Афект

жага наповнює тіло. здається, я марю. шаблюка тремтить і світиться, а за спиною немов ті крила, що несуть мене полем бою на москалів. моя вірна зброя свистить, та голова загарбника на місці.

але ж з пістоля в притул мало мізки винести! та ні. мій запал кудись зникає. божа мати, невже я безпорадний?

— агов, диваче, ти шо з глузду з’їхав? життя не миле?!

поле геть інше. моїх побратимів нема, нема москалів, стало куди тихіше. якийсь чоловік в дивному одязі тягне мене в шанець. звичний запах скопаної землі...

оманлива тиша! свист закінчується вибухом. все дзвенить, земля сиплеться.

— де я? куди ділись мої брати? де москалі?

— тааак, ситуація клініка чи що?

— як він взагалі з’явився нізвідки посеред поля? і шабля як справжня, – шепочуться за його спиною.

коли стихли вибухи, мене відвели до, як сказали, медпункту. чоловіки та жінки, що виглядають майже однаково, мали до мене багато, занадто багато питань. після довгої розмови до мене підійшов чолов’яга, який й затягнув мене в шанець.

— то ти козак?

— так.

— бачу, сині шаровари ви не носили.

— ні.

— то може в тебе лишились ще питання до нас?

— де москалі?

він посміхається. однакова жага наповнює обидва наші тіла.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.