Антилюдні реакції

Вперше це сталося ще вчора, одразу після оргазму. Захар завершив — і вже нахилився, щоб поцілувати дівчину. І тут почалося. Його ледь не знудило прямо в її вуста.

Шлунок — наче вивернувся зсередини і вдарився об ребра, проливаючи сік для травлення через край.

Гострий спазм. Біль. Негайний поклик фізіології.

Хлопець ледь встиг підхопитися з ліжка. Учорашня вечеря, сьогоднішній сніданок — все виштовхувалося з організму, наче втікало від чогось страшного.

Вона — знітилася. Вдихнула собі в долоню, оглянула тіло. Перевірила власну свіжість.

Захар повернувся весь тремтячий і слизький від поту.

— Що з тобою?

— З’їв щось… не знаю. Зараз активоване вугілля вип’ю.

Очі Аліни — вивчають. Шукають взаємозв’язок між любощами та швидким погіршенням самопочуття партнера. Захар сів на край ліжка. Спробував посміхнутися, щоб трішки зм’якшити ситуацію. Але як тільки відкрив рота — зрозумів, що не може більше вдихати аромат дезодоранту дівчини. Не може більше споглядати її гладеньку теплу шкіру.

Шлунок знову стиснувся, викрутився у всі боки одночасно. Новий спазм примусив Захара впасти навколішки.

Дівчина трохи розхвилювалася. Не те, щоб Захар встиг їй стати дуже близьким за останні три дні, але…

Аліна встала з ліжка. Її принади — оголилися. Хлопець побачив пружні груди. Стегна, які ще вночі обіймав руками. І його знудило просто на підлогу. З рота полилося чорне блювотиння. Стрімкий потік зачепив дівчину. Вона гидливо скривилася та швидко відстрибнула назад.

— Фу, ти що, головою поїхав?! Яка ж гидота!

Те, що відбувалося з Захаром, у неї викликало відразу. Чи це була химерна витівка, чи він таким чином хоче її образити. Чи дійсно хворіє чимось… Дівчина для себе вирішила, що краще їй піти в будь-якому випадку.

Вона одяглася сяк-так, поправила фарбовану синю зачіску. Спробувала знов заговорити з юнаком, але той, як тільки Аліна наблизилася, знову виблював, як справжня мерзота.

— Який же ти мерзенний тип, Захаре. І нащо це влаштовуєш?

Він не зміг відповісти: стравохід стискався в конвульсіях, відчувалося, наче він трахеї переплітає. Забороняє проявлятися голосу. Говорити щось.

Захар доповз до тумбочки, де зберігав ліки. Дістав блістер із таблетками — пальцями витиснув одразу десять штук.

Аліна вже грюкнула дверима.

Таблетки не встигли навіть упірнути в нутро хлопця, як йому стало легше. Раптово. Спокійно. Наче так і було спочатку.

Захар прибрав ту чорноту незрозумілого походження, що вийшла з нього. Почистив зуби та ще й знеболювальне про всяк випадок випив. Спробував зателефонувати Аліні — але вона більше не підіймала слухавку.

Літо закінчувалося — скоро доведеться знову відпочинок змінити на задушливі будні в магістратурі. Тому Захар, як і всі його знайомі, намагався затримати залишок канікул як міг.

Довго не думав про те, що сталося. Всяке ж буває. А Аліна — дурепа, отже, якщо не здатна зрозуміти.

Однак це повторилося наступного дня. Хлопець із друзями зустрівся. Знайомі ще з першого курсу, двічі, а то й тричі на тиждень — стабільні посиденьки за пивом.

Він прийшов до давно знайомого генделика. Тільки почав розмовляти про найближчий матч у сітці Ліги чемпіонів, як шлунок знову лютувати почав. І раптова нудота потужним поштовхом вивергла себе на світ, прямо на стіл із кальмарами, анчоусами та трьома бокалами світлого пива.

Після вчорашнього випадку з Аліною Захар майже не їв. Він зробив висновок, що просто отруївся.

Хлопець побіг до туалету. Тілом покотився мороз, а в голові аж запаморочилося від того, з якою силою чорнота матеріалізувала себе на білий кахель унітаза.

Старі друзі — це не Аліна. Вони не стали поспіхом збиратися з генделика. Спершу зніяковіли трохи, але як тільки Захар із білим, як піна від пива, лицем повернувся — почали переводити все в жарт.

Один із них вже навіть очищував стіл. От тільки сам юнак вирішив більше не випробовувати себе сьогодні. Попрощався швидко, обіцяючи скинути гроші на карту за так і не випитий бокал. І ледь не побіг до квартири, яку неподалік орендував.

Вдома — все відразу припинилося. Щось, що сиділо в його тілі, зчитувало простір. І коли там з’являлися живі люди — агресивно бунтувало. Ось що почав розуміти Захар, бо був він хлопцем не зовсім дурним.

Він випив мінералки. Обмацав власне тіло, натиснув на живіт. Спеціально вирішив ризикнути та поїсти. Щоб перевірити свої здогадки. Що їжа ні до чого тут.

Коли мікрохвильовка повільно розкручувала тарілку з макаронами і котлетою, задзвонив телефон. Це була Аліна.

— Захар, привіт.

— Привіт.

Помовчали трохи. Він не знав, з чого почати. Вибачитися? Так це ж вона його кинула в незрозумілому стані…

— Ти вибач мене, що я так різко пішла. Просто злякалася.

— Та нічого. То буває. І ти мене вибач, я щось… занедужав. Як ти там?

— Я? Я все добре, маю справи з молодшою сестрою. Слухай, Захар, сам знаєш, що зараз навчання розпочинається. Я зайнята трохи буду. Тому давай трохи пізніше зв’яжемося. Нехай семестр почнеться. Добре?

Все стало зрозуміло. І Захар не став щось доводити чи ображатися. Просто сказав:

— Добре.

І поклав слухавку.

Варто б до лікаря показатися. З цією думкою хлопець сів за комп’ютер. Відкрив пошуковик та почав гуглити інформацію про схожі симптоми.

Як тільки перед очима Захара з’явилася вірусна реклама якогось казино — це знову відбулося. Цього разу без прелюдій чи шансу на стримування.

Мить — і воно проривається крізь горлянку Захара, змішуючись із його стогоном, криком та недавно пережованою котлетою.

Чорнота вдаряється об екран. Вона не хоче бачити живих людей, ні на моніторі, ні в житті. От у чому справа.

Цього разу не відпускало значно довше. Близько години Захар лежав на твердому паркеті та тихо стогнав. А нові згустки все стікали з рота на підлогу. Звідкись з’являлися. Забирали залишки сил.

Вже коли трохи полегшало, Захар через велике зусилля волі повернувся до монітора. Біля себе — поклав тазик. Готувався до нового бою з власним нутром. І вперто продовжував пошук.

«Раптові спазми у шлунку».

«Шлунок болить чорнота блювота».

«Нудить від людей чорна блювота діагноз. Спазми живіт болить коли люди а потім перестає».

Йому написав хтось у соцмережі — кишківник відразу вібрував. Знову реклама — Захар швидко закриває вкладку. Повертається трохи згодом. Читає далі.

І нарешті його погляд зупиняється на посиланні, що веде на сайт якоїсь приватної клініки в його місті. Він переходить на сайт — і бачить чоловіка в білому халаті. Різі в шлунку не дають йому запам’ятати прізвище та ім’я цього доктора. Але очі визначили чітко: «Широкий спектр антилюдних проблем: спазми, чорнота, зворотне витискування, еякуляція виділеннями з кров’ю, виливання мозку…»

Там ще щось було написано, але Захар відволікся, нахиливши голову над вже наполовину повним тазиком.

Життєва сила, здатність мислити та сприймати світ довкола тверезо, здавалося, вже вилилися з нього.

Хлопець не був упевнений у тому, що бачить. Усе це — як у страшному сні. Антилюдні проблеми? Це як взагалі? Еякуляція з кров’ю? Мозок?

І чорнота. Спазми. От це — саме воно.

Долаючи нову хвилю болю, Захар записався на прийом сьогодні ж на 18:30.

Спершу з’явилася думка самому зателефонувати до клініки. Порозпитувати детальніше про цього фахівця. Однак він швидко зрозумів, що ще декількох контактів з іншими людьми може й не витримати. Тому врешті вирішив вимкнути комп’ютер. І навіть батькам не телефонував. Не відповідав на повідомлення друзяк, що йому все написували після того, що сталося в генделику.

Потрібно дочекатися вечора. Поговорити з лікарем.

На щастя, Захарові вдалося уникнути будь-якої зайвої комунікації. Та й до будівлі поліклініки він намагався йти стежками, де люди практично не ходять.

Де тільки болото, уламки бетонних парканів та старі іржаві смітники, собаки бездомні. І сморід. Сморід, від якого його не нудило зовсім.

Дівчина в білому халаті з пересторогою глянула на клаптик паперу, який він їй простягнув. Там — його прізвище. І час прийому лікаря. Вона тільки кивнула. Подумала, мабуть, що перед нею дивак. Або й узагалі — німий бідолага.

А нутрощі Захара в ці миті — уже неначе підготувалися до стрибка. Стиснулися, немов м’ясна пружинка.

Однак пронесло; змарнілий і мокрий Захар уже через п’ять хвилин сидів у кабінеті терапевта.

Той не виглядав якось незвично. Простий собі молодий чоловік. Вродливий, високий, підтягнутий. Із татуюваннями на руках.

Він зайшов до кабінету — одразу глянув на свого пацієнта і наче все зрозумів без слів. Тільки кивнув злегка. Натягнув сині рукавички, маску на обличчя. Підійшов ближче.

І обережно почав обмацувати живіт Захара. Помацав лопатки та простір між ними. Помасував шию — там, де щитоподібна залоза. Глянув на очні яблука. І нарешті спитав зі співчуттям:

— Антилюдні реакції, так?

Захар кивнув. Він уже тримав наготові великий целофановий пакет, який приніс із собою. Щоб не забруднити ні себе, ні навколишніх.

— Скільки днів тому почалося?

Хлопець показав спершу один палець, потім два. Він був радий, що лікар його розуміє.

— Тут можете говорити. Зараз воно не буде спазмувати.

Його голос — низький, приємний. Неосудливий. Так говорить фахівець, що зустрічається зі схожим щодня своєї практики.

— Де локалізується проблема? Поперек, пахова зона, хребет, голова? Розказуйте.

— Живіт. Нудить. Болить.

Захар відповідає боязко, очікує нового приступу. Але всередині все затихло.

— Що це таке? Чому воно? Звідки?

— Давайте почнімо з того, що гостру фазу ви вже пройшли, якщо сьогодні другий день. Тобто зараз уже мало би бути краще. Стосовно ваших питань — це антилюдні реакції. Мій профіль. Не хвилюйтеся. Пройдете процес трансформації, і все добре буде. Випишу вам для полегшення симптомів деякі ліки. Дам рекомендації.

— Антилюдні реакції? Може — антилюдські? Або антилюдяні?

Захар хвилювався. Дуже. Коли був у стресі — завжди намагався сховатися за стіною власного розуму та ерудиції. Світ може палати вогнем, а цей хлопець просто аналізуватиме фонетику та грамотність криків людей про допомогу.

— Ні-ні. Це антилюдні реакції. Зараз я вам скажу все те, що озвучую всім пацієнтам. У вас — гіперсоціальна криза з психофізіологічним компонентом. Ну, я так це назву, більш по-простому. Не будемо заглиблюватись.

— І… Що це означає? Звідки воно?

— Забагато брудного й розпусного спілкування. Надлишок. Організм протестує. Хоче змін.

— Це як? В якому сенсі? Якого спілкування?

— Я не знаю, якого саме. Хтось наркотиками починає захоплюватися. Алкоголем чи ще чимось не дуже соціально прийнятним.

— Та я ж… Я ж лишень пиво п’ю… І все. Як і всі…

— Вірно. Напевне, зараз думаєте, чому, так? Всі ж п’ють, курять, коханням не завжди чистим займаються. І нічого, ніхто не страждає. Так?

— Ну… Наче так! — нервово закивав Захар.

— Ось вашому організму це і не подобається. Каже він вам, що досить. Досить себе забруднювати. Ви, Захаре, сам по собі — світла людина. А занапастилися. От і тепер вивертає вас у чорноту. Але кажу ж, через це проходить відсотків двадцять всього дорослого населення.

— Що?

— Просто не всі до спеціаліста звертаються. Це ви мене знайшли. Багато хто — просто живе далі. Не завжди блює. Хтось просто помирає всередині, чекає, поки душа зігниє. Не може бути ні світлим, не хоче віддатися чорноті остаточно. Так і стоять на межі. Потім — вмирають від інсультів у тридцять-сорок років.

Захар відмовлявся далі слухати й сприймати, що йому каже цей молодик. Тому він просто замовк.

Сидів безпорадно та витріщався на пакет для блювоти. Ну, буває. Випадково натрапив на пришелепкуватого доктора. Тепер головне — вшитися звідси як можна швидше.

— …От вам список, — терапевт тим часом закінчив писати щось на папері. — Все це купуєте. П’єте точно так, як я тут вказав. Додаєте ромашковий чай після трансформації. Обов’язково. Тиждень — без соціальних контактів. У вас зараз організм гіперчутливий. Дайте йому заспокоїтися. Видихніть. Очистіть себе. Коли переродитеся — то потроху повернетеся до норми. І буде все, як раніше.

Захар мовчки взяв рівно складений папір. Лікар дивився на нього, привітно посміхаючись. Хлопець же навіть не попрощався. Вийшов із кабінету. Оплатив прийом на рецепції — і пішов додому.

Коли проходив повз аптеки, замислився трохи. А чи варто довіряти тому, що сказав цей ненормальний?

А те, що відбувається з ним — воно хіба може відноситися до категорії «Нормально»? Навряд. Хлопець глянув на красивий почерк лікаря. Зміг розібрати назви деяких таблеток. Звичайнісінькі протизапальні. А ще — антибіотики. Гірше від подібного точно не стане.

Нова зустріч із нудотою прийшла, коли він наважився відкрити свою сторінку в соцмережі. Щось, зовні схоже на вугілля, вкривало недавно прибраний стіл. Монолітне. Випукле від невідомої сили, з якою ще тільки доведеться познайомитися. Без жодного запаху. Воно вже не здавалося гидким. Наче ця чорнота почала набувати твердості. Отримала свою форму.

Тверді шматки різної форми все вичавлювали себе з горлянки, разом зі шматочками їжі, яку Захар несміливо споживав останнім часом.

Потім було темно. Почалося переродження, про яке казав дивний доктор.

Більш-менш Захар усвідомив себе вже ввечері, коли сонце заходило за спини дев’ятиповерхівок у вікні.

І який сенс пити антибіотики разом із чаями, якщо воно навіть не затримається в ньому надовго? Мабуть, той лікар знав, як виглядатиме переродження. Знав, але виписав хоча б щось. Для заспокоєння.

Важко дихаючи, хлопець спробував набрати номер швидкої допомоги. На екрані мобільного — безліч пропущених. Дзвонили друзі, староста з групи. А ще — батьки. Багато-багато разів. Телефон довелося просто відкинути вбік на беззвучному режимі. А до комп’ютера Захар тепер навіть не думав підходити.

У постійному тремтінні, нажаханий і загублений у часі, юнак лежав на мокрому від поту простирадлі, чекав, коли все закінчиться.

Народжуватися заново у власних виділеннях мало б бути неприємно. Але Захар перебував наче в трансі. Він підняв руки над собою. І, незважаючи на те, що в кімнаті було темно, побачив їх. Кінцівки тонкі, як прутики. Чорні. Без пальців. Укриті темним ворсом.

А довкола — безліч великих противних мух. Їхні непропорційно здоровенні крила голосно гуділи. Мухи повзали тілом, викликаючи легкий приємний лоскот. І живіт всередині забурчав. Від задоволення — не від нових спазмів і не від голоду.

Він ледь підвівся на ноги — одразу впав. Сів спиною до тумбочки біля ліжка. Опустив очі додолу — збагнув, що весь його тулуб, стегна та навіть груди тепер у прозорих пухирях. Усередині яких — рух. Копошаються личинки. Маленькі особи мух, що відтепер поселилися у цій квартирі разом із ним.

Личинки рухаються. Ноги посіпуються, тому що прогнили суглоби до нервових корінців.

Хлопець озирнувся. Знову відчув себе посеред нічного кошмару. Стіни квартири й стелю вкривали фіолетові плями з темними цятками. Усередині цих синців — щось, що нагадувало павутиння.

Варто б увімкнути світло, але Захар раптом зрозумів, що змінився. І світло лампи тепер разитиме його.

А ще — розлякає мух.

Пробудження. Ранок. Завтра — на навчання. Худющий, як тріска, майбутній магістр легко піднявся з ліжка і більше навіть не похитувався. Навколо — все спокійно. Тільки залишки чорноти.

Він хутко прибрав усе і викинув. Прийняв душ. Чомусь розумів, що тепер може брати до рук телефон. Може бачити людей.

Але — з обережністю. Як і казав лікар.

Захар того ж дня викинув на смітник свою колекцію бляшанок від пива. І всі простирадла, на яких займався сексом із жінками.

Це все — бруд.

Зараз він чинить правильно.

З першого ж дня в університеті Захар розірвав контакти з більшістю друзів. Він ігнорував запитання стосовно власного зовнішнього вигляду і здоров’я, не відповідав на пусті репліки без сенсу.

Закрився в собі.

Тому й помітив вже наступного тижня, що вага поволі повертається. На обличчі — рум’янець.

У стіні — величезне фіолетове гніздо з личинками. Його не можна руйнувати. Вони рухаються, ніби бринять, коли Захар ненароком задивляється. І милується з жахом і огидою в серці. Його думки входять у резонанс із хаотичним тремтінням личинок.

З часом Захар зрозумів правила до кінця: чим більше спілкуєшся з людьми, тим більше нових фіолетових плям із рожевими прожилками буде вдома. І болітиме шлунок. Тому орендована квартира поволі перетворювалася на храм тиші та відлюднення.

Минали місяці — Захар відкрив для себе, що йому подобається новий спосіб життя. Він почувався сильним і впевненим. Він — батько цілої колонії особливих створінь.

А уві сні до нього почала приходити величезна муха на двох хитких кінцівках. Вони злягалися — і цей секс щоразу ставав найсолодшим досвідом у житті Захара.

Тисячі нових личинок барахталися в чорноті.

Він пізнав силу чорноти.

Він без жодних емоцій видаляв контакти знайомих людей із телефонної книги, грубо руйнував зв’язки з тими, про кого ще вчора мріяв — і знав, що поки так продовжується, буде все в порядку.