Тіні на Поліссі

Андрій стояв на краю лісової галявини, огорнутий туманом нерішучості. Сонце ледь пробивалося крізь густі крони дерев, відкидаючи довгі тіні. Повітря було наповнене ароматом вологої землі та свіжої зелені. Оксана стояла поруч, її очі були сповнені тривоги і кохання. "Андрію," – почала вона тихим голосом, її слова розчинялися в ранковому тумані, – "я розумію, що ти мусиш повернутися. Але обіцяй, що ти повернешся до мене". Її голос тремтів від хвилювання.