Балада про Ваньку-Визволителя

БАЛАДА ПРО ВАНЬКУ-ВИЗВОЛИТЕЛЯ (*)

Зібрався Ванька людей убивати. Ну, не просто так убивати, він же не нелюд, а заради високої мети. Заради визволення сусідньої держави від жителів цієї самої держави.

Тільки не подумайте, що подібні ідеї виникли у Ваньковій голові самі по собі. Він же не нелюд. Ні, усе це було частиною так званої СВО — Сволочної Військової Операції.

Суть сволочної операції ось у чому: ти називаєш свого сусіда ворогом, приходиш до нього додому й убиваєш його, потім ґвалтуєш його дружину, а потім спалюєш її разом із домом та дітьми. Причому необов'язково в такому порядку. Можна, наприклад, спершу спалити його дім разом із дітьми — а коли сусід спробує тебе за це вбити, ти зі словами «я завжди знав, що ти — мій ворог» ґвалтуєш сусіда та вбиваєш його дружину. При цьому важливо, щоби тебе було більше, ніж один, бо інакше сусід зі своєю дружиною можуть визволити тебе замість того, щоб ти визволив їх. А це суперечитиме цілям сволочної операції.

Збирали Ваньку в дорогу всім будинком. Усі його кишені виявилися набиті ладанками та переможними стрічками. Адже це найважливіше. А більше нічого не дали.

Ванька знав, що вирушає на богоугодну справу: сам Патріарх благословив його на вбивство. Тому на душі у Ваньки було легко.

Їхню колону (наповнену Ваньками, серед яких був і наш Ванька) проводжали в дорогу з пошаною і гордістю за майбутніх героїв. Баби махали хусточками, а старі нишком пускали скупу чоловічу сльозу. Усі усміхалися.

Колона перетнула кордон вночі. Ваньку в дорозі зморило, він спав.

* * *

Перші ж залпи розхерачили найближчі будинки.

Місцевих не було видно: чи то втекли від колони, що наближалася, чи то поховалися, чи то спали.

Ванька уявив собі, як люди згорають живцем у своїх будинках, як їм відриває руки, ноги й голови, як вони перетворюються на кривавий фарш, — і задоволена усмішка сама собою з'явилася на його рум'яному обличчі. «Ми принесли сюди Мир, Наш Мир!» — подумав Ванька. Він пишався своєю країною.

Залпи тривали ще якийсь час, руйнуючи будинки та споруди, зносячи стовпи й паркани, вириваючи із землі дерева та кущі, залишаючи вирви. Щось обвалювалося, щось вибухало, щось горіло. Падали мертві птахи.

Така війна Ваньці подобалася. Приходиш із позиції сили — і силою відбираєш усе, що тобі хочеться. Таке він розумів і поважав. Шкода, що за всім цим гуркотом не було чути людських криків (якщо вони були). Крики безпорадної жертви — насолода для вух.

Літописець має відзначити, що дарма ви вважаєте Ваньку аморальним і жорстоким. Він же не нелюд. Висока мета виправдовує будь-які засоби — а в боротьбі з ворогом усі засоби годяться.

Коли все стихло, командир віддав наказ зайти та закріпитися, а головне — почати мародерствувати. На цю хвилину чекали всі.

Ваньки розосередилися й почали обшукувати руїни, які ще недавно були затишним селищем.

* * *

Ударом ноги Ванька вибив двері, що висіли на одній завісі. Дім явно постраждав від обстрілу: дах розворотило, шибки були вибиті. Дуло Ванькиного автомата першим перетнуло поріг — і зі здивуванням виявило, що всередині дім уцілів.

Господарі сиділи за накритим, ніби до свята, столом.

— Ну, заходь, гостю дорогий! — зрадів чоловік на чолі столу, підводячись із вітальним жестом назустріч Ваньці. Його широка посмішка була такою щирою, що Ванька остовпів. Він нерозуміюче дивився то на стіл, що ломився від наїдків, то на чистих і охайних людей.

— Та ти, я бачу, втомився з дороги! Та й зголоднів! — Привітний господар підскочив до Ваньки та обійняв його за плечі. — Що ти, як не рідний? Сідай за стіл! Я тобі зараз горілочки наллю!

Чоловік посадив Ваньку за стіл і одразу ж налив йому стопку. Дружина господаря підштовхнула повну тарілку до Ваньки — давай, мовляв, налітай!

Ванька тут же перекинув стопку в пересохлий рот і захрумтів смаженою курочкою. Жир капав з його брудних пальців на автомат, що лежав на колінах.

Господар налив нову стопочку.

— За знайомство! — Добродушно промовив він, цокнувся з Ванькою і теж випив.

— Оце я розумію! — промовив нарешті Ванька, закушуючи оселедцем і картоплею-пюре. — Одразу видно, що ми — братні народи! Та що там — один народ!

— Точно-точно! — зрадів господар. — За це — ще по одній!

Вони випили ще по одній, і Ванька звернув увагу, яка гарна в господаря дружина.

Вони продовжували їсти й пити, а Ванька все більше задивлявся на молоду жінку. Після чергової стопки господар довірливо запитав Ваньку:

— Подобається моя дружина, так?

Ванька подавився і промовчав, а господар продовжив:

— Хотів би з нею переспати?

Ванька поперхнувся і закашлявся, а чоловік продовжував:

— Слухай, я все розумію. Якщо хочеш — так і скажи. Ти ж мені, як брат. Бачу, що тобі потрібніше!

Господиня подивилася Ваньці прямо в очі. Її очі блищали, на щоках був рум'янець, а пухкі губи прочинені.

Ванька перевів погляд на її чоловіка, який підбадьорював його кивком, і видавив із себе:

— Ти це серйозно?

— Звісно, брате! — Відповів чоловік і зметнув брови: — Чи ти не хочеш?

— Звісно, хочу! — Випалив Ванька. І зніяковіло додав:

— А ти не проти?

— Усе моє тут — твоє! — Запевнив його господар.

Жінка підійшла до Ваньки й узяла його за руку.

— Ти не хочеш помитися з дороги? — Запитала вона його. — А я приєднаюся до тебе.

Уперше за кілька тижнів Ванька наївся досхочу. Уперше за кілька тижнів він відмився в гарячій воді, та ще й поряд із гарною жінкою. Його розпирало від бажання.

Ванька взяв її грубо, роблячи їй боляче, але вона не заперечувала. Можливо, їй подобалося, що її ґвалтують? Ваньці було все одно, він був зобов'язаний утамувати свою звірячу хіть.

Після, лежачи поруч із нею в ліжку і засинаючи, він раптом подумав: «Опоїли... Одурманили... А тепер приріжуть уві сні...» — і заснув.

Зранку на нього чекав уже готовий сніданок і усміхнений господар. Ванькин автомат лежав на стільці.

У голові у Ваньки прояснилося, і він згадав, навіщо він тут. Він через силу посміхнувся у відповідь.

— Доброго ранку! — Привітав його чоловік. — Усе добре?

Приязність господарів була незрозуміла Ваньці. Але він був вдячний їм обом, нехай лише на словах. Підійшовши до автомата, Ванька щиро сказав чоловікові:

— Я не знаю, хто ти, але, слухай, ти мене реально вшанував! За це я тебе ніколи не забуду!

— Та годі, усі свої! — Відповів господар і подивився Ваньці в очі: — Але тебе щось засмучує?

Ванька уважно подивився на чоловіка, підняв ствол автомата в його бік і сказав:

— Дякую за все. Але ти же знаєш, чому я тут. І розумієш, що зараз буде.

Подумавши, господар відповів:

— У будинку є підвал. Давай спустимося туди, і ти зробиш те, що мусиш.

Вони спустилися в підвал. Господар зупинився спиною до Ваньки, завів руки за голову, і став на коліна.

Тут можна було би сказати щось проникливе, хоча би для того, щоб не стояти в тиші, щоби мовчання не висіло між ними, як стіна. Але обоє розуміли, що буде далі, і що слова будуть зайвими.

Ванька підняв автомат, цілячись чоловікові в потилицю...

* * *

Усе це було Ваньчиним сном.

Насправді пролунало кілька гучних хлопкі́в, і колону зім'яло та розкидало в сторони. (**)

Одні Ваньки засмажилися прямо в консервних банках, у яких вони сюди приїхали. Інших Ва́ньок розкидало по частинах по землі, яку вони приїхали визволяти. Треті Ваньки наробили в штани на місці, померши від шоку чи страху. Четверті Ваньки намагалися врятуватися втечею.

Відверто кажучи, літописцю глибоко чхати на те, скільком Ванькам вдалося врятуватися і потрапити в полон, або втекти й здохнути від виснаження, і скількох загризли дикі звірі чи визволили місцеві партизани. Тому що хто з мечем до нас прийде, той від меча й загине.

А тим часом у рамках сволочної операції збиралася нова колона Ва́ньок.

А тут їм уже готували гарячий, палкий прийом.

[Травень 2023]

--------------------------------

(*) Балада передбачає віршовану форму. Однак слово «балада» нерідко використовується також у назвах творів у прозі, коли суть твору подібна до балади. Класичним прикладом такої назви було би «Ванька-визволитель. Балада в прозі». При цьому допускається використання самостійного слова «балада» — як, наприклад, у фільмі «Балада про солдата» з його звичайною (не віршованою) мовою.

(**) Саме на Ваньчиній батьківщині слово «хлопо́к» стали вживати замість слова «вибух».

Те, що відбувається в будинку, ґрунтується на невеликому експромті А.Ф.

--------------------------------

Що ж може запропонувати Росія «визволеним» територіям замість євроінтеграції (до якої прагнула Україна)?

Багато чого може запропонувати:

Миттєву смерть.

Смерть у муках.

Смерть у злиднях.

Смерть від голоду.

Смерть від холоду.

Приниження.

Зневагу.

Байдужість.

Лицемірство.