Донька, народжена поза шлюбом

— Аню, я не зніматиму дзеркало.

— Ти тут не одна живеш.

— Звикнеш.

Наталя дуже хотіла пояснити сусідці по кімнаті, чому це так важливо, але чудово розуміла, що та їй просто не повірить.

Покійна бабуся навчила, як тримати свого демона на короткому ланцюгу. Він боїться власного відображення. Тому не зможе вийти вночі, якщо в кімнаті висітиме величеньке дзеркало. Мало б вистачити й люстерка, але перевіряти не хотілося — раптом омине. Ще замовлені амулети та спеціальна молитва щовечора допомагали.

Дівчині цілком вдавалося жити звичним життям. Вона не користувалася вмінням керувати погодою відтоді, як випадково викликала таку сильну зливу, що річка вийшла з берегів. Іноді відчувала спокусу, але здоровий глузд нагадував голосом Ольги Степанівни:

— Чим більше волі йому даєш, тим сильніше ризикуєш втратити власну.

Контроль. Ось що стало її постійним супутником. Наталі довелося навчитися не поступатися свідомістю. Вона завжди відчувала як злий дух вичікує, коли в думки дівчини просочиться бажання скористатися його силою. А ще іноді ніби в самісінькій голові шепотів: «Прибери дзеркало, ти ж також боїшся його».

Наталя старалася не дивитися на своє відображення в темряві. Здавалося, немов воно зазнавало метаморфоз. Тіло видовжувалося, вкривалося наростами, що ворушилися та спліталися між собою. На обличчя сповзалися черв’яки, очі світилися жовтим. А іноді нічого цього не було, але натомість позаду неї відображався величезний згусток чорного туману з ледь вловлюваними формами потойбічної істоти.

— Не буду я ні до чого звикати. Або ти прибереш дзеркало, або я його розіб’ю, — заявила Аня й вийшла з кімнати, не чекаючи на відповідь.

Наталка спостерігала крізь вікно як сусідка виходила з гуртожитку. Ось вона запустила руки у волосся та злегка розтріпала його. Дістала з сумочки маленьке люстерко та всоте перевірила макіяж. Видно, на побачення зібралася. Он як хвилюється!

«Може, їй трішки підправити красу, га?».

Злий дух люб’язно змалював картину, де під рясним дощем темними потоками на щоках розпливається макіяж Ані. Та Наталя ідеї не оцінила. Нехай вони не завжди розуміють одна одну, але її сусідка — мила дівчина, і вона щиро за неї зраділа.

«А ти далі дивися, слабка дурепо».

Невдовзі з гуртожитку вийшов хлопець. Від розуміння стало млосно. Макар поцілував Аню в щоку. Вони, немов блаженні, скалилися одне одному. Наталя вчепилася в підвіконня, побілілі пальці почали пульсувати, а руки — тремтіти.

Вона була закохана в нього з першого курсу. Їй здавалося, що вони обмінюються неоднозначними поглядами та посмішками, була майже впевнена — симпатія взаємна. Але не наважувалася підпустити ближче. Як спокійненько собі бігати на побачення, коли в тобі сидить демон?! Та поки Наталя думала, інтерес Макара потроху згас. Вона видихнула з болючим полегшенням. Це на краще. Перш за все для нього.

Та дівчина виявилася не готовою до болю, що відчула, коли побачила зародження його кохання з іншою.

Наталя уявила, як здіймається сильний вітер, підіймає вміст сміттєвої урни та жбурляє його Ані в обличчя, а опісля й дощ підтягується.

Невдовзі заплакана сусідка вихором влетіла до кімнати, пожбурила сумку на ліжко та помчала в душ, звідки не виходила щонайменше годину.

* * *

Наталя ненавиділа себе за ту витівку. Вона дозволила внутрішньому злу взяти гору. Відтоді дівчина втратила спокій. Бананові шкурки на волоссі та розмазана туш — жарт невинний, але що станеться наступного разу? Цей випадок відкрив просту істину: вона не зможе завжди втримувати лихі пориви демона. Він хапатиметься за кожну негативну емоцію чи думку.

— Треба знайти того, хто витягне з мене цього клятого духа.

— Ти про що? — Аня кинула на неї спантеличений погляд.

— Е-е-е… Та це я конспект з філософії вчу. Рідкісна муть, — викрутилася. — Вибач, я й не помітила, що почала вголос читати.

Сусідка зареготала. Її сміх виявився таким заразним, що невдовзі сміялися вже вдвох. На кілька хвилин вона стала звичайною юною студенткою, яка веселилася з подругою.

А наступного дня Наталя почала відшукувати всіх хто заявляв, що володіє силою.

* * *

Поки дівчина викреслювала шарлатанів з довжелезного списку, стосунки Макара та Ані стрімко розвивалися. Наталі все ще боліло, але вона бачила, які вони щасливі. Їхні очі сяяли по-особливому. Взаємне кохання — це таки красиво.

Та демонічна сутність її романтизму і самопожертви не оцінила. А тим більше перспективу бути вигнаною з тіла. Злий дух хапався за найменшу іскорку ревнощів. Малював в уяві жахливі картини розправи над Анею. Наталя ненавиділа себе за те, що попри огиду, відчувала якесь звірине задоволення від цих міражів. Вона молилася з подвійним завзяттям, але легше не ставало.

У сни знову завітала стара зі своїм осудливим цоканням. Але темрява швидко розвіювала образ знайомої незнайомки.

* * *

Перевалило за північ. Наталю розбудили тихі кроки. Коли розплющила очі, побачила обличчя Макара в кількох сантиметрах від себе.

— Тсс! — приклав палець до її вуст.

Схилився й поцілував дівчину у шию. Почекав, чи не відштовхне, але вона заклякла, слухаючи пульсацію крові у вухах. Хлопець сприйняв це як схвалення й проклав доріжку вологих слідів аж до вуха. Зарився пальцями в волосся, що розсипалося подушкою, шумно вдихнув та легенько прикусив за мочку. Хвиля тремтіння прокотилася тілом дівчини.

— Макаре, зупинися. А як же Аня?

— Вона спить. Ми все зробимо тихенько.

— Та ні, так не піде! — обперлася на лікті та відсунулася від спокусника. — За кого ти мене маєш?!

— Аня розповідала, який я вправний? — запустив долоню під нічну сорочку. Певно, хлопець щойно з вулиці, бо рука на дотик, ніби шмат льоду. — Я бачив твій погляд і знаю, що ти вже мільйони разів уявляла себе на її місці. Не пручайся, — вправно заліз на ліжко та навис всім тілом над нею.

Аромат знайомого дезодоранту сп’янив і Наталя здалася.

Макар кохав її безжально, майже до болю. Дівчина вся тремтіла, розуміла, що чинить неправильно, але не мала сил спинитися. Нехай це станеться лише раз, а потім вона зробить все, аби більше жодного разу з ним не перетинатися. На цій думці несвідомо кинула погляд на дзеркало. Вмить все в середині похололо. У відображенні демон зітканий з чорного туману душив її сусідку. А Макара в кімнаті взагалі не було. Він виявився лише навіяним маренням.

От дурепа! Могла і здогадатися. Відколи це її будять якісь там тихенькі кроки?

— Як же ти вибрався?! — процідила крізь зуби, дивлячись на злого духа, але сама знайшла відповідь на запитання, а точніше помітила тріщини на дзеркалі.

Зіскочила з ліжка та кинулася до Ані. Спробувала вхопитися за сутність, але руки провалювалися в чорноту. Від крижаного холоду пальці дубіли, але вона продовжувала намагатися. Дух на те лише розреготався. Щоками котилися сльози. Наталя бачила, як синіють губи сусідки, але нічого не могла зробити.

Вже майже втратила надію, коли побачила себе на ліжку. Точно! Вона ж спить. Сіла на підлогу біля Ані та обхопила голову руками:

— Я мушу прокинутися. Я мушу прокинутися. Я мушу прокинутися… — лепетала, немов мантру.

Дух опирався. Все тіло боліло так, ніби його котили по гарячому вугіллю, вдихати заледве вдавалося. Здавалося, від нестачі повітря ось-ось знепритомніє, але Наталя продовжувала наказувати собі прокинутися, аж поки дійсно не відчула, що лежить. Над Анею вже нікого не було. Дихала вона так, наче бачила кошмар. Але дихала!

— Встигла… — Наталя кинула злий погляд туди, де мало б висіти дзеркало. Та на відміну від сну, де скло просто тріснуло, в реальності його залишки валялися на підлозі. Певно дух намагався створити ілюзію, що воно на місці. Дівчина підійшла до купки уламків. На них лежав камінь. Звичайнісінький камінь. А до нього приклеєна записка: «Вибач, але воно мене лякало». — Ох, Аню, Аню…

Вона так і не дозволила собі сісти аж до світанку, аби ненароком не задрімати. А коли настав ранок, пішла по нове дзеркало.

* * *

Аня ще довго відчувала слабкість, ніби після тривалої хвороби, але не розуміла її причини. У перевтому — пояснення від лікаря — не сильно вірилося, але доводилося миритися з тим, що є. Ще й Наталя поводилася дивно. Сусідка аж надто опікувалася нею. А іноді дивилася так довго, що погляд склянів. Вона намагалася це приховати, але Аня помічала…

Втім, час потроху заспокоював страхи одної й підозри іншої. Але не рішучість Наталі. Навчальний рік закінчувався і вона вже планувала поїздку в Карпати, шукати ще там справжнього чаклуна чи чаклунку.

— О, я з мамою домовлюся, аби вона тебе пустила пожити, — озвалася Аня.

— А ти не казала, що родом звідти.

— Та я й не звідти. Ми переїхали, коли мені ще років сім було. Там ціла історія…

— Розкажеш?

І Аня розповіла. Захопливу історію про те, як вона з татом вночі знайшла собі нову маму. Жінка в одній нічній сорочці вискочила на дорогу і благала вивезти її з села. Батько Ані чоловік співчутливий, тому не зміг просто висадити абиде людину в біді. Допоміг з житлом та роботою, а там потихеньку все між ними й завертілося.

— Їй не сиділося на місці. Просила переїхати. Мама так і не розповіла, що з нею сталося, але вона того дуже боялася. От тато і сказав, що якщо виловив мавку, то тепер мусить відвезти її до Карпатських лісів. Я подумала, що жартує, але невдовзі ми й справді переїхали.

Аня так занурилася у спогади, що почала показувати фотографії. Хвалилася, як мачуха стала чудовою мамою, ділилася сімейними історіями, а Наталя тим часом в душі поволі помирала.

Так боляче за себе стало. Чому для чужої дитини та жінка знайшла стільки любові, а для неї навіть крихт не лишила? Згадалося, як прокинулася зовсім маленькою. Шукала маму. Обійшла весь дім та двір тричі. Кликала. Плакала. Чекала. Але вона так і не прийшла.

Наталя зазирнула в очі Ані. Вони сяяли спогадами, які мали належати їй. Ця дівчина народилася, аби відбирати в неї все? Спершу маму. Потім Макара. А що наступне на черзі?

— Знаєш, Аню, а ти права. Краще без дзеркала, — сказала, коли сусідка нарешті стомилася переповідати сімейні історії. — Я його сховаю в шафу.

«Заверши почате», — подумки проговорила своє прохання.

Дух промовчав, але вона відчула, що її почули. Залишилося дочекатися ночі.