Агенство «АМОНІТ»

Вітаю! Моє імʼя Аскольд. 35 років з яких 10 працюю юристом в приватному нотаріусі «Амоніт». Наша робота укладати та передавати нетипові заповіти. Себто, наприклад, коли ти віднайшов ту саму іграшку, яка з тобою пробула все життя в прямому сенсі. Всі переїзди, всі негаразди, щасливі миті та навіть твоїм кровиночкам - дітлахам було заборонено торкатися до неї. І ось в тебе та мить на смертному одрі, розумієш, що цей твій скарб потрібно передати комусь. А тут вже ми зі своїми послугами. Хоча це лише приклад для розуміння з чим я можу стикатися.

***

- Тааак… мене він знову відіслав у богом забуту вулицю. Цікаво, що там вже на сей раз новий клієнт накине нам до купи й так дивних справ - білоголовий хлопчина середнього зросту десь біля 175 см на вигляд 26-ти літ - вже півроку працюю, а відправляє куди й собака дворняга, яка навіть з голодного краю б не полізла сюди. Ну так «це для кращого вивчення території та на збирання клієнтів». Якби ж ще та клієнтура була при грошах, а не тільки «цяцьками з якими розлучатися не хочуть».

Мені 26, а я бігаю як той 15-тилітній шмаркач на побігеньках, що підробляє на пилорамі. Взагалі в планах остаточно не таке життя планувалось. По диплому юрист досить таки широкого спектру, хоча до душі Сімейний Кодекс, але куди вже потрапив та з чим справи маю змирився. Всеволодович чоловічок трохи такий жилавий років 35-40 і трохи вищий за мене - мій наставник, той же начальник, ще мав веселу вдачу. Що ж надіюсь і я в його роки таким буду. Але зараз трохи все ж на нього злюся. Навіщо мені, ті пристаркуваті диваки та ще й бідняки. Казала мама: «Гарний юрист, то тільки тоді, коли гроші заважають гаманець закрити». Ой, ма, якби ти знала, що твій син на побігеньках й має мінімальний мінімум.

Пʼятиповерхівка з двотисячних здається. Двір як будь-який інший в цьому місті. Лише чомусь дивна арка обліплена дивними фігурками. З подиву вирішив розглянути після прийому, але все ж про них вдало забув.

- Вулиця Крахівцька будинок 10/К. Так, воно. О, а відчинено, прям навстіж, що ж обожнюю Вас люди, які тимчасово залишаєте вхідні двері на провітрювання - з щасливим щемом в грудній клітці зайшов до приміщення - що ж не смердить випорожненням та не видко гори сміття. Хоча насправді дивно, але воно мене не повинно обходити. Еге ж? - з цими словами піднявся на другий поверх і зрадів. Ба, це взбіса дивно для такого роду локації - квартира 23.

Коридор був звичайнісінький. Стіни пофарбовані - одна половина - низ зелений, а інша верх - біла. Сходовий майданчик також типовий для цього типу пʼятиповерхівок. Двері квартири, то вже мене здивували - вони були обтягнуті демартином. Чи як воно там називається, той матеріал, що були колись в радянському союзі. Натиснувши на кнопку виклику (?) чемно відійшов і почав роздумувати що казати першим і як поводити себе. Спрацьовує при налаштуванні себе до роботи й таким чином не хвилююсь. Самовнушання чи що воно там, але працює. Хопа! Чую кроки не шарпання. Клацання механізмів дверей й при відкриті десь 5 сантиметрів уже бачу носа. Явно не господаря приміщення.

- Онучку! Тобі щось потрібно? - вже вийшовши з квартири старий років 60-ти, але жвавий, що я аж присоромлено очі опустив. Бо вранці заледве встав із-за тиску та болі в попереку. Мені б так жити. В руках виявилось, що то був пес породи болонки здається, не впевнений - чого стоїш, як присватаний, заходь! Не бійся. Давно гостей не мав удома, а так я тебе й потім ти мене вислухаєш. Згода?

- Добридень! Ви Довбиш Григір Вікторович?

- Так, я.

- Ви на тому тижні дзвонили до нотаріусу «Амоніт» щодо заповіту.

- Ааа, тааак. Вже й забув. Ото стареча памʼять, от якби, ти внуче, прийшов на десять хвилин пізніше, то й розминулися. Думав піти Григоровича казками помучати, але вже грець з ними.

- Не переживайте. Це не займе багато часу. Мені потрібно буде Вас вислухати щодо Ваших бажань для внесення до заповіту. Я уважно записую все в деталях на папір та передаю далі для опрацювання, а вже потім з Вами звʼяжуться для подальших дій. опрацювання та складання самого заповіту відбувається протягом від двох тижнів до двох місяців. Все залежить від побажань.

- А. Ну добре. Чаю?

- Ні, дякую. Не хочу Вас затримувати.

- Ну тоді заходь он у вітальню та присідай, де тобі сподобається. А я зараз хвильку.

Спустивши з рук Нелю (так звати пса) Григір Вікторович пішов у котрусь із кімнат. А я поки розглядав вітальню. На перший погляд звичайна проста двокімнатна квартирка. Декілька картин на стіні. Телевізор накритий вʼязаною серветкою - щось схоже мама має. Дідо переодягнувся в трикотажний костюм бежевого кольору та білу сорочку. Схоже спантеличив я його своїм непередбачуваним візитом. Та власне, це трохи викликає посмішку. Бо ж не кожен тебе шанованим гостем рахує.

- А, так. Вибачте! Не представився. Мене звати Аскольд.

- Та нічого. Я вранці взагалі по цілих дві години бува своє імʼя згадати не можу.

- Давайте приступимо до справи. Ось папери, які маю заповнити. Тобто зробити записи Ваших побажань. В кінці переглянете та підпишете. Це буде вкладено та пришито до Ваших документів. А також є конфіденційною інформацією. Ем… тобто про це ніхто, окрім Вас, мене та юристів, що складати будуть заповіт не буде знати. Допоки Ви не помрете та нотаріус не передасть його в руки для кого складений він.

- Га? А це? Тут не переживати, якщо так дивитися нема за що.

- Тоді приступаємо. Щодо Ваших контактних даних ми вже все внесли і воно ось роздруковано можете глянути зараз. Чи вже коли все буде готове й при кінці все глянете?

- Так. Давайте вже пізніше.

- Отож - почав складати до папки назад папери з контактною інформацією та діставати чисті папери для запису побажань - приступаємо.

- Дивись онучку тільки з діда не смійся. Знаю Вас молодих. Оце послухаєте - одне вухо увійшло, а з іншого - вилетіло. І повезе, якщо хоч так буде. Але почуєте щось дивне, то починаєте з нас старих реготати.

- Повірте, Григіру Вікторовичу! Якби я так робив, то не працював з Вами зараз, а десь був інде з поганою репутацією. Й до того ж… наше агентство власне й має справу з дивними запитами. Тож, якщо що, то максимум здивовано перечитаю чи правильно все зрозумів. Але це не означає, що буду глузувати. Все ж інколи дещо для мене припадає вперше. І дякую за розуміння наперед, якщо щось буде не так.

- Ну добре. Пунктів буде два чи три. Це самі вже подивитись як правильно ото все зробити. Гарував я на роботах з 14-ти років. Мені зараз 65. Щось було в бумагах, що ні прям все не згадаю. Так прийшлось, що мене покидало різноробочим скрізь. Так ось. З цим питання гадаю розібгратися зможете. Так це… хочу, щоб після моєї кончини оті гроші, що забирала в мене держава на так звану «пенсію» закрили ними кредити мої чи моїх дітей. А залишок з тієї суми віддати лікарням, які спеціалізуються на онкології. Так, все здається. А правки, якщо що можна робити?

- Так, звісно. І до того ж протягом двох місяців. Ось можете перечитати.

- Мгм… угу… ммм.. так… чудово.

- Будете підписувати?

- Так.

- Ось тримайте ручку та ще перегляньте контактні дані Ваші.

- … так. Де підписи ставити?

- Ось тут і тут, а і запишіть тут і ось тут сьогоднішню дату. Якщо потрібно навіть є поле для запису часу.

- Ого! А це навіщо?

- Є певні клієнти, які поки все не перевірять та не по записують час дату та не перефотографують нас не відпускають.

- А я переживав, що я божевільний.

Перевіривши все та зібравши папери я попрощався з Григіром Вікторовичем. Що ж це буде марудна справа для наших.