Людині, яка не бачила море
Завтра у двері хтось постукає: тук-тук — по тебе прийде Смерть. Усе життя промайне перед очима від легкого, невагомого доторку її витончених пальців. І ти збагнеш, що в цих швидкоплинних слайдах немає жодного знімка моря. Ти не бачив, як вітер обережно торкається хвиль, і вони, мов залоскотані, мружаться від доторків.
Як це — жити життя, в якому вода була лише з-під крана?
Біля дому були супермаркет і сміттєвий бак. Щоранку — метро і кава. Але ніколи не було горизонту, де вода зливається з небом.
Звісно, були миті, коли ти тонув. Погодься, тонути в морі було б куди приємніше, ніж у власних страхах і темряві.
Завтра прийде Смерть: тихо постукає, делікатно торкнеться — і разом ви підете. А море залишиться. Настільки вічне й глибоке, що перед ним стає ніяково й соромно за власне життя.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!