А ось і смерть

1876 рік

США

Небо чисте, жодної хмаринки. Сонце пече так що яєшню можна на гладкому камінні смажити. На горизонті жодного деревця, жодного затінку. Щоб померти тут - не потрібен хижак, достатньо буде просто опинитися у цьому місці без коня.

Вдалині шкандибає самотня фігура. Це Біллі Джо, йому не пощастило по особливому, він без коня, ще й поранений, в його плечі дві дірки, вхідний та вихідний отвори, навколо сама пустка, ні душі, добре хоч капелюх лишили, інакше це кляте сонце його б вже давно доконало.

Біллі зупинився перевести дух, хоч і плентався він зі швидкістю черепахи, але все одно захекався, він оглянув праве плече. Господи боже, скільки ж крові з нього витекло. Сорочку хоч витискай, краще куля б лишилася в середині, заткнула б рану як корок пляшку.

Піт стікав на очі, він протер їх рукавом, цікаво чого з нього вийшло більше, крові чи води. Він стомлено посміхнувся. Попити б, хоч малесенький ковточок.

Якщо він вибереться звідси, якщо якимось дивом виживе, він повернеться, знайде цього клятого вилупка Роя Дерна, і змусить зжерти ту грьобану колоду карт, не стільки він програв і не повернув щоб його завезли в пустелю й пораненого в ній покинули, мразоти.

Як він там сказав.

"Якщо не сдохнеш, вважай нічого мені не винен."

Наволоч.

Якщо не сдохне, Біллі надягне на його шию зашморг, підвісить, і скаже

"Якщо не здохнеш, я тебе пристрелю"

Виродок, він і його брати полудурки, їх він просто заб'є лопатою, і не по голові, це було б занадто милосердно, занадто швидко, він заб'є їх до смерті по яйцях. По черзі лупитиме кожного, до поки той не подохне, а інші дивитимуться і рюмсатимуть як хвойди яким без попередження зайшов не туди.

А потім, після всього цього він відріже їм усім голов,запхає в мішок, насере туди і повезе до їхньої мамці, кине перед нею і спостерігатиме як вона діставатиме з нього своїх любих діточок. Він гучно розсміявся б але сил на це не було.

Якась величезна тінь з'явилася поряд, кружляє навколо нього. Біллі підняв голову, і одразу ж опустив, сонце занадто сліпило, але те що встиг побачити, виглядало до біса страшно. Ніби велетенський птах, такий здоровецький що бути такого не може.

Це все від спраги, точно від спраги, і від сонця, і від крововтрати.

- Немає тут ніякої тіні. - сказав він спостерігаючи за тінню.

"І птаха немає" - подумав він через секунду.

Треба йти далі, він не помре тут, він помститься, обов'язково відплатить.

Крок за кроком Біллі продовжив йти. Йому лише 24, все не може так закінчитися, він має жити. Коли вб'є тих тварюк і забере все що вони мають, заляже на дно, можливо на завжди, треба змінювати життя. Він і раніше бував у небезпечних ситуаціях, однак це вже перебір.

Втомився, перепочити треба, знову. Він зупинився, почув щось позаду себе, обернувся, перед ним стояв гриф, довгошиїй, сутулий, червоноголовий, на півтора фута вищий.

- Тебе тут немає, йди звідси, я просто пити хочу. - сказав він дивлячись на птаха.

Біллі повернувся і пішов далі, почув кроки за спиною, зупинився, знову обернувся.

- Не йди за мною, я тут не помру, вали геть. - Гриф мовчки дивився на нього. - радій що в мене немає револьвера при собі, відстрелив би твою потворну бошку.

Йти ставало все важче, голова паморочилась, він би заплакав, але в його тілі не лишилося вологи навіть на це.

Ну навіщо він того вечеро сів грати в карти. Не маєш грошей, не грай, ну навіщо, дурень. А як вже програв і пообіцяв розрахуватися наступного дня, то в ту ж ніч їдь, забирайся звідти, мінімум на 100 миль, мінімум. Звали і заховайся, потім тікай ще на 100 миль.

Якщо виживе, то так і зробить, нахрін помсту, сам винен. Більше він своїм життям не ризикуватиме, житиме як порядна людина. Краще так, ніж здохнути в пустелі чи намагаючись помститися.

Біллі в чергове зупинився.

- Господи боже, скільки ж крові. - скільки ж разів він повторив цю фразу відтоді як опинився тут.

Він провів рукою по червоній тканині, така промокла, наче в річці купався, тільки не вода в тій річці тече, зовсім не вода.

«Невже я помру сьогодні.»

Він зробив два кроки і рухнув лицем униз.

В голові тільки одне

Не хочу помирати.

Не хочу помирати.

Не хочу помирати.

Він почув кроки, гриф наближався.

- Я не хочу помирати! - закричав він з останніх сил і відчув укол в спину, потім ще, ще, і ще...

Птах не спинявся.

Дзьобав, відривав шматки м'яса, ковтав.

" А ось і смерть" подумав Біллі Джо.

- Смачного тобі, суко.