Київський
Вітер шарпав волосся, безсоромно забирався крижаними пальцями під сорочку. Ноги тонули у білому морі снігу, а туман застилав очі і змушував блукати колами, стираючи обриси, але вона вперто торувала шлях до своєї мети. Люстерко й чорна, ніби вилита з обсидіану, свічка в майже синіх долонях дарували впевненість і солодке передчуття скорої зустрічі. Нарешті, хиткі дерев'яні двері прочинилися, і груди наповнив різкий запах сирості. Ламаний від хвилювання шепіт, відблиск вогню у дзеркальній срібній глибині та блаженний усміх на безкровних устах дівчини- останнє, що запам'ятали стіни, перш ніж осипатись попелом. Кажуть, що вранці на місці хатини жінки, яку спалили за привороти, знайшли лише дзеркальце з тріснутим посередині склом. І тільки київський туман знав усю гріховну правду.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!