Коли кілька днів тривають вічність (внутрішній монолог)
Перший ранок цьогорічної весни видався сніжним. Калинові ягоди червоніли під білосніжними покривальцями. Ще ніколи вони не здавалися настільки насиченими. Крізь вікна проникали яскраві сонячні промені, так, ніби нічого не сталося, ніби наші життя не зазнали жорстоких змін…
Від цього контрасту було щемко. Втім, той день став поворотним моментом, який, можливо, врятував мене від безодні, яка готувалася розкрити крижані обійми. Сама природа дала знак, що треба жити, у максимально можливій повноті цього слова. Бо той, хто живе, дійсно живе, а не існує, завжди залишатиме за собою виграшну позицію!
5 березня 2022 р.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.