Покарання Валентини

«...Мета самопізнання - знайти своє призначення, визначити завдання і виконати його. Ми всі належимо первісно до одного з архетипів - мисливця, охоронця, дарувальника, дослідника, розвідника, вчителя. Архетип дається ще при народженні у спадок від далеких предків. У стародавніх племенах кожен чітко розумів своє призначення і виконував його, віддаючи максимум родичам і отримуючи у відповідь позитивну енергію, а також матеріальні блага. Сьогодні ці знання втрачені, більшість сучасних людей нещасні, відчувають себе незатребуваними, недолюбленими, не на своєму місці, не реалізованими професійно. Людина, яка не змогла визначити свої цілі в житті або визначила їх неправильно, підсвідомо прагне до самознищення. Зазвичай це проявляється психосоматичними захворюваннями та залежностями. Алкоголізм, наркоманія, трудоголізм, нерозбірливі сексуальні зв'язки або навпаки, повна відмова від особистого життя - людина несвідомо не може миритися з тим, як живе, і робить все, щоб не жити - навіть якщо не вчиняє напряму спроб до самогубства.

Ось чому самопізнання надзвичайно важливе для кожного з нас. Від успіху цього процесу безпосередньо залежить якість життя та його тривалість. І найголовніше - те, що кожен з нас залишає після себе в спадщину...»

(З блогу в соціальних мережах)

Пролог

 Вони сиділи одне навпроти одного і дивилися очі в очі - саме так, як колись мріяли. Нікуди не поспішати. Ні від кого не ховатися. Просто ловити момент. Дивитися в найглибшу глибину. Вивчати кожну рисочку, кожен вигин обличчя іншого, і запам'ятовувати. Запам'ятовувати. Запам'ятовувати.

Вони робили це вже сто другий день поспіль. Відтоді, як їх спіймали на зраді. Застукали на гарячому на березі зачарованого озера з перлинною водою, що наспівувала еротичні пісні та шепотіла відверті вірші у вуха, посеред дзвінких, духмяних лілій і маків, сплетених в пружні гойдалки та ліжка. І тепер мріяли забути кожну рисочку, кожен вигин. Кожен момент цього «очі в очі», навпроти одне одного.

Але забути було не можна. Занадто рано. Адже це навіть не вирок - це лише очікування суду, який відбудеться... Коли відбудеться? Взагалі відбудеться? Чи їх просто стратять без слухання та права на захист? Так бувало, коли провина безперечна, а імператор та суд обурені. Цього ж разу обурився весь світ: через слабкість Мисливця постраждали люди, через помилку відьми зруйнувалась родина, в результаті розгорівся пекельний скандал нечуваних масштабів - такого не траплялось віками, під загрозою традиції ідеального до цих пір суспільства. 

Він зрадив не просто своїй дружині - він зрадив імперії, прийнявши в обійми одну з тих, хто лише якихось п’ять сотень років тому палив закляттями їхні міста і нищила вірусами цілі покоління. Нарешті дві могутні раси - люди та магічні істоти - начебто змогли домовитись, забули образи, уклали угоди й вирішили помиритися. Але ж не настільки! Не так близько і несамовито миритися, як ці двоє…

- Це просто ілюзія, - прошепотіла Валентина. - Це заклинання. Від нього можна закритися.

- Ілюзією було те, що ти найкрасивіша і я не зможу далі жити, якщо не трахну тебе, - прошипів Арсеній. - А тут все справжнє. Ми просто прикуті справжніми залізними наручниками й ланцюгами до цих крісел і наші голови в справжніх чортових лещатах, щоб не могли й на сантиметр відвернутися один від одного. І від світанку до заходу сонця та трьох місяців одного за одним дивилися б на відображення свого клятого гріха і хтивості. Ніяких ілюзій, хвойда чортова, цього разу все реально!

Валентина зітхнула вже навіть не з образою, а з сумом. Вона так не хотіла вірити, що обранець її насправді ніякий не відважний герой з дівочих мрій, а справжнісіньке майже повсякчас напівпʼяне лайно абʼюзивне з шинку на околиці.Так хотіла все ще закривати очі. Все ще не помічати реальності. Але нічого не виходило, навіть відвести погляд убік. Все-таки, це заклинання. Очі взяти в лещата неможливо.

- Мені дуже сумно, що твоя любов не витримала навіть арешту, - з великою гідністю сказала вона, адже відьми ніколи не тікають у кущі й готові однаково приймати як пошану, так і покарання, якщо воно було справедливе. І байдуже, чого їй там хотілося чи ні, від правди не сховатись. Але ж і чемність ніхто не скасовував. Вона має право розраховувати на мінімальну повагу хоча б як жінка, з якою він мав близькість, та ще й яку! 

- Тому що це не любов! - перебив зовсім нечемно Арсеній, геть спростовуючи усі її права на що-що там було? Повага? - І годі мені це насипати знов і знов, сама навигадувала, а тепер мозок висушуєш! Це ти захотіла пограти в почуття, хоча спершу так впевнено втирала: все лише заради втіхи, без серйозних намірів! А я, дурень, повівся.

- І вівся з радістю цілих пів року, милий! - зауважила Валентина. - Нічого собі несерйозна втіха лише в моїх вигадках.

- Я досі не знаю, чи це тривало шість годин, які ти чаклунством розтягнула на шість місяців, чи справді я так довго був таким сліпим і довірливим, - із люттю пробубонів Арсеній. - Та хай би як воно гарно було, але не варте таких наслідків! Я лише на мить дозволив собі уявити, а що, коли ми… А тепер платити за це все життя?!

Скільки триває життя чаклунки в сімнадцятому коліні й спадкового Мисливця, наділеного майже вічною молодістю і невразливістю, щоб не загинути передчасно на шляху здобувача живої енергії й матеріальних скарбів для міжпланетної держави? Це важко точно розрахувати. Але очевидно, що не одне століття. І що в порівнянні з цим сто днів очікування? Або трохи більше. Лише початок.

Потім вони зрозуміли, що то дійсно був початок тортур та покарання - щоб надивилися досхочу на своє удаване кохання. Суд відбувся так само несподівано, як і арешт. Так робили навмисне, поки вони не встигли оговтатись, прийти до тями чи вбити себе самостійно до суду, щоб уникнути болісного покарання. Розбудили, щойно вони встигли заснути з відкритими очима. Швидко помістили в камери-вбиральні, аби неестетичні природні процеси випадково не зіпсували благоговіння священного суду. Потім одягли обручі та браслети, які захищають від ілюзій і чар. Тепер Валентина та Арсеній виглядали такими, якими їх зробила природа. Не могли покращити магічним впливом та дарами свій вигляд в очах оточення . Але й чарам ззовні теж не піддавалися. Вони були безпорадні й чисті, як звичайні люди колись, до вирішального протистояння між людьми та магами. Такі беззахисні, і все ж таки ідеальніші за будь-які інші створіння.

- А ти гарна насправді... Сучка, - зауважив Арсеній, роздивляючись її ладненьку статуру зі звабливими вигинами у сорочці з білою прошвою та чорній довгій сукні з тугим корсажем на шнурках зверху. Простоволоса і боса, Валентина стояла перед ним, гордо задерши підборіддя і підтиснувши червоні вуста, бо соромитися їй було насправді нічого. Красуня, та й годі. - Скільки тобі там років за метрикою?

- П'ята сотня пішла, придурок, - похмуро відповіла вона, здмухуючи з чола хвилясте чорне пасмо. - А ти, виявляється, з пузом. Не заважає бігати на полюванні? А коли через паркан чи струмочок стрибнути доведеться? Чи коню твоєму не тяжко? - безжально насміхалася вона, мстиво виблискуючи світлими очима. 

- Ідіотка, всі полювання вже два століття відбуваються віртуально з аватарами, можуть тривати тижнями. Давно вже з луком і стрілами ніхто не бігає по преріях, - пирхнув Арсеній. - І це не пузо! А черевце, я - батько пʼятьох спадкоємців, між іншим. 

- Та не в тобі ж вони й досі, ті спадкоємці! А ще смієш казати, що я тебе дурила! - не вгамовувалась Валентина.

- Ти мені яйця морочила, і собі теж - сюрприиииз! Я створив ілюзію тобі ж до радощів виглядати лише так, як ти того мрієш, ось і мала пів року, що сама собі набажала, - захищався Арсеній. - А я насправді звичайний чоловік, я не супергерой, я не ідеал. Так, розʼївся трохи останнім часом, але то все праця сидяча! Що робити з окулярами на голові, коли сидиш в кріслі цілодобово? Підʼїдати, що ж іще! Я люблю чевапчічі з соусом і чипсами з ампарілуса з майонезом. Звичайно, пузце рости буде, - Арсеній і не думав хоча б трохи зніяковіти . - До того ж хорошому коню, як відомо, потрібен навіс. 

- Кінь може й хороший, та зріст не дуже, весь час дочакловувала три сантиметри, - не утрималася від уїдливої відповіді Валентина. Їй було прикро, що вона виявилася старшою за свого коханця на вісімдесят два роки, і вищою на чотири сантиметри без черевиків на підборах. А з ними на всі чотирнадцять! Та найприкріше, що він без найменших вагань вголос і прилюдно відхрещувався від неї та своїх почуттів. Про які, до речі, в голос не казав ніколи.

- Ви в суді, а не в салоні імператорському на оглядинах, - втрутився нарешті Неупереджений Охоронець. - Треба було б схаменутися та облишити зухвалість свою. Покаятися і змиритися. Чи хоча б з гідністю відстоювати свою грішну пристрасть та підтримувати один одного. А ви обговорюєте вади та якості іншого без сорому і совісті, за що отримаєте додатковий пункт у вироку. Негідні, нечемні, приземлені. Ви наразили на небезпеку весь світ своїм забороненим міжвидовим зв’язком навіть не заради справжнього почуття…

- Це все неконтрольовано та не навмисно, бо я насправді втратила розум! - поспішно вигукнула Валентина. - У нього гарні зелені очі, - додала вона і навіть почервоніла. - Добра посмішка. І він веселий. А коли притискає і дихає мені в плече, я вже не я і моє тіло не моє… Пробачте. Я закохалася всім серцем, по-справжньому. Клянуся.

- А у неї чудові цицьки, - додав Арсеній. - І мені з нею було легко і добре від початку і до кінця, як ні з ким у житті.

- Вона ж перша майстриня з флірту та зваблення, у неї пʼять курсів по цій темі й три товстелезні праці, дві з яких успішно видано, а третя до імператорської колекції йшла та не дійшла, десь в дорозі на цитати розтягали, - докірливо зауважив Неупереджений Охоронець. - Всі вони успішно продаються у перекладі на сімдесят вісім мов і двадцять діалектів, і видані навіть у голографічних картинках, де вона сама й позувала для мешканців водних світів у восьмій галактиці, яким грамота невідома. Ще б пак не було тобі добре! Найкраща зі спокусниць імперії за останні триста років!

- То ж ви згодні, що в мене не було шансів, - зітхнув Арсеній з вельми правдоподібною спокутою, втім, потайки накинутий на Валентину погляд був сповнений нового інтересу і навіть поваги - он воно як, з зіркою пів року спав, виявляється, нехай і куртизанкою, але ж… 

- У тебе був шанс йти далі й не розмовляти з нею, - зауважив Неупереджений Охоронець. - Не пригощати її. Поважна, одружена людина, ти взагалі не мав дивитися на інших жінок…

 - Та як же на неї не дивитися, ви її бачили в бальному платті, коли вона вдягнена, але все ж гола?! І хто дозволив це взагалі, її існування серед людей - це вже сам по собі злочин! 

- Вона така за своєю природою, і не мусить бути іншою, - відповіли йому холодно та незрушно. - Вона жінка. Але це ще не означає, що може належати кожному, навіть коли вона гола у бальному вбранні. Вам би замовчали одну ніч, одну помилку, але ви не зупинилися. Ви не мали права закохуватися, - відповів Неупереджений Охоронець . - Я чую у ваших голосах виклик і ту ж саму пристрасть попри арешт та суд. Ви так нічого і не зрозуміли. Це злочин проти суспільства та природи. Ви порушили закон. Є постраждалі. Тому пом'якшення вироку не буде. Ви піддалися безглуздим сліпим почуттям. Вони мають наслідки. Їх потрібно зупинити та знищити. Ви будете покарані, перш за все за зухвалість і нерозважливість, нестриманість і слабкість перед власними бажаннями.

- За щирість, несхожість на всіх і сміливість кохати не за вказівкою влади, а так, як серце прагне - це ви хочете сказати, можливо? - промовила стиха Валентина, блиснувши ясними очима. - Навіщо мені дотримуватися законів цього суспільства, якщо любов за його законами потрібно припиняти й знищувати?! - наївно здивувалася майже п'ятсотрічна відьма.

- На те, що це суспільство шляхом мільйонних людських втрат і болючого досвіду встановило: єдина слабка ланка знищує весь ланцюг. Якщо одне добре почуття викликає хоча б три злих, його потрібно викорінити. І буде всім щастя і спокій.

- А якщо одне зле почуття викликає три добрих, то що?! - зареготав у голос Арсеній.

- Це неможливо, - відповіли йому крижаним тоном . - Тільки навпаки. А ви, заслужений Мисливець тридцяти степів і прерій, майстер п'ятнадцяти тактик і семи видів зброї, будете покарані з особливою суворістю за вашу зухвалість.

- Ще й брешуть підло, - засмучено підтиснув губи Арсеній. - з чого вони взяли, що було кохання? Я не любив тебе, Валю, ні щиро, ні з удаванням. Я нікого не люблю взагалі й не хочу любити. У мене немає серця.

- А тепер не буде і пеніса, - за цими словами зненацька спалахнуло яскраве біле світло звідусіль. Арсеній та Валентина опинились на круглій сцені глибоко внизу, наче посеред нескінченної прірви. Багатоликий Суддя продовжив: - Зате зʼявиться досить часу, щоб поміркувати над своїм призначенням у цьому житті.

Навколо кружляли обличчя присяжних з усіх галактик і світів, темні, світлі, юні й старі, часом майже тваринні морди, а інколи лише рухливі відростки з сенсорними кульками та війками на кінцях. Але все це був він - головний Багатоликий Суддя, який мав винести їм вирок, спираючись на досвід та прецеденти століть. 

- Суть справи зрозуміла, провина доведена, - його голос та інтонації теж змінювалися від високих і тонких, майже дитячих, до хрипких і вкрадливих, як у тисячорічного чаклуна, який від свого досвіду трохи втратив розум. - Ваш вирок - не страта і смерть, це надто примітивно і нічого не дасть. Відтепер ви будете разом. Багато днів і ночей. Місяців і років. Століть. У геть іншому світі, де ви будете ніким. Так довго, поки не визнаєте і не зрозумієте свій гріх і свої помилки. Ви будете прощені, але лише коли навчитесь дійсно прислухатися до потреб інших, жити їм на користь і виконувати призначення, яке ви самі собі маєте знайти крім того. Лише коли три прості смертні людини відчують до вас найсвітліше з почуттів - щиру подяку - вам дозволять повернутися до вашого звичного світу. Подяку від щирого серця і доброї душі. Без будь-якої користі й будь-якої магії. Подяки повинні йти поспіль - з інтервалом не більше одного місячного циклу. Якщо ви затримаєтеся хоча б на один схід місяця - ваш рахунок обнулиться. Якщо хоча б одна людина вас прокляне або зненавидить між подяками від щирого серця і доброї душі хоча б на одну секунду - рахунок обнулиться. Якщо ви кинете один одного, хтось комусь зрадить - рахунок обнулиться. І так буде тривати вічно, поки ви не спокутуєте свій гріх. Ми не знімемо з вас шкіру, як роблять зі зрадниками імперії. І ви не будете самозапалюватися, коли віддалятиметесь один від одного, як вчиняють з хтивими зрадниками. Але ви станете відчувати дикий голод і безсоння на відстані один від одного. Віднині ви звʼязані на віки. 

Валентина намагалась, але ніяк не могла усвідомити такого покарання - в чому сенс? Має бути ще щось, не просто інший світ, де вони - ніхто… І де він не буде її кохати. Бо ніколи не кохав і кохати не хоче. Але і це ще не все, надто просто, надто легко…

- Це ж дуже легко і просто! - вигукнув Арсеній вголос, наче вловив її метушливі думки, і підскочив було на радощах - але сяйнисті кайдани з мелодійними передзвонами натягнулися, і повернули його на райдужний летючий килим, що ширяв у невагомості й тріпотів під їхніми ногами. Прямо з храму суду він перенесе їх потім на місце відбування покарання - в інший ворожий світ, де доведеться триматися разом, що б не сталося. 

- Так, ми будемо вільні через тиждень! - продовжував радіти її наївний коханець. - Максимум - в кінці цього місячного циклу! Мене всі люблять, я зробив стільки хорошого стільком людям! Я завжди всім подобаюсь, ми легко влаштуємо три сотні подяк замість трьох і повернемося героями!

- Ідіот, - сумно посміхнулася Валентина, за звичкою складаючи довгі пальці в знак забуття, щоб образливе слово стерлося з його памʼяті одразу ж після вимови і не викликало комплексів та нарікань у майбутньому. Але на руці був антимагічний браслет і чари не подіяли - він все почув і запамʼятав. Зітхнувши, вона промовила: - Люди так часто брешуть щодо того, хто їм справді подобається. І вони зовсім невдячні. Особливо, коли їм роблять щось хороше. Це дуже складні умови спокути. Їх майже неможливо виконати.

- Побачимо ! - самовпевнено випростався Мисливець, розгортаючи широкі плечі - татуювання дракона на лівому виявилося справжнім. А ось світле волосся на маківці вже рідшало. Які там коси, як у вікінга. Втім, не косами він і брав. 

- Недоумок, - похитала відьма головою, вже не шкодуючи надто самовпевненого коханця. - Навіть якщо казки існують і люди будуть тобі щиро дякувати... Дякувати повинні нам двом. Мене ж ніхто не любить. Від мене відмовилися навіть мама і сестра. У мене ніколи не було подруг. Мені всі тільки заздрять і плюють в спину. Вони тобі віддячать, а мене тієї ж секунди проклянуть за звабливу красу і незбагненну купу знань та досвіду, якими звичайна жінка не володіє і володіти не може, бо все одно не знатиме, що з тим робити. Нас ніколи не пробачать. А якби навіть зараховувалися тільки твої подяки...

- Це можливо, - сказав Багатоликий Суддя. - Подяки можуть зараховуватися на одного. Але тоді їх і бути має вдвічі більше. Ви можете віддавати подяки іншому за виконання бажання.

- Будеш моєю рабинею! - переможно скрикнув Арсеній, потираючи широкі долоні в антимагічних браслетах. - Готуйся! Перше бажання в мене вже є!

- Ви маєте навчитись також піклуватися один про одного, коли наважились вже на зраду, - продовжував Багатоголосий Суддя. - Поважати. Цінувати. Страждатиме один, інший відчує фізичний біль. Чим сильніша образа, тим болючіше. Памʼятайте про це, коли будете обирати свої бажання.

- І тоді ймовірно, що я буду тим, хто не витримає болю, свого чи твого, тому що дивитися на страждання коханої людини ще гірше, ніж страждати самому. Хтось із нас прокляне іншого і все обнулиться, - закінчила Валентина.

- Оце вже буду я!

- Або таки я.

- Все правильно, - підтвердив Багатоголосий і Багатоликий Суддя. Він втілював досвід і думку одночасно дванадцяти планет, галактик та їх представників-присяжних різних рас та віків. Вони промовляли по черзі, змінюючи відповідно візуальні образи та інтонації. - Три подяки від щирого серця і доброї душі. З відстанню не більше місячного циклу. Одне прокляття або мить ненависті все обнуляє. Вічність разом. Зрада вбиватиме іншого нестерпним болем. Як і горе, спричинене іншим.

- Має бути бонус! - закричав Арсеній. - У кожного засудженого є один бонусний варіант спокути.

- Так, - кивнув суддя. - Він є. Народження дитини - ваш бонус. Якщо ви народите живу істоту, замість тої, яку носила дружина Мисливця, ви будете прощені.

Збентежені зрадники переглянулись.

- Я й справді хотіла від тебе дитину, а може й досі хочу, - тихо сказала Валентина, червоніючи.

- Забудь, - процідив крізь зуби Арсеній. - У мене п'ятеро спадкоємців від законної дружини. Мені не потрібен шостий, від такої повії з зіпсованими магією мізками, як ти. Прив'яжеш мене назавжди й будеш шантажувати, я знаю тебе! Ніколи! Прокляну!

- А це могло б бути нашим порятунком, - зауважила Валентина.

- Народи дитину від іншого, тоді нас пробачать! - безжально запропонував він. - Ти ж любиш трахатись, яка різниця, хто в тебе спустить, га?

- Але це буде зрада, - і все обнулиться, - нагадала вона з іронічною посмішкою. - Крім того, я відьма. Я не можу завагітніти абияк від аби когось . Я повинна розслабитися, прожити всі етапи справжнього почуття, до глибини серця і свідомості, втратити голову і не відштовхнути ні свідомістю , ані тілом...

- Дайте мені сили, о боги, поки я не допоміг їй втратити голову по-справжньому! - застогнав Арсеній.

- Ви не можете втратити один одного, - нагадав присяжний гучним дитячим голосом. - Ви навіть не можете віддалитися один від одного більше ніж на п'ять кроків.

- П'ять кроків! - закричав Арсеній. - За що?!

- Тому що ви зрадники. Ви зрадили. Ви обдурили і покинули обовʼязки та родину заради гріха миттєвої насолоди. Ви нахабно наважилися порушити обіцянку і закон. Ви спричинили іншим людям страждання. І ви змусили їх зупинити власне життя. Доросле та дитяче. Мисливець мав стати батьком вшосте. І хто його знає, яку цінність ця дитина склала б для держави. Ви нагрішили, - безкомпромісно ствердив крижаний голос. - І ось ваше покарання - отримуйте те, заради чого пішли на гріх і злочин. Отримуйте один одного, робіть щасливим кожного дня, любіть. І несіть любов іншим. Коли оточуючі вас полюблять і скажуть вам щиро «дякую» або ж народиться дитина замість втраченої - ви будете прощені. У вас попереду - вічність. Вирок буде виконаний негайно, починаючи з цього моменту і прямо на цьому місці, але в іншому часі та просторі. І не у звичних вам образах.

- Де?... - прошепотів Арсеній.

- Коли? - видихнула Валентина.

- Земля. Європа. Двадцять перше сторіччя війн, хвороб, безладу та байдужості. Нагадую - вам не можна віддалятися один від одного більше ніж на п'ять кроків. І якщо один зрадить - іншому стане нестерпно боляче на невизначений термін. Образить - інший відчує біль. Прокляне - подяки обнуляться. Подарує свою зароблену подяку іншому - і той виконає будь-яке твоє бажання.

- Нам пиздець, - тільки й сказав Арсеній, раптом уявивши, які побажання можуть виникнути у голові вельми винахідливої, а тепер ще й ображеної Валентини. Потім чарівний летючий килим здригнувся, згорнувся навколо них щільним сувоєм - і вирок був приведений до виконання негайно.

Розділ 1. Валентина вирішує поїсти 

У темній маленькій кімнаті на першому поверсі старого будинку було дуже сиро навіть влітку. Валентина з тарілкою у руках, повною різноманітних смаколиків, босоніж протопала по холодному ламінату до ліжка. Чорт, застудить ноги знов, напевно вже завтра замордує цистит на роботі. Поставила на тумбочку біля ліжка своє частування, а якщо чесно, залишки з холодильнику, що мали замінити вечерю, бо готувати їй було ліньки - віденська ковбаску на житньому тості, густо намазаному гірчицею, два шоколадних пряники, мандаринчик, пакет желатинових цукерок у глазурі, баночка ванільного пудингу і залишки солоних горіхів з чипсами в пластиковому контейнері. Від солодкого й солоного на ранок будуть набряки, морда в дзеркало настільне не влізе, а до вихідних в декольте вискочить огидний прищ, відтак кофтинку з вирізом вже не можна буде надіти без ганьби. І над поясом знову нависне помітна жирова складка. Ну чому всі ці пудинги-пряники додають обʼєму на талії й збільшують дупу, а не бюст хоча б?! 

Вдома Валентина ніколи не скаржилася на фігуру, навіть без чар та ілюзій вона була просто бездоганна, і все, без компромісів та огляду на модні тренди. А от у цьому дивному світі вона стрімко набирала вагу навіть від зайвої чашки капучино. Принаймні так стверджував Арсеній. Якщо ж діло було після шостої, та до капучино додавалася булка з шинкою чи сиром, а потім щось солоденьке… Можливо, так їй додатково напакостив Суддя, ота мала дитина схиблена в ньому, як покарання за те, що вона насміхалася над черевцем Арсенія?

Ну й грець з ними усіма. Вона втомилася сьогодні, і заслуговує на частування. Тим більше ці різдвяні пряники, які чомусь продавали вже у вересні, були найсмачнішим, що вона колись їла у своєму майже п'ятисотрічному житті. Хоча склад на дні картонної коробки викликав впевненість - це отрута. У них тут взагалі часто отрута була абсолютно доступною, вживалась добровільно і ніхто не скаржився при цьому. Приймали навіть із задоволенням. І без антидотів. Ось та газована вода в фітнес-центрі, куди вона зрідка навідувалась, зі смаком червоного бичка, наприклад. Отрута як вона є - і саме там, де люди оздоровлювалися, щоб жити довго й активно, в ритмі з планетою, як запевняв слоган-гіпноз на електронному біг-борді над входом.

- Які, в біса, пряники з ковбасою?! Де яблука? - бурчав Арсеній. - Ми ж купили два кілограми яблук зі знижкою. Я мало не задихнувся, поки тягнули.

- Я тягнула, - огризнулася Валентина, плюхаючись на свій розкладний диван веселого помаранчевого відтінку. Треба ж було хоч якось розбарвити це постійно похмуре північне небо за вікном. – А ти пронив всю дорогу, скиглію. Чоловіча опора та сила називається.

Диван жалюгідно застогнав усіма протиснутими пружинами. Вона придбала його у колишнього хазяїна кімнати, студента, який тягав на ньому, напевно, всіх дівчат із кампусу. Ще й Валентині пропонував, але вона ввічливо відмовилась. 

- Я задихався, тому що ти мене цими яблуками придавила на самому дні сумки, - обурено відповів Арсеній. - Вдома ми покупки телепортували прямо в холодильник одним промптом. Я навіть не пітнів. Цим займалася моя дружина взагалі-то.

- Хто б сумнівався! А ти пузце відрощував і на мої заборонені голограмні рілзи в закритому каналі для інопланетних витріщався. І навіть не пітнів! Ти, до речі, зараз пітнієш? Диви кудлатий який.

- Дуже смішно! Виймаєш мене чи ні?!

- Ні, - примхливо стенула плечима Валентина. - Яблука - це коли я відійду від тебе далі, ніж на п'ять кроків, і мені нестерпно захочеться жерти. Ось тоді може і вийму. А поки сиди. Годувати тебе все одно рано, тільки минулого тижня я для тебе вбила дві товсті мухи. А тут це заборонено, до речі! Штраф можна вхопити за порушення екологічного балансу.

- А якщо я помру від суму та самотності, баланс теж порушиться?

- Баланс відновиться, - запевнила вона його. - Але ти так просто не помреш. Такі, як ти, разом з щурами навіть після ядерного вибуху і потопу виживали. А у тебе покарання вищого суду, до речі, невідпрацьоване. Так що фіг ми з тобою помремо. Тим більш від суму та самотності.

- Про тебе не йшлося, ти будеш страждати вічно, поганка мерзенна... - бурчав Арсеній, зітхаючи. - А я втомився. Все тіло болить. Ці галасливі дебіли навкруги дістали. Ноги випрямити хочу, диван рідний відчути всім тілом, закрити очі, кінчик новий включити та щоб ніхто не заважав…

- І навіть я?

- І навіть ти, в першу чергу…

- Навіть якщо я тобі мінет робитиму, це теж заважати буде? - не втрималася від насмішки Валентина. - Ти ж любив раніше.

- Раніше у мене був член! А зараз що за відросток мікроскопічний?! Він взагалі встає?!

- Ні, - не без гіркоти посміхнулася Валентина. - Там тепер все працює по-іншому. І повір, я від цього страждаю не менше, ніж ти. Навіть більше. Бо я ж справжньою людиною залишилася.

- Очманіла німфоманка. Звичайно, якщо у тебе в житті турбот інших не було, крім того, щоб засунути в себе щось та іншим у барвах розповісти…

- Замовкни, га? Хоча б пів години не бубони, а то ще й картоплі на яблука накидаю. Мені потрібно дещо важливе подивитися в інтернеті. Терміново.

- Тільки в інстаграм не лізь! Дивись швидко через копілот, і все. А ось той месенджер, де тільки три речення можна писати за одне повідомлення взагалі не відкривай.Токсини через екран поширюються, залипнеш до ранку і купу проклять і пристріт отримаєш, карму не дочистимось потім...

- Який же ти мерзенний, дрібний, немічний і нерозумний зануда, - зітхнула Валентина, свайпаючи по екрану планшета і з насолодою відкушуючи улюблений пряник. Планшет, до речі, перейшов їй у спадок теж від студента в комплекті з диваном за символічну доплату. Крихти шоколадної глазурі посипалися на тарілку і частково на простирадло. Але вона не встане і не прибиратиметься, досить з неї й на роботі прибирання. - І за що я тебе терплю у своїй квартирі, якщо ні грошей у тебе немає, ні машини, і не встає навіть... Старий, волохатий та жирний.

- На свій целюліт подивися, бегемотиха! Я молодший за тебе на вісімдесят років і у мене просто трохи круглий живіт, - без справжньої образи пробурмотів Арсеній, теревенив, аби не мовчати. - А якщо ось так втягнути…

- Замовкни.

- Навіть якщо ти притрусиш мене ще й кабачками, все одно будеш мене чути, я ж у твоїй голові, що поробиш.

- Відвали. Мені потрібно вивчити до зміни три нові рецепти зимових гарячих коктейлів. - «Гаряча темна шоко-мрія”, «Гаряча світла Кокос-мрія” і «Коричний зимовий рай з марципановою посипкою”. 

- Що це за зілля?! Який ефект мають? 

- Особисто мене доведуть до істерики, поки я начарую це з восьми інгредієнтів у суворих пропорціях і послідовності. А у покупців, як завжди - підвищений холестерин, стрибок цукру, тимчасова ейфорія з ілюзією успіху в житті на пів хвилини, ну застій лімфи . В результаті, як у мене, Целюліт. Природа теж постраждає, тому що інгредієнти зовсім не екологічні, а картонні стаканчики насправді не з вторинної сировини. І там є ще пластикова трубочка.

- Дебіли, - повторив Арсеній, розпачливо зітхаючи.

- Але у них є члени. Вони стоять. І хоча не вічно... Я б встигла і за ті самі сім хвилин статевого акту середньої тривалості пару оргазмів отримати! - мрійливо зітхнула у відповідь і закотила очі відьма.

- Присип мене краще тонною картоплі, га?! - благав Арсеній. 

Але замість цього Валентина таки встала (пряники все одно було вже знищено), пішла в тісний куточок без вікна, який служив їй кухнею, і розкопала в полотняній сумці серед яблук контейнер з прозорого оргскла з круглими отворами в стінках і розсувною верхньою панеллю.

- Зараз у тебе дах поїде, Арсеній, готовий?

- Давай вже, - зітхнув він.

Валентина зрушила тонким пальцем з винно-червоним гострим нігтем (знову начальниця в кафе буде лаяти за довгий і яскравий манікюр) пластикову перегородку і витягла з контейнера великого, чорного, насправді кудлатого і страшного на вигляд павука, з круглим черевцем і очима різних розмірів по колу. Піднесла його до обличчя.

- Ну привіт. Коханий. Як я тобі сьогодні?

- Ти красуня. Целюліту насправді не видно. Ми купили хороші штани. А я?

- А я не знаю, які у павуків стандарти краси, але раніше ти був нічого! І я досі хочу тебе, - з цими словами вона нахилилася і ніжно поцілувала його в тулуб. А потім обережно прихопила пухкими, соковитими губами зігнуту кашлату лапу.

- Ось і весь наш секс, - сумно зауважив Арсеній із пристрасним здриганням, підтискаючи інші сім лап. - А як же стогнала раніше! До чого я тебе доводив! Ех… Ходімо поїмо по-справжньому. Чого вже там. Не соромся. Велика дупа - це сексуально. Подобається чоловікам. А колеги в кафе, може, щиро подякують, що ти розкоровієш нарешті від капучино та випічки тричі за зміну, і виглядатимеш відтак точно, як вони