Зміст
  • Книги
  • Книги

    - Нарешті на самоті! - видихнув Михайло і , зачинившись сів за свій робочий стіл у бібліотеці.

    Мало хто міг похвалитися великою колекцією паперових книг у час електронної літератури, але Михайлові подобалося тримати черговий томик, вдихати запах свіжої фарби, слухати шурхіт сторінок, помічати олівцем на полях власні думки, що виникли у процесі читання.

    Чоловік сидів у світлій просторій кімнаті, заставленій шафами з різноманітними книгами. Тут була художня література українських та світових авторів, науковопопулярні книжки, біографії, описи великих міст України де чоловік вже встиг побувати. Кілька книжок стояли за скляними дверцями і були, ніби відділені від загалу. Це подарункові видання, які турботливі друзі дарували йому на День народження чи Різдво. Решта ж, акуратними рядами тягнулися по стінах, посортовані чи-то за вподобаннями читача, чи-то по абетці.

    Михайло вмостився за робочим столом, вийняв із шухляди блокнот у твердій шкіряній обкладинці "Молескін", дістав чорну ручку, підготував їх до роботи. Потім чоловік розвернувся у своєму офісному кріслі, щоб краще бачити пейзаж, що відкривався йому з панорамного вікна. Сьогодні день не поскупився на хорошу погоду, і сонце ласкаво зігрівало парк внизу.

    Він застиг у задумі кілька хвилин, ніби поринув у медитацію, потім різко встав, підійшов до однієї із шаф і вийняв товсту книгу. На ній значилося "Війна Росії проти України 2022 рік (частина 1)". Він повернувся з нею до столу, розгорнув десь ближче до кінця, вчитався у рядки... Потім взяв ручку і каліграфічним почерком вивів на чистій сторінці у блокноті "Глава 7".

    Михайло - письменник. Його історичні романи виходили великими тиражами, перекладалися багатьма мовами і розбиралися як гарячі пиріжки. Він любив писати, а надто про війну, яку пам'ятав ще дитиною. Вже пройшло тридцять років, та ті буремні події не могли стертися з життя. Скільки покалічених доль, зламаних життів, розірваних сімей. Його батько двадцять четвертого лютого також пішов до лав ЗСУ, обіцяв повернутися живим, перемогти усіх ворогів, але не судилося. Батька наздогнала ворожа куля і прострілила серце. Коли повідомили цю новину, мати, немов постаріла на десять років, а маленький Михайлик подорослішав і усвідомив, що тепер він годувальник їх малої сім'ї. До армії хлопець не потрапив, бо все завершилося ще до його повноліття.

    Україна перемогла, окупантів витіснили, вибили з нашої землі, країна потихеньку вставала на ноги. Пройшло понад десять років, перш ніж зранені міста і села забули той кривавий жах. Світ допоміг усім: окрім зброї у найгарячіші фази бойових дій, дав ще й фінансову допомогу для відбудови інфраструктури, житлових будинків тощо. Але рани у людських серцях не лікував ані час, ані гроші. Простити такі страшні звірства український народ не зумів.

    Тепер письменник, опираючись, на офіційні джерела, писав про те, що пам'ятав, приправляв своїми спогадами, додавав емоцій і випускав власні книги у світ. З відгуків читачів, йому вдавалося зачепити найтонші струни в душі чим і приваблював до себе людей різного віку.

    Промінь обіднього сонця зазирнув до кімнати, полоскотав Михайла, зупинився, ніби спостерігаючи як на сторінках блокноту оживають герої нової майбутньої книжки.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Роман Фещак
    07.06.2023 16:48
    До частини "Книги"
    Як то я пропустив цю мініатюру від тебе... Дуже гарно написано і легко читається. То якраз рік пройшов як ти це написала. Ото я кротик. 😉
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше