МУДРА КНИЖКА

Ніхто вже й не пам’ятав, як потрапила на бібліотечну полицю ця книжка. З часом вона припала пилом і почувалася забутою навіки. Та ніколи не вважала себе самотньою, бо думки, якими була сповнена, спонукали її до роздумів. Книжка жила власним світом своїх героїв і добряче зналася на справжній дружбі та вірному коханні. На її пожовклих, подекуди пошарпаних сторінках хтось народжувався, щоб пізнавати життя. Хтось прощався, щоб знову зустрітися, а хтось зневірявся і розчаровувався, щоб з часом знову щиро покохати.

Удень книжка стежила за метушнею людей і автівок за вікном, а вночі насолоджувалася тишею. То був час, коли нарешті засинали журнали про моду, вдоста набалакавшись. Протягом дня вони голосно гомоніли, обговорюючи важливі, на їхню думку, новини:

– А ви чули, що блаватний колір нині вже не в тренді?

– А ви бачили ту сукню цинамонового кольору на обкладинці нового журналу? Вона неймовірна!

– А як вам мої нові парфуми? Ними пройнялися всі сторінки!

– Овва! Який вишуканий аромат! – відповідали гуртом журнали.

То був час, коли книжки з дитячими казками, солодко позіхаючи, припиняли розповідати одна одній цікаві історії та неймовірні пригоди. Удень же вони охоче кепкували зі Шрека:

– Він зелений, наче жаба! І такий гладкий! А ще дуже потішний.

Щиро співчували тендітній Дюймовочці:

– Дуже вродлива, але така манюня! Важко їй себе відстоювати.

Остерігалися чар Снігової Королеви:

– Цить! Тихо! Не варто її згадувати, бо прилетить і вкриє нас кригою!

І захоплювалися кмітливістю щуреняти Рататуя:

– Оце молодець малий! Уміє себе проявити!

Надвечір історичні книги втомлювалися сперечатися про достовірність подій. І коли нарешті англійська, іспанська, німецька, польська і французька полиці вже не гомоніли незрозумілими книжці мовами, то вона охоче згадувала минулі часи.

Ще зовсім новенькою книжка мріяла потрапити до читача зі щирим серцем, бо знала, що після такої зустрічі зможе змиритися з плином часу. Адже те корисне і добре, що в ній є, знайшло б продовження в реальному житті. Дати життя авторським ідеям – то вона вважала найліпшим книжковим щастям.

Якось серед сторінок ще новенької книжки з’явилася стеблинка ромашки, і хтось наче зумисне зберіг її пелюстки. Певно, щоб стримати себе від ворожіння: кохає… не кохає…

Згодом на палітурці чиясь дитяча рука намалювала кумедного ведмедика. Книжка спочатку обурилася, а потім зраділа гостю:

– Привіт, клишоногий! Нумо товаришувати!

Уночі, коли місяць допитливо зазирав у вікно бібліотеки, книжка розповідала ведмедику про свої негаразди і нарікала на пил. Але той завжди відповідав доброзичливим мовчанням.

Одного дня книжці довелося відчути смак кави:

– Яка гірка! Нестерпно гірка! І навіщо люди п’ють її щоранку?

Тоді книжка надовго засмутилася, бо необережну краплину темної кави так і не вдалося стерти з її білої сторінки.

Дратувало книжку і чорнило, яке з’являлося після кожного читання і виділяло для когось важливі абзац чи слово. «Навіщо псувати мене, невже незрозуміло, де написано найголовніше?» – обурювалася вона.

Якось один читач взяв книжку додому та захворів. Тож вона лежала на столі біля глобуса і нудьгувала. Проте згодом почала вивчати назви різних країн і дивувалася тому, що світ такий різноманітний, розглядаючи материки. Їй так заманулося подорожувати, щоб урізноманітнити своє життя.

Одного дня книжка опинилася в родині, яка готувалася святкувати Різдво. У помешканні було дуже гамірно і весело, а ще величезна ялинка прикрашала вітальню, на ній сяяло багато мерехтливих вогників. І книжка почувалася, наче в казці, а згодом почула зворушливу різдвяну пісню, яка їй дуже сподобалася.

І таки довелося книжці подорожувати, вона побувала в автобусі, потязі та автівці. А потім раптом відчула, що повітря надто насичене вологою. Її тогочасна читачка нарешті була у відпустці на морі. Тож щоночі вона довго читала книжку, бо не могла заснути через шум грайливих хвиль…

Одного разу до бібліотеки завітала чорнява зеленоока дівчина і підійшла до найдальшого стелажу. Зазирнула на одну з полиць і взяла ту саму книжку, що прожила чимале життя. Дівчина погладила ведмедика на палітурці і всміхнулася. А мудра книжка, і собі лагідно усміхнувшись, охоче готувалася розповідати цікаві та повчальні історії.