2.0

Кора неслася по коридору. Набираючи швидкість, вона намагалася не врізатися у пʼятикласників, які постійно плуталися під ногами. Трошки зменшивши швидкість перед черговим одинадцятикласником , дівчина звернула у боковий коридор.

Невже Емілія просто пішла з пʼятого уроку?

У натовпі, що проходив повз, наче промайнула білява голова зниклої. Кора на ходу розвернулась, щоб розгледіти підозрювану і боляче влетіла в когось попереду. Відсахнувшись дівчина розпізнала Нору.

- Коро, де ти ходиш? Дві хвилини до всесвітньої! Знайшла Емі?- засипала питаннями і докорами Нора сестру.

- Що? А…Ти десь бачила Інфузорію?

-Коро, яку Інфузорію?! У тебе вже з десяток тих Інфузорій! Може вже почнеш людей по-іменам називати?

Щось відволікло Нору і вона подалася до вікна. Кора теж почала чути щось наближене до сирен. Коридор затих, багато школярів почали ритися у телефонах, інші теж намагалися визирнути з вікна. Шум наростав. Натовп хвилювався. В коридор почали виходити вчителі, зреагувавши на раптову тишу.

-Кораліно,-окликнула Кору ззаду вчителька біології,- сонечко, ти знаєш, що тут коїться?

-Що? А…Ой, добрий день, не дуже, але чутно сирени,- обернулася дівчина до вчительки,- багато хто визирає з вікна, але нічого не видно.

Біологія виглядала стривоженою, вона швидким кроком подалася до сходів, оминувши збентежену Кору. Юнка згадала, що Нора ще досі стояла біля вікна і знайшла чорну копну волосся близняшки у натовпі, який ще визирав на вулицю.

-Нора, що там?- крикнула Кора близняшці.

Нора намацала сестру не відриваючи погляду від вікна.

- Подивись на це,- дівчина за комір притягнула сестру, і тикнула пальцем у щось на вулиці,- подивись.

Що там таке? Мішки якісь? Та ні, то одяг, то людина?

- То…то людина?- Кора сама не до кінця розуміла жахливість сказаного,- хочеш сказати…?

- Що, я хочу сказати?- до Нори теж дійшло,- ні, це не вона…Не може бути вона. Емі просто пішла додому.

Над сестрами нависло гнітюче відчуття того, що чим більше вона запевняли себе у неможливості такого жаху, тим більше ставало очевидно, що так все і було. Повітря вже просто давило на Кору. Голова починала боліти, напевно через хвилювання. Нора теж не виглядала добре.

-Пішли до нашої куратор, спитаємо у неї,- Кора проштовхалася через натовп тягнучи за собою Нору.

Дівчини бігли по коридору, потім злетіли вниз по сходах і стали перед кабінетом куратор. Кора постукала у двері, але не отримала відповіді.

-Вони зачинені,- Нора подивилася у розріз між дверима і дверною рамою,- бачиш вона їх навіть замкнула.

Кора подивилася на Нору з жахом у очах. Остання суворо зиркнула на сестру.

- Нам варто вийти на вулицю і подивитися самими,- Нора спопеляла поглядом близняшку,- але нас ніхто не випустить з школи під час навчального процесу.

Кора зиркнула на вікно, Нора піймала її погляд і кивнула.

* * *

-Я думала ми будемо стрибати з першого поверху,- Кора висунулася у вікно на другому поверсі оцінюючи висоту.

- Що маємо, те маємо,- Нора теж була не в захваті,- дякуювати Богу, що не третій.

- Мені чомусь здається, що стрибнувши з такої висоти ми зламаємо собі щось,- сумнівалася Кора.

- ДІВЧАТА, ЩО ВИ РОБИТЕ?- прибиральниця у кінці коридору їх помітила і вже бігла до правопорушниць накульгуючи,- З ЯКОГО ВИ КЛАСУ?

- Стрибай!- Нора підштовхнула Кору,- а то я можу тобі допомогти!

-Що? Чому не ти першаА,-Нора буквально викинула близняшку з вікна і стрибнула за нею. Ззаду чувся розпачливий крик прибиральниці.

Кора лежала лицем вверх на асфальті. Дихати було тяжко, наче всі органи струснули і змістили скелет. Зараз хмарне небо над головою здавалося їй особливо прекрасним. Кора помітила прибиральницю, яка з стурбованим виглядом визирала з другого поверху і щось їм кричала. Кора закрила очі і знову їх відкрила.

Над нею хтось стоїть.

Кора кліпнула.

Якась темна маса збоку ворушиться. То волосся Нори, вона впала поряд.

Кліп.

Знову хтось стоїть. Кора придивилася. Обличчя фігури розмазане. Хтось одягнений у темні шати(?) або у чорний плащ(?) або у чорне плаття(?).

Кліп.

Фігура зникла. Темна маса волосся поряд ворушилася.

Кліп.

Нічого не сталося. Схоже Нора ще приходить у себе. Сподіваюся з нею все добре.

Кліп.

Знову нічого. Нора намагається підповзти.

То напевно була смерть. Хто ще? Можливо, не сьогодні, але я її(?) його(?) їх(?) ще побачу.

Нора сіла, мені її видно. Обідрані в кров лікті, розпатлане волосся, наче з мертвих воскресла. Може так і було. Може вона теж бачила ту фігуру. Ми з Норою завжди марили разом. Мама нам розповідала, що у дитинстві ми попереджали їй про якусь тітку у садку біля яблуні. Емі, будучи тільки на рік старшою за нас, її вже не бачила. Цікаво те, що я досі памʼятаю як та жінка виглядала. Таке важко забути. Розкішне плаття, чи то пастельно-рожеве, чи то бузково-фіолетове, головне воно було «як у принцеси» і вигадлива зачіска кучерями з білявого волосся. Яскрава помада і румʼяна пасували її блідій шкірі. Ця жінка виглядала наче елегантна, заможна леді, що не дуже любила дітей через гармидер, який ті створіння «без клепки в голові» зчиняли. Неприязнь була взаємна. Нам з Норою вона теж не подобалась. Здавалося, якщо підійти ближче, то ця леді неодмінно перетвориться на собаку і вкусить.

Ми і не підходили ближче, а вона так. На крок чи на два вдень. Зранку виходиш і бачиш її все далі від яблуні. Я хотіла з нею потоваришувати, а Нора-ні.

- Кора,- почувся голос Нори, наче під водою,- небо звичайно гарне, але чи не могла б ти подавати якісь ознаки життя.

Нора посадила мене, якимось дивом я знову не лягла.

- У тебе все добре?- Нора мені говорила прям у вухо.

Звичайно, у мене все прекрасно, просто неймовірно! Який подарунок, бути викинутою з вікна своєю сестрою, яка схоже і у першій медичній допомозі не дуже розуміється, бо якщо я собі щось зламала, то сідати мені, до прибуття швидкої допомоги, за-бо-ро-не-но.

Сказати це зауваження прямо Норі я не мала змоги, через те, що мій голосовий апарат ще відчувався десь у районі шлунка.

Натомість, агресивне кліпання переконало Нору, що я жива тільки наполовину. Вона знову мене вклала на землю(та залиште мене в спокої!) і оглянулася назад. З-за рогу вибігали ( точніше йшли на своїй максимальній швидкості) декілька вчителів на чолі з куратором. Процесія, хоч і йшла, але пересувалась доволі швидко.

-Норо,- голосові звʼязки повернулися на своє місце,- ти можеш бігти?

- А ти тут будеш насолоджуватися осіннім сонечком?- Нора скептично зиркнула,- ні, дякую, я ще трошки поживу у хаті.

- Нагадай мені тебе стукнути,- процесія вчителів вже була на відстані семи метрів від нас,- будь ласка.

- Нам хана,- Нора виглядала задоволеною. На її стан психіки натякав тільки кутик ока і брова над ним, що час від часу нервово сіпалися.

* * *

Їхали додому ми дуже не мовчки. Тиждень, що ми провели у лікарні був доволі спокійний, але зараз, батьки вирішили, що ми відпочили достатньо і почали читати лекції на тему нашої «безвідповідальності». Кора дивилася у вікно, а я на ручку двері, поки по салону автівки неслися докори і аргументи.

Я щось забула.

Що?