ДЕНЬ ЗНАНЬ

До цього дня ретельно готувалася вся сімʼя. Мама Олена придбала для старшого сина Мирона шкільний костюм, бо зі старого він виріс. А татко Микола купив яскравий рюкзачок. Бабуся Віра вчила віршик із хлопчиком, бо він мав виголосити його першого вересня на першому уроці. А дідусь Михайло щоранку робив зарядку з онуком, щоб той був у хорошій спортивній формі. Мирон йшов у другий клас, а його молодша сестричка Катруся дуже йому заздрила. Їй було пʼять з половиною років і вона відвідувала дитячий садок.

– А День знань – це коли у школі про все можна дізнатися? – поцікавилася за нагоди Катруся у братика.

– Звісно! От як піду до школи, то про все на світі знатиму! – вихвалявся Мирон, перебираючи канцтовари: набір ручок, кілька простих олівців, гумки, лінійку, стругачку… І старанно складав все в новенький пенал.

– Але ж дідусь каже, що найрозумнішим є Інтернет, – не поступалася сестричка.

– Наш хлопчик і так молодець, а в школі ще кмітливішим стане! – пишалася онуком бабуся, вона саме пекла улюблені онукові пиріжки з яблуками.

– Чула? – Мирон поважно походжав повз сестричку з новим рюкзаком.

Катруся засмутилася, бо і вона хотіла бути найрозумнішою. Утім, вирішила терпляче дочекатися свого Дня знань. А коли Мирон повернувся додому з першого учбового дня, то вона таки не втрималася:

– То як там? У школі?

– О-о-о! Там цікаво! Я зустрівся з однокласниками, тепер в мене буде знову більше друзів. Розумних! – наголосив хлопчик.

Катруся похнюпилася:

– То ти тепер не гратимешся зі мною?

– Мені треба вчитися! – братик всівся за стіл та почав викладати з рюкзака зошити і підручники, діловито гортаючи їх.

– Катрусю! Не заважай Мирону! – озвалася з іншої кімнати бабуся Віра.

– Я ж ніякої шкоди не роблю… – розгубилася дівчинка.

Минув перший тиждень занять у школі. Молодша сестричка щовечора підходила до Мирона і запитувала:

– То сьогодні ти став ще розумнішим?

– Аякже! У нас у класі всі такі. Крім деяких дівчат, – розважливо повідомив одного вечора братик.

– А чому ці дівчата гірші за інших?

– Бо заважають проводити уроки нашій учительці Аліні Петрівні.

– Але це ж не означає, що вони нерозумні.

– Учителька ж більше знає, а вони її не слухають! Хіба в тому Тік-Тоці наберешся знань? Вони ж беруть мобілки і вмикають різні відео хоч і тихенько, а все одно чути.

– А що таке Тік-Ток? – обережно поцікавилася дівчинка.

– То такий додаток на телефоні, там різне викладають. Та ти ще мала про таке знати.

– Може й так, не хочу з тобою сперечатися, – поступилася сестричка, зніяковівши.

Катруся мала кнопковий телефон, а про смартфон поки лише мріяла. Так само у дворі серед подружок лише в однієї був смартфон, але з тією Мариною ніхто не хотів товаришувати через її зухвалість. Мирон свій смартфон отримав навесні, в день останнього дзвоника за відмінну успішність у школі. Тож все літо він вихвалявся ним перед сестричкою і завзято грався в якісь ігри. От і Катрусі кортіло швидше піти до школи, бо тоді і їй батьки подарують смартфон.

* * *

А того вересня Катрусі не щастило. Одного дня вона гуляла з подружками у дворі і попрохала подружку Оленку покататися на її новому велосипеді. Та погодилася, але попрохала за це дати їй помалювати новими неоновими фломастерами. Катрусі їх придбали разом з тематичними розмальовками, бо дівчинка дуже любила і малювати, і розфарбовувати. І ось щаслива Катруся вже мчала по двору і все сильніше натискала на педалі. Аж тут вона побачила Гордія, хлопця з сусіднього під’їзду, який вийшов вигуляти свого ротвелера. Собака любив гратися з дітьми, тож уздрівши велосипед, кинувся бігти поруч і гучно гавкати. А Катруся від несподіванки неабияк злякалася і, гальмуючи біля подружок, впала і забила коліно.

У вихідні дівчинка випадково розсипала борошно на підлогу, коли заходилася на кухні допомагати бабусі пекти млинці. Вона дуже любила бабусині і випічку, і варення. Того дня бабусі Вірі стало спекотно і вона попрохала Катрусю відчинити вікно. Онука завзято шарпонула за ручку і збила улюблену мамину бегонію. Глиняний вазон гучно впав, тріснувши, і по світлому кахлі розсипалася земля. Почувши гучний звук, на кухню зазирнув дідусь, усміхаючись:

– Що тут відбувається, хазяйки?

– У нас все гаразд, от лишень віника треба до рук брати, – і собі усміхнулася бабуся.

Батьки також не нарікали на поведінку Катрусі, а терпляче пояснювали, як поводитися правильно. Проте старший братик щоразу добряче кепкував з сестрички: «Ото ти роззява! Як можна впасти з дитячого велика? І руки не з того місця виросли – тільки шкоду робиш...»

Катруся на ті нарікання мовчки ковтала сльози. А дорослі зауважували хлопчику, та той лише відмахувався: «А чого вона така недолуга?»

Одного вечора Мирон засів робити домашнє завдання – треба було розгадати невеличкий кросворд. Він намагався зробити сумлінно завдання, та кросворд не піддавався. Хлопчик читав уголос і навмисно тер лоба, наче від цього мали зʼявитися правильні думки з відповідями:

– Набір письмових, друкованих, ілюстрованих аркушів з паперу…

– Це книжка! – весело вигукнула Катруся, гортаючи поруч на диванчику збірник з казками.

– Підходить! Супер, мала! – зрадів той, бо хоч одне слово вже було відгадано. – Тепер на літеру «ен»: частина людського тіла…

– Нога! – знову вигукнула сестричка.

– Точно! Так, далі на літеру «ж»: який плід дерева полюбляють дикі кабани? Отже, плоди – це яблуко, слива, груша… А який же на літеру «ж»?

– Ж-жолудь! – радісно виголосила Катруся.

– Ну, мала, оце ти розходилася! – розхвилювався Мирон. – Добре, останнє слово: труба для виведення диму з печі або каміна… Пʼять літер… Так, труба і є труба, якраз пʼять літер…

– Це ж комин! – переможно вигукнула сестричка і побігла до бабусі читати разом казку.

Приголомшений братик почервонів від сорому. А дід Михайло, який сидів біля телевізора з мобілкою і вдавав, ніби нічого не чує, повчально промовив, усміхаючись у вуса:

– Ти, онуче, більше Катрусю не займай. Досить її кривдити, вона бач яка розумниця.

* * *

А наступного дня дідусь пішов з онукою на прогулянку в парк і щось знімав на телефон, спостерігаючи за птахами. Колись ця місцевість була густим лісом, тож тут можна було побачити не лише синичку, горобця, голуба, сороку і дятла, а й сойку, вивільгу і зяблика. Катруся набігалася з м’ячем і присіла на лавку біля діда Михайла. Той щось зосереджено переглядав у своєму смартфоні, тож онука не втрималася:

– Дідусю, а що ти робиш?

– Я викладаю відео про сойок у Тік-Ток, нехай більше людей пам’ятає про те, що крім віртуального світу є ще дивовижний реальний, – і дідусь показав онуці відео.

А потім свайпнув – і онука побачила відео про сорок, свайпнув ще раз – там був рілз про білок. Аж раптом у наступному відео Катруся побачила себе і Мирона, де вона легко відгадувала відповіді кросворда, який старшому братові задали в школі.

– Ой, дідусю! Що ж ти накоїв! Тепер усі у своїх телефонах побачать моє скуйовджене волосся…

– Та не це головне, ти ж – справжня розумниця! Ось поглянь, які коментарі написали про тебе.

І дід Михайло зачитав: «Яка кмітлива сестричка», «Молодець, дівчинко!», «Чудова і розумна»… Він виголошував наступні відгуки, а онука хотіла лише одного – щоб і Мирон визнав її кмітливість. Аж тут дідусь, наче мимоволі, промовив, обіймаючи онуку:

– І твій старший брат бачив це відео в Тік-Тоці, тож тепер він тебе не займатиме, не докучатиме з образами.

Катруся не повірила, але справді відтоді Мирон вже не вихвалявся перед сестричкою і не ображав її. Грався з нею у вільний час та як міг допомагав підготуватися до школи. А незабаром був знову День знань – цього разу перший для Катрусі.