[Перший запис. Спроба побачити]
Це безглуздо. Мені за сорок, у мене робота, іпотека, двоє дітей, що постійно гублять свої речі. А я купив цей грубий записник, точно такий, як той, знайдений, і тепер сиджу над порожньою сторінкою. Після того, як я переписав його слова, мовчання стало оглушливим. Тиша в моїй голові, яку я раніше вважав спокоєм, тепер здається просто відсутністю думок.
Сьогодні я не пішов звичною дорогою до офісу. Звернув у провулок. Просто так. Там, у стіні, була вибоїна, схожа на профіль старого. Я стояв і дивився на неї кілька хвилин. Колега, що проходив повз, дивно на мене глянув. Мені вперше в житті не було соромно за таку дивну поведінку. Я не знаю, що писати. Я ще не бачу так, як він. Але, здається, я починаю вчитися... помічати.
Він писав про тіні. Для нього вони були живими, чесними. Я спробував подивитись на свою. Вона просто була. Сіра пляма, що повторювала мої рухи. Ніякої філософії. Але потім я помітив, як моя тінь торкнулася тіні літньої жінки, що повільно йшла попереду. На мить вони злилися в одну химерну фігуру на асфальті. І я подумав: а може, так і виглядає справжня близькість? Не розмови, не дотики, а тихе, несвідоме злиття наших тіней на дорозі, про яке ми ніколи не дізнаємось.
Дурниці якісь. Це просто гра світла.
Але я вперше за багато років йшов додому і не думав про роботу. Я думав про тіні.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!