Труси

Так, треба сльози, ще трохи шмарклів та схлипів. Йду вся така, у зовсім не награній істериці, у світ до моєї чарівної Ат, в часи вже після, але ще до — це найбезпечніший варіант.

— Що сталося, дитя?

Ат одразу ж реагує на сльози, приймає більш прийнятну для мого сприйняття форму, щоб я остаточно мізками не поплавилася. Тобто приймає форму людини. Вона в цій формі страшне яка гаряча: довге ледь не в підлогу смоляне волосся, з фіолетовим відливом, очі чорніші за чорне з золотистою райдужкою та дуже привабливе тіло, прикрите чимсь по типу сукні з тонкої тканини, яка так чесно кажучи нічого не прикриває.

Ат прям еталон конвенційної привабливості. Шкода, що вона не любить, коли її лапають, особливо усілякі сторонні, можна було б спробувати її на побачення запросити. Так задивилася, що ледь не забула, схлипувати якомога частіше, бо я тут по роботі, а не розважатися.

— Всі довкола мене ображають. Я лише хотіла одну річ запитати, а вони мене обзивають і балакати зі мною не хочуть, — продовжую ридати та розтираю шмарклі по обличчю для підсилення ефекту, так би мовити.

— Хочеш я тобі допоможу? — пропонує моя добра Ат, лагідно усміхаючись та витираючи шмарклі хустинкою, яка взялась нізвідки.

— Хочу, — шморгаю носом вдаючи ображену невинність, а сама роздивляюся красиве обличчя перед собою, гріх було б не дивитися, коли воно так близько. — А ти носиш труси?

— Труси? — перепитує моя пречудесна Ат та хмуриться.

— Білизна така спідня. — уявляю, про що говорю, що б Ат могла вловити суть.

— Ні, не ношу, якщо хочеш можу створити їх для цієї форми.

— Не треба, ти й без трусів гарна. — сміюся, дивлячись як Ат, все ще хмуриться, явно не розуміючи, що то за хрінь ті труси й нащо треба.

Далі опитування пішло легше. Все на світі йде гладко, якщо за твоїм плечем миле та чудесне криваве Божество. Той біль і страждання, що я можу принести персонажам, Ат — золотко, виведе в абсолют. Адже їй підвладне все: і час, і простір, і життя на пару зі смертю. Вона Істинне дитя Матері.

Всі «старожили» миттю були допитані… кхм… опитані.

Більшість чоловіків в сімейнмках… Жоден з персонажів не зміг дати чітку відповідь чому саме такий вибір спіднього.

Я десь накосячила з прописуванням персонажів? Персонажі — різні, історії — різні, світи — різні… Труси у мужиків — майже однакові…

Тут та ж байда, що і з фоном в історіях? Якщо автор про нього не думав, то він і не буде промальовуватися, скільки вдалину не вдивляйся? Цілком можливо… У мене є ціле місто без назви, в якому немає ні назв вулиць, ні вивісок, ні вказників, ні навіть світлофорів, а все тому, що я забула про це все, коли прописувала світ. Тому з видами трусів так печально?

Чи це не достатня розвиненість ринків товарів та послуг в рамках світу?

Чи все ж, щось не так з самими персонажами? Казали мені розумні люди — роби детальні карти персонажів.

Хоча… у жінок білизна різна…Тобто проблема в самих чоловічих персонажах? Тобто вони слабше за жіночих прописані? Можливо це через те, що я жодного разу не думала, які вони сексі і як би гарно їм було в якомусь красивенькому комплектику білизни?

Добре, подумаю про це пізніше. Поки я стою — думи гадаю, Ат очей своїх не зводить з мене. Мурахи по шкурі від її немигаючого погляду.

Далі по списку лишилися лише ті персонажі з якими я ніби як в добрих відносинах або ті, які мене не знають… або ж просто не в курсі хто я. Теоретично можна було б попрощатися з Ат, але ж ця одежина… Балдію, яке золотко в ній гарна. Ноги — вогінь. І груди. І обличчя…

Куди я там йшла і що робила? А, точно! Я ж тут по роботі, а не розважатися. Ат ніби весело зі мною ходити, чи це мені з нею?

— Мені ще доху… кхм… багато кого обійти треба. Там таких незговірливих вже не буде. Хочеш далі зі мною? Якщо, авжеж, ти не втомилася і тобі не нудно.

— Деякі нижчі істоти були навіть цікавими. Думаю варто прогулятися ще трішечки.

Пищу від щастя, але в середині. Зовні не солідно.

Я піду гуляти з Ат. Я піду гуляти з Ат…

Чорт. Я ж тут по роботі. Тріскаю себе по лобі — в якості нагадування про те, що не треба відволікатися.

Продивлюся список — визначаю наступну жертву опитування і ми йдемо далі…