодною, Пітер усе ж залишився, але на всіх його тепла не вистачало. Найджел помітив уночі, що Ельга не спить, вона сидить із заритими очима, ніби в медитації. Калерія повернулася на світанку, відпочилою і щасливою.

–Ну, як? Краще? – запитала Ельга.

–Як же мені цього не вистачало, сестро. – зітхнула вона, міцно обійнявши її.

–Рада, що тобі краще.

–А ти як?

–Сумую за Ельгортом.

–І я сумую, сестричко. Як ми його знайдемо? – запитала Калерія.

–Він скоро буде тут.– з упевненістю заявила Ельга.

"Може тоді вночі, вона з ним говорила?" – розмірковував Найджел.

За кілька хвилин, вона та Айларіан різко повернулися, вдивляючись у гущавину лісу, а потім обидва побігли туди.

–Ельгорте?

Відлуння прокотилось по всьому лісі, голос йшов із різних боків.

–Ельго, ти тут?

–Так!

Вони бігли в різних напрямках, злякано повертаючись, дерева ніби з'являлися з нізвідки, продовжуючи нишпорити лісом, доки не натрапили одне на одного.

–Ельго!

–Ельгорте!.

Вони міцно обійнялися.

–Я вже боялася, що не побачу тебе.–шепнула вона.–Як вони тебе відпустили?

–Сам не знаю. Та це неважливо. Казав же, що знайду тебе, сестро.– усміхнувся Ельгорт.

Вони широко посміхнулися одне одному. Найджел та Есме обіймали Ельгорта так, ніби він і їхній брат, Найджел справді страшенно хвилювався за нього і був щасливий, що хлопець повернувся до них. Вони попрямували назад у табір і почали розмовляти про магію та власні сили.

–Слухай, а як ти знайшла свій дар? – запитав Найджел, глянувши на Ельгу, – Напевно за цим буде якась цікава історія.

Ельга на хвилинку задумалася і насупилася.

–Не знаю... Одного разу я просто прокинулася, і вся моя кімната була вкрита кригою.

Есме і Найджел переглянулися. "Слабенько якось." – засмутився Найджел. Він жадав почути якусь героїчну байку або хоча б, що Ельга з братом вночі ліпила сніговиків у тронній залі.

– Ну, а ти? – запитала вона.

–Це все Есме. – відповів Найджел.– Вона помітила.

Вони помовчали.

–Я, чомусь так і думала.– сказала Ельга.

–А ти? – запитав Найджел у Ельгорта. –Ти з народження знав, що маг?

–Не зовсім.– усміхнувся Ельгорт.

1814 рік. Ґотлінський палац

Ельгорт прокинувся через стукіт власних зубів. Надворі стояв липень, але в його покоях пара йшла з губ, варто було йому промовити слово. Коли він підвівся з ліжка, босі ноги послизнулися на підлозі, повністю вкритій кригою.

–Ельго? – схвильовано покликав він.

Хлопець йшов в інший кінець величезної кімнати, тримаючись за кожну річ, щоб дістатися до сестри. Ельга була блідою і дуже холодною. Ельгорт до жаху злякався. Він спустився сходами і увірвався в покої батьків.

–Мамо, тату, з Ельгою щось недобре.

Аделайн і Оматей переглянулися. Мама здавалась розчарованою, а батько збентеженим і схвильованим. Двоє їхніх старших дітей уже виявили свої здібності. Калерія часто відчувала невеликі удари статичної електрики, торкаючись залізних стулок вікон або поправляючи перину з овечої вовни, після знайомства з Калебом. Пітер ще з дитинства кілька разів спалював свої покої. Ельгорт здавався наляканим і Аделайн міцно обійняла його.

–Побудь з ним.– попросив Оматей.–Я сходжу до Ельги.

Король у нічному халаті перетнув коридор і широким кроком направився до поїв дочки. Опустившись на підлогу біля її ліжка, він взяв її руки у свої.

–Боги… яка ж холодна.– непокоївся він.–Донечко…–він поцілував Ельгу в лоба.– Бастіане!

–Мій королю?– озвався слуга, опинившись поруч.

–Пошли по знахаря. І принеси будь ласка ще кілька хутряних перин. Вона дуже холодна.

–Так, ваша високосте.– кивнув Бастіан, зникаючи за дверима.

Коли знахар з'явився в цей будинок, одразу зрозумів, куди йому потрібно піти. Він перетнув сходи й увійшов у покої Ельги та Ельгорта, де Аделайн уже сиділа, поклавши голову доньки собі на коліна. Знахар був старим невисоким чоловіком у накидці з моху. Взявши Ельгу за руку, він похитав головою.

–Що з нею, чарівнику? Хвороба? – запитала Аделайн.

–О, ні, Ваша Величносте. Донька ваша здорова і абсолютно неушкоджена. Як і старші ваші діти, вона має дар, він із нею від народження.

–О, боги. Ще одне дитя занапастило страшне прокляття!– заплакала королева.

–У моїй родині всі, крім мене були магами.– відповів Оматей.–Як допомогти їй?

–Дар проявлявся несміливо.– торкаючись пальців дівчини, відповів знахар.– Боюся, Ельга пригнічувала його.

–Пригнічувала? – не зрозумів Ельгорт.

–О, так, мій хлопчику...–погодився знахар, піднявши на нього очі.– Я гадаю, зі старшими у вас не завжди любо?

Аделайн опустила очі.

–Я б воліла, аби вони були…звичайними.

–І їм це відомо, Ваша Величносте. Боюсь Ельга не хотіла, щоб ви переймались за неї, тому пригнічувала прояви дару, однак він буде проявляти себе, уві сні, або при будь–якого роду переживаннях.

–Хай там як, вона наша дочка і ми прийматимемо її такою, якою вона є.– відповів Оматей. Аделайн занепокоєно глянула на чоловіка і невпевнено кивнула.

–Що ж... рішення правильне. Оскільки стримувати дар вона зможе недовго. Маг не встоїть перед червоним місяцем. Його схід заплановано через сімсот двадцять дев'ять ночей. Після – дар супроводжуватиме її всюди.

– Ми так сподівалися... – шепотіла Аделайн. – Що ця доля омине Ельгу.

–Ну, що ж вона не перша, але й не остання в роду з даром. –чародій уважно дивився на Ельгорта.

Аделайн засмучено подивилася на сина.

–Чому ви так на мене дивитеся? – не зрозумів Ельгорт.

–У твоїх очах йде снігопад, синку.– він поплескав його по плечу.

–Що ж нам робити з нею, чарівник? – запитала Аделайн.

–До сходу кривавого місяця ще є час, ваша світлосте. Але я б не радив вам приховувати від неї це, а дозволити їй розвивати дар, щоб вона не накоїла лиха.

–Є шанс, що дар не проявить себе?– спитала кролева.

–Аделайн.– промовив король, хитнувши головою.

–Такий дар, як у неї... боюся, що ні.

–Чи можна зупинити це? Відстрочити?–спитала королева, тремтячи.

–Аделайн!– застеріг король.– Знахар уже сказав, що це може бути небезпечно для неї.

–Не лише для неї, Ваша Світлість, але й для вас. Але, якщо ви готові до такого випробування, можете тримати її в невіданні певний час. Однак червоний місяць візьме своє все одно.

–Це можливо?– спитала Аделайн, Оматей потер перенісся двома пальцями.

–Спочатку дар треба втихомирити. Такий, як у неї, на початку своєму практично некерований. Тож у моменти емоційних сплесків не підходьте до неї. Вона емоційна за природою своєю?

–Гаряча голова. – зітхнув Оматей.– Ґотлінська кров.

Чародій зніяковів.

–Тим паче вам краще не провокувати її. Велике потрясіння наблизить входження Ельги в повну силу. Ви можете, на свій страх і ризик відтягнути наближення магії. Але лише на час.

–Що завгодно.– схлипнула Аделайн.

Король похитав головою, склавши руки на грудях. Знахар дістав із торби пляшечку із блакитною рідиною.

–Ось зілля, якщо вона його вип'є, дар її на кілька днів ослабне, а пам'ять про попередні три години зникне. –він глянув на Оматея.– Мій королю…Дозвольте дати вам пораду.

–Прошу, знахарю.

–Знайдіть спосіб навчити її, пошукайте в стародавніх фоліантах, талмудах…

–Безперечно. Дякую тобі за допомогу.

Знахар залишив палац. Оматей відійшов до вікна.

–Нащо тобі це?– спитав він у королеви.

Адейлан погладила волосся доньки.

–Я хочу, щоб вона побула собою доки це…не торкнеться її і не відбере її душу назавжди.

–Душу?– здивувався Оматей.–Як ти можеш таке казати? Наші діти благословенні! Вони прекрасні, сильні і здатні на великі справи. Ми маємо пишатись тим, яких неймовірних людей привели у цей світ!

–Я не хотіла цього!– крикнула Аделайн.– Я хотіла звичайних дітей. Ти розумієш, що вони житимуть самотніми? Тому, що їхні безкінечні життя вони проведуть без нас!

–Ти знала про мій рід, коли виходила за мене.

–Я виходила за тебе, бо кохала. І кохаю нині, однак, я до кінця сподівалась, що наші діти будуть, як ти, як ми з тобою. А коли народилась Ельга і Ельгорт, я щиро вірила, що хоча б вони будуть смертними. А тепер…

Лід почав танути, мороз потроху сходив з вікон. Оматей повернувся.

–Вона прокидається.– він торкнувся руки дочки.– Моя зірко…

–Татку?

Королева погладила Ельгу по волоссю.

–Дитинко моя.– Аделайн глянула на доньку з ніжністю й болем.

Оматей обійняв дружину за плечі й поцілував руку Ельги.

–Що сталось? – не зрозуміла вона.

–Тобі було погано. Як зараз? Легше? – запитав Оматей.

–Так.

–Тоді випий зілля для міцних сновидінь і відпочивай.– Аделайн протягнула пляшечку дочці, Оматей стурбовано глянув на дружину.

Ельга випила частину зілля і опустила голову на подушку, в спробі повернутись до сновидінь.

1816 рік. За місяць до пожежі у палаці

Ельга сиділа за невеличким туалетним столиком, маленька блакитна фігурка, представниця холодного народцю, стояла за спиною дівчини, намагаючись вкласти її волосся у зачіску. Сама ж Ельга дивилась на своє бліде відображення, але водночас і не бачила його. Сни, де все, що оточувало дівчину – лише холод, часом були нестерпними і вона прокидалась, так і не в змозі знайти способу заснути знов. Це продовжувалось після того, як вона прийняла зілля, що дала їй мати якось вночі. Потерши скроні, Ельга скривилась.

–Пані? Вас турбує біль?– поцікавилась дівчинка, що займалась зачіскою.

–Так, Гетті. Ніби щось холодне поклали на голову. Нестерпно.– зціпила зуби Ельга.

–Я пошлю по лікаря.– дівчинка побігла до дверей покоїв і зникла за ними.

Біль оглушив дівчину і вона стисла руками стіл.

–Ельго?– почулось десь позаду.

Ельга розплющила очі і обернулася на поклик. Її мати стояла біля дверей, тримаючи в руках сукню з синього оксамиту.

–Тобі недобре?

–Так, останнім часом докучає головний біль. В нас якесь свято?

–Ох, люба, від тебе як завжди нічого не приховаєш.– посміхнулась королева.– Сьогодні приїде граф, ти матимеш бездоганний вигляд у цій сукні.

–Навіщо це? – не зрозуміла Ельга.

–Він приїхав, щоб освідчитись. Влаштуємо заручини. – відповіла Аделайн.

–Що? – не розуміла вона.

Королева розклала сукню на ліжку Ельги й сіла поруч із донькою.

–Люба, це весілля вигідне обом сторонам. Королівство наше потребує нових земель і зв'язків, та й ми з батьком не молодіємо. У графа багато торгових угод з іншими королівствами. Це чудовий шанс!

–Шанс для нього. Не для нас. Ґотлін – Верховний Клан.– склала руки на грудях Ельга.

–Тим більше потребуємо симпатії сусідів, приєднуючи їхні землі до наших.

–Але ви... ви ж обіцяли мені, що видасте заміж тільки за моє справжнє кохання.

–Як знати, можливо, граф ним стане?

Ельга зііщулилась, примруживши очі. Біль бив дзвоном у голові, аж вуха позакладало.

–Доню?– королева торкнулась плеча Ельги.– Так болить?

–Не…Чіпай…Мене.– ледь видавила вона з себе.

Ельга стисла руки в кулаки і повільно розплющила очі. Кімната почала покриватися тонким льодом. Королева озирнулася і злякано глянула на доньку.

–Ельга, люба... Так треба.

–Ні! –крикнула вона, лід, що повз стінами, ніби вибухом відірвався і полетів у королеву гострими кілками.

Ельга втупилася на свої руки з острахом помітивши, що головний біль припинився, варто було магії покинути її тіло.

–Мамо?

Королева ухилилася, накривши голову руками. Дрібні уламки льоду посипалися підлогою біля її ніг, кілька виблискували у волоссі та на рукавах сукні. Аделайн повільно піднялася, злякано глянувши на доньку. Ельга бачила в цьому погляді страх, розчарування і навіть презирство, що горіло десь на дні зіниць. Королева вирівнялася, а потім, обтрусивши сукню, пішла до дверей.

–Мамо, мені так...– почала було Ельга.

Королева зупинила доньку жестом.

–Одягни сукню і спускайся.– рівним тоном наказала Аделайн, покинувши кімнату.

Ельга з жахом втупилася на шматки льоду, що лежали на підлозі. Вони були гострими, як кинджали, але тримаючи їх у руках, Ельга не відчувала їхнього холоду. Коли двері в покої зачинилися, Ельга знесилено опустилася на ліжко, вона схопила сукню, з силою кинувши її в стіну. За кілька хвилин внутрішньої боротьби, Ельга підняла оксамит, що лежав потворною купою на підлозі, і вдягла його. Вона встала біля дзеркала і втупилася на себе. Відображення розлютило її до такої міри, що дзеркало, вкрившись морозною кіркою, тріснуло і розсипалося. Вона ривком зірвала із себе сукню й одягла іншу. Вона була білою, з мереживним малюнком на ліфі без рукавів. Пишна спідниця з фатину робила її легкою, як хмаринка. Погладивши ніжну тканину, дівчина зловила себе на думці, що ця сукня, мабуть, єдиний приємний момент цього шаленого дня. Важко зітхнувши, Ельга покинула кімнату. Коли вона спустилася в тронну залу, обличчя її виражало пригнічений гнів, а руки були стиснуті в кулаки.

–Зірко!– посміхнувся Оматей.–Ти така вродлива.

Ельга видавила стриману посмішку, хоча гнів закіпав усередині. В голові знову розгорталась мігрень.

–Розумниця. –прошепотіла королева, повернувшись до гостя. – Графе Земський, це наша дочка Ельга.

Принцеса застигла на місці, помітивши графа. Молодий хлопець, ледь старший за неї був дуже вродливим. В пронизливо–блакитних очах блимали пустотливі чортики, у піднятих бровах і кривій усмішці повних губ натяк на флірт. О, так, граф був навіть дуже гарний собою. І Ельга відчула, як серце її защемило. Вона не могла зупинити рій хаотичних думок у голові й від того відчувала жар. Вона помітила, що графа, схоже, охоплюють ті самі думки, але він спробував приховати спантеличеність за пустощами, вклонившись Ельзі, він поцілував її руку.

–Радий нарешті познайомитися. – він наполегливо додав.– Ельго. – потім перевів погляд на Аделайн. – Ваша дочка справжня красуня, Ваша Величносте, дивлюсь на вас і розумію в кого.

–Дуже вдячна, графе. –королева глянула на Ельгу.– У нас для тебе новина, люба. У графа є сестра. І він видасть її за Ельгорта. У нас подвійне весілля.

Новина про розлуку з Ельгортом і його одруження розлютила принцесу, тяжкі спроби повернути самоконтроль, що був порушений маминим ранковим візитом тільки що розбились вщент. Головний біль заграв з новою силою, ніби кинжалами ріжучи очі та шию дівчини. Оматей усміхнено спілкувався із батьком Земського, королева реготала над жартами графа, а Ельга відчувала, як тремтить. Не в силах стримуватися, вона крикнула, відчувши поколювання в тілі, з її грудей вирвався крижаний вихор, заморозивши вікна, підлогу і ледь не торкнувшись людей. Граф закрив собою короля і королеву, вони всі опинилися під куполом, який був практично невидимим, але захищав від будь–якого удару ззовні. Тоді і стало зрозуміло, що граф теж не з простих смертних. З задоволенням відчувши, що головний біль зник, Ельга задихнулась від полегшення, та тривало воно недовго, вона обернулася, в очах батьків стояв переляк.

–Я не...– почала вона.

–Стій, де стоїш.– наказала королева, її обличчя виражало гнів, підборіддя затремтіло.

–Ні. Ельго!– Оматей вийшов вперед.

–Татку...

–Не підходь до неї.– втримала чоловіка за рукав Аделайн.

Ельга глянула на матір, вона намагалась здаватись суворою і впевненою, однак очі її набилась сліз, а сама вона здавалась розбитою.

–Мамо...–прошепотіла Ельга.

–Ні.– заперечила королева.–Ти небезпечна.

–Мамо, не кажи так!– заперечив Ельгорт.

Ельга різко розвернулася, побігши до дверей палацу.

–Ельго.– благав граф. – Не йди... давай, поговоримо.

–Ні, Джиме. – відрізала вона.– Мені потрібно... – вона кинула погляд на сім'ю.– Вибачте.

Ельга розвернулася і, піднявши сукню, побігла. Айларіан, гарчачи кинувся за нею, тупочучи масивними лапами, він поспішав за господинею.

–Ельго, стій! –крикнув король, але Ельга не могла.

–Нащо ти так!– кричав Ельгорт, глянувши на маму.–Ти занадто сувора!

–Ви не мали бути магами! Це покарання богів!

Ельгорт пирхнув.

–Коли ти навчишся приймати своїх дітей – їх уже не буде поруч, мамо.

–Куди ти йдеш? Стій, негайно!

–Ні, я піду до дочки.– сказав Оматей.–Маю перепросити за реакцію її матері.

–Перепросити?– розсердилась королева.–Вона ледь не вбила нас!

–Дозвольте я поговорю з нею?– спитав граф.

–Слухай, ти взагалі не лізь у сімейні справи, Земський. Ти тут зайвий, тобі вже час.– сердито мовив Ельгорт.–Я піду до сестри. Мені вона шкоди не завдасть. Я її не боюсь, на відміну від матері.

Ельга побігла в ліс, що стояв за їхнім палацом. Варто було їй ступити на нього, як земля вкрилася кригою, іней поповз по деревам, зжепивши свої пута на гілках.

–Що це?– прошепотіла вона, схлипнувши.– Що зі мною таке?

Айларіан зупинився поруч, потершись об її лікоть.

–Відійди, я можу тебе поранити.

–Сестро?

–Не підходь, Ельгорте. Бо й тобі заподію шкоду.

Ельгорт подивився на сестру з обуренням. Він підійшов до неї і міцно обійняв.

–Я – чудовисько. Я навіть контролювати це не можу. Що це? Чим я хвора?

–Ти не хвора. Це – дар.

–Дар? Хотів би ти такий дар?

Ельгорт опустив очі.

–Справді? – здивувалася Ельга.

–Я просто не хочу бути звичайним.–знизав плечима він.

Ельга здивовано втупилася на нього.

–Ельгорте, що ти. – вона похитала головою. – Ти не можеш бути звичайним. Тільки не для мене.

–Я хочу мати силу, щоб захистити тебе.

–Цей клятий дар мене захищає. Якби я могла керувати ним...

Ельгорт міцно стиснув щелепи. Йому хотілося мати свій дар, адже ріс він на казках про чарівників. Коли його двійнятко отримала дар, чари були так близько до нього і не торкнулися. Це його ранило, звісно, він переживав за сестру, але водночас хотів зараз переживати те саме, що й вона. Айларіан тихо гарчав, тершись великим вологим носом то за руку Ельгорта, то за руку Ельги.

–Ельгорте? – запитала насупившись Ельга, дивлячись на всі боки.

–Що? – засмучено запитав він.

–Це ти робиш? – не розуміючи, озиралася вона.

–Роблю що?

–Сніг.

Він підняв очі, землю вкривав тонкий шар снігу, над їхніми головами кружляли пухнасті сніжинки.

–Це не ти? – не зрозумів він.

–Я, схоже, що створюю лід, а не сніг.

–Але... – Ельгорт продовжував дивитися на сніжинки, що кружляли над їхніми головами.

–Накажи йому зупинитися. – порадила Ельга.

–Наказую...– прошепотів він.

–Не так. Про себе.– сказала Ельга.

Ельгорт заплющив очі і сніг припинив опускатися з неба. Він посміхнувся, адже так хотів володіти даром, що навіть подумати не міг, що йому вдасться.

–Виходить я теж...– не повірив він.

–Так, але не кажи мамі. Вона, вочевидь не вірить у нас.– вколола Ельга і відвела погляд.

– Ельга...– зітхнув він.

– Ти бачив, як вона дивилася на мене? – дивувалася вона. – Ніби я вбивця.

– Це не так.

– Вона боїться мене! – крикнула Ельга, і дерева навколо вкрилися льодом. Відлуння від крижаної фортеці навколо них викарбувало її крик.

– Я не боюся.– відповів Ельгорт.

Він міцно обійняв сестру і вона опустила голову йому на плече. Простоявши в лісі ще кілька миттєвостей, вони повільно попрямували назад до палацу. Граф не зводив очей з Ельги, вона похитала головою, дивлячись на нього.

–Випий це.–скомандувала королева.

–Що це? – не зрозуміла Ельга.

–Мамо, не треба! – взмолився Ельгорт.

–Оматею, забери його звідси.

Король похмуро глянув на сина.

–Тату! Скажи їй! Не можна цього робити! Ти ж її калічиш!

–Пробач мені, доню.– прошепотів він.

–Залиш мою дочку, демоне. – рявкнула королева. – Пий!

–Вона – не демон! – крикнув Ельгорт.

–Це послабить її. – пояснила йому королева.– Пий, негайно!

–Це те, чого ви хочете? Щоб я ослабла? – запитала Ельга, тримаючи в руці пляшечку.

–Ми просто хочемо, щоб ви були нашими дітьми.– відповіла Аделайн.– Ми не хотіли магії.

–Не говори за мене.– похитав головою Оматей.

–Не хотіли магії? Тому живете в палаці з магічним джерелом? – не повірила Ельга.– Я читала про це в архіві. Абрахам Ґотлін був магом! У наших жилах тече магічна кров!

–Абрахам віддав усю силу замку, і створив джерело, щоб зберегти це місто. Решту життя він прожив, як людина!– відповіла королева.

–То ти б воліла, щоб я стала смертною?

–Якби це було в моїх силах – так. Ти небезпечна, Ельго.– похитала головою Аделайн.

–Пробач мені.– прошепотів Оматей, протягнувши руку до дочки.

–Не вибачайся, татку.– вона взяла його за руку.– Навіть зараз я розумію, що ти дав мені більше, ніж мати намагається забрати.–зітхнула Ельга.

–Ельго, прошу.– похитав головою Джим, взявши її за плечі.–Прошу тебе, давай підемо звідси? Ти не нашкодиш мені.

–Боюся, шкоду вже завдано.– відповіла вона.– Пробач.

–Сестро, не пий! – взмолився Ельгорт.

–Та, що там вже...– гірко посміхнулась вона.– Якщо вони люблять у мені тільки людське... – Ельга закинула пляшечку і випила залишки зілля. Вона відчула вже знайомий гострий головний біль і знепритомніла. Граф і Ельгорт одночасно підхопили її.

Кидаючи злі ревні погляди один на одного, вони сперечалися:

–Я віднесу.– сказав Ельгорт.

–Ні, я віднесу.– відповів граф.

–Припини. Я її брат.– пинався Ельгорт.

–Справді? А її майбутній чоловік.

–До майбутнього дожити потрібно, графе.

–Чи не занадто ти опікуєшся сестричкою? – підняв брову Земський. – Тобі про мою мріяти належить, а не про свою.

Він підхопив Ельгу на руки і пішов у її покої.

–Це не твоя справа.– шипів Ельгорт, йдучи за графом.

–Справді? Чи не заборонене це кохання, друже мій?

–Кажу ж, не лізь не у свою справу. І я тобі не друг.– відповів Ельгорт.– Покинь королівські покої. Тобі в них шлях заборонений, як і в серце моєї сестри.

–З цим я готовий посперечатися.– посміхнувся він.

–Мені прикро, графе.– отямилась королева, намагаючись повернути собі втрачену кількома хвилинами раніше стриманість.– Однак зілля зітре з її пам'яті всі події сьогодення. Тож заручини від цієї секунди скасовано. Пробачте.

–Ні.– похитав головю Джим.–Прошу вас, моя королево. Дозвольте нам зустрітись за інших обставин, я благаю.

–Нам прикро, Джиме.– ступив вперед Оматей.–Однак нічого вже не зміниться.

–Коли Ельга прокинеться, з її пам'яті зникне прояв її сили, заручини, і мені шкода, графе, але і ти теж.– усміхнувся Ельгорт.

–Я б не був настільки певен, друже.– здійняв брову Джим.–Однак, не можу не послухати слів мого короля і королеви.– він вклонився їм і залишив палац.

–Граф? – сказала Ельга, після розповіді, яку повідав Ельгорт. – Дивно, що після цього зілля мені про нього не нагадували.

–Вони відкликали весілля, щоб уникнути нагадування про те, що стерло з твоєї пам'яті зілля.

–Ясно. Тобто граф був магом. І який він із себе?

–О, він був чарівним красенем–героєм, незабутнім хлопцем, якого тобі не зрозуміло як вдалось забути! Схоже, ти і справді неймовірна дівчина, Ельго. – озвався жартівливий зарозумілий голос із помітним ірландським акцентом.

Належав цей голос високому брюнету чиї блакитні очі в обрамленні чорних густих вій, здавалось сяяли, як самоцвіти. Манера говорити і погляд дозволяла охарактеризовати хлопця просто: дамський угодник, що любив позагравати з прекрасною половиною компанії, чоловіча ж, схоже вже заочно його терпіти не могла. Ну, гаразд, Найджел трохи захоплювався талантами новачка.

–Ти все така ж вродлива, душе моя. – посміхнувся хлопець, поцілувавши руку Ельги.

–А ти все той же незнайомець.– забравши руку, повідомила дівчина.– Як звати тебе?

–О, так ми граємо? – підняв брову він. –Що ж, добре. Моє ім'я – Джим, міледі. – кивнув він.

–Гаразд, Джиме. То що тобі потрібно?

–Якщо ви плануєте йти війною на вищих магів – я з вами.

–Ми не йдемо війною.– не погодилася Ельга.– Ще ні.

Джим підняв дві брови і криво усміхнувся. Есме ковтнула ротом повітря. Найджел був готовий брати у новачка уроки, аби тільки дівчата дивились на нього із цим неприхованим захопленням.

–Якщо справа у війську, то я допоможу, у мене багато знайомих магів.– заявив він, підійшовши ближче.

–Який тобі в тому резон? – запитала Ельга.

–Як і вам. – відповів він.– Я хочу жити вільно.

– У чому твоя сила? – запитав Найджел.

Пітер, Ельга та Ельгорт глянули на нього із жалем. Схоже Найджел тільки почав розуміти, що розповідь Ельгорта стосувалась саме цього Джима Земського.

– Я – щит.– відповів хлопець, усміхнувшись.

– Не вірю. Щити згинули після другого нападу на Ґотлін.– відповів Хельс.

– Що ж... а ми перевіримо. Ельго, зробиш мені ласку? – Пітер підняв руку, в якій загорілася вогняна куля, грайливо звівши брову.

– Вже й не думала, що погоджуся з тобою, брате. – криво усміхнулася вона, піднявши руку з крижаним списом.

– Не думаю, що це... – почав було Найджел, але Пітер і Ельга блискавично метнули свою зброю в Джима, який просто стояв там самовдоволено, склавши руки на грудях. Вогонь зрикошетив від нього, підпаливши дерево, яке Найджел відновив уночі.

–Дідько!–прошипів Найджел.

Водночас крижаний спис кинувся прямо в соковиту зелену траву.

–Вандали! – протягнув хлопець, Калерія ласкаво погладила прийомного сина по плечу.

– Непогано.– резюмував Пітер. – Може бути дуже корисно. Залишайся з нами.

–Упевнений, ми зможемо обійтися і без... – не закінчив Ельгорт, пронизавши графа поглядом, Найджел помітив, що хлопця не на жарт дратує поява Джима.

–Чому ж, нехай залишається. – відповіла Ельга, піднявши брову. – Його дар нам знадобиться.

Джим спокусливо посміхнувся, підморгнувши дівчині.

–То який у нас план, величносте? – запитав він, усміхаючись.

–Поки ніякого. – склала руки на грудях Ельга. – Ми не знаємо, де знайти вищих, і вони, напевно, передбачать будь–який наш крок.

–Тоді саме час для розвідки.

–Що в тебе на думці? – примружилася Ельга.

–Потрапивши на ініціацію, спробувати дізнатися місцевість за допомогою заклинання–компаса.

–Ти просто геній.– зітхнула Ельга.

–Справді? – задоволено посміхнувся він.

–Звісно. –закотила очі вона. –Прийти в лігво вищих магів із простеньким заклинанням, коли на місцевості виразно відчувається контрзакляття.

–Спробувати можна. І взагалі, чому Ельгорта відпустили? Хіба ви не повинні бути розділеними?

–Ти б помовчав, поки я тобі язика не приморозила.– роздратовано кинула Ельга.

–Я... правду кажучи, і сам не зрозумів, чому мене відпустили.– насупився Ельгорт.

Ельга опустила очі, на секунду здалося, що вона знає більше, але потім вона знизала плечима.

–Може Хельс має рацію і нас не так просто розділити.

–У нас є половини, які не пройшли ініціацію. – говорив Джим. – пропоную їм з'єднатися й очікувати.

–Звідки ти все це…– нахмурився Найджел.

–Ви дуже голосні. А я відпочивав неподалік.– перебив його Джим, знизавши плечима.–То, що, вогняний принце, з чого почнеш шлях до серця сонячної діви?

–Що? – підхопився Пітер. –Ні за що.

–Тобто, ти вбив мого нареченого і тепер відшиваєш мене з почуття провини? – розлютилася Пайпер.

–Що?

–Нічого!

–Вам потрібно з'єднатися заклинанням половин.–продовжував Джим, ігноруючи їхню суперечку.

–Повторюйте за мною.– зітхнула Ельга, зачитуючи заклинання.

Пітер і Пайпер промямлили кожне слово, навіть узялися за руки для вигляду, але нічого не сталося.

–Що не так? – не зрозумів Пітер.

–Що потрібно зробити? – запитала Пайпер.

–Пробачити.– знизав плечима Джим.

–Гаразд. Пробачила.– закотила очі вона.– Далі, що?

–Ні. Ти маєш пробачити по–справжньому.– відповів він.– Ти блокуєш заклинання тим, що не приймаєш Пітера, як свою половину.

Пітер опустив очі.

–Пробач мені.

–Відвали.– махнула рукою дівчина, і встала, йдучи в гущавину лісу.

–Пайпер. Мені справді дуже шкода.– сказав він, йдучи прямо за нею.– Я не знав, що він був у лісі. Я не навмисно.

–Та знаю я! – різко розвернулася вона.– Відвали від мене.

Пітер узяв її за руку.

–Відчепись.– вирвала руку вона.

–Пробач мені.– взмолився він.

–Я пробачила.– сказала вона, коли Пітер знову взяв її за руку.– Відпусти мене.

–Пайпер.– почав він.

–Пітере.– злобно кинула вона.– Відпусти ж.

Вони просто дивилися одне на одного, схоже поєднати сили їм не вдасться ще якийсь час. Вони сиділи далеко на великих каменях, де Калерія кілька днів тому виявила свій дар. Ніхто не намагався відволікти їх, схоже розмова була дуже особистою. Найджел бачив їх там же, коли вирушав спати. А коли прокинувся вранці, Пітер і Пайпер зникли, обох приніс світлий туман, і друзі в таборі зрозуміли: їх обрало Світло.

–Так, слухайте. – одразу почала Пайпер. – Порадувати нічим, усе, що вдалося дізнатися, що вирішують вищі, як ви й думали.

–Кімната ініціації розташована між світами. – відповів Пітер.

–І як це розуміти? – запитав Найджел.

–Ґотлін – прохідна у інші світи, вони розташовані паралельно, як портали у незвідані місця. –пояснював Джим.– Ділянки між такими порталами тримаються скупченням магії, з якого портал може створити тільки вартовий Балансу, такий як…

–Життя та Смерть.– перебила Ельга.–Вони контролюють місце ініціації.

–Такі портали тимчасові, їх можна створити на короткі терміни.

–Тому вони спішили вигнати тебе з одного з таких місць, коли ти їх навідувала.–здогадалась Калерія.

–Тобто ініціація відбувається у іншому вимірі, де стоять ряди порталів, при тому це місце створюється між порталами і тимчасове?–хмурився Найджел.

–Так.

–Дякую, що розжував. – зітхнув Найджел, не зрозумівши жодного слова.

–Чомусь мені здається, що про цю міжпросторову штуку ми більше не почуємо.– шепнула йому Есме.

–Нам би хоч із цим світом розібратися.– закотив очі Найджел.

–Потрібно знайти це місце.– підсумував Ельгорт, звернувшись до Ельги.

–Якби все було так просто.– відповіла вона братові.–Для початку потрібно знайти спосіб покинути наш світ.

–Дозвольте тут мені допомогти вам.– сказав Джим.

–І як ти можеш нам допомогти?–ступив вперед Ельгорт.–На одній самонадіяності далеко не телепортуєшся.

–А це вже я сам вирішу.–криво посміхнувся хлопець.

–Я скоро повернусь.

Він побіг у напрямку лісу, щоб через годину привести ще одинадцять магів. Найджел уважно розглянув їх і замислився над тим, скільки ж іще в Ґотліні людей, що володіють силою. Першими, з ким він познайомився були Нора і Норес, як їх представив Джим – "шукачі", були здатні відшукати будь–що і будь–кого, їм вдавалося знаходити мости між світами неодноразово. Вони були молодими короткостриженими атлетами, з ірландським акцентом, це найближчі друзі Джима. У половин були промальовані м'язи тіла, але при цьому вони здавалися досить худими. Джуд і Джуно були справжніми воїнами, які досконало володіли всіма можливими бойовими мистецтвами, їм була притаманна неймовірно швидка реакція. Джуд була невисокою азіаткою, з туго зв'язаним хвостом на потилиці. Джуно був невисоким хлопцем із мигдалеподібними очима кольору паленого цукру і поголеним по скронях волоссям. Ельварія та Ельс були знахарями, вміли зцілювати серйозні рани. Вони були людьми немолодого віку, дуже добродушними й усміхненими, із сивим волоссям і порізаними зморшками обличчями. Джилана, невисока витончена дівчина з довгим каштановим волоссям і молочною шкірою з розсипаними по щоці родимками, прискорювала або сповільнювала ріст рослин. Дівчина була не дуже балакучою і трималася осторонь. Г'ю був невисоким худорлявим хлопцем з блідою шкірою і кучерявим рудим волоссям, його сила – складання карти точного розташування предмета. Він був досвідченим картографом, здатним за маленьким шматочком місцевості точно визначити місцезнаходження. Селія була стрункою високою дівчиною дуже делікатної зовнішності, її шкіра була до того блідою, що здавалося, ніби вона сяє блакитним світінням. Її сила була в управлінні водою, тому, вона весь час шукала водойми, щоб набратися сил. Брін і Бруно були темношкірими підлітками в дуже розвиненій фізичній формі, вони вміли керувати вітром. Те, що вони були половинами одне одного, було очевидно всім, крім них двох. Оскільки вони просто один одного не сприймали, що призводило їх до постійних сварок.

–Чому у них однакові імена?– прошепотів Найджел.

Джим усміхнувся йому.

–Бо вони древні.

–Що це…

–Гаразд, друже. Я поясню.– він поклав руку на плече Найджела і хлопець раптово відчув піднесення.–Коли Абрахам скерував джерело, на території Ґотліну свої сили знайшли перші маги. Ми звемо їх древніми, бо вони були першовідкривачами у магії. Їхні сутності одразу знаходили одна одну, бо Ґотлін потребував їх сил. Щоб вони могли знайти один одного швидше, джерело дарувало половинам особливий поклик і нарікало схожими іменами.

–А хто твоя половина?

–Ну, я не древній маг, отже моя половина десь…подорожує.– він весело усміхнувся, хоча очі його залишались серйозними, Найджел міг лише здогадуватись, що відсутність половини привабливого графа схоже гнітить.

Перший день навчання був за Джуд і Джуно. Найджел з острахом думав про те, що йому доведеться битись із кимось.

–Навчити вас тримати в руках меч не буде складно. – повідомила Джуд, склавши руки за спиною.–Складніше буде декого із вас переконати пустити його в хід.

–Не кожен здатний вбити чи поранити ворога, тож зараз у вас буде шанс обрати зброю, з якою вам буде можливо битись. –продовжив Джуно.–Хто не здатен використовувати зброю чи боїться її, відійдіть у бік, з вами ми посілкуємось окремо. Усі інші залишайтесь на місці.

Джим, Брін, Нора, Норес, Ельга, Пітер, Калерія та Ельгорт залишились на місці. Бруно, Г'ю, Селія, Ельварія, Ельс, Джилана, Есме та Найджел відійшли у бік. Найджел зрадів, що виявився не єдиним, хто справді боявся зброї. Джуд поставила тих, хто був готовий битися у пари, а потім підійшла із Джуно до іншої частини магів.

–Важливо розуміти, що дар кожного мага це не лише його місія, а й потенційна зброя, що здатна захистити його від ворога. – повідомив Джуно.

–Тому необхідно зрозуміти, в чому полягає ваша зброя.– підтримала чоловіка Джуд, вони з Джуно по черзі підходили до кожного мага і консультували його по оборонним чарам.

–Твоя сила може бути небезпечною, якщо ти викличеш скажімо в'юн, що буде обвивати шию ворога, поки не задушить його.– повідомила хлопцю Джуд.

Найджел знервовано ковтнув слину. Його лякала така перспектива, він вважав себе пацифістом.

–Я не певний, що колись зможу когось задушити.–зізнався Найджел.

–Все вирішують обставини, хлопче. –похитав головою Джуно.–Якщо від цього залежитиме твоє життя, або хтось, кого ти мусиш захистити…Ти діятимеш інстинктивно. І не задумаєшся про це.

–Хіба можна вбити чи зробити боляче, не задумуючись?– не розумів Найджел.

–Не хвилюйся.–заспокоїла його Есме.–Я знаю, що ти ніколи не зможеш завдати комусь болю. Ти надто добрий для цього.

Найджел усміхнувся подрузі. Втім, Джуно був правий, якщо хтось захоче образити Есме чи Калерію? Він муситиме захищати тих, хто йому дорогий. Тож він мав навчитись. Хлопець уже півдня намагався закликати в'юна, однак нічого не працювало. Він засмучено перевів погляд на інших магів. Діти ґотлінського клану зі зброєю обходитися вміли, а тому влаштовували видовищні батли між собою. І нехай Ельга і Пітер завжди здобували перемогу над Калерією та Ельгортом, у дуелі один проти одного вони так і не могли знайти переможеного, не вистачало лише поп–корну, до якогось моменту Найджел сподівався, що в Есме в рюкзаку завалявся пакетик такого добра. Він вірив, що запаси провіанту Есме невичерпні, але коли вона дістала останню пачку печива, йому стало сумно. Після бою Ельги і Пітера, галявину вкривали вогнища і бурульки, що страхітливо звисали з гілок дерев. Всі маги із захопленням витріщалися дітей верховного клану, що вели бій. Ну, гаразд, Найджел трохи сумував.

–Ти чого? – спитала Есме.

–Чому в тебе немає поп–корну? – з образою заявив він.

–Ну, вибачте. –саркастично кинула вона. – Це рюкзак, а не скатертина–самобранка.

–У мене є насіння кукурудзи. – несміливо промовила Джилана. – А там горить вогнище Пітера.

– Ти – геній.– повідомив Найджел і дістав невелику чавунну чашу, яку Пітер тягав із собою, щоб заварювати чай. Вони кинули туди насіння і поставили чашу на рамочку з каміння та гілок, щоб приготувати поп–корн. Коли він почав тріскати, всі спостерігачі одразу ж почали тягнути свої руки, щоб чавкати і дивитись, як брат із сестрою руйнують те, що він відтворював ночами. Найджел думав, розрюмсається в момент, коли Ельга заморозила кедр і голими руками зламала стовбур на дві частини, кинувши в Пітера, який одразу ж його спалив. У цей момент, погладжування по спині від Калерії, напевно, були жестом підтримки, тож Найджел стримався. Посидівши ще годинку–другу, всі відправились спати, щоб вранці продовжити тренування. Другий день проводили уже Нора та Норес. На правду, їх уроків Найджел чекав найбільше. Йому дуже хотілось навчитись переміщенням у просторі.

– Для того, щоб вирушати між світами, потрібно досконало володіти майстерністю телепортації. – сказав Норес. – Це складно, тож не всі з вас її опанують одразу. Але за належної вправності хоча б один із вас зможе перенести групу людей.

Найджел відчував піднесення від можливості телепортуватись, тож слухав дуже уважно. Та ентузіазм хлопця випаровувався щохвилини, поки не перетворився на відчуття повної нікчемності. Друзі вже цілу годину уявляли собі туман, який охоплює їх. Найджел усе уявляв галявину за два фути від того місця, де стояв. І марно. За цілий безуспішний день, усі вибилися з сил. Це був безглуздий урок. Навіть Ельга зазнавала невдачі. Джим міг викликати туман, але тільки закашлювався в ньому і нічого не відбувалося. Туман Ельгорта був легшим, він був світло–сірого відтінку й охоплював тільки його руки. Він був ближче за всіх до пізнання майстерності. Але тим не менш, перенести себе, йому поки що не вдавалося. Остаточно виснажившись, з настанням сутінків, маги розбрелися по своїм місцям для відпочинку. У Найджела не було сил навіть повечеряти, тому він забувся неспокійним сном.

На ранок урок провести вирішили Ельварія та Ельс. Найджел відмітив, що вони були дуже милими старенькими людьми, які розповідали цікаві історії. Навіть викладали вони спокійно із посмішкою.

–Ви не можете засвоїти дар зцілення, однак можете використовувати свою силу, адаптуючи таким чином, щоб зцілити не смертельні поранення. До прикладу: маг, що володіє силою контролю рослин, може вирощувати цілющі трави, такі як календула, арника, чистотіл і витягувати з них цілющий сік, який можна нанести на рану. Маги стихій можуть впливати на метаболізм та регенерацію шкіри, пришвидшувати чи сповільнювати тік крові.

Оскільки адаптувати магію зцілення кожен повинен був індивідуально, всі зосередились на власних спробах, Ельварія проходила між магами переглядаючи успіхи. Найджел не міг виростити цілющі рослини, але йому вдавалось робити непогані перев'язки із листків любистку та мазі з росторопші та ехінацеї. Він звернув увагу, що Джилана робила в цьому неймовірні успіхи і уміла виростити цілющі рослини та створити з них ліки менше ніж за годину. Звісно він здогадувався, що вони з Джиланою пов'язані, однак природна сором'язливість хлопця не дозволила йому познайомитись із дівчиною ближче. Навчання пожилої пари Найджелу сподобалось більше, ніж попередніх учителів, однак, поклавши руку на серце, він чудово розумів причину. На уроках цілителів йому вдалось бодай щось. А попередні дні виявились абсолютно безрезультативними.

Брін і Бруно вчити своєму дару навіть не намагались, було очевидно, що навчитись стихійній магії неможливо. Однак Брін, звернувши увагу на Ельгу промовила:

–Ти володієш холодом і льодом, ти можеш викликати завірюху, тобі під силу засвоїти дар закликання вітру та штормів, однак для цього треба концентрація. Твій брат вміє закликати завірюху, однак його сила сніг, ви можете застосовувати дар, щоб зробити його небезпечніше, вітер послухає вас.

–Звучить красиво. Та поки я не маю гадки, як користуватись вітром.– зітхнула Ельга.

Навчитись стихійній магії було так само неможливо, як і магії Г'ю, той намагався було навчити друзів визначати місцевість, але Найджел так і не запам'ятав, у якій стороні світу росте мох. Селія взагалі не брала участь у діалогах і трималась здебільшого Г'ю або невеликих водойм, що були неподалік табору.

В цілому про нових магів дізнатись особливо не було чого, хоч він і намагався якось налагодити контакт. Все спілкування зводилось абсолютно безрезультатних уроків та короткого обговорення, що вполювати на обід чи вечерю. Здавалось ніби їм просто не цікаво бути з Найджелом і його друзями, тому вони і тримались осторонь. Звісно, приятелі Джима були всі досить добре знайомі між собою і мали чимало тем для обговорення. Мабуть через це не надто цікавились Верховним Кланом чи такими зеленими і недосвідченими магами, як сам Найджел і Есме. Однак часом складалось враження, що це просто дві компанії, які можуть привітатись один з одним, але не дружити. Це здавалось Найджелу дивним, та він не заперечував, йому цілком вистачало його компанії. Не надто дружніх близняток Ельги та Ельгорта, веселого та гострого на язик Пітера, прийомної матері Калерії, яка тепер мала вигляд ровесниці та найкращої подружки Есме. Це була його компанія. І це було приємно. Хто його не на жарт лякав, так це Хельс та Хельґа. Вони були третьою компанією, що існувала окремо від усіх. Вони не брали участі у навчанні, бо не були більше магами. Вони були мовчазними і відлюдькуватими і чомусь Найджел вбачав у них якусь небезпеку, хоча сам не міг пояснити чому.

Уранці вони продовжили вправи з Норою та Норесом. І знову безрезультатно. Телепортація неймовірно складне заняття. Найджелу, навіть із його уявою, це було не під силу. Втім, Нора та Норес були непоганими вчителями і помітивши, як всі занепали духом, вони влаштовували невеличкі перерви між вправами. Джим простягнув Есме троянду, яку зірвав з куща позаду і Ельга, поманивши пальцем з гострими темними нігтями, покрила квітку кригою. Есме та Джим обернулися в її бік, Джим підняв чорну широку брову і криво усміхнувся. Він загравав уже однією фізіономією, Найджел помічав, намагаючись не заздрити, що хлопець був надзвичайно чарівним, дівчата танули від нього. А ось у Ельги до нього схоже була ще та неприязнь.

–Що, величносте, ревнуєш? – криво усміхнувся він.

–Кого? – здивувалася Ельга.

–Найвродливішого хлопця на цій галявині. – посміхнувся він.

–Найвродливіший хлопець на цій галявині – мій брат, але до нього це почуття не відноситиметься. Однак є на цій галявині і хвалькуватий, самозакоханий, ледачий ідіот, який уявив себе володарем дівочих сердець. І бачать боги, я говорю не про Пітера.

–Ей!– крикнув той.

–І хто ж це такий?– здійняв брову Джим.

–Повернись.

–Там дерево.

Ельга виставила руку перед собою, Джим ледь встиг пригнутися. Дерево вкрилося товстою кіркою льоду, яка за яскравого сонячного проміння, спрямованого Пайпер, являла собою відображення здивованого обличчя хлопця.

–І хто вирішив, що тобі підходить лід? – запитав Джим.– Ти ж гориш зсередини!

–Не обпечися.

–Спробую.

–Не доведеться.– хмикнула вона.

–Тоді я почекаю.

Ельга закотила очі, рухаючись в інший бік табору. Джим наздогнав її, вручивши іншу троянду, уже білого кольору. Ельга окинула її поглядом, ніби згадуючи щось, вона підняла очі на Джима і їхні погляди зустрілись. Найджел міг заприсягнутись, що на мить із погляду Джима зникло самовдоволення. Ельга опустила очі на квітку, а тоді дихнула на неї, пелюстки враз вкрила товста кірка льоду, від тяжкості квітка опустила голову донизу. Дівчина звела витончену руку вгору і розбила крижану троянду ударом пальця. Шматки змерзлої рослини впали вниз, вкриваючи взуття Джима, що так і залишився тримати в руках мерзле стебло без верхівки.

–Холод чекати не вміє. І тобі раджу припинити.–сказала вона, вдивляючись у його очі, потім розвернулася, просуваючись далі. Джим хитав головою із захопленням, дивлячись на Ельгу, та погляд його говорив про щось ще, чого Найджелу прочитати досі не вдавалось.

Він все думав про половин і не до кінця розумів, що це за зв'язок. Спочатку він думав, це схоже на родинний зв'язок, але побачивши, як більшість без кінця обмінюється ніжностями, він зрозумів, що це ближче до романтичних стосунків. Хоча Ельга й Ельгорт були іншими, вони просто оточували одне одного турботою, як брат і сестра, без надмірностей. Двійнята працювали в парі набагато успішніше, ніж поодинці. Такого рівня стосунків двох половин не досягла жодна пара, навіть старше покоління. Цього потрібно було в них повчитися. Багато хто натякав, що Есме, можливо, половина Найджела. Але Пітер і Ельга сказали, якби це було так, він би зрозумів це з першої їхньої зустрічі. Так, вона подобалася йому, але суто як друг. Хоча вона вродлива й талановита і відкрила йому цей світ, але між ними не було чогось більшого. Найджел помітив, як усі складали план дій, ділилися на групки, але Есме була окремо від усього цього. Вона сиділа на камені, де кілька днів тому Калерія знову набула сили, і дивилася на свої черевики.

–Есме?

Вона підняла голову.

–Щось не так? – запитав він.

Вона зніяковіла, насупивши брови.

–Я... я думаю, досить із мене вже пригод, Найджеле.

–Тобто? – запитав хлопець, сівши поруч.

–Я втомилася, батьки не знають, де я. Від мого дару вам жодної користі. Ви і без мене впораєтеся.

–Тоді, чому ти ще тут? – запитав він.

–Мне потрібен хтось, щоб провів мене. – зніяковіло відповіла Есме.– Я не знаю, де ми знаходимося.

–Ходімо.– рішуче відповів Найджел, хоча й сам не знав, куди їх занесла ця затяжна прогулянка.

Здається, післязавтра закінчаться канікули в школі. Найджелу здавалося, що шкільний час залишився далеко в минулому і вже не належав до його життя.

Есме взяла його за руку, друзі рушили вперед, коли шлях перегородила повністю заморожена колода, яка мить тому була оживленим Найджелом кленом.

–Далече зібралися, дітки? – запитала Ельга, склавши руки на грудях.

–Я повертаюся додому.– повідомила Есме, Найджел відчув, як вона стисла йому руку.

–Дуже відважно, люба. –саркастично зауважила Ельга.

–Мої батьки не знають, де я.– опустила очі дівчина.

Ельга ледь помітно змінилася в обличчі.

–Тоді лети. – зітхнула вона. – Увесь час забуваю, що ви дітвора.

Нора і Норес повернулися в супроводі туману з переляканими обличчями.

–Я відведу тебе швидше. Знаю обхідний шлях.– повідомила Нора.

–А просто перенести її не вдасться? – запитав Найджел.

–Бувала б я в її будинку – запросто. Але не можна переміститися в те місце, де не бував досі.– пояснила Нора.

–Що ви дізнались? – запитав Пітер. – У вас обличчя, наче примару побачили.

–Схоже ми більше не прямуватимемо на їхні пошуки.– відповів Норес.

–Бо вони самі йдуть до нас.

–Переміщуються?– спитала Ельга.

–Це і дивує.–відповів Норес.–Вони йдуть пішки, ніби дають фору.

–Фору для чого?– спитала Калерія.

–Пиляти не встати!–вигукнув Пітер.– За годину тут почнеться різанина.

–Не обов'язково.–хитала головою Калерія.–Я думаю, вони…

–Що? Йдуть їсти коржики і говорити про погоду? –пхекнув Пітер.–Вони прямують сюди, щоб прикінчити купку дурників, що сподівались ніби можуть знищити панівний клас. А йдуть повільно, щоб ми тут в штанці понакладали зі страху або потікали геть!

–Пітере…

–Та, все, нам торба! – почесав потилицю він.– Час складати прощальну промову.

–Пітере, припини!– нахмурилась Калерія.

–Ні. Нам реально гайки, сестро. Не шукай оптимізму. Келих не просто порожній, він висох і розклався на прості елементи.

Калерія закотила очі на пару з Ельгою.

–Але... навіщо? –не зрозумів Найджел.– Чому вони хочуть убити нас?

–Поясніть хтось за мене, бо я зараз закричу. – скорчив гримасу Пітер.

–У магічному світі не можна домовитись про заколот проти вищих, щоб вони про це не дізнались.– повідомив Джим.–Вуха є всюди, магічні істоти, птахи, дар провидців…

–То якого беня ти тоді нас на це підбив?– нахмурився Пітер.

–А ти безвольний раб? Чи теж потрапив під чари мого природного шарму?– саркастично хмикнув Джим.

–Стули писок, доки я тобі його не натовк!– ступнув вперед Пітер, зціпивши зуби.

–Не спокушай. –застеріг його Джим.– До того ж, нідо чого я не підбивав. Я лише погодився зі спраглою промовою своєї королеви.– він шанобливо кивнув Ельзі.

–Насправді, це все моя провина.– відповіла Ельга.

–Та, дідька лисого! –не погодився Пітер.– Цей шибеник має рацію в одному: ми не безвольні раби. Самі погодились.

–Цілковито поділяю думку свого брата.– кивнув Ельгорт.– В чому ти можеш бути винною?

–Не можна відшукати Вищих. –хитала головою Ельга.– Вони знайдуть тебе самі, на своїх умовах. Про це мені говорила верховна відьма багато років тому. Адже я тоді теж знайшла їх тому, що вони мені дозволили. А зараз я занепастила всіх нас.

–Годі шукати винних, сестро. Чому бути – того не оминути. – зітхнув Ельгорт.– Які наші подальші дії? В нас не було достатньо часу, щоб вибудувати план. Ми не готові чинити спротив. Вони значно сильніші.

–Боюся, друзі, вам доведеться вивідати ще трохи інформації... – почухав потилицю Джим, глянувши на Нору та Нореса. – Потрібно розуміти, до чого саме готуватися.

–Так, ми змінимо Г'ю за 15 хвилин. Я тільки відведу дівчинку.– кивнувши на Есме, сказала Нора.

–Може... краще поки що залишитися? – несміливо запитав Найджел.

–Згоден з хлопцем.– кивнув Норес, глянувши на свою половину.– Що як вони нападуть, доки ти будеш деінде?

–Тим більше пропоную не втрачати ні хвилини.– сказала Нора.–Я швидко.

–Ні, вони мають рацію. –кивнула Есме.– Я не можу ризикувати всіма, бо схотіла до мамусі. До того ж, якщо я зможу вам допомогти тут... тоді, я залишуся і допоможу чим зможу.

Ельга кинула тінь посмішки, кивнувши Есме. Найджел міг лише здогадуватись, але складалось враження, що ці слова потішили крижану королеву, вона ніби пишалась гідністю його подруги і це відчуття передалось самому Найджелу. Він стис руку Есме.

–Ти ж хотіла додому?– сказав він.

–Тепер це неважливо.– підняла підборіддя дівчина.

–Що робимо?– спитав Пітер.

–Стули пельку, дай подумати.– відійшла на крок Ельга.

Найджел звернув увагу, що Джуно ледь помітно кивнув.

– Ну, величність, ідеї є? – запитав Джим, підійшовши до Ельги.

–Так, є. Заморозити тобі рот.– відповіла вона, відійшовши подалі.

–Ці губи створені для поцілунків.– підняв брови Земський.

–В тебе буде чарівна нагода поцілуватись із кригою, графе.– поплескавши його по плечу, заявив Ельгорт.

– Досить точити ляси. – блиснув очима Хельс.– Якщо комусь із вас кортить потеревеніти, зробить це деінде. Зараз у нас є лише два шляхи: тікати і сподіватись, що вищі не знайдуть нас, щоб знищити. Або ж таки скласти всі найбезглуздіші ідеї разом і сформулювати з них хоч якийсь план.

–Звучить чудово, старий пес. То може ти і почнеш?–спитав Пітер, вийшовши вперед.

–Я не збираюсь ризикувати собою і своєю дружиною заради купки дітлахів, що розворушили осине гніздо. Ходім, Хельґо. Нам час.

–Добродію, якщо не помиляюсь, ідея поквитатись із вищими належала тобі.– повідомив Ельгорт.

–Я і думати не міг, що ви такі зелені. Ви не вмієте битися, не маєте стратегії, ви просто…витрачаєте магію на видовище і тільки!

–Дуже слушне зауваження від людей, які обрали здатись без бою.– розреготався Пітер.

–Не смій!– почала Хельґа, чоловік спинив її, взявши за плече.

–Не варто.– похитав головою він, глянувши на Хельґу, а потім перевів погляд на Пітера.– Суперечками війну не виграти! Я сподівався, що діти Верховного Клану бодай в половину такі ж могутні, як про вас кажуть. Та де там! Ви втратили чуття реальності відсиджуючись у палаці.

–Ну, хто в палаці…–хмикнув Пітер, глянувши на Ельгу.

–Єдиний прийнятний спосіб дізнатись, що за план у вищих – влізти в їхні голови.– повідомила Ельга.

–А щось реалістичніше сьогодні прозвучить?– уточнив Пітер.– Ой…чи це буквально і в підтвердження ти дістанеш елегантну крижану сокирку з дамського редикюлю?

–Взагалі–то, Ельга має рацію.– кивнула Хельґа.

–Ельга має рацію? Не я?– здивувався Пітер.–Я б знайшов сокиру, чесно.

–Пітере.– застерегла Калерія.–Це недоречно.

–Можна спробувати поринути у медитацію читання розуму або душі. –повідомила Хельґа.– Це дуже делікатний та складний процес, але можливий.

–І, як це зробити?– спитав Пітер.

–Під силу це лише могутньому магу, кого обрала темрява. – знизав плечима Хельс.

–Чому саме темрява?– спитав Найджел.–Це чорна магія?

–Зараз він скаже щось на кшталт: «Магія набуває кольору лишень в руках самого мага, хлопче.»– імітуючи хриплий голос Хельса, сказав Пітер.

–І так, і ні.– похитав головою Хельс.– Ініціація орієнтує схильність мага піддатись магії, що несе небезпеку та хаос, чи тій, що покликана захищати та благословляти. Це завжди вибір, однак природній хист до того чи іншого є у кожному з нас.

–Та все ж маг із темним потенціалом має природній хист до пізнання чужих думок та душ. – підсумувала Хельґа.– Тому нам потрібен маг, що має достатню стійкість та силу, і при тому темний потенціал.

Усі перевели погляд на Ельгу, яка з подивом переглянулася з кожним.

–Що? – запитала вона, хмурячись.

–Ні. Я вам не дозволю.– сказав Ельгорт.

–Не дозволиш їм що? – не зрозумів Найджел.

–Хто вам узагалі сказав, що я могутня? – запитала Ельга.

–Ну, вже вочевидь не пересічний стихійний маг. – хмикнув Пітер. – Навряд чи ти врятувалася б від мого вогню, володіючи тільки льодом.

–Підтримую. Ти й на блискавки зазіхала.– кивнула Калерія.

–Чого ви від мене хочете? – запитала Ельга, дивлячись на Хельса.

–Якщо за справою стоять вищі, то суть їхнього плану можна зрозуміти тільки за допомогою проникнення в душу одного з них. Прості маги, які не володіють навичкою, можуть загубитися в міжсфері й не повернутися в тіло. Ельга сильніша за нас, а тому зможе проникнути в думки Душечтеця, щоб зрозуміти, що до чого.

– Зачекай. А хіба не Містифікатор замішаний у цьому? – не розумів Пітер.

–Проникати доведеться не в думки, а в душі. – відповіла Хельґа.– Містифікатор добре приховує свій розум від вторгнення.

– А Душечтець ні? – запитав Найджел.

– Він давніший і сильніший за Містифікатора, але він провідник душ, а тому здатен проникати в них. Така магія має високу ціну, адже потрапляючи в душі інших, його власна залишається такою ж відкритою. – пояснив Хельс.

–Що? Тобто... чого?!– не розумів Найджел.

–Це складно пояснити. – пом'якшився Хельс. – Душа – це сутність. Маги, що володіють чарами впровадження в душі, натомість не можуть залишити закритою свою, це заважає їм читати. Однак влізти в душу до сильного мага неможливо, не випустивши свою з тіла.

– Тобто, Душечтець сильний маг, але його сила робить слабким його самого? – не зрозумів Найджел.

– Це ціна. – похитав головою Хельс. – За будь–яку силу доводиться одного разу заплатити. Ми зрозуміли це, заплативши найдорожчим.

Хельґа обійняла чоловіка і поклала голову йому на плече. Ельгорт скривився.

–Це небезпечно. – хитав головою він. –Я не хочу, щоб Ельга в цьому брала участь.

–Я був на такому сеансі. – кивнув Джим.– Це не страшно.

– В ім'я всього святого... Хто сказав тобі, що мені страшно? – рявкнула Ельга.

– Не за себе.– продовжував він, посміхнувшись.

Ельга злісно глянула на Джима, а потім, окинула всіх поглядом. «Вона боїться за нас?» – думав Найджел, він ніколи б не подумав, що вона прив'язалася до них. Але це чомусь підняло йому настрій.

–Я захищу твою сім'ю. – відповів Джим.– Закрию щитом усіх, кого вийде.

– Земський...– почала Ельга.

–Знаю... ти мене не шануєш.– відповів він, опустивши очі.

–Та, ні. Просто... Дякую.– сказала вона, глянувши на нього.

Джим усміхнувся, киваючи їй.

–Що мені робити? – запитала Ельга, повертаючись до Хельса.

–Твоє завдання покинути своє тіло, фізично воно теж буде під щитом, але ментально, ти маєш скерувати чуття до Душечтеця. Згадай його зовнішність, його голос і особливо – його очі. Не дарма їх називають дзеркалом душі, саме так і читається душа людини, тож уяви його і коли відчуєш, що він перед тобою: уважно зазирни у його очі, тоді його душа буде відкритою.

Ельгорт закотив очі й послав Джиму злісний погляд.

–Ельго… Ні.– став просити він.

–Ельгорте. – повернулася вона до нього. – Так. Якщо я можу врятувати Ґотлін, я це зроблю. – вона перевела погляд на Хельса. – Як я зможу покинути тіло?

–Нам потрібне тихе, зачароване місце.– відповіла Хельґа. Я проведу сеанс.

– Але ви ж...– Найджел запнувся.

– Так, ми втратили наші сили. –відповіла вона, глянувши в його очі. – Але заклинання я знаю. І Ельга зможе проговорити їх сама, а що не зможе, допомагати будемо всі. Кожен з нас.

–Я стережу хатину в лісі, вона схована від смертних маскувальним заклинанням, а від магів – заклинанням часу, там нас не знайдуть, і скільки б часу ми не провели там, зовні буде та сама година, що й, коли ми ввійшли в хатину.– відповів Джим.

–Зручно.– реготнув Найджел.

–Не для того, щоб коротати довгі двісті років.– повідомив він, супроводивши репліку довгим поглядом на Ельгу.

–Тоді вирішено.– відповіла вона, ігноруючи погляд хлопця.

–Я перенесу.– повідомив Норес.– Я знаю поле, де стоїть хижа. Нам не можна втрачати час.

Всю компанію огорнув туман, Найджел мало не втратив рівновагу, так блискавично вони опинились біля невеликого поля. Сиру землю вкривали ледь проткнуті зелені паростки. Вдалині виднівся будиночок, схожий на напіврозвалений сарай. Майже згнила деревина, сірий і коричневий наліт, загалом Найджел відзначив про себе, що хатина зовні була не надто привабливою. Він навіть задумався, чи хоче наближатися до неї разом з іншими.

Усередині хатина була дуже темною, вікна були закриті густим павутинням, важкий затхлий запах у будиночку заважав зосередитися. Найджел придивився, звикаючи до темряви. Коли тіні розвіялися, він помітив слабкі обриси меблів. В одній із кімнат стояло ліжко в романському стилі, на ньому лежав дірявий запорошений смугастий матрац. Сірі застарілі стіни, крізь розбите вікно проросли колючі чорні гілки дерева. Дві маленькі білі тумбочки напівлежали розваленими, здається, він навіть чув їхній змучений скрип. У будинку явно не раз побували мародери, ніяких цінних предметів тут не було. Це місце було схоже на притулок, в'язницю, що завгодно, але не будинок. Воно було позбавлене простих деталей затишку і зовсім не схоже на улюблений куточок. Якщо Джим і жив тут, то явно не для пошуку натхнення. Радше цей будинок слугував для нього ув'язненням. Але, що такого могло статися в житті пустотливого легковажного хлопчини, якого Найджел бачив постійно фліртуючим, усміхненим і веселим?

Найджел ступав повільно, скриплячи гнилими мостинами. Деревина була старою, місцями підгнившою та вологою. Хлопець потягнувся до дерев'яних віконниць, одна зі стулок заїла і не піддавалася його силі, інша відчинилася наполовину, різко вдарившись об кут стіни. Пил піднявся, стаючи видимим на світлі, і залетів у ніс та очі. Він швидко закліпав, намагаючись позбутись смітинки у оці, і помітив на одній з уцілілих тумбочок з облізлою фарбою темно–зелену скляну пляшку від вина, дві пляшки лежали на підлозі. Схоже, Джим заливав своє горе в цьому будинку. Але, знову ж таки, яке? У неприбраній спальні були дверцята до іншої кімнатки, в якій стояло запорошене сіре крісло, поруч причаївся, начебто ховаючись, маленький журнальний столик з розхитаними ніжками, темні вікна закривали зламані жалюзі, зверху звисав покритий пилом та брудом, майже чорний тюль. З іншого боку кімнати був письмовий стіл зі світлого дерева, біля стіни притиснута книжкова шафа з такого ж дерева і рвана запорошена пилом парасолька, залишена колись на "просохнути", і навіки забута в цій настільки ж забутій богом хатині.

Письмовий стіл підпирали два стільці, на одному з них сиділа Хельґа, поруч стояв, спершись на стіну Хельс. Ельга розмістилася на іншому стільці, вона відкинулася на спинку, її ноги були схрещені, а голова повисла на плечі, довге волосся, що здавалось зараз кольору темної сталі, ледь не торкалося підлоги. Айларіан сидів біля неї, поклавши лапу і голову на її коліна. Решта магів сиділи на підлозі, щільно заплющивши очі, схоже, що всі в кімнаті чаклували, за винятком Найджела і Есме. Ельгорт сидів на підлозі, тримаючи сестру за руку. Він повернув голову на Найджела і сказав голосом, сповненим хвилювання:

–Потрібно якось її повернути. Вона загубиться.

–Вона ще не все дізналася.– холоднокровно відповів Хельс.

–Ні. Поверни її. Досить уже.– рявкнув Ельгорт, піднімаючись.

–Кажу ж тобі.– повідомив Хельс.– Рано ще.

–Він має рацію, Хельсе. – погодилася Хельґа, розплющивши очі. – Я намагаюсь поклкати її уже три хвилини. Вона не відгукується. Так довго перебувати поза тілом дуже небезпечно, вона ризикує не повернутися. Запалюй свічку. Пробуди інших. Влаштуємо спіритичний сеанс.

Через кілька хвилин усі розсілися навколо столу, у центрі якого стояла свічка. Ельга продовжувала сидіти на стільці в несвідомому стані.

–Візьміться за руки, і щоб не сталося, не відпускайте. Повторюйте за мною.

Вони всі взялися за руки, повторюючи слова невідомої мови за Хельґою що, щільно заплющила очі проговорюючи заклинання.

Найджел відчув, як раптом у нього заклало вуха.

–Заклинання подіяло.– відзвітувала Хельґа. –Ельго! Чи ти чуєш нас? – покликала вона.– Дай нам знак. Будь–який.

Найджел насторожився. Спочатку нічого не відбувалося. А потім іній почав розповзатися по столу, підбираючись до свічки, і та згасла. Найджел нервово ковтнув, відчуваючи мурашки, що біжать по всьому тілу. Хельґа ствердно кивнула. Пітер дихнув на свічку і та знову запалала.

–Ельго. Ми закликаємо тебе всіма нашими силами, повернися у своє тіло. Почуй нас.

Стіл почало трясти. А потім просвистів морозний вітер, і стулка, яку Найджел не міг віддерти з вікна, злетіла, шумно приземляючись на підлогу. Він підскочив, Джилана міцно стиснула його руку, наче нагадавши, що коло розривати не можна. Пітер плюнув на свічку, і та знову загорілась. Уся увага магів була зосереджена на Ельзі, хлопець подумки звертався до неї, спонукаючи прокинутися. Над тілом дівчини кружляв морозний вихор. Він раптово застиг, залишивши візерунок морозу на столі, а потім і зовсім зник. Кілька секунд запанувала повна тиша, що переривалася тріпотінням вогника свічки, яку збивало їхнє прискорене дихання. А потім, раптово Ельга закричала. Учасники сеансу підскочили на місці, витріщивши очі один на одного.

–Рук не розтискати! – нагадала Хельґа.

Найджел знову відчув мурашки по тілу, тривога причаїлась десь у животі, холодивши його.

–Боги, як боляче! – луною прозвучав голос Ельги, а потім, віддаляючись, зник зовсім.

Знову стало тихо, маги очманіло дивилися один на одного, здавалося, тільки Хельс і Хельґа виглядали врівноваженими, ніби приводів для паніки немає, чого не можна було сказати про родичів Ельги, а також Найджела і Джима. На цих магах просто не було обличчя, так сильно вони боялися за життя дівчини. На мить Ельга розплющила очі і божевільним поглядом дивилася на всіх присутніх. А потім картинка змінилася, і вона знову спала в тій самій позі. Вихор вирвав вхідні двері з петель і холодний вітер бився об стіни, зносячи меблі, він знову зупинився в центрі столу, зникаючи в малюнку морозу. Кілька разів Ельга підхоплювалася, оглядаючи друзів, а потім знову перетворювалася на ту себе, яка непритомно сидить, напівлежачи на стільці. Вона зникала, Найджел бачив дві картинки, накладені одна на одну, схоже, в неї не виходило возз'єднатися з тілом. Коли Ельга говорила, губи рухалися у тієї сплячої. Але варто було їй зрушитись на міліметр, як їх знову ставало двоє, притомна версія дівчини пронизливо кричала від болю.

–Ельго...– шепотіла Калерія.

–Як же боляче...– промайнуло знову і дух зник.

–Шлях відкритий. Спробуй повернутися в тіло. Поволі.– спокійно сказала Хельґа.

–Я не можу.–прозвучало луною.– Ніби щось заважає.

Ельгорт заплющив очі, на голови сидячих почав опускатися лапатий сніг.

–Що ти робиш? – прошипів Пітер.

–Нервую, на відміну від тебе!– огризнувся він.

Ельга дух знову матеріалізувалася і підняла заплакані очі, глянувши на прекрасні сніжинки над її головою. Вона намагалася сконцентруватися, не зводячи з них очей, потім відкинулася на стілець і миттєво повернулася в тіло. Прокинувшись, вона скрикнула. Усі, хто сидів у колі, від неочікуваності розтиснули руки і свічка згасла. Ельга задихалася, намагаючись відновити дихання, поклавши руку на груди. Ельгорт міцно обійняв сестру. Вона сховала обличчя на його плечі. Їй знадобилося кілька хвилин, щоб угамувати тремтіння в голосі й тривогу всередині.

–Казав же вам, не варто цього робити... – звівши брови на переніссі, звернувся до Хельса Ельгорт.

– Щось дізналася? – запитав Хельс, ігноруючи репліку хлопця.

– Так.– зітхнула Ельга, вирівнявшись.

–Впевнена, що варто зараз? – почав було Ельгорт. – Може, краще перепочинь і забудь про це, ти так багато пережила в ці миті...

–Та, дідька лисого!– крикнув Пітер. – Розповідай.

–Ми ледь її не втратили! – крикнув Ельгорт. –Що, якби вона не була такою сильною? Якби вона не повернулася? Ти б зміг пережити її смерть?

–Але вона ж жива. І оскільки вона повернулася, може нарешті зробимо вигляд, що ризик виявився виправданим? – сперечався Пітер.

–Погоджуся з невігласом... – хмикнув Хельс, киваючи на Пітера. – Не час зараз піддаватися емоціям. Цілісність хатини порушено, а отже час знову рушив. У нас не так багато часу.

–Ви збожеволіли! – хитав головою Ельгорт. – Слабкодухо продали свій дар і дитя за безпеку і, лишившись без магії граєте дієздатними магами, як ляльками! Як це ганебно!

Хельс хмикнув, Хельґа підняла брови.

–Це грубо! – обурилася Калерія. –Вибачся негайно!

–Грубо, погоджуюсь, сестро. Але це правда, і вони самі це усвідомлюють, чи не так, панове? – відповів їй Ельгорт, скоса глянувши на Хельса. – Вас не здивувало, як легко вони ризикнули життям Ельги? І заради чого? Дізнатися те, що нам уже відомо і ледь не втратити її?

–Для початку варто запитати в неї, що вона взагалі дізналася. – зауважив Джим. – Величносте, пробач нам наші перепалки, хлопчики будуть добре поводитися, я простежу. Говори.

–О, так мені дозволено говорити? Яке благородство! – огризнулася Ельга.

–Та годі вже ляси точити! – закотив очі Пітер. – Час іде! Коли ти вже розповіси?

–Як тільки ти зволиш заткнутися. – примружилася Ельга.

Пітер зобразив жест "рот на замку" і Ельга, кивнувши йому, почала говорити:

–З усіх чотирьох вищих магів, тільки Містифікатор поставив собі за мету винищити всіх могутніх магів, увібрати їхні сили і стати володарем усієї магії світу. Для цього він придумав ініціацію, вселив у серця магів думки про Світло і Темряву, розуміючи, що керувати потрібно всіма аспектами сил. Він убивав половин, щоб послабити тих, хто вижив, і контролювати магію. Він хоче винищити нас, тому, що ми знаємо занадто багато. Йому потрібні всі наші сили, розуміючи, що без бою ми її не віддамо, він готовий влаштувати бійню і вбити нас усіх.

–Навіщо йому наші сили? – не зрозуміла Есме.

–Щоб уся магія світу належала йому одному. – зітхнула Ельга. – Адже це очевидно. Він не хоче суперників, хоч і тримається вищих магів, але тут, найімовірніше, просто зі страху.

– Або вважає, що такий союз може бути корисним одного разу.– кивнула Хельґа.

– Я мав рацію.– зітхнув Хельс.

– Ельго, але ж...– Найджел запнувся.

Усі повернулися до нього, Ельга підняла брову.

– Адже ти повинна була потрапити в душу до Душечтеця?

Її погляд раптово став переляканим.

– Так. Еймарк...– вона задумалася, які слова підібрати.

– Еймарк? – не зрозумів він.

– Це його ім'я.– пояснила Ельга.– Він не причетний до цього. І не збирався брати участь. Він стоїть осторонь, у позиції спостерігача. Так само, як і Ліліт з Анжелою. Вони поза задумом Айріала.

– Айріал? – почав Пітер.– Це ім'я...

– Містифікатора, так. І він зовсім не той, ким себе вважає. – її погляд виглядав тривожним, ніби вона дізналася ще щось, але не хотіла говорити.– Я дізналася про його минуле. – вона задумалася.– І одного разу я придумаю, як використати це проти нього.

– Ти дізналася про його план? – запитав Хельс.

– Ні. Його розум щільно закритий.– вона потерла пальцями перенісся.– З Еймарком він мало чим ділився, усе, що я дізналася, я дізналася від нього.

– Є й погана новина.– почав Джим.

Ельга підняла на нього очі.

– Якщо ти змогла потрапити в його душу, він прочитав і твою.– продовжував Джим.

– Що? – вибухнув Ельгорт. – І коли ти збирався це сказати?!

– Принц неуважно слухав? – розлютився Джим. – Хельс і Хельґа розповіли про це до сеансу!

– Він і відчув.– знизала плечима Ельга.

Друзі замовкли, втупившись на неї.

– А тому сам провів мене коридорами своєї душі і показав усі спогади, які були мені потрібні. І дещо ще... Ми домовилися надати одне одному послугу.

– О, Ельго! Еймарк не той, із ким варто домовлятися! – потер потилицю Джим.

– Краще мати впливових приятелів, ніж ворогів... – відповіла Ельга і піднялася.– Я не можу поділитися цим. Але знаю одне: вони вже на підході до нас. Варто підготуватися.

–Чому вони пересуваються пішки?– спитала Нора.

–Це ідея Еймарка. Таким чином він хотів сповільнити Містифікатора і дати нам можливість прочитати його душу.

–То він знав, що ми плануватимемо читати?– здивувався Ельгорт.

–Він мав видіння, що я прийду до нього. Тож встиг підготуватись.

–А запобігти появі Містифікатора не вистачило клепки, цьому провидцю?– хмикнув Пітер.

–Ні він, ні Анжела чи Ліліт не братимуть на себе відповідальності. Він нас попередив. Далі все залежить від нас.

Ельга супроводила Айларіана глибоко в ліс і відійшла далеко від друзів, Найджелу здавалося, що він чує її крик. Але, можливо йому тільки здалося.

–І що? Хочете сказати ми дізнались щось нове?– хмикнув Пітер.

–Ми зовсім не готові.– сказав Хельс.

–Що у вашому розумінні бути готовим? – запитав невідомий голос.

Найджел та Пітер обернулись. У центрі галявини стояла дівчина, Найджела почала дратувати раптова поява магів у середині речення. Так будь–хто може підслухати і влізти в розмову. Хлопець роздивився дівчину, права частина її голови була пофарбована в чорний, а ліва – в платиновий блонд. У неї були блакитні очі й повні губи. В очах бігали чортики, а в асиметричній посмішці ховалася насмішка.

–Скільки новачків ми зустрінемо ще? – запитав Пітер.

–Дивне запитання, враховуючи, що ліс, якого не було видно кілька десятиліть, з'явився на тому самому місці за кілька днів. Чекайте гостей, тим паче, з огляду на те, як ви наслідили на шляху сюди. – фиркнула гостя.

–Що ти маєш на увазі? – не зрозумів Пітер.

– Серйозно? У лісі ніби мамай пройшов, то вогнища, то крижані валуни.– засміялася дівчина.

–Згоден.– виступив Джим.– Я вас, до речі, так само відшукав.

– Хто ти така? – запитала, повернувшись Ельга.

Дівчина хмикнула у відповідь, починаючи підходити ближче. Щось в повітрі просвистіло і Найджел помітив крижаний кілок, що стрімголов мчав прямо на дівчину, але замість влучити прямо в горло, він ніби відбився від неї, розсипавшись на землю.

–Ще один крок і наступний полетить у голову.– пригрозила Ельга.

Дівчина, криво посміхаючись, підійшла ще на крок. Ельга зметнула крижану піку і та, цілячись прямо в голову дівчини, відлетіла вбік, розсипавшись уламками.

–Що далі, холодне серце? – глузливо запитала вона. – Побудуєш на мені палац?

Ельга опинилася поруч із дівчиною так швидко, що Найджел не помітив її руху. Схоже новенька теж, бо зняла захист, що дозволило Ельзі схопити її за горло і підняти. Від руки крижаної принцеси мороз розходився по шкірі дівчини і вона крихтіла, намагаючись вирватися з холодних кайданів. Обличчя Ельги виражало ледь стримуваний гнів і зосередженість, у чорних очах застиг лід.

–Паршивий з мене щит, якщо карикатурна снігова королева примудрилась мені горло застудити.– хрипко промовила дівчина.

–Чекай, що ти сказала? – запитав Джим.

–Я з радістю повторю, красунчику, якщо ти приборкаєш свою подружку.

–Ельго.– тихо сказав Ельгорт, Пітер і Джим одночасно.

Ельга роздратовано зітхнула, потім повільно поставила дівчину на землю і, наостанок стиснувши її горло сильніше, розтиснула руку. Вона обійшла незнайомку по колу, ніби вовк свою жертву, загнану в кут. Айларіан вигнув спину і загарчав, тримаючись по інший бік від Ельги, обходячи дівчину так само.

–Запитаю востаннє. Хто ти така? – запитала Ельга.

–Цікавий спосіб познайомитися. – потираючи шию, хрипло сказала дівчина.

–Вона так з усіма знайомиться. Любитель морозних задушень. Як твоє ім'я? – запитав Джим, підійшовши до неї.

–Джина. Тобі–то що? Закохався? – запитала вона, піднявши брову.

–Тобі б цього хотілося? – підморгнув він.

–Можливо.– знизала плечима дівчина.

–Як давно ти в Ґотліні?– спитала Ельга, уважно спостерігаючи за дівчиною.

–Від народження. Однак дар знайшла близько десяти років тому.

–З неї може бути користь?– зітхнула Ельга, глянувши на Брін.

–Цілком імовірно.– кивнула Брін, глянуши на Джину.– Ти можеш захистити лише себе?

–Можу закрити щитом будинок чи вулицю.

–А як щодо цілого міста?

Джина знизала плечима.

–Можна спробувати.

–Гаразд, тоді потренуймося. У нас в запасі близько чотирьох годин.

–Котра зараз? –запитала Калерія.

Пайпер подивилася на сонце і відповіла одночасно з Пітером, який саме ховав годинник у кишеню.

–О пів на першу.

Пітер опустив очі, Пайпер кинула тінь усмішки. Найджел спостерігав за ними і думав про те, на що схоже почуття, що людина є твоєю половиною? Це проста закоханість чи щось більше?

–Можна тут сісти?– запитав ласкавий голос.

Найджел кивнув, одразу ж забуваючи запитання. Він, не зводячи очей, спостерігав за Пітером і Пайпер, які ніяково намагаються тримати дистанцію.

–Давно ти тут? – відгукнувся голос.

Найджел перевів погляд на дівчину поруч. У неї було довге каштанове волосся, що хвилями спадало на плечі, карі з бурштиновим відблиском очі, повненькі губи, по обличчю в хаотичному порядку були розкидані маленькі родимки. Джилана була красивою, і хлопець відчув, що не може відвести погляду від неї. Дівчина підняла брови, бо минула якась мить з моменту її запитання, а Найджел так само мовчки дивився на неї.

–Ей? – відгукнулася вона, посміхнувшись.

–А? – відійшов він.– Так... ми з подругою були першими, хто ступив за місто. Познайомилися з Ельгою та Ельгортом, потім із Пітером, а Калерія донедавна була моєю бабусею, а потім...

–Ого. Багато ж тобі вдалося побачити. – здивувалася вона.

Найджел нервово засміявся.

–А хто твоя подруга? – запитала дівчина.

–Есме.

–А... та дівчина, яка хотіла піти? – запитала Джилана.

–Так... там довга історія.– махнув рукою він, глянувши на Есме, яка, здається, засмутилася, що Джим тепер щебетав із новенькою.

–Я її не звинувачую.– відповіла Джилана.

–Я нічого не говорив.– насупився Найджел.

–Ні, але ти її захищаєш. – посміхнулася вона.

–Підловила.– клацнув пальцями він.

Вони посміхнулися один одному.

–А ти, хіба не турбуєшся про батьків? – запитав Найджел.

–Вони довіряють Брін. Вона моя подруга з дитинства і це не перший її цикл. Батьки відправили б мене з нею і на Місяць, якби я попросила... – реготнула Джилана.

–Вони... – почав було Найджел і зупинився.

–Смертні? Так. І завжди знали про мій дар, вони вегани й еко–активісти, а тому моя магія для них завжди здавалася даром згори.

–Це дуже круто.– усміхнувся Найджел.

–У тебе це перший цикл? – запитала вона, сівши поруч.

–Так. – кивнув Найджел, дивлячись на магів, які стовпилися, обговорюючи план. – Мені важко зрозуміти їхні розмови про різні епохи, про які читав у книжках з історії.

–У мене це теж перший цикл, тож тут ми з тобою однодумці. Але як я зрозуміла, їм не обов'язково змінювати цикл, щоб прожити століття.

– Так, зміна циклу це типу перезавантаження. – промовивши це, Найджел сам здивувався своїм пізнанням. – Вони начебто перероджуються в іншій сім'ї, з іншою зовнішністю або під іншим ім'ям. Але можна і просто перезапускати все. Тоді вони ніби в бульбашці, доки не перезапустять її знову, зберігаючи імена й молодість.

Найджел відчув гордість за себе, що так багато дізнався про це і вільно розповів Джилані. А потім тільки кліпнув, здогадуючись: він сказав це вголос чи це все було тільки в його голові.

–Чим керуєш? – змінила тему дівчина.

–Рослинами.– відповів він.

Джилана здивовано подивилася на хлопця. На підтвердження, він провів рукою по траві і на ній з'явилася маленька польова квітка, потім зірвав її і простягнув Джилані.

–Тобто твій дар схожий на мій... – зауважила вона, торкнувшись квітки, яка одразу ж виросла, обернувшись на іншу, більшу, червоного кольору з широкими, закрученими пелюстками.

–Так. Схоже на те… – відповів він, намагаючись звучати буденно, хоча відчув приємне хвилювання в животі від своєї здогадки.

Найджел усміхнувся, вона усміхнулася йому у відповідь і, почервонівши, відвела очі.

–Я посиджу з тобою? – запитала раптом вона.

–Я тільки за.– зітхнув Найджел, посунувшись ближче.

–Пітере, піди скажи Пайпер, що час на полювання в нас ще є.– повідомила Калерія.

Пітер йшов, згорбившись, опустивши голову, його руки були запхані в кишені брюк, а ноги широкими кроками ступали по траві, чимдуж штовхаючи мілке каміння на шляху. Найджелу було його шкода, напевно прикро почати спілкування з половиною саме в той момент, коли він, нехай і побічно, але причетний до вбивства її коханого.

–Пайпер? – тихо покликав він.

Вона сиділа на камені й заточувала клинок. Дівчина повернула голову на поклик і подивилася на Пітера. Він не піднімав очей із землі й говорив, дивлячись на свої черевики.

–Калерія просила передати, що...

–Я чула. – відповіла вона.– Дякую, Пітере.

Він кивнув і швидко розвернувся, не витягуючи рук із кишень. Найджелу здалося, що на обличчі Пітера промайнуло почуття полегшення. Пайпер обернулася, дивлячись на хлопця, що віддалявся. Найджел був упевнений, що вона готується щось йому сказати. "Благаю, тільки не груби, не добивай його."– подумки просив він Пайпер.

–Як давно ти тренувався? – запитала вона, дивлячись на його спину.

Пітер обернувся і кинув на неї невпевнений погляд.

–Я... не знаю, з минулого вечора, ніби як.

–Збирайся, – схопилася вона з каменю.

–Куди? – не зрозумів Пітер, хмурячись.

–Я з тобою тренуюся.– порівнявшись із ним, відповіла Пайпер.

–Навіщо? – перепитав він, звузивши очі.

–Нам обом потрібна практика.– знизала плечима вона.

–Чому саме зі мною? – не вгамовувався Пітер. – Ти уникала мене весь цей час.

–Наші дари один одному не зашкодять. – повідомила вона, дивлячись за його плече, ніби уникаючи погляду в очі, а потім, переборовши себе, втупилася в нього, витримавши пильний погляд Пітера рівно десять секунд.– Це... практично.

–Навіщо нам кудись йти? – знову запитав Пітер.

–Тут можна когось поранити.– відповіла вона, помітно дратуючись.

–Але... – почав було він.

–Вогнику, ти йдеш, чи шукаєш привід не піти? – перебила його Пайпер.

–Вибач.– він низько нахилив голову, йдучи за дівчиною.

–Я думала, половин має тягнути одна до одної, – засміялася Пайпер, ідучи вперед, – А ти ніби уникаєш мене.

Пітер підняв брову.

–Я? – запитав він.

–А ти не згоден? – запитала вона, повернувшись до нього.

–Як ти можеш так думати? –не розумів Пітер.

–Ти не підходиш, не розмовляєш, а якщо тебе просять, ти робиш це так, ніби я порожнє місце! – вона крикнула, схоже, її зачіпав такий стан речей.

–Заради бога, я напевно, ніколи не зрозумію логіки дівчат. – бідкався Найджел, чим викликав сміх у Джилани.

–Що? – здивувався Пітер. – Та для мене все порожнє місце, крім тебе! А ти вічно робиш із мене чудовисько! – він зірвався на крик. – Я не хотів убивати його! Я навіть не знав, що він у лісі! Ти дивишся на мене ніби я його сам спалив!

–Тоді чому ти робиш чудовисько з мене?! – запитала вона, так само вибухаючи.– Я пробачила тебе. Давно! Але ти... так і не з'явився. Я думала... – вона стиснулася... – Я думала, ти теж відчув це.

– Я і відчув.– тихо відповів він.

– Тоді чому ти залишив мене? – запитала Пайпер.

– Ти... ти просила мене піти.– відповів він, втрачаючи впевненість у голосі.

– Але якщо ти не хотів цього, чому не з'явився пізніше? – не вгамовувалася вона. – Ти ж знав, де знайти мене. Але ти залишив мене, як...

Пайпер кинула погляд на Ельгу, яка насупила брови, відповідаючи на погляд. Пітер рушив до Пайпер, простягнувши їй свої руки.

–Я б ніколи не залишив тебе, якби ти не попросила. – відповів він із почуттям.– Усі ці роки я думав тільки про тебе. І мені дуже шкода, що я вчинив так, коли був потрібен.

Пайпер підняла на нього очі, сльози зашипіли на її обличчі, миттєво випаровуючись. А потім встала навшпиньки і притягнула його обличчя до себе, вони злились у довгому пристрасному поцілунку. Пітер обійняв її, вона обвила його шию, щільно притиснувшись. Навколо них повітря розжарилося і було помітне невелике тремтіння. Схоже тепер вони одне ціле. Ельга й Ельгорт простягнули руки Калерії із задоволеними виразами облич. І вона, закотивши очі, вклала в них два мішечки монет. Після обурено, склавши руки на грудях.

Джилана взяла Найджела за руку і він, зашарівшись, усмінувся. Калерія зрадівши, плеснула в долоні.

–Нарешті! Я так рада, мої любі!– розцілувавши обох в щоки, вона міцно обійняла Найджела.–Я знала, що вона твоя половина, просто чекала коли ви самі дізнаєтесь…–прошепотіла вона.

–Любов літає у повітрі…– проспівав Джим.–Як знати, може вона врятує наш світ від кровопролиття?

–Саме так! Адже жодна війна не починалась заради порятунку вселенського кохання.– закотила очі Ельга.

–Я чую в твоєму голосі сарказм, величносте? – запитав Джим, піднявши брову.

–Не витрачай час, сходи, поворкуй із нашою Джиною ДеВіль.

–У–у... Потішиш мене ревнощами, величносте? – просяяв Джим.

–Ти починаєш набридати, Земський.– відповіла Ельга.

–Я, погоджуся. – звузив очі Ельгорт. – Набрид.

–Ти знаєш "101 далматинець"? – з благоговінням запитав Найджел.

–Я, може, й просиділа в палаці двісті років, але не безвилазно.– відповіла вона, дивлячись на хлопця.

– Подумати тільки, безсмертний маг, старший за мене на сто чи двісті з чимось років, знає, що таке "відсилка"? Я зараз вибухну.– прошепотів він, звернувшись до Джилани. Вона засміялася, відповідаючи на погляд.

–До речі, ви вже зв'язалися? – запитала Калерія, повернувшись до Найджела. – Це зробить вас сильнішими, зможете відчувати одне одного, закликати й поєднувати сили.

Найджел і Джилана послали їй нерозуміючі погляди. Калерія підняла ліву руку і провела навколо зап'ястя іншої. За мить на ньому з'явились дві сірі атласні стрічки завширшки в три пальці. Вони повторили жест, але нічого не сталося.

–Це робиться не так. – усміхнулась Калерія. – Магія – не просто красиві рухи. Ви маєте уявити на собі щось схоже, придумайте колір, структуру, ширину, помацайте її у своїй уяві, зав'яжіть зап'ястя одне одному.

Вони переглянулись, знизавши плечима і заплющили очі. Найджел уявив стрічку, зв'язану, наче фенечка, з прожилками з ліани, Джилана міцно стискала його руку.

–Не хвилюйся. Все вийде.–запокоювала вона.

Так вони просиділи кілька хвилин, під шум вітру та спів птахів на деревах. Найджел відчув як нагрівається зап'ястя, розплющивши очі він помітив, що їх з Джиланою руки зв'язані вузькою зеленою стрічкою, з плетінням. Дивувало те, що стрічки не відчувалися на зап'ястках, проте були чітко помітні. У всіх половин ширина стрічки була різною. Краєм ока він бачив товщину зв'язки Ельгорта та Ельги, висота темно–синьої смужки була аж до середини передпліччя. У Джилани та Найджела стрічка була ще зовсім тонкою, немов ниточка. Але зазираючи в очі Джилани, Найджел знав: вони неодмінно надолужать.

–А чому в тебе дві стрічки? – запитала Джилана, глянувши на зап'ястя Калерії.

Найджелу стало сумно, він мав попередити її, щоб не травмувати цим питанням прийомну маму.

–Моя половина була вбита. – відповіла вона, погладивши стрічки. – І при смерті він віддав мені свій дар, тому весь наш зв'язок став виключно моїм.

До цієї фрази, Найджел навіть не думав про те, як не стало Калеба. Він знав від Ельги, що половину Калерії вбили. Але в той час, коли Калерія була старенькою, він уявляв його дідусем у поважному віці з кількома пігментними плямами і лисою головою, оточеною ріденьким сивеньким волоссячком. Але аж ніяк не юного красеня, що бореться на смерть із могутнім магом. Вирвали серце, хто взагалі здатний на таке звірство?

–Увага, всім приготуватись.– крикнув Норес.– Джим і Джина, ви стоїте на захисті. – повідомив Норес. – Оскільки ви не змогли поки що відшукати зв'язок половин, вам потрібно розділитися. Джиме, будеш захищати нас, Джино, вирушай у місто і наклади захисні чари, щоб смертні були поза загрозою.

–Зрозуміла.– кивнула Джина, ступаючи вперед.

–Джуд і Джуно, озбройтеся, будьте напоготові. – вступила Нора.– Ельваріє та Ельсе разом з Хельсом і Хельґою будьте поближче до Джима. З нас усіх ви найбільш вразливі. – Нора на мить зупинилась.–І, Найджеле?

–Так? – відгукнувся він.

–Не хвилюйся, щодо лісу. – посміхнулась вона.– Маг самої Природи, допоможе з відновленням, коли війна закінчиться.

–Справді?– зітхнув він.– А з ним можна познайомитися?

–Він відлюдькуватий. – повідомив Норес.– Але, впевнений, коли прийде час – сам тебе знайде.

–Айларіане, не виходь. – крикнула Ельга. Барс зашипів.– Я серйозно. В укриття.

Барс схилив голову набік.

– Не сердь мене.– застерегла вона.

Айларіан загарчав, а потім гордовито розвернувся і повільно пройшов углиб лісу.

–Чому ти його ховаєш?– не зрозумів Пітер.– Хіба кастодіан не покликаний захищати свого господаря?

–Я отримала цінну пораду від Еймарка.– відповіла Ельга.– Тварини щирі, при тому завжди. Люди ж такими чеснотами, на жаль, не володіють. Навіть якщо зовні загроза виглядатиме, як блеф чи гра, Айларіан відчує і одразу ж кинеться захищати нас.

–Він може загинути?– поцікавився Найджел.

–І я разом з ним. –кивнула дівчина.–Зв'язок кастодіана і господаря доволі міцний. Якщо загине хтось із нас, важко спрогнозувати, як це відобразиться на іншому. Однак нерідко це закінчується смертю.

– То яка наша версія? Вони йдуть говорити чи вбивати?– спитав Пітер.

–Троє говорити точно.– кивнула Ельга.–А от до Містифікатора маю сумніви.

–О, так. Цей говоритиме хіба що поки вичавлюватиме комусь із нас мозок.– зареготав Пітер.

–Замовкни.– зашипіла Калерія.

–Я переконаний, що їхнє завдання забрати всі сили, а найстійкіших з вас знищити.– відповів Хельс.

– Не суди по собі.– закотив очі Пітер.

– Це грубо! – заявила Калерія. – Вибачся!

– На це немає часу. Юнак не стикався з вищими магами і поняття не має, про що говорить. –хитав головою Хельс.

–Можу дати пару ляпасів, щоб схаменувся... – похрустіла кісточками пальців Ельга.

Пітер скорчив міну.

– Немає часу на виховання, Ельго.– похитав головою Хельс.–Вони скоро будуть тут. Тож хто планував тікати – саме час.

–Е, ні.–хмикнула Ельга.– Не для того я ноги збивала стільки днів. Хочу подивитись, що вони збираються зробити.

Найджел відчув тривогу, що скувала живіт. Ельга і Ельгорт нахмурились, глянувши вперед.

–Починається.– зітхнула Ельга, глянувши на Найджела.– Тримайтесь за мною та Калерією, гаразд?

Найджел неонозначно кивнув, відчувши страх. Есме та Джилана міцно тримали його за руки, по обидва боки. Сам хлопець кусав губи так сиьно, що відчув металевий присмак крові на язиці, що змусило його до всього відчути нудоту.

«Боже, сподіваюсь мене не виверне. Тоді Ельга точно мене вб'є.»–думав хлопець, стримуючи неприємні відчуття.