чарівниця Мертвого лісу.

іду до неї і гадаю - з чого почати розмову? чи з того, яка вона красуня! що від тої краси можна з'їхати з глузду як глянеш...чи з того, що вона відьма, яка оселилася без нашого дозволу на найвищому пагорбі Мертвого лісу? або ж розпочати одразу з прохання матері <<...сходи, синку, до неї та поспитай - чим мені позбутися болю по всьому тілу?...немає вже сил терпіти...>>...іду, а самого аж трусить - не від страху, від ніяковіння...це як наче мої роздуми у русі - не знаю як почати розмову...вона відьма! вона бачить усе та всіх наскрізь...може прочитати мої думки та марення про неї...про що я думаю про неї?...о! тільки не це...там таке! що мені самому соромно згадувати про свої ниці намірі щодо неї та фантазії своїх збочень...

поки отак із ваганнями у думках крокував відомою лише мені стежиною крізь ліс, в якому (казали люди) повно всіляких примар, велетенських з довгими мацаками та копитами замість ніг семиоких чудиськ, які полюють на заблуканих в лісі людей, а також заселеного всюдивсюдними духами лісу ображених ордою хряків свинособачого виду... - так от, поки я так перелякано розмірковував, як уже і дістався відьминої хатини з незгасаючим ліхтарем на даху. над входом до хати висів перевернутий череп зі щільно замкнутою на усі свої жовті зуби щелепою - очні ями черепа дивилися прямісінько мені в очі...і здавалося, що він сміявся з мене...жах!

здійняв руку, аби постукати у двері - тої ж миті двері відчинилися і переді мною постала засліплююча краса. <<...чого тобі?...>> - спитали спокусливі вуста. <<...мати питалися...чим позбутися болю по всьому тілу...ломить, що вже сил немає терпіти...>> - скоромовно випалив я. <<...добре. проходь...>> - вона відчинила навстіж двері та пропустила перед себе.

перелякано озираючись переступив поріг ватними ногами, які мимовільно згиналися в колінах. зробив кілька кроків та завмер посеред хати. зі стелі звисали якісь відьомськи штуки, назви яких я навіть вгадати не зумів би. усе навкруги наче було зачакловано маревом дурману, крізь яке не проглядалися стіни - ніби я стояв у тумані в страшному бісівському колі. я заплющився у чекання нападу якихось кажанів чи вампірів...або іще якоїсь чортівні.

<<...проходь, чого став як укопаний. я тобі чаю заварила. сідай до столу. попий, допоки зготую твоїй матусі ліки...>> - мовила та злегка підштовхнула мене у плече. обережно недовірливо сьорбнув у пів ковтка... - напій виявився напрочуд гарний, солодкий зі знайомим мені ароматом меліси. від того чаю я розімлів, став відчувати себе упевненіше та поспитав у неї <<...а звідкіля Ви знаєте від чого та болячка в моєї мами?...>> - <<...а чого б не знати, болячки всі з одного - з болю душі...от ми і заспокоїмо>> - вона підійшла до мене і подала маленьку пляшечку з прозорою сумішшю <<...скажеш їй пити по ковточку перед сном...а оце... - вона поклала мені в руку мішечок з якоюсь травою. - оце хай заварить та п'є замість чаю. заварювати дві травинки на два літри води. варити пів години. пити можна і холодним. запам'ятав?...>> - <<..так...>> - <<...коли закінчиться, прийдеш ізнову...якщо в тому буде іще потреба...>>...хата мені вже здавалася привітною. вона пахла духмяним різнотрав'ям і з того, певне, була якоюсь то затишною, по домашньому рідною. та не зважаючи на це відчуття спорідненості, мені тут було якось ніяково...і лише тоді, як повернувся вже додому, з мене наче впав, звалився важкий тягар зніяковілості, що гнув мене до землі, куди мені хотілося провалитись.

...ліки матері допомогли одразу - за тиждень мати вже порпалися на городі та возилися з квітами, що росли навколо та біля хати і посіяні були уздовж стежини до саду... - взагалі, наш дім просто потопав у квітах...мати їх дуже полюбляють.

ми з мамою живемо на краю лісу, страшного та жахливого для того, хто не розуміє його. він був багатий звіриною та птаством. але кілька десять років тому орди тупорилих хряків свинособачого виду понівечили, своїми поганими рилами перекопали та спалили його. згарище закидали своїм ядучим лайном, від якого почали гинути вцілілі дерева, кущі та квіти, почала зогнивати трава...то ж далі терпіти було неможливо цих диких смертоносних окупантів лісу. навколишні села згуртувалися та разом з мисливцями інших поселень, що добровільно згодилися нам допомогти ми дали жорстку відсіч хрякам - більшість свинособак було знищено, кілька втекло та десь зникло і по інших краях були добиті...і слава Богу!

і все то добре...але ліс - по всьому було помітно - поволі вмирав. з Голосистого він змінив своє ймення на Мертвий...

і як би одного разу в ліс не впала з неба якась дивина у вигляді палаючих пелюсток невідомої квітки... - от якби не це диво, ліс би остаточно зник, а замість нього було б щось на кшталт гнилісної місцини з трясовиною. після падіння з неба тих "пелюсток" по лісу гуділи страшенні, ураганні вітри та зливалися безперервні бурхливі грозові зливи...гуділо, гриміло та блискало так, що навіть наш пес (здоровенний афганець Ахмат) ні разу не тявкнув і не вилазив зі своєї халабуди і там трусився та скавучав...хіба що вилазив схопити їжу зі свого металевого блюда, якого я не забував наповнювати не зважаючи на таку люту негоду...я любив свого вірного друга.

і так негода не стихаючи тривала досить довго - два-три місяці. після чого настала дійсно мертва тиша...пізніше дерева зашелестіли під легким вітерцем густим своїм листям. правда, стовбури їм було не природно вигнуто, покручено - дерева стали схожими на якихось нещасних істот зі скаліченими тілами. а якщо вже дати волю уяви та поглянути уважніше на них, то можна навіть порівняти їх з ієрогліфами, з візерунками потойбіччя або з літерами невідомого алфавіту, які є закляттям якогось злого чаклуна...звіри так і не повернулися в такий ліс, птахи пролітали мимо. та тривало так не довго.

одного вечора до нас завітала дивовижної краси дівчина - струнка, в облягаючий чорній сукні вона заворожила нас із мамою своєю з'явою. мені якоїсь миті здалося, що якщо заговорить, ми не зрозумієм якою вона мовить...і, справді, вона виглядала неземним створінням, прибулицею з міжзоряних світів...і ми з мамою майже вгадали...

але ж ні! ми її зрозуміли, коли вона нормальним людським голосом звернулася до нас нашою рідною звичайною, усім зрозумілою мовою <<...вибачте, що потурбувала - чи не підкажете мені, де б я могла заночувати? мені лише на ніч...іще раз - вибачте...я просто не встигаю засвітло дістатися своєї оселі...>>. ми, звичайно, надали їй притулок на ніч. на ранок вона прокинулася раніше за нас та подалася до лісу, який поглинув її собою...

а через місяць пішов поголос по селу ніби то у Мертвому лісі оселилася не то відьма, не то знахарка, чи травниця якась, чи ще там хто вона така... - але виліковує від усіляких хвороб...ні! лікує від усіх хвороб...чаклунка якась!...але добра, гарна молода красуня, від якої шаленіють парубки, а вона?...- а їй би хоть би хни! живе в самоті серед скалічених дерев, які відлякують своїм лише виглядом...а над її хатиною на жердині висить завжди палаючий ліхтар - палає сам по собі та не гасне навіть у найпотужніші буревії...той ліхтар наче пошепки підказує куди треба йти та вказує шлях до хати цієї чарівниці...ба-а-а! дивина та й годі.

з часом навколо її хатини утворилися непрохідні болота. і дістатися до неї могли тільки посвячені її довірою. такими посвяченими були і ми з мамою. іноді красуня заходила до нас погомоніти із мамою, пожартувати з мене, з моєї закоханості. я вже не шаленів з її появою, дивився на неї як на надзвичайної краси дівчину та все не наважувався запропонувати свою руку і серце...тим більше, що вона полюбляла з приводу цього жартувати з мене.

а поки я думав та гадав, як підійти до неї зі своєю пропозицією - чарівниця раптом зникла...наче її і не було ніколи. і хатини теж не стало. найвищий пагорб лісу вкрився непролазним колючим чагарником, серед нього зросло чотири потворних дерева...уночі ці дерева в сяйві місяця нагадували жахливих міфічних створінь, які підстерігають заблуканих у лісі людей...та насправді вони оберігали не існуючу вже садибу дивовижної краси чарівниці - все чекають, здіймаючи вгору свої віти чекають на ту, що прибула до нас від неба, з інших світів у Всесвіті...а ще кажуть - ці чотири дерева блукають по ночам жасними привидами навколишніми селами, викрадають дітей та молодих дівчат і уводять... - куди?...невідомо. і, дійсно, зникнення дівчат та дітей траплялося немало від тоді, як нас покинула чарівниця Мертвого лісу... - люди бачили, як над лісом щось дивне злетіло палаючими пелюстками фантастичної квітки, видовжилося потім у тонку фіолетову риску, зупинилося якоїсь миті і затим зникло...люди вирішили, що то нас так покинула дивовижна чарівниця на свїй фіолетовій мітлі...і думай тепер - вірити цим брехням?...чи ні?...а ліс, не зважаючи на жахаючий вигляд дерев, таки заселили звіри, повернулися птахи та рясніють квіти, буяють високі густі трави по його галявинах...