Але

«Але» виграє все частіше. І вона з цим згодна, бо сенсу боротися немає — сумніви вирішують більше, ніж вона думала. Бо вони доводять усю абсурдність рішення. Двадцятирічна ранком вирішила, що здатна зрушити гори, та щось пішло не так. Точніше, все, що йшло після кодового слова «але». Того самого «але», яке спинило її того самого вечора.

⠀

Але життєві обставини не підлягали керуванню. Але, щоб побачити когось, відстань відрізала можливості. Але робота буває виснажливою. Але їй уже двадцять.

⠀

Перед «але» ставиться кома. Але після вона не потрібна. Зупинка на мілісекунди дорівнює зупинці у голові всіх процесів. Коли всі механізми виходять з ладу, тіло мліє, очі покриваються склом.

⠀

Сьогодні все було по-іншому, але вечір вніс свої корективи. Для її щастя, спокою, свободи — ми вже не дізнаємося. Але це і не потрібно.

⠀

Слово за словом на екрані монітору з’являлися думки, оформленні у душевну історію. Двадцятирічна виписувала почуття холодними символами, ніби це рятувало від полум’я.

⠀

Любити вечори час від часу страшно. Вони руйнують багатоповерхівки і ті з гуркотом руйнуються під ногами. Раз – і під ногами прірва.

⠀

Вечори здатні врятувати за чашкою кави або склянкою вина. Здатні на все, але частіше ти зустрічаєш їх сама. Як і цей вечір. Уважно, наступний абзац складається з частин без «але». Але буде кілька нюансів. Кожне слово – брехня.

⠀

Вечір став на ноги, день минув максимально розслаблено, а місяць зігрівав перехожих. Вона вийшла в улюблене кафе зі стареньким ноутбуком, міцно налаштована на роботу. Музика огортала спокоєм, а кава була найсмачнішою останнім часом. Повз кав’ярню пройшов він. Сам і засмучений.

⠀

/згадуй, що минулий абзац – брехня/

⠀

«Але» ламає, але дає змогу вирішити. Жити.

⠀

Їй і тобі.

⠀